13 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12025100100001401 стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, за апеляційною скаргою прокурора у провадженні на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 30 вересня 2025 року,
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 30 вересня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та йому призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
На підставі ст. 77 КК України додаткове покарання у виді конфіскації _________________________________________________________________
Справа №11-кп/824/2926/2026 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8
Категорія: ч. 2 ст. 307 КК України Доповідач ОСОБА_1
майна ОСОБА_7 постановлено не призначати.
Цим же вироком вирішено питання щодо арешту майна, речових доказів та витрат, пов'язаних із залученням експерта.
Суд визнав доведеним, що у грудні 2024 року у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин та особливо небезпечних психотропних речовин з метою збуту.
З метою реалізації вказаного умислу у невстановлені час, дату та місці, за невстановлених обставин, ОСОБА_7 , розуміючи, що вказана діяльність є протиправною, має високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлена тяжкими наслідками не лише для здоров'я конкретної особи, а й для здоров'я населення в цілому, незаконно придбав у невстановленої особи наркотичні засоби, психотропні речовини та особливо небезпечні психотропні речовини, у тому числі у великих розмірах, після чого зберігав їх з метою збуту у лише відомих йому місцях: у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , та у транспортному засобі «AUDI А4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , синього кольору, номер кузова НОМЕР_2 , що перебував у його користуванні.
22 квітня 2025 року в період часу з 09 год. 38 хв. по 11 год. 54 хв. під час проведення обшуку квартири за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 , працівниками поліції виявлено та вилучено наркотичний засіб, обіг якого обмежено - канабіс, масою 57,67 грам, та психотропну речовину, обіг якої обмежено, - амфетамін, масою 0,301 грама, які ОСОБА_7 незаконно придбав та зберігав з метою збуту.
Того ж дня, тобто 22.04.2025, в період часу з 13 год. 14 хв. до 13 год. 54 хв. під час проведення обшуку транспортного засобу марки «AUDI А4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , синього кольору, номер кузова НОМЕР_2 , що перебував у користуванні ОСОБА_7 , працівниками поліції виявлено та вилучено особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - МДМА (3,4-метилендіоксиметамфетамін), загальною масою 7,337 грам, тобто у великих розмірах, психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін, масою 9,447 грам, тобто у великих розмірах, та наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - канабіс, масою 106,41 грам, які ОСОБА_7 незаконно придбав та зберігав з метою збуту.
В апеляційній скарзі прокурор у провадженні, не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування ст.ст. 69, 75 КК України, які не підлягали застосуванню, та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості, просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України у вигляді позбавлення волі строком 6 років з конфіскацією всього майна, окрім житла.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що з урахуванням ряду встановлених судом обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких злочинів, та з урахуванням особи винного, зокрема, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, суд застосував до ОСОБА_7 при призначенні основного покарання за ч. 2 ст. 307 КК України вимоги ч. 1 ст. 69 КК України та призначив покарання нижче найнижчої межі, ніж це передбачено санкцією ч. 2 ст. 307 КК України.
Разом з тим, збіг тяжких сімейних та особистих обставин міг істотно вплинути на рішення обвинуваченого вчинити кримінальне правопорушення, однак, враховуючи характер тяжкого умисного корисливого злочину, існування тяжких сімейних й особистих обставин істотно не знижує тяжкість вчиненого. Викладене переконливо доводить, що обґрунтованих підстав для призначення обвинуваченому покарання у розмірі меншому за найнижчу межу санкції ч. 2 ст. 307 КК України не існує.
Крім того, зазначає, що судом належним чином не враховано тяжкість вчиненого діяння, яке відноситься до тяжкого злочину, а також його суспільну небезпечність, яка має високий ступінь, зумовлений тяжкими наслідками не лише для здоров'я конкретної особи, а й для здоров'я населення, економіки та суспільства в цілому.
Вказує й на те, що всі викладені в оспорюваному судовому рішенні обставини можуть слугувати лише підставою для призначення мінімального покарання в межах санкції інкримінованої статті. Помилкове застосування ст. 69 КК України штучно надало можливість застосувати й інститут звільнення від призначеного покарання, передбачений ст. 75 КК України, та не призначення обов'язкового в даному випадку додаткового покарання у виді конфіскації майна (ст. 77 КК України).
Також зазначає, що як вбачається із мотивувальної частини оспорюваного рішення, судом першої інстанції для застосування ст. 75 КК України, фактично, враховано одні й ті ж самі обставини, які слугували підставою для застосування ст. 69 цього Кодексу, що є недопустимим (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 466/4884/15-к).
Таким чином, вважає, що при призначенні ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69, 75 КК України неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність (ст. 69, 75 КК України), що призвело до призначення покарання, яке через свою м'якість не відповідає ступеню тяжкості вчиненого та особі обвинуваченого.
Захисник ОСОБА_6 взапереченнях на апеляційну скаргу прокурора у провадженні, вважаючи апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а вирок суду першої інстанції, як законний та обґрунтований, - без змін.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, а також заперечення захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 проти її задоволення, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 394 КПК України, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій, які, за встановлених судом фактичних обставин, кваліфіковані за ч. 2 ст. 307 КК України, як незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу, психотропної речовини у великому розмірі, особливо небезпечної психотропної речовини у великому розмірі з метою збуту, колегія суддів не перевіряє, оскільки фактичні обставини кримінального провадження учасниками судового провадження в суді першої інстанції не оспорювалися і докази щодо них, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, не досліджувались, як не оспорюються вони прокурором і в апеляційній скарзі.
При цьому колегія суддів не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції дійти правильних висновків в цій частині.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора у провадженні про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України, зокрема - застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України, то колегія суддів вважає наступне.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, включаючироль, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінку під час його вчинення та інші фактори, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватця. При виборі заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Відповідно до положень ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання та реєстрації, працює водієм таксі, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, одружений, має на утриманні малолітню дитину, 2022 року народження, а його дружина перебуває у декретній відпустці, також має матір, яка хворіє на тяжке онкологічне захворювання, що потребує дороговартісного лікування, займається волонтерською діяльністю, що підтверджується відповідними документами, за місцем проживання характеризується позитивно, а також його щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин, як обставини, які пом'якшують його покарання, та відсутність таких обставин, які його обтяжують, та призначив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК України покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, тобто нижче від нижчої межі, передбаченої законом, оскільки вважає, що встановлені судом обставини, що пом'якшують покарання, відсутність обставин, що його обтяжують, відсутність тяжких наслідків кримінальних правопорушень, та відсутність заподіяння матеріальних збитків, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Поряд із цим, суд першої інстанції у вироку дійшов висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства та звільнив його на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання.
Що стосується тверджень прокурора, що зазначені у вироку обставини є підставою для призначення обвинуваченому мінімального покарання у виді позбавлення волі, визначеної санкцією ч. 2 ст. 307 КК України, а тому ці пом'якшуючі обставини не можуть бути враховані при застосуванні ст. 69 КК України, то вони не ґрунтуються на вимогах закону.
Аналіз ст. 69 КК України дає підстави вважати, що основними умовами для призначення обвинуваченому покарання нижчого від найнижчої межі є наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, вчинене кримінальне правопорушення не повинно бути пов'язане з корупцією, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, а також це не повинні бути кримінальні правопорушення, передбачені ст.ст. 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 КК України, які вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Також мають бути враховані дані про особу обвинуваченого.
Як зазначалося вище, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 66 КК України, визнав ОСОБА_7 обставинами, які пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин.
Вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення не входить до переліку, визначеного у ст. 69 КК України, за які не можна призначити більш м'яке покарання, ніж передбачене законом.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що встановлені судом обставини, які пом'якшують покарання, є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, та у сукупності з встановленими судом даними про особу обвинуваченого, який вчинив тяжке кримінальне правопорушення, проте, враховуючи, конкретні обставини справи, ставлення обвинуваченого до вчиненого, який вину визнав, щиро розкаявся, давали суду законні підстави застосувати положення ст. 69 КК України і призначити ОСОБА_7 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 307 КК України.
Проте колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком на п'ять років, є надмірно суворим.
З цих підстав колегія суддів, діючи у відповідності до положень ст. 404 КПК України, вважає за необхідне призначити обвинуваченому по ч. 2 ст. 307 КК України покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, на менший строк, ніж призначено судом першої інстанції, а саме у виді позбавлення волі на строк три роки.
При цьому, з урахуванням того, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, то доводи прокурора, що суд безпідставно не призначив йому додаткове покарання у виді конфіскації майна, є обґрунтовані.
Разом з тим, задля запобігання створення труднощів членам сім'ї обвинуваченого ОСОБА_7 в користуванні та володінні житлом, що суперечитиме розумінню справедливості, додаткове покарання ОСОБА_7 слід призначити у виді конфіскації всього належного йому на праві власності майна, окрім житла.
На переконання колегії суддів, саме таке покарання, яке полягає в ізоляції та поміщенні до кримінально-виконавчої установи закритого типу, а також додаткове покарання, відповідатимуть вимогам ст. 65 КК України та принципу невідворотності покарання, а також буде необхідним для досягнення його мети, тобто необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_7 та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
Поряд з цим колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування кримінального закону в частині безпідставного звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, та, як наслідок, невідповідність призначеного судом першої інстанції ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Так, згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
При цьому положення ст. 75 КК України вимагають обов'язково враховувати дані, які характеризують особу винного, вирішуючи питання, чи є можливим виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання, й, ухвалюючи рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, суду необхідно навести переконливі аргументи, що ґрунтуються на конкретних обставинах справи.
Між тим, наведене судом обґрунтування висновку щодо можливості виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання є непереконливим, оскільки фактично підставами для такого висновку суду стали ті ж обставини, що враховувались судом при визначенні виду і розміру покарання, з урахуванням яких суд визнав за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України саме у виді 5 років позбавлення волі, а до того ж всі ці обставини у своїй сукупності, на противагу твердженням суду першої інстанції, жодним чином не зменшують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та суспільної небезпеки особи обвинуваченого, і не вказують на можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.
При цьому судом першої інстанції належним чином не враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, а саме незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу, психотропної речовини у великому розмірі, особливо небезпечної психотропної речовини у великому розмірі з метою збуту, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність як вчинених діянь, так і особи обвинуваченого.
Тому застосування до ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не забезпечить мети кримінального покарання, що передбачає не тільки виправлення засудженого, але й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про підвищену суспільну небезпечність особи ОСОБА_7 та неефективність застосування щодо нього інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням для його перевиховання та попередження нових кримінальних правопорушень і визнає неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність застосування судом першої інстанції щодо обвинуваченого ст. 75 КК України.
Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме неправильно призначив покарання та за відсутності передбачених законом підстав звільнив особу від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, вирок суду, на підставі ст.ст. 409, 413, 414 КПК України, підлягає скасуванню з постановленням за правилами ст. 420 КПК Україниапеляційним судом у цій частині нового вироку.
Разом з тим, для призначення ОСОБА_7 покарання у виді 6 років позбавлення волі, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів, враховуючи наведені вище обставини, підстав не вбачає.
За таких обставин, апеляційна скарга прокурора у провадженні підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407, 420 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу прокурора у провадженні задовольнити частково.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 30 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання.
Призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК України покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна, окрім житла.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту фактичного його затримання у зв'язку з виконанням вироку.
Зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 22.04.2025 по 24.04.2025 включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок Київського апеляційного суду може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення.
Судді:
____________________ ____________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3