Справа 758/14629/23Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3143/2026Доповідач ОСОБА_2
Іменем України
12 травня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілої - ОСОБА_7 ,
представника потерпілої - адвоката - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
захисника - адвоката ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_9 на вирок Подільського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року,
Вироком у кримінальному провадженні №12023100070002238 обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Києві, громадянина України, неодруженого, маючого неповнолітню дитину, із неповною вищою освітою, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначенойому основне покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
Відповідно дост. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.
Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покладенона ОСОБА_9 наступні обов'язки:періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Початок іспитового строку ухваленовідраховувати з дня ухвалення вироку суду.
Вирішено питання щодо цивільного позову, речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Вироком суду ОСОБА_9 визнано винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесні ушкодження, за наступних обставин.
5.10.2023 року, приблизно о 10 год. 05 хв., ОСОБА_9 , керуючи технічно-справним автомобілем марки «Nissan Leaf», р.н. НОМЕР_1 , рухався по вулиці Кирилівська зі сторони зі сторони вулиці Оленівської в бік вулиці Заводської в місті Києві.
Рухаючись у вказаному напрямку він наближався до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожнім знаком 5.38.1/5.38.2 ПДР України і дорожньої розміткою 1.14.1 ПДР України.
В цей час, на вказаний пішохідний перехід вийшла пішохід ОСОБА_7 , яка звичайним темпом розпочала переходити дорогу по вищевказаному пішохідному переходу та рухалася справа наліво відносно руху автомобіля «Nissan Leaf», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Використовуваний ОСОБА_7 нерегульований пішохідний перехід - це ділянка проїзної частини, призначена для забезпечення безпечного руху пішоходів через дорогу. На цих ділянках пішоходи мають перевагу перед автотранспортом і не повинні враховувати можливість порушення Правил дорожнього руху України водіями транспортних засобів та іншими учасниками руху.
Під час руху ОСОБА_9 порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 18.1 Правил дорожнього руху України:
п.1.3: Правил дорожнього руху України (учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими);
п.1.5: Правил дорожнього руху України (дія або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальної шкоди...);
п. 18.1: водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Порушення вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_9 виразились в тому, що він, керуючи технічно - справним автомобілем, рухався по вищевказаній проїзній частині, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувала пішохід ОСОБА_7 .
А саме, ОСОБА_9 не урахував дорожню обстановку, яка виражалась у наявності інформаційних дорожніх знаків 5.38.1/5.38.2 ПДР України і дорожньої розмітки 1.14.1 ПДР України, які інформували його про наявність цього переходу, не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу ОСОБА_7 , яка перебувала на пішохідному переході.
Внаслідок чого ОСОБА_9 на нерегульованому пішохідному переході, який розташований по вулиці Кирилівській, поблизу будинку №39, що у місті Києві, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_7 .
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно висновку судово-медичної експертизи №042-1928-2023 від 16.11.2023, отримала наступні тілесні ушкодження: закрита травма правого гомілково-ступневого суглобу: розрив передньої малогомілково-таранної зв'язки, частковий розрив малогомілково-таранної та малогомілково-п'яткової зв'язок, синовіїт, забій м'яких тканин, теносиновііт великогомілкового м'язу та довгого згинача пальців.
Вказані тілесні ушкодження відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу».
Порушення вимог п.18.1 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_9 знаходяться у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Місце вчинення дорожньо-транспортної пригоди - ділянка проїзної частини, яка розташована неподалік будинку №39 по вулиці Кирилівської, що територіально відноситься до Подільського району міста Києва.
Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Ухвалити новий вирок, яким призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік та відповідно до ст. 75 КК України звільнити його від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, без позбавлення права керування транспортними засобами. В частині стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_7 в розмірі 150 000 грн. 00 коп. замінити на 50 000 грн. У решті вирок залишити без змін. Дослідити матеріали справи, що характеризують особу обвинуваченого та цивільний позов потерпілої.
Зазначає, що при призначенні йому покарання необхідно врахувати такі пом'якшуючі обставини: визнання ним своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, сприяння органам досудового розслідування у розкритті злочину, а також дотримання належної процесуальної поведінки під час судового розгляду.
Крім того, вказує, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має позитивну характеристику, на обліку у лікаря нарколога чи психіатра не перебуває, на утриманні має дитину з інвалідністю та вагітну дружину.
Вважає, що призначене йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки є занадто суворим, оскільки керування транспортним засобом є необхідним для перевезення його членів сім'ї, в тому числі його дитини з інвалідністю, яка потребує медичної допомоги. Для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів достатнім буде призначити покарання у виді обмеження волі строком на один рік із застосуванням ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік.
Вказує, що розмір відшкодування призначеної судом потерпілій моральної шкоди в сумі 150 000, 00 грн. не відповідає принципам добросовісності, розумності та об'єктивності, оскільки потерпілою не було надано жодних документів, які б реально підтверджували саме заявлений розмір шкоди. Крім того, призначений розмір моральної шкоди є неспіврозмірним для нього, оскільки його доходи згідно довідок пенсійного фонду є досить низькі, а також на його утриманні перебувають члени його сім'ї. Разом з тим, він вибачився перед потерпілою, намагався врегулювати дану ситуацію, однак потерпіла вимагала необґрунтовано високий розмір компенсації.
Заслухавши доповідь судді, думки обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, думки прокурора, потерпілої та її представника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за наведених у вироку суду обставин, та правильність кваліфікації його дій є вірним та в апеляційному порядку учасниками кримінального провадження не оскаржується.
Щодо призначеного судом першої інстанції ОСОБА_9 покарання, то слід зазначити наступне.
Згідно зі ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Крім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.
У відповідності до позиції, висловленої у постанові Верховного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 205/7091/16-к (№ 51 - 1532 км 19), поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
При призначенні покарання, суд першої інстанції належним чином врахував усі конкретні обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, яке, згідно положення ст. 12 КК України, є нетяжким злочином, а також відомості, які характеризують особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, його особисте ставлення до вчиненого діяння, щире каяття.
З урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеру і ступеня його суспільної небезпеки, наслідків, що настали, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про призначення ОСОБА_9 основного покарання у межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
При цьому, застосовуючи принцип індивідуалізації покарання, суд зважив на дані про особу обвинуваченого, та на підставі ст. 75 КК України звільнив обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, поклавши на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
На переконання колегії суддів, таке покарання є необхідним, достатнім та не є тяжким, відповідає вимогам ст.ст. 50,65 КК України, сприятиме виправленню та перевихованню обвинуваченого.
Що стосується додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, то, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність застосування до ОСОБА_9 такого покарання, з врахуванням фактичних обставин справи.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення та характеру допущених обвинуваченим порушень вимог Правил дорожнього руху, внаслідок яких потерпілій ОСОБА_7 спричинено середньої тяжкості тілесне ушкодження, колегія суддів дійшлависновку, що у цій ситуації покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами не сприятиме досягненню його мети, яка, серед іншого, полягає у запобіганні вчиненню обвинуваченим нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.
Цих висновків доводи про використання обвинуваченим автомобіля, оскільки він має родину, спростувати не можуть.
На переконання колегії суддів,визначення ОСОБА_9 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України строком на 2 роки є необхідним для досягнення визначених цілей покарання та попередження вчинення останнім кримінальних правопорушень.
Щодо заперечень обвинуваченогопро обґрунтованість вирішення цивільного позову, то слід зазначити наступне.
Як передбачено ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
До того ж ч. 5 зазначеної норми процесуального закону встановлено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими вказаним Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Частина 1 ст. 1167 ЦК України визначає загальні підстави відшкодування моральної шкоди: моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її вини у заподіянні такої шкоди.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи в результаті яких дій (бездіяльності) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З матеріалів провадження вбачається, що до початку розгляду провадження потерпіла ОСОБА_7 подала цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_9 , в якому заподіяну обвинуваченим моральну шкоду, оцінену в 300 000 грн., обґрунтувала сильними душевними стражданнями, які пережила у зв'язку з погіршенням здоров'я. Також потерпіла вказувала на те, що обвинуваченийв процесі комунікації не вжив жодних заходів щодо мирного врегулювання конфлікту, не приймав участі у лікуванні.
При цьому, визначаючи розмір моральної шкоди, суд урахував глибину фізичних та душевних страждань потерпілої, також вимоги розумності та справедливості, а також ту обставину, що обвинуваченийцивільний позов потерпілої не визнав та не відшкодував коштів, навіть частково.
Ураховуючи наведене, керуючись засадами виваженості та розумності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та справедливого висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_9 на користь потерпілої ОСОБА_7 150 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, з чим погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
Відтак, цивільний позов у даному кримінальному провадженні вирішений судом першої інстанції відповідно до вимог кримінального процесуального та матеріального цивільного закону. При визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.
Таким чином, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо незаконності вироку суду в частині стягнення з ОСОБА_9 на користь потерпілої моральної шкоди, необґрунтованими.
Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається в позовній заяві. Водночас такий розмір відшкодування моральної шкоди не обмежується, а суд при цьому має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, а не доходів обвинуваченого.
Таким чином, цивільний позов потерпілоївирішено правильно. Підстав для зменшення суми стягнень із обвинуваченого в рахунок відшкодування моральної шкоди немає.
Твердження обвинуваченого про те, що потерпіла не надала суду жодного доказу, яка сума еквівалентна завданій їм моральній шкоді, також є неспроможними, оскільки з урахуванням принципів розумності та справедливості рішення суду першої інстанціїналежним чином умотивоване, відповідає вимогам КПК України і не є надмірним тягарем для обвинуваченого.
Доводи апелянта про те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має позитивну характеристику, на обліку у лікаря нарколога чи психіатра не перебуває, на утриманні має дітей та дружину були враховані судом першої інстанції, що, зокрема, виразилось у звільненні його від відбування основного покарання за ч. 1 ст. 286 КК України з випробуванням.
Інші доводи, на які посилається обвинувачений, були враховані місцевим судом при призначенні ОСОБА_9 покарання.
За таких обставин, підстав вважати рішення суду в частині призначеного покарання необґрунтованим, про що обвинувачений порушив питання у апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Подільського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_9 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Суддя Суддя Суддя