Справа № 541/1842/26
Провадження № 2/541/1592/2026
21 травня 2026 року м.Миргород
Суддя Миргородського міськрайонного суду Полтавської області Морозовська О.А., вивчивши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ в натурі нерухомого майна, що є у спільній частковій власності,
Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, яким просить провести поділ нерухомого майна в натурі, що є у спільній частковій власності, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 5310900000:50:023:0032 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка, земельної ділянки площею 0,0597 га з кадастровим номером 5310900000:50:023:0033 по АДРЕСА_1 , припинити право спільної часткової власності позивача і відповідача на вказане нерухоме майно та виділити в натурі в окремий об'єкт нерухомості. При цьому подала клопотання про розстрочення судового збору до отримання експертного висновку щодо вартості спірного майна та визначення ціни позову.
Вирішуючи питання про відстрочення сплати судового збору в повному обсязі суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1331,20 грн., 1690,00 грн., 331,20грн., 1000,00 грн., на загальну суму 4352,40 грн.
Згідно з ч.ч. 1 та 3 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Визначення майнового стану сторони процесу є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату судових витрат. Якщо через низький рівень майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справах «Княт проти Польщі», «Єдамскі та Єдамска проти Польщі», від 26.07.2005 року).
Вирішення питання про відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов'язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору. Таким чином, для вирішення клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати суд має встановити майновий стан сторони.
Верховний Суд у постанові від 30.03.2021 року у справі № 338/158/19 (провадження № 61-11548св20) зауважив, що єдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати фізичної особи є врахування судом її майнового стану.
Особа, яка заявляє клопотання про відстрочку від сплати судового збору, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази (наприклад, довідка про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунках коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків) на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Питання отримання експертного висновку щодо вартості спірного майна та визначення ціни позову не може бути підставою відстрочки сплати повної суми судового збору, оскільки може бути вирішене до подачі позову до суду.
Предметом позову у даній справі є вимога позивача до відповідача про поділ в натурі нерухомого майна, яке перебуває у спільній частковій власності, що є позовом майнового характеру.
Ціна позову - це грошовий вираз майнових вимог позивача. Ціна позову визначається лише щодо майнових вимог, тобто тих вимог, які мають грошову оцінку. Ціну позову визначає позивач у позовній заяві.
В п. 9 ч. 1 ст.176 ЦПК України законодавець закріпив, що ціна позову у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності визначається дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.
З позовної заяви не вбачається зазначення ціни позову та не наведеного мотивів, з яких було визначено ціну позову. Не надано належних доказів, які б підтверджували дійсну вартість саме спірного майна.
Дійсна вартість майна визначається згідно вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна, висновок про вартість майна є його невід'ємною частиною (стаття 12 Закону).
Зі змісту ст.ст. 175, 176 ЦПК України вбачається, що тягар доказування вартості майна несе саме позивач.
Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання. До позовних заяв немайнового характеру належать вимоги, які не підлягають вартісній оцінці.
Зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов'язковою вимогою до змісту позовної заяви. Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона посилається.
При цьому вартість майна - це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості. В якості доказу вартості майна суду можуть бути подані звіт про оцінку майна, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно з визначеною у них дійсною вартістю майна, а також дійсна вартість майна може підтверджуватись висновком суб'єкта оціночної діяльності.
Як роз'яснено в п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продане в даному населеному пункті чи місцевості.
Відповідно до п. 3 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджених постановою Кабінетів Міністрів України №1440 від 10.09.2003, ринкова вартість це вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.
За ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання.
Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.
Крім того, у ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що звіт про оцінку майна є документом, який містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Таким чином, позивачу необхідно визначити ціну позову, виходячи з дійсної (ринкової) вартості нерухомого майна на момент звернення до суду, яка повинна бути підтверджена відповідними відомостями (оцінкою відповідної установи, ін.) та сплатити судовий збір.
Зазначена позовна заява подана з порушенням вимог ст. 175 ЦПК України.
Відповідно до ст.175ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Позовна заява повинна містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Відповідно до ст. ст. 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності, в натурі або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України. За відсутності згоди співвласників про поділ спільного майна це питання вирішується судом.
Позивач в частині обґрунтування обмежується тільки вказівкою на те, що він не має можливості вільно користуватись належним йому майном, оскільки ним користується відповідач, яка не допускає його до будинку та чинить перешкоди у вільному користування належним йому майном, натомість не надано доказів про те.
Крім того позивачу необхідно:
- зазначити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору (твердження стосовно того, що законодавством не визначений обов'язковий досудовий порядок урегулюваня спору не відповідає дійсності, оскільки відповідно до п. 56 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом поділу, виділу в натурі частки майна, що перебуває у спільній власності та має наслідком припинення спільної власності для усіх або одного із співвласників, подаються договір про поділ того майна, договір про виділ у натурі частки із спільного майна або відповідне рішення суду. Відповідно до ст.ст. 364, 367ЦК України договір про виділ у натурі частки нерухомого майна, що є у спільній частковій власності укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню);
Одночасно суд зазначає, що ст. 129 Конституції України гарантовано, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений законом.
Процесуальні дії судді чітко врегульовані нормами ЦПК, які повинні правильно розумітися сторонами і застосовуватися, починаючи з моменту пред'явлення позову до суду.
Отже, процесуальні вимоги визначені Законом є рівними для усіх учасників судового процесу, а відтак зазначене не свідчить про занадто формальне ставлення до передбачених законом вимог та в жодному разі не робить суд недоступним для заявника, оскільки в контексті п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню.
Тобто, подана заява не відповідає вимогам, встановленим законодавством.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях175 і 177цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Враховуючи вищенаведене, суддя вважає, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.
Керуючись ст. 175, 177, 185, 294, 317, 318 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ в натурі нерухомого майна, що є у спільній частковій власності - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання даної ухвали.
Роз'яснити позивачу, що у випадку невиконання зазначених вимог у встановлений строк заява буде визнана неподаною та повернута відповідно до вимог ч.3 ст. 185 ЦПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: О. А. Морозовська