Постанова від 21.04.2026 по справі 760/17814/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №760/17814/23 Головуючий у І інстанції - Букіна О.М.

апеляційне провадження №22-ц/824/5874/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року та на додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 січня 2026 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс», ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Комунальне підприємство «Фінансова компанія «Житло - Інвест» про визнання права власності на майнові права

установив:

У липні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс», ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що 16 вересня 2005 року між ним та ОСОБА_1 було укладено шлюб.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року у справі №752/5628/22 шлюб між ними було розірвано.

Рішення суду першої інстанції залишено в силі постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року.

Під час перебування у шлюбі ними було набуто у спільну сумісну власність гаражний бокс № НОМЕР_1 загальною площею 36,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , обслуговуючий кооператив «Палуба», придбаний та зареєстровані на ім'я ОСОБА_1 14 червня 2019 року та майнові права на трикімнатну кімнатну квартиру АДРЕСА_2 Солом'янському районі», придбані та зареєстровані на ім'я ОСОБА_1 16 січня 2019 року відповідно до Договору про відступлення прав та обов'язків в Інвестиційному договорі №170117/272-К від 17 січня 2017 року.

Станом на час звернення до суду із позовом, вказана квартира має адресу: АДРЕСА_2 .

Вказує, що оплату за придбані майнові права на квартиру здійснено за спільні кошти подружжя ОСОБА_4 , переважно за зароблені ним кошти під час проходження служби в Службі безпеки України.

Так, як покупцем майнових прав на квартиру згідно Договору про відступлення прав виступила ОСОБА_1 , вона і здійснила оплату майнових прав за рахунок спільних коштів подружжя.

Після введення будинку в експлуатацію в період з вересня 2020 року по серпень 2021 року ОСОБА_3 зробив у квартирі ремонт, придбав меблі та побутову техніку.

На час звернення до суду із даним позовом, квартира на праві власності за жодною із сторін не зареєстрована.

Просив суд:

- визнати за ним право власності на 1/2 частину гаражного боксу № НОМЕР_1 загальною площею 36,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , обслуговуючий кооператив «Палуба» (Солом'янський район). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1854937280000;

- визнати за ним 50% майнових прав на 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_2 Солом'янському районі», що придбані на підставі договору від 16 січня 2019 року про відступлення прав та обов'язків в Інвестиційному договорі №170117/272-к від 17 січня 2017 року;

- залишити за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину гаражного боксу № НОМЕР_1 загальною площею 36,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , обслуговуючий кооператив «Палуба» (Солом'янський район). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1854937280000;

- залишити за ОСОБА_1 50% майнових прав на 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_2 Солом'янському районі», що придбані на підставі договору від 16 січня 2019 року про відступлення прав та обов'язків в Інвестиційному договорі №170117/272-к від 17 січня 2017 року;

- вирішити питання про судові витрати.

У квітні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа: КП «ФК «Житло - Інвест» про визнання права власності на майнові права.

Свої вимоги мотивували тим, що 27 листопада 2018 року ОСОБА_1 (Комісіонер) та ОСОБА_2 (Комітент) уклали договір комісії.

За умовами цього Договору в порядку та на умовах визначених Договором Комісії, Комісіонер зобов'язується за дорученням та за рахунок Комітента укласти від свого імені договір, на підставі якого придбати для Комітента майно у вигляді квартири чи майнових прав на квартиру в м. Києві в будинку, який перебуває на стадії будівництва.

Виконуючи Договір комісії, Комісіонер ОСОБА_1 придбала для Комітента майно, яким були майнові права на 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_2 », а саме: 16 січня 2019 року ОСОБА_1 уклала Договір про відступлення прав та обов'язків в Інвестиційному договорі №170117/272-К від 17 січня 2017 року з КП «ФК «Житло-Інвест» (в договорі - Первісний кредитор) та АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Прованс» (в договорі - Фонд), за умовами якого на її ім'я, як Нового інвестора, набуто права та обов'язки за Інвестиційним договором щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 (п.1.2 Договору від 16 січня 2019 року про відступлення прав та обов'язків).

Станом на час звернення до суду із даним позовом, будинок завершений будівництвом і квартира, майнові права на яку придбавала ОСОБА_1 для ОСОБА_2 , зараз має адресу: АДРЕСА_2 .

Окрім того, того ж дня, тобто 16 січня 2019 року, ОСОБА_1 уклала з АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Прованс» Додатковий договір про внесення змін до Інвестиційного договору №170117/272-К від 17 січня 2017 року, за умовами якого до 17 січня 2019 року Інвестор зобов'язується перерахувати на рахунок Фонду 97048 грн., в зв'язку з чим вартість об'єкту збільшується на відповідну суму.

Також, того ж дня ОСОБА_1 від власного імені як Комісіонер (Замовник) уклала з КП «ФК «Житло-Інвест» Договір про надання послуг, за умовами якого (п.4.1) Замовник за цим Договором зобов'язався сплатити протягом 2-х днів з дня його підписання 51990 грн, як оплату наданих Виконавцем інформаційно-консультаційних послуг в процесі договірної процедури покупки майнових прав на квартиру.

Після укладання цих трьох договорів ОСОБА_1 як Комісіонер виконала п.п. 2.1.5 та 2.16 Договору комісії й невідкладно, в той же день, 16 січня 2019 року повідомила ОСОБА_2 (Комітент) про укладання договорів від 16 січня 2019 року, про суму договорів, про порядок, строки здійснення оплати за майнові права на квартиру, сплати інвестиційного внеску та оплати послуг за договором про надання послуг.

ОСОБА_1 як Комісіонер передала Комітенту банківські реквізити Первісного кредитора та Виконавця (КП «ФК «Житло-Інвест») та банківські реквізити Фонду (АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Прованс») для того, щоб Комітент виконала свої обов'язки за Договором комісії (п. 3.1.3) та власними коштами здійснила всі необхідні оплати.

Після цього, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (чоловік ОСОБА_2 , нині покійний) виконали обов'язки Комітента за Договором комісії щодо здійснення власними коштами необхідних оплат за вказаними договорами.

16 січня 2019 року ОСОБА_2 внесла на банківський рахунок КП «ФК «Житло-Інвест» оплату за майнові права на квартиру в загальній сумі 1 млн. 213 тис. 100 грн. за Договором від 16 січня 2019 року про відступлення прав та обов'язків.

16 січня 2019 року ОСОБА_5 повністю вніс оплату інвестиційного внеску в розмірі 97048 грн. на рахунок АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Прованс» відповідно до Додаткового договору від 16 січня 2019 року про внесення змін до Інвестиційного договору.

16 січня 2019 року ОСОБА_5 повністю оплатив послуги КП «ФК «Житло-Інвест» у сумі 51990 грн. відповідно до Договору про надання послуг від 16 січня 2019 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .

Його єдиною спадкоємицею стала ОСОБА_1 .

Вказує, що після введення у липні 2022 року будинку АДРЕСА_2 у експлуатацію, ОСОБА_1 звернулася до КП «ФК «Житло-Інвест» з тим, щоб виконати свої обов'язки як Комісіонера за Договором комісії від 27 листопада 2018 року та передати майнові права на квартиру АДРЕСА_2 Комітенту - ОСОБА_2 .

Однак, КП «ФК «Житло-Інвест» повідомило, що для вирішення цього питання їм потрібна згода чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

Разом з тим вказує, що ще до цього вкрай погіршилися подружні стосунки ОСОБА_1 та її чоловіка, тобто ОСОБА_3 .

Вказане призвело до того, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу в червні 2022 року.

Посилається, що ОСОБА_1 повідомила про це ОСОБА_2 для того, щоб вирішити питання передачі майнових прав на квартиру ОСОБА_2 в 1/2 частині, адже 1/2 частину майнових прав набула вона сама - ОСОБА_1 , як спадкоємець батька - ОСОБА_5 .

Однак, вказує, що вони не встигли вирішити питання остаточного виконання Договору комісії й передачі ОСОБА_2 майнових прав на квартиру, так як в липні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, в якому вказав майнові права на квартиру як спільне майно подружжя - його та ОСОБА_1 , і претендує на 1/2 їх частки.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають, що майнові права на квартиру АДРЕСА_2 придбавалися ОСОБА_1 за Договором про відступлення прав та обов'язків від 16 січня 2019 року, хоч і від власного імені, але як комісіонером за Договором комісії від 27 листопада 2018 року, а тому вони є власністю Комітента, тобто подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Вказують, що в силу імперативного припису ст. 1018 ЦК України, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 набули право спільної сумісної власності, як подружжя, на майнові права на квартиру АДРЕСА_2 з моменту, коли це майно придбала для них Комісіонер - ОСОБА_3. , тобто з 16 січня 2019 року.

Після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , як його спадкоємець, є власником 1/2 частини майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування, а інша 1/2 частка - належить ОСОБА_2 .

Просили суд:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 ;

- вирішити питання про судові витрати.

Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року, об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс», ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: КП «ФК «Житло-Інвест» про визнання права власності на майнові права на квартиру.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, задоволено.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину гаражного боксу № НОМЕР_1 загальною площею 36,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Качалова, 3, Обслуговуючий кооператив «Палуба» (Солом?янський район), реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1854937280000 та частину майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 .

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину гаражного боксу № НОМЕР_1 загальною площею 36,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1854937280000 та частину майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 .

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майнові права, відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

01 грудня 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою, в якій просив стягнути на його користь з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 60000 грн та витрати на проведення експертизи в сумі 15000 грн.

Додатковим рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08 січня 2026 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60000 грн та витрати на проведення оціночно-будівельної експертизи у розмірі 15000 грн.

Не погодившись з основним та додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили їх в апеляційному порядку, оскільки вважають рішення незаконними та необґрунтованими, ухваленими з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року зазначили, що ОСОБА_3 вказував, що він перебував із ОСОБА_8 у шлюбі з 16 вересня 2005 року до 13 квітня 2023 року й за час шлюбу ними було набуте певне майно.

Зокрема, майнові права на 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_2 районі - придбані 16 січня 2019 року та оформлені на ім'я ОСОБА_1 на підставі Договору від 16 січня 2019 року про відступлення прав та обов'язків в Інвестиційному договорі №170117/272-К від 17 січня 2017 року.

Станом на час звернення до суду із позовом квартира має фактичну адресу: АДРЕСА_2 .

Тому ОСОБА_3 у первісному позові просив суд визнати за ним право власності на 50% майнових прав на цю квартиру.

Правовими підставами позову Позивач указав ст. ст. 60, 71 СК України та зазначив, що майнові права на вказану квартиру були оплачені за рахунок накопичення ним грошових коштів зі своєї заробітної плати як працівника СБУ, а його колишня дружина ОСОБА_1 - лікар і заробляла мало.

Разом з тим, 27 листопада 2018 року ОСОБА_1 (Комісіонер) та ОСОБА_2 (Комітент) уклали Договір комісії.

За умовами цього Договору в порядку та на умовах, визначених Договором комісії, Комісіонер зобов'язується за дорученням та за рахунок Комітента укласти від свого імені договір, на підставі якого придбати для Комітента майно у виді квартири чи майнових прав на квартиру в м. Києві в будинку, який перебуває на стадії будівництва (п.п. 1.1. та 1.2. Договору комісії).

Характеристики квартири (майнових прав на квартиру) визначені сторонами в п. 1.3. Договору.

Цим же Договором комісії сторони передбачили, що в рамках його виконання Комісіонер ( ОСОБА_1 ) у правовідносинах із третіми особами виступає від власного імені та самостійно укладає договір про набуття права власності на майно з третьою особою (п. 1.5. Договору комісії), але майно, яке буде придбане Комісіонером ( ОСОБА_1 ) за рахунок Комітента ( ОСОБА_2 ) є власністю Комітента - ОСОБА_2 із моменту його придбання (набуття) на ім'я Комісіонера (п. 1.7. Договору комісії).

Обов'язком ОСОБА_1 (Комісіонера) за Договором комісії (п. 2.1.2., п. 2.1.3.) є укладення від власного імені договору про набуття прав на майно, виконання від власного імені прав та обов'язків, що випливають для покупця (набувача) з такого договору.

Обов'язком ОСОБА_2 (Комітента) в свою чергу є своєчасне та в повному обсязі здійснення оплати на придбане майно (п. 3.1.3 Договору комісії).

Виконуючи Договір комісії (п. 2.1.2.), Комісіонер ОСОБА_9 знайшла підходяще для Комітента майно, яким були майнові права на 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_2 районі.

ОСОБА_9 як Комісіонер також провела переддоговірну роботу та 16 січня 2019 року від свого імені уклала Договір про відступлення прав та обов'язків в Інвестиційному договорі №170117/272-К від 17 січня 2017 року з КП «ФК «Житло-Інвест» (в договорі - Первісний кредитор) та AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс» (в договорі - Фонд), за умовами якого на її, Комісіонера, ім'я як Нового інвестора набуто права на обов'язки за Інвестиційним договором щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 . Договору від 16 січня 2019 року про відступлення прав та обов'язків).

Станом на тепер будинок завершений будівництвом і квартира, майнові права на яку придбавала ОСОБА_9 для ОСОБА_2 , зараз має фактичну адресу: АДРЕСА_2 .

Згідно п.п. 3.1.-3.3. Договору від 16 січня 2019 року про відступлення прав та обов'язків, Новий інвестор зобов'язаний сплатити Первісному кредитору суму договору - грошові кошти в розмірі 1 млн. 213 тис. 100 грн. у строк до 25 січня 2019 року в безготівковій формі на банківський рахунок Первісного кредитора.

Підтвердженням повного розрахунку є платіжні документи та Акт виконаних зобов'язань.

Окрім того, того ж дня 16 січня 2019 року ОСОБА_9 від власного імені як Комісіонер (Інвестор) уклала з AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс» Додатковий договір про внесення змін до Інвестиційного договору №170117/272-К від 17 січня 2017 року, за умовами якого (п. 1 цього Договору) до 17 січня 2019 року Інвестор зобов'язується перерахувати на рахунок Фонду 97048 грн., в зв'язку з чим вартість об'єкту збільшиться на відповідну суму.

Також, того ж дня, 16 січня 2019 року, ОСОБА_9 від власного імені як Комісіонер (Замовник) уклала з КП «ФК «Житло-Інвест» Договір про надання послуг, за умовами якого (п.4.1.) Замовник за цим Договором зобов'язався сплатити протягом 2-х днів дня його підписання 51990 грн. як оплату наданих Виконавцем інформаційно-консультаційних послуг в процесі договірної процедури покупки майнових прав на квартиру.

Після укладення цих трьох договорів ОСОБА_9 як Комісіонер виконала п.п. 2.1.5. та 2.1.6. Договору комісії й невідкладно, в той же день 16 січня 2019 року, повідомила ОСОБА_2 (Комітента) про укладення всіх договорів від 16 січня 2019 року, про суму договорів, про порядок, строки здійснення оплати за майнові права на квартиру, сплати інвестиційного внеску та оплати послуг за договором про надання послуг.

ОСОБА_9 як Комісіонер передала Комітенту банківські реквізити Первісного кредитора та Виконавця (КП «ФК «Житло-Інвест») та банківські реквізити Фонду (AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс») для того, щоб Комітент виконала свої обов'язки за Договором комісії (п. 3.1.3.) та власними коштами здійснила всі необхідні оплати.

Після цього, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (чоловік ОСОБА_2 , нині покійний) виконали обов'язки Комітента за Договором комісії щодо здійснення власними коштами необхідних оплат за придбане майно:

1) 16 січня 2019 року ОСОБА_2 повністю (кількома платежами в один день) внесла на банківський рахунок КП «ФК «Житло- Інвест» оплату за майнові права за квартиру в загальній сумі 1 млн. 213 тис. 100 гри. за Договором від 16 січня 2019 року про відступлення прав та обов'язків, а саме:

- 299 тис. грн. згідно квитанції КБ «ПриватБанк» №0.0.1240137130.1 від 16 січня 2019 року, призначення платежу: «Оплата за квартиру АДРЕСА_2 згідно договору про відступлення прав від 16 січня 2019 року. Платник ОСОБА_2 за ОСОБА_10 ;

- 299 тис. грн. згідно квитанції КБ «ПриватБанк» №0.0.1240137578.1 від 16 січня 2019 року, призначення платежу: «Оплата за квартиру АДРЕСА_2 згідно договору про відступлення прав від 16 січня 2019 року. Платник ОСОБА_2 за ОСОБА_10 ;

- 299 тис. грн. згідно квитанції КБ «ПриватБанк» №0.0.1240136277.1 від 16 січня 2019 року, призначення платежу: «Оплата за квартиру АДРЕСА_2 згідно договору про відступлення прав від 16 січня 2019 року. Платник ОСОБА_2 за ОСОБА_10 ;

- 299 тис. грн. згідно квитанції КБ «ПриватБанк» №0.0.1240133978.1 від 16 січня 2019 року, призначення платежу: «Оплата за квартиру АДРЕСА_2 згідно договору про відступлення прав від 16 січня 2019 року. Платник ОСОБА_2 за ОСОБА_10 ;

- 17 тис. 100 грн. згідно квитанції КБ «ПриватБанк» №0.0.1240138893.1 від 16 січня 2019 року, призначення платежу: «Оплата за квартиру АДРЕСА_2 згідно договору про відступлення прав від 16 січня 2019 року. Платник ОСОБА_2 за ОСОБА_10

2) 16 січня 2019 року ОСОБА_5 повністю вніс оплату інвестиційного внеску в розмірі 97048 грн. на рахунок AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс» відповідно до Додаткового договору від 16 січня 2019 року про внесення змін до Інвестиційного договору (згідно з квитанцією КБ «ПриватБанк» №0.0.1240043631.1 від 16 січня 2019 року, призначення платежу: «за квартиру АДРЕСА_2 згідно додаткового договору до інвестиційного договору. Платник ОСОБА_5 за ОСОБА_10 ;

3) 16 січня 2019 року ОСОБА_5 повністю оплатив послуги КП «ФК «Житло-Інвест» в сумі 51990 грн. відповідно до Договору про надання послуг від 16 січня 2019 року (згідно з квитанцією КБ «ПриватБанк» №0.0.1240048817.1 від 16 січня 2019 року, призначення платежу: «оплата послуг згідно договору від 16 січня 2019 року. Платник ОСОБА_5 за ОСОБА_10 .

Отже, 16 січня 2019 року сторона Комітента за Договором комісії від 27 листопада 2018 року повністю виконала свої обов'язки Комітента й оплатила в повному обсязі майнові права за квартиру, інвестиційний внесок та інформаційно- консультаційні послуги.

Унаслідок такого, ОСОБА_9 як Комісіонер від власного імені 17 січня 2019 року підписала з КП «ФК «Житло-Інвест» Акт здачі- приймання послуг до Договору про надання послуг від 16 січня 2019 року, а також 21 січня 2019 року підписала з КП «ФК «Житло-Інвест» Акт виконаних зобов'язань до Договору про відступлення прав та обов'язків від 16 січня 2019 року, а 22 січня 2019 року отримала від AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс» довідку №190122-1 про те, що інвестиційний платіж за квартиру теж сплачений у повному обсязі.

З огляду на повне виконання Комітентом обов'язків щодо оплати придбаного Комісіонером для Комітента майна, сторони очікували закінчення будівництва будинку та введення його в експлуатацію для остаточного виконання своїх зобов'язань за Договором комісії.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .

Його єдиною спадкоємицею стала ОСОБА_9 .

Будинок АДРЕСА_2 був прийнятий у експлуатацію в липні 2022 року.

З огляду на це, ОСОБА_9 звернулася до КП «ФК «Житло-Інвест» з тим, щоб виконати свої обов'язки як Комісіонера за Договором комісії від 27 листопада 2018 року та передати майнові права на квартиру АДРЕСА_2 Комітенту - ОСОБА_2 .

Однак КП «ФК «Житло-Інвест» повідомило, що для вирішення цього питання їм потрібна згода чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

Разом із тим, ще до цього вкрай погіршилися подружні стосунки ОСОБА_1 та її чоловіка (на той час) ОСОБА_3 .

Вказане призвело до того, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу в червні 2022 року й цей процес тривав до квітня 2023 року, передусім тому, що ОСОБА_3 чинив перешкоди для розірвання шлюбу, оскаржував рішення в апеляційному порядку тощо.

Окрім того, між сторонами в суді вирішувалися також і питання про аліментні зобов'язання, адже в сторін є спільна дитина, дочка ОСОБА_11 , 2014 року народження.

У цей час ОСОБА_3 фактично протиправно, без згоди і дозволу власників майнових прав на квартиру, захопив квартиру - замінив замки вхідних дверей, змушував КП «ФК «Житло-Інвест» виписувати квитанції з оплати комунальних послуг на його ім'я, не допускав і не допускає наразі до квартири ОСОБА_10 попри те, що саме на її ім'я оформлені майнові права на квартиру, й саме вона та ОСОБА_2 є власниками квартири.

Звертає увагу, що ОСОБА_3 забезпечений власним житлом - він є одноосібним власником квартири за адресою: АДРЕСА_10 .

ОСОБА_9 неодноразово намагалася потрапити до квартири АДРЕСА_2 , але ОСОБА_3 чинить їй перешкоди, ключів від дверей не надає, вільного доступу в квартиру не надає, визнавати право особистої приватної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру відмовляється.

ОСОБА_1 повідомила про це ОСОБА_2 для того, щоб вирішити питання передачі майнових прав на квартиру ОСОБА_2 в 1/2 частині, адже на 1/2 частину майнових прав набула права вона сама - ОСОБА_9 , як спадкоємець батька ОСОБА_5 .

Однак вони не встигли вирішити питання остаточного виконання Договору комісії й передачі ОСОБА_12 майнових прав на квартиру, а в липні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, в якому вказав майнові права на квартиру як спільне майно подружжя - його та ОСОБА_1 , і претендує на його 1/2 частину.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя, суд акцентував увагу на наявності письмової згоди ОСОБА_3 на укладення його дружиною ОСОБА_1 договору про відступлення права вимоги за інвестиційним договором, і саме це фігурує, як основний доказ того, що ОСОБА_1 придбавала майнові права на квартиру на спільні кошти подружжя та саме в інтересах сім'ї.

Проте, висновки суду є помилковими, а саму письмова згода ОСОБА_3 є такою, що не може розглядатися доказом для задоволення його позовних вимог, за наявності низки інших доказів, які цьому протирічать.

Так, у справі відсутні будь-які докази, крім голослівних заяв ОСОБА_3 , що спірна квартира придбана за кошти спільні або когось одного з подружжя.

І навпаки, у справі містяться докази, а саме, банківські документи, які підтверджують факт оплати спірного майна ОСОБА_2 та її покійним чоловіком ОСОБА_5 .

Звертають увагу на те, що висновки Солом'янського районного суду м. Києва про те, що: «...надання ОСОБА_3 належним чином оформленої та дослідженої у суді згоди своїй дружині ОСОБА_1 на укладення останньою Договору про відступлення прав обов'язків в Інвестиційному договорі №170117/272-К від 17 січня 2017 року свідчить про набуття майнових прав на квартиру у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за їх спільні грошові кошти. Доказів на спростування даних обставин, ОСОБА_1 не надано», суперечать матеріалам справи, оскільки позивачами надано та досліджено у судовому засіданні банківські документи, які підтверджують факт повної оплати за спірну квартиру ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , тоді як ОСОБА_3 в цій частині обмежився усними поясненнями, що квартира придбана за його кошти.

Розмір заробітної плати ОСОБА_3 , який теоретично міг би дозволити йому зібрати за тривалий час, при умові, що ці кошти він більше ні на що не витрачав, суму достатню на придбання квартири, не підтверджує той факт, що саме ці кошти були використані на придбання спірної квартири.

Більше того, ОСОБА_3 не надано жодного доказу, що ці кошти, а саме, сума достатня для придбання квартири взагалі існували.

Суд прийняв на віру виключно пояснення ОСОБА_3 про те, що він отримував зарплату і передавав її своїй на той час дружині. Однак доказів цьому немає.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майнові права на квартиру, суд ставить під сумнів можливість придбання квартири ОСОБА_2 та її чоловіком ОСОБА_5 через те, що їхніх офіційних доходів, відповідно до інформації наданої Державною податковою службою, було недостатньо для придбання спірної квартири.

При цьому, суд залишив поза увагою пояснення ОСОБА_2 , які вона надала в судовому засіданні про те, що крім особистих заощаджень, які вони накопили з чоловіком за час своєї трудової діяльності, вона отримала кошти від продажу спадкового майна, а саме, домоволодіння своїх батьків після їх смерті.

Окремо слід зазначити, що джерела походження коштів за які ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_5 придбали спірну квартиру не є предметом доказування у цій справі, саме тому, під час подання заяв по суті, стороною позивача не було подано доказів походження таких коштів, а під час судового розгляду справи, суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника позивачів про приєднання до справи та дослідження судом письмових доказів про походження таких коштів, а саме: нотаріально засвідченої заяви рідного брата ОСОБА_2 , ОСОБА_13 про те, що після продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_11 , він сплатив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 45000 доларів СІЛА, що еквівалентно 1892490 грн.; копію Договору купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_11 ; копію Договору купівлі- продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_11 .

Під час судового розгляду справи ОСОБА_3 пояснив, що він протягом 10 років отримував заробітну плату і всю її передавав своїй дружині, аби вона ці кошти збирала на придбання квартири.

При цьому, він не контролював де ці кошти, скільки саме їх, у якій валюті вони зберігаються, і чи взагалі вони є.

При оформленні документів щодо придбання майнових прав на спірну кватиру, ОСОБА_3 , з його слів, обмежився лише тим, що 16 січня 2019 року на короткий час прибув до офісу компанії забудовника, поставив свій підпис у заяві про те, що він надає згоду на купівлю ОСОБА_8 квартири, і більше нічим не цікавився.

ОСОБА_3 не цікавився, як оформлювались документи, як і ким оплачувалась квартир, якими коштами, де ці кошти, в готівці, чи в безготівковій формі.

Лише ввечері того ж дня, знову ж таки з пояснень самого ОСОБА_3 , він запитав у дружини, чи оформила вона квартиру, і задовольнився відповіддю, що квартиру оформлено.

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_9 стверджують, що ОСОБА_9 укладаючи 16 січня 2019 року Договір про відступлення прав та обов'язків в Інвестиційному договорі №170117/272-К від 17 січня 2017 року та Додаткової угоди до нього, договору про надання послуг від 16 січня 2019 року, діяла як комісіонер відповідно до Договору комісії від 27 листопада 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 (комітент) та ОСОБА_8 (комісіонер).

Проте, суд поставився до цього факту критично, і фактично заперечив вчинення дій ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_2 , відповідно до Договору комісії від 27 листопада 2018 року.

У судовому засіданні позивачами було надано суду оригінал Договору комісії від 27 листопада 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 (комітент) та ОСОБА_8 (комісіонер).

Сторони цього договору у суді підтвердили його реальність та надали суду змістовні пояснення щодо обставин його укладення.

При цьому сторона відповідача ОСОБА_3 не ставила перед судом питання про визнання Договору комісії від 17 листопада 2018 року недійсним.

Відтак, вказаний договір чинний, і його дія розповсюджується на спірні правовідносини.

Отже, майнові права на квартиру АДРЕСА_2 придбавалися за Договором про відступлення прав і обов'язків від 16 січня 2019 року, який укладала ОСОБА_9 хоч і від власного імені, але як Комісіонер за Договором комісії від 27 листопада 2018 року та з метою набуття майна у власність Комітентом.

Вона ж, ОСОБА_9 , як Комісіонер уклала в той самий день 16 січня 2019 року і договір про сплату інвестиційного внеску за майнові права на квартиру, і договір про надання послуг щодо придбання майнових прав на квартиру.

При цьому, всі оплати за всіма трьома договорами в силу ст. 1016 ЦК України та відповідно до п.п. 3.1.2., 3.1.3 Договору комісії від 27 листопада 2018 року здійснювала сторона Комітента - ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_5 , а не ОСОБА_9 .

Станом на час оплати майнових прав на квартиру, сплати інвестиційного внеску та оплати інформаційно-консультаційних послуг (16 січня 2019 року), ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі, вносили оплату за квартиру за рахунок спільних коштів подружжя, тому в силу ст. 60 СК України майнові права на квартиру належать їм обом на праві спільної сумісної власності.

Отже, в силу імперативного припису ст. 1018 ЦК України, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 набули на праві спільної сумісної власності як подружжя майнові права на квартиру АДРЕСА_2 з моменту, коли це майно придбала для них ОСОБА_14 , тобто з 16 січня 2019 року.

Як передбачено ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, із 16 січня 2019 року і ОСОБА_2 , і ОСОБА_5 належало кожному по 1/2 частині майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 .

Як уже зазначалося, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Єдиною його спадкоємицею є ОСОБА_9 .

На момент смерті ОСОБА_5 йому належала частка (1/2) у праві спільної з ОСОБА_2 сумісної власності на майнові права на квартиру АДРЕСА_2 .

Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (ст. 1226 ЦК України).

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

З огляду на це та в силу ст. 1218 ЦК України ОСОБА_9 як спадкоємець ОСОБА_5 є власником 1/2 частини майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 - в порядку спадкування.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Отже, 1/2 частина майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_2 із 16 січня 2019 року як Комітенту за Договором комісії. Інша 1/2 частина майнових прав на цю квартиру належить ОСОБА_1 на праві власності в порядку спадкування.

Щодо позиції суду в частині критичного ставлення до Договору комісії, через те, що відсутня письмова згода ОСОБА_5 на укладення такого договору його дружиною ОСОБА_2 , зазначили, що договір комісії за загальним правилом не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Він укладається у простій письмовій формі, але сторони можуть за бажанням посвідчити його нотаріально, що є їхнім правом, а не обов'язком, згідно зі статтями 208 Цивільного кодексу України та Господарського кодексу.

Крім того, за своє правовою природою договір комісії не потребує письмової згоди іншого з подружжя на його укладення.

У спірних правовідносинах, які досліджуються у цій справі, інший з подружжя, а саме, ОСОБА_5 , знав про намір своєї дружини придбати квартиру для потреб їхньої сім'ї, і жодним чином цьому не заперечував, що підтверджується тим фактом, що сам ОСОБА_5 особисто здійснював окремі платежі при оформленні Договору про відступлення права вимоги за інвестиційним договором, який укладався його дочкою ОСОБА_8 , яка в свою чергу діяла відповідно до договору комісії укладеного між нею та ОСОБА_2 .

У своєму рішенні суд звертав увагу на ту обставину, що позивач ОСОБА_2 у тому ж будинку, у якому розташована спірна квартира, у 2022 році, самостійно придбала квартиру АДРЕСА_12 , без укладення договору комісії.

При цьому суд не прийняв до уваги пояснення сторони позивачів, що при придбанні квартири АДРЕСА_12 , у ОСОБА_2 не було потреби у сторонній допомозі, оскільки до цього її дочка ОСОБА_9 під час придбання квартири АДРЕСА_2 , вже обрала та перевірила забудовника, місце розташування будинку та була ознайомлена з усім процесом оформлення документів, що стосуються придбання житла, саме у зазначеному будинку.

Як ще один доказ факту придбання спірної квартири сім'єю ОСОБА_4 і саме в інтересах сім'ї, суд взяв до уваги докази проведення у квартирі ремонтних та оздоблювальних робіт саме ОСОБА_3 та ОСОБА_8 .

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_9 цього факту не заперечують, але знову ж таки, суд взяв до уваги пояснення ОСОБА_3 та не надав оцінку поясненням позивачів про те, що ОСОБА_9 єдина дочка ОСОБА_2 та покійного ОСОБА_5 , і відповідно, як і всі батьки, вони дбали про добробут своєї дочки та внучки і допускали можливість проживання, а в подальшому і успадкування спірної квартири своєю дочкою ОСОБА_8 , і оскільки на той час вона перебували у шлюбі з ОСОБА_3 , то відповідно це стосувалося їхньої сім'ї.

Цілком логічно, що оскільки планувалося проживання в спірній квартирі сім'ї (на той час) ОСОБА_4 , то і ремонт вони проводили за свої кошти і відповідно до своїх потреб.

При цьому звертають увагу, що до переселення у квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , сім'я ОСОБА_4 проживала у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_13 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

ОСОБА_4 проживали у квартирі ОСОБА_2 понад 10 років, і так само проводили у ній за власний рахунок ремонтні та оздоблювальні робити, а також придбавали все необхідне у квартиру виходячи з власних потреб, і цього факту ОСОБА_3 під час судового розгляду справи не заперечував.

Приймаючи доводи ОСОБА_3 про те, що спірна квартира придбана за кошти, що належали на той час родині ОСОБА_4 , суд не надає оцінку тому факту, що жодних доказів цьому факту суду не надано, і навпаки, в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази повної оплати кватири ОСОБА_2 та її чоловіком ОСОБА_5 , проте суд їх залишив поза увагою.

Просили скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково, а саме у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частини гаражного боксу № НОМЕР_1 загальною площею 36,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В решті позовних вимог ОСОБА_3 , відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 січня 2026 року зазначили, що обсяг наданої професійної правової допомоги не є співмірним з сумою 60000 грн.

Аналізуючи обсяг переліченої позивачем правової допомоги, цілком очевидно, що цей перелік штучно значно збільшений, і не відповідає критерію розумності та необхідності.

Так, представником позивача дійсно підготовлено та подано до суду заяви по суті.

Проте, щодо інших дій представника, як то адвокатських запитів, різного роду клопотань до суду першої інстанції, вважають їх необхідність сумнівною.

Так само не погоджуються з рішенням в частині стягнення витрат за проведення експертизи, яка ніякого значення для доказування у справі не мала, і підтвердила факти, які ніким не оспорювались і під сумнів не ставились.

Вважають, що суд першої інстанції належним чином не дослідив відповідність наданих заявником документів на підтвердження своїх вимог, а також не надав оцінку щодо відповідності заявленої суми, критеріям, якими керуються національні суди та Європейський суд з прав людини.

Вважають, що на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн., а саме за підготовку заяв по суті та участь представника у судових засіданнях.

Саме такий розмір витрат відповідатиме критеріям визначеним у ст. 141 ЦПК України, а саме, обсягу правничої допомоги, наданої позивачу адвокатом, підтверджений документами, наявними у судовій справі, відповідає реальності таких витрат, складності самої справи, а також з урахуванням матеріального становища ОСОБА_1 , враховуючи розмір її заробітної плати та відсутність будь-яких інших доходів.

Сума розміром 75000 грн., є для неї надмірним тягарем.

Просили скасувати додаткове рішення Соломянського районного суду м. Києва від 08 січня 2026 року, та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_3 задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

В решті вимог ОСОБА_3 відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу у строк зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі, на адресу Київського апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з таких підстав.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом першої інстанції при ухваленні основного рішення встановлено, що 16 вересня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено шлюб, про що в книзі реєстрації шлюбів міським відділом реєстрації актів цивільного стану Хмельницького міськрайонного управління юстиції зроблено відповідний актовий запис №1692.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя ОСОБА_4 народилась донька, ОСОБА_11 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві 25 грудня 2014 року зроблено актовий запис №2208.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.

Вказане рішення залишене в силі рішенням Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року.

Як свідчать матеріали справи та не оспорюється сторонами по справі, у квітні 2023 року після винесення Київським апеляційним судом постанови, якою залишено в силі рішення Голосіївського суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року про розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 досягнуто угоди про те, що ОСОБА_1 переїде жити до своєї матері ОСОБА_2 у квартиру у тому ж будинку за адресою: АДРЕСА_14 , а ОСОБА_3 залишиться проживати в квартирі АДРЕСА_2 .

05 листопада 2025 року представник ОСОБА_3 повідомив суду, що з 01 червня 2025 разом з ОСОБА_3 за згодою з ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_2 проживає їх донька ОСОБА_11 , а ОСОБА_1 проживає у квартирі в с. Чайка Київської області.

Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проти вказаних обставин не заперечував.

Позивач ОСОБА_3 просив розділити придбане у період шлюбу з ОСОБА_1 спільне майно подружжя у рівних частках, а саме: гаражний бокс № НОМЕР_1 загальною площею 36,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , обслуговуючий кооператив «Палуба» (Солом'янський район). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1854937280000 та майнові права квартиру АДРЕСА_2 Солом'янському районі», що придбані на підставі договору від 16 січня 2019 року про відступлення прав та обов'язків в Інвестиційному договорі №170117/272-к від 17 січня 2017 року на разі майнові права на квартиру АДРЕСА_2 .

У відповіді на відзив ОСОБА_1 визнала придбання подружжям ОСОБА_4 гаражного боксу АДРЕСА_15 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1854937280000, та те, що він є спільним майном подружжя ОСОБА_4 , і не заперечувала проти його поділу на рівні частки між ними.

За вказаних вище обставин , суд вважав, що оскільки вимоги позову ОСОБА_3 в цій частині визнаються відповідачем ОСОБА_1 , позов в цій частині підлягав задоволенню.

Рішення в цій частині сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.

В той же час, вимоги позивача ОСОБА_3 щодо майнових прав на спірну квартиру, як спільне майно подружжя відповідачем ОСОБА_1 не визнаються, як і не визнаються ОСОБА_2 .

В цій частині судом було встановлено, що 16 січня 2019 року між КП «ФК «Житло-Інвест» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Первісний інвестор) з однієї сторони, та ОСОБА_1 (Новий інвестор), з другої сторони, та АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс» (Фонд), з третьої сторони, укладено Договір про відступлення прав та обов'язків в Інвестиційному договорі №170117/272-К від 17 січня 2017 року.

Відповідно до п. 1.1 Договору про відступлення прав та обов'язків, цим Договором регулюються відносини пов'язані зі зміною сторони - Інвестора за Інвестиційним договором №170117/272-К від 17 січня 2017 року, укладеним Комунальним комерційним унітарним підприємством «Фінансова компанія «Житло-Інвест» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс» (від імені та інтересах якого дії ТОВ «Компанія з управління активами «Дельта плюс»), зі всіма змінами та додатками до нього, відповідно до якого Інвестор отримує у власність житлову квартиру АДРЕСА_2 Солом'янському районі м. Києва».

Відповідно до п. 1.3 Договору про відступлення прав та обов'язків Первісний Інвестор відступає Новому інвестору всі права та обов'язки Інвестора за Інвестиційним договором за вартість сплачених Первісним інвестором інвестиційних внесків за інвестиційним договором на дату складання цього Договору, а саме 1213100 грн.

Відповідно до п.7.2 Договору про відступлення прав та обов'язків цей Договір є невід'ємною частиною інвестиційного договору та складає разом з ним єдиний правовий документ.

Відповідно до п.7.3 Договору про відступлення прав та обов'язків, з укладанням цього Договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких інших умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цього договору.

Відповідно до п. 7.10 Договору про відступлення прав та обов'язків, Новий інвестор свідчить, що на момент укладання цього Договору знаходиться у зареєстрованому шлюбі та чоловік Нового інвестора дає свою згоду на укладання відповідного Договору та погоджується з тим, що умови цього Договору визначаються Новим інвестором самостійно.

Під час укладання Договору про відступлення прав та обов'язків в Інвестиційному договорі №170117/272-К від 17 січня 2017 року ОСОБА_3 надав згоду на його укладання, що підтверджується отриманим на адвокатський запит представника ОСОБА_3 листом ТОВ «Компанія з управління активами «Дельта плюс», яке діє від імені та в інтересах АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс» №11/01/24 від 11 січня 2024 року, в якому повідомило, що при укладанні Договору про відступлення прав та обов'язків від 16 січня 2019 року, відповідно до п. 7.10 даного договору, ОСОБА_3 було надано письмову згоду на його укладання, як подружжя.

До листа долучено копію письмової згоди ОСОБА_3 про надання згоди на купівлю його дружиною ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 , шляхом укладання Договору про відступлення права вимоги за інвестиційним договором.

З даної угоди вбачається, що умови вищевказаного Договору про відступлення права вимоги за інвестиційним договором подружжям попередньо обговорено та вважають їх вірними.

16 січня 2019 року між АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс» (від імені та інтересах якого дії ТОВ «Компанія з управління активами «Дельта плюс»), з однієї сторони, та ОСОБА_1 укладений додатковий договір про внесення змін до Інвестиційного договору №170117/272-К від 17 січня 2017 року.

Відповідно до п. 1 Додаткового договору, п. 4.1.1 Інвестиційного договору викладено в редакції згідно якої Інвестор зобов'язується до 17 січня 2019 року перерахувати на рахунок Фонду інвестиційний внесок у розмірі 97048 грн. без ПДВ, у зв'язку з чим вартість об'єкту (загальний розмір інвестиційних внесків) збільшиться на відповідну суму.

Всі інші умови та положення Інвестиційного договору залишаються без змін.

У підпункті 1.1.1 п. 1.1 Інвестиційного договору №170117/272-К від 17 січня 2017 року, укладеного між Комунальним комерційним унітарним підприємством «Фінансова компанія «Житло-Інвест» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Інвестор), з однієї сторони, та АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс» (від імені та інтересах якого дії ТОВ «Компанія з управління активами «Дельта плюс») (Фонд), з другої сторони, визначено, що наведений нижче термін будинок вживається в наступному значенні - житловий будинок у складі проекту «Реконструкція території виробничо-складської бази під будівництво житлових будинків та складських будівель на АДРЕСА_2 ».

У підпункті 1.1.2 п. 1.2 Інвестиційного договору визначено, що Об'єктом є житлова квартира: секція 1.2., тип 3I, поверх 16-17, проектний номер в Будинку 272, кількість кімнат 3, житлова площа 61,81 кв.м., загальна проектна площа 86,65 кв.м.

Відповідно до п. 2.1 Інвестиційного договору, предметом цього Договору є інвестиційна участь Інвестора у будівництві Будинку.

Відповідно до п. 2.2 Інвестиційного договору за цим Договором Фонд зобов'язується забезпечити будівництво Будинку та після його введення в експлуатацію передати у власність Інвестора в порядку, що встановлений цим Договором.

Відповідно до п. 2.3 Інвестиційного договору Інвестор зобов'язується забезпечити інвестування Об'єкта шляхом внесення інвестиційних внесків (попередньої оплати вартості Об'єкта) на умовах, в обсягах та строки, що передбачені цим Договором, а після оформлення та реєстрації права власності Фонду на Об'єкт, отримати Об'єкт у власність у порядку, що встановлений цим Договором.

Відповідно до п. 2.3 Інвестиційного договору розмір інвестиційних внесків за Об'єкт (Вартість Об'єкта) на момент укладання цього Договору визначений Фондом та в будь якому разі не може бути менший від суми в українських гривнях, що складає 1213100 грн.

Відповідно до п. 5.5 Інвестиційного договору у разі, якщо Інвестор хоче передати третій стороні свої права та зобов'язання, передбачені цим Договором, інвестор звертається до Фонду із заявою про зміну сторони цього Договору.

В разі погодження Фондом такої зміни, сторони укладають відповідну угоду про відступлення прав.

16 січня 2019 року між КП «ФК «Житло-Інвест» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Виконавець), з однієї сторони, та ОСОБА_1 (Замовник), з другої сторони, укладено Договір про надання послуг.

Відповідно до п.1 Договору про надання послуг Замовник доручає, а виконавець зобов'язується за оплату на підставі та за умовами цього Договору виконувати та надати Замовнику інформаційно-аналітичне та консультаційне забезпечення Замовника щодо придбання у власність квартири АДРЕСА_2 » та сприяти укладанню договору про придбання вибраного об'єкту нерухомості.

Відповідно до п. 4.1 Договору про надання послуг вартість послуг складає 51990 грн.

16 січня 2019 року ОСОБА_2 сплатила на банківський рахунок КП «ФК «Житло-Інвест» оплату за майнові права на квартиру відповідно до Договору про відступлення прав та обов'язків від 16 січня 2019 року згідно квитанцій №№0.0.1240137130.1 на суму 299000 грн, 0.0.1240137578.1 на суму 299000 грн, 0.0.1240136277.1 на суму 299000 грн, 0.0.1240133978.1 на суму 299000 грн, 0.0.1240138893.1 на суму 17100 грн, а всього на загальну суму 1213000 грн.

У призначенні платежу зазначено, що платником є ОСОБА_2 за ОСОБА_1 .

16 січня 2019 року ОСОБА_5 сплатив на банківський рахунок КП «ФК «Житло-Інвест» інвестиційний внесок за майнові права на квартиру згідно квитанції №0.0.1240043631.1 в сумі 97048 грн відповідно до Додаткового договору від 16 січня 2019 року про внесення змін до Інвестиційного договору №170117/272-К від 17 січня 2017 року.

У призначенні платежу зазначено, що платником є ОСОБА_5 за ОСОБА_1 .

Також 16 січня 2019 року ОСОБА_5 сплатив на банківський рахунок КП «ФК «Житло-Інвест» послуги згідно квитанції №0.0.1240048817.1 у сумі 51990 грн за Договором про надання послуг від 16 січня 2019 року.

У призначенні платежу також зазначено, що платником є ОСОБА_5 за ОСОБА_1

17 січня 2019 року між КП «ФК «Житло-Інвест» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Виконавець), з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з іншої сторони, підписано акт здачі-приймання послуг до Договору про надання послуг від 16 січня 2019 року.

21 січня 2019 року між КП «ФК «Житло-Інвест» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Первісний інвестор), з однієї сторони, та ОСОБА_1 (Новий інвестор), з другої сторони, підписано акт виконаних зобов'язань до Договору про відступлення прав та обов'язків від 16 січня 2019 року.

Відповідно до п.1 даного Акту, Первісний інвестор згідно з умовами Договору, передав Новому інвестору, а Новий інвестор прийняв (набув) всі права та обов'язки Інвестора за Інвестиційним договором №170117/272-К від 17 січня 2017 року на квартиру АДРЕСА_2 ».

Відповідно до п.2 даного Акту, Первісний інвестор підтверджує, що новий інвестор згідно з умовами Договору здійснив оплату у повному обсязі, в сумі 1213100 грн.

Первісний інвестор передав новому інвестору всі документи, що підтверджують права та обов'язки сторони - Інвестора за Інвестиційним договором, а саме: оригінал Інвестиційного договору, копії банківських документів, що підтверджують оплату Первісним інвестором Ціни за інвестиційним договором.

22 січня 2019 року АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс» (від імені та інтересах якого дії ТОВ «Компанія з управління активами «Дельта плюс») видало ОСОБА_1 довідку №190122-1 про сплату нею інвестиційного внеску в сумі 97048 грн відповідно до Додаткового договору від 16 січня 2019 року про внесення змін до Інвестиційного договору №170117/272-К від 17 січня 2017 року.

23 березня 2021 року ТОВ «Бюро технічної інвентаризації» складено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2 .

Таким чином, спірний об'єкт нерухомого майна на час розгляду справи в суді першої інстанції змінив адресу та рахується як квартира АДРЕСА_2 .

05 липня 2022 року Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано сертифікат №ІУ123220630955, яким засвідчило відповідність закінченого будівництва об'єкта проектній документації та підтвердило його готовність до експлуатації згідно з проектом «Реконструкція території виробничо-складської бази під будівництво житлових будинків та складських будівель на АДРЕСА_2 » (Перша черго будівництва).

Даний сертифікат виданий на підставі акту готовності об'єкта до експлуатації від 09 вересня 2021 року.

Уклавши 16 січня 2019 року Договір про відступлення прав та обов'язків в Інвестиційному договорі №170117/272-К від 17 січня 2017 року та Додаткової угоди до нього, договору про надання послуг від 16 січня 2019 року, ОСОБА_1 виконуючи умови інвестиційної угоди діяла, як подружжя та за згодою ОСОБА_3 , що підтверджується заявою останнього від 16 січня 2019 року.

За вказаних обставин суд першої інстанції погодився з доводами позивача ОСОБА_3 , з якими погоджується і колегія суддів апеляційного суду, що придбання майнових прав на спірну квартиру за інвестиційним договором було здійснено одним із подружжям у період шлюбу та в інтересах сім'ї.

Разом з тим, судом першої інстанції було досліджено Договір комісії від 27 листопада 2018 року.

Так, Договір комісії від 27 листопада 2018 року укладений 27 листопада 2018 року в с. Довге між ОСОБА_1 (Комісіонер) та ОСОБА_2 (Комітент).

Відповідно до п.1.1 Договору комісії від 27 листопада 2018 року в порядку та на умовах визначених цим Договором ОСОБА_1 (Комісіонер) зобов'язується за дорученням та за рахунок ОСОБА_2 (Комітент) укласти від свого імені договір, на підставі якого придбати для Комітента майно.

Відповідно до п.1.2 Договору комісії від 27 листопада 2018 року майно, яке згідно п. 1.1 Договору Комісіонер зобов'язується придбати для комітента, є квартира/майнові права на квартиру у м. Києві (майнове право отримати право власності на квартиру в майбутньому) у будинку, який перебуває на стадії будівництва.

Відповідно до підпункту 2.1.7 п. 2.1 Договору комісії від 27 листопада 2018 року після закінчення будівництва будинку (квартири) Комісіонер зобов'язаний повідомити про це комітента і передати Комітенту Майно в спосіб, що визначений законом, цим Договором, Договором про набуття права власності та/або Комітентом у незаборонений законом спосіб.

Відповідно до підпункту 2.1.8 п. 2.1 Договору комісії від 27 листопада 2018 року Комісіонер зобов'язаний сприяти Комітенту у вчиненні передбачених законом дій для оформлення права власності комітента на Майно, як на об'єкт нерухомого майна.

Згідно п. 4.1 Договору комісії від 27 листопада 2018 року передання майна Комісіонером Комітенту, відповідно до умов цього Договору може здійснюватися: під час будівництва квартири та до введення в експлуатацію будинку, в якому вона знаходиться, - протягом 30 календарних днів із дня отримання Комісіонером відповідної вимоги Комітента; або після введення в експлуатацію будинку, в якому знаходиться Майно, на стадії оформлення права власності на квартиру як на об'єкт нерухомості, - протягом 30 календарних днів із дня отримання Комісіонером відповідної вимоги Комітента; або після оформлення права власності на квартиру як на об'єкт нерухомості на ім'я Комісіонера - протягом 60 календарних днів із дня отримання Комісіонером відповідної вимоги Комітента.

Відповідно до п.4.2 Договору комісії від 27 листопада 2018 року передання майна Комісіонером Комітенту може здійснюватися за домовленістю сторін в інший строк та будь-яким не забороненим законом способом, у тому числі шляхом укладання між сторонами договору відступлення прав та обов'язків за Договором про набуття права власності, іншого цивільно-правового договору тощо.

Відповідно до п. 5.1 Договору комісії від 27 листопада 2018 року за виконання доручення відповідно до умов цього Договору Комітент сплачує Комісіонерові комісійну плату в розмірі 0,5% від ціни Майна.

Відповідно до п. 5.3 Договору комісії від 27 листопада 2018 року комісійна плата сплачується протягом 60 календарних днів після передання Майна Комітенту на вимогу Комісіонера.

Відповідно до п. 7.1 Договору комісії від 27 листопада 2018 року, Сторона, що порушила цей Договір, зобов'язана відшкодувати збитки, завдані таким порушенням, незалежно від вжиття іншою Стороною будь-яких заходів щодо запобігання збиткам або зменшення збитків, окрім випадків коли остання своїм винним (умисним або необережним) діянням (дією та бездіяльністю) сприяла настанню або збільшенню збитків.

Відповідно до п. 10.5 Договору комісії від 27 листопада 2018 року місце укладання цього Договору вказане м. Старокостянтинів, яке є місцем проживання Сторони, яка запропонувала укласти цей Договір (Комітента).

Відповідно до п. 10.7 Договору комісії від 27 листопада 2018 року цей договір складений при повному розумінні Сторонами його умов та термінології українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із Сторін.

Укладаючи 16 січня 2019 року Договір про відступлення прав та обов'язків в Інвестиційному договорі №170117/272-К від 17 січня 2017 року з КП «ФК «Житло-Інвест» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс» (Фонд), відповідач ОСОБА_1 як Новий інвестор, діяла за згодою свого чоловіка ОСОБА_3 в інтересах їх сім'ї.

При цьому, суд першої інстанції критично віднісся до тверджень ОСОБА_1 що майнові права на квартиру були придбані нею в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_5 за Договором комісії від 27 листопада 2018 року, з огляду на те, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

У Договорі про відступлення прав та обов'язків від 16 січня 2019 року не зазначено, що ОСОБА_1 діяла як комісіонер за Договором комісії від 27 листопада 2018 року чи якимось іншим чином діє в інтересах своїх батьків.

Більш того, як свідчать матеріали справи, під час будівництва будинку, а також після його завершення та введення будинку в експлуатацію, що відбулося 09 вересня 2021 року, ОСОБА_1 не передала ОСОБА_2 майнові права на квартиру шляхом укладання між сторонами договору відступлення прав та обов'язків чи іншого цивільно-правового договору відповідно до умов Договору комісії від 27 листопада 2018 року, а ОСОБА_2 не сплатила ОСОБА_1 комісійну плату за виконання доручення.

У суді першої інстанції ОСОБА_1 пояснювала, що під час укладання 16 січня 2019 року Договору про відступлення прав та обов'язків в Інвестиційному договорі 170117/272-К від 17 січня 2017 року, вона не ставила до відома інших Сторін цього договору про те, що вона діє не від свого імені, а від імені своїх батьків, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , відповідно до Договору комісії від 27 листопада 2018 року.

Підписуючи Договір про відступлення прав та обов'язків, вона усвідомлювала, що вона є Інвестором за даним Договором, наслідки своїх дій як Інвестора та значення слова «Інвестор», як особи спроможної сплатити певну суму грошей за договором.

Угоду про спільну діяльність або спільні наміри про придбання квартири з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 вона не укладала.

Змін до Договору про відступлення прав та обов'язків з метою передання прав ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не вносила.

Договір про відступлення прав та обов'язків від 16 січня 2019 року ні нею, ні ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не оспорювався.

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 до суду з позовом щодо визнання права власності на майнові права на квартиру не зверталися.

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не уповноважували ОСОБА_1 шляхом видачі відповідної довіреності представляти їх інтереси при придбанні майнових прав на квартиру згідно Договору про відступлення прав та обов'язків в Інвестиційному договорі 170117/272-К від 17 січня 2017 року.

Також ОСОБА_1 пояснювала, що після смерті свого батька ОСОБА_5 вона не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини на частини майнових прав на спірну квартиру в порядку спадкування за законом та відповідно до спадкової маси майнові права на частину спірної квартири не увійшли.

Відповідна постанова нотаріуса про відмову у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом в цій частині майнових прав, відсутня.

Оцінюючи договір Комісії від 27 листопада 2018 року суд звернув увагу і на ту обставину, що у ньому відсутній підпис чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , хоча даний договір не можна віднести до дрібних, оскільки стосується цінного майна.

Крім того, відсутність підпису ОСОБА_5 на договорі Комісії від 27 листопада 2018 року, як і відсутність його як сторони даної угоди, який за твердженнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплачував кошти на виконання договору комісії від 27 листопада 2018 року та якому також належить частина майнових прав, свідчить про те, що він був підписаний після укладання ОСОБА_1 . Договору про відступлення права вимоги від 16 січня 2019 року.

Вказані обставини у своїй сукупності на переконання суду першої інстанції, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду свідчать про штучну правову природу Договору комісії від 27 листопада 2018 року, а саме, що він був укладений не з метою реального настання правових наслідків, передбачених для такого роду договорів, а з метою виведення спірного майна з режиму спільного майна подружжя ОСОБА_4 .

Про штучну правову природу договору Комісії від 27 листопада 2018 року свідчить також та обставина, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_12 від 13 жовтня 2022 року ОСОБА_2 самостійно придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_18 та відповідно необхідності для супроводу відповідного правочину через представництво чи шляхом укладення договору комісії, остання не потребувала, що ставить під сумнів необхідність в укладанні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Договору комісії від 27 листопада 2018 року.

Разом з тим, надання ОСОБА_3 належним чином оформленої згоди своїй дружині ОСОБА_1 на укладання останньою Договору про відступлення прав та обов'язків в Інвестиційному договорі №170117/272-К від 17 січня 2017 року свідчить про набуття майнових прав на квартиру у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за їх спільні грошові кошти.

Доказів на спростування даних обставин, ОСОБА_3 як під час розгляду справи судом першої інстанції так і при перегляді справи апеляційним судом не надано.

В свою чергу ОСОБА_3 пояснив, що квартира була придбана за кошти подружжя, переважно за кошти зароблені ним під час військової служби в Службі безпеки України.

Частину зароблених коштів вони конвертували в іноземну валюту, плануючи за ці кошти придбати власне житло.

Відповідно до довідки від 24 жовтня 2022 року №21/2/2-687 Службою безпеки України грошове забезпечення ОСОБА_3 в 2009 - 2019 складало: 2009 рік - 62835,60 грн.; 2010 рік - 88200,09 грн.; 2011 рік - 105756,55 грн.; 2012 рік - 118755,57 грн.; 2013 рік - 127155,71 грн.; 2014 рік - 138910,07 грн.; 2015 рік - 168298,76 грн.; 2016 рік - 239243,49 грн.; 2017 рік - 280880,58 грн.; 2018 рік - 372477,38 грн.; 2019 рік - 645933,28 грн., а всього 2348447,08 грн.

Згідно трудової книжки ОСОБА_3 проходив військову службу в Службі безпеки України з 28 квітня 1995 року по 30 квітня 2019 року.

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого та виплаченого доходу, нарахованого (перерахованого) податку за період 1 квартал 1998 року - серпень 2021 року згідно листа Державної податкової служби України від 23 травня 2025 року №7629/5/99-00-12-04-02-05 протягом 2009-2018 року дохід ОСОБА_1 склав 441712 грн.

Аналізуючи вказані матеріали, можна дійти висновку, що доходів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було достатньо для придбання майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 .

У той же час відповідач ОСОБА_2 не надала доказів, що підтверджують наявність та джерела походження коштів, що дали б змогу їй та ОСОБА_5 придбати майнові права на квартиру АДРЕСА_2 .

Так, ОСОБА_2 пояснювала, що у 2010 році вона разом з ОСОБА_5 придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_13 , після чого вони почали збирати кошти на придбання квартири в м. Києві.

На накопичені з їх заробітних плат та пенсій кошти в січня 2019 року вони придбали квартиру АДРЕСА_2 за яку сплатили 1213100 грн.

Разом з тим, згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого та виплаченого доходу, нарахованого (перерахованого) податку за період 1 квартал 1998 року - серпень 2021 року згідно листа Державної податкової служби України від 23 травня 2025 року №7629/5/99-00-12-04-02-05 за період 2011 - 2018 років, до того як 16 січня 2019 року ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення прав та обов'язків, загальний дохід ОСОБА_2 склав: 2011 рік - 26632,64 грн, 2012 рік - 33136,02 грн, 2013 рік - 35883,36 грн, 2014 рік - 36642,09 грн, 2015 рік - 38882,77 грн, 2016 рік - 48994,01 грн, 2017 рік - 67377,20 грн, 2018 рік - 72390,06 грн, а всього 359938,15 грн.

У той же час, дохід ОСОБА_5 за період 2011 - 2018 років склав: 2011 рік - 40969,80 грн, 2012 рік - 42656,44 грн, 2013 рік - 52315,62 грн, 2014 рік - 55502,78 грн, 2015 рік - 44339,38 грн, 2016 рік - 59814,40 грн, 2017 рік - 89440,48 грн, 2018 рік - 85753,46 грн, а всього 470792,36 грн.

Всього доходи ОСОБА_2 та ОСОБА_5 за період 2011 - 2018 років склали 830730,51 грн., що не доводить фінансової спроможності ОСОБА_2 та ОСОБА_5 придбати квартиру АДРЕСА_2 , вартість яких значно перевищує їх дохід.

Окрім всього, матеріалами справи та поясненнями ОСОБА_3 було встановлено, що починаючи з вересня 2020 року він почав робити в спірній квартирі ремонт, який тривав до середини серпня 2021 року.

Організацією ремонту спірної квартири, придбання меблів та побутової техніки займався він, внаслідок чого ним було витрачено значні кошти.

Виконання ОСОБА_16 ремонтних робіт підтверджується рахунками, договорами, фінансовими результатами, актами, звітами, чеками, накладними на придбання будівельних матеріалів, обладнання та товарів та дизайн-проектом, виконаним приватним дизайнером інтер'єрів ОСОБА_17 .

У накладних міститься інформація, що замовником будівельних матеріалів та робіт є ОСОБА_3 , вказано його прізвище, ім'я, номер телефону НОМЕР_2 .

Виконання ОСОБА_3 ремонту також підтверджується висновком Фотознімки квартири АДРЕСА_2 з оголошення про продаж квартири на сайті оголошень OLX відповідають фотознімкам цієї квартири, зробленими експертом при проведенні оціночно-будівельної експертизи, відповідно до висновку експерта Малого Олексія Вікторовича №04/2-24 від 26 лютого 2024 року.

Факт здійснення ремонтних робіт ОСОБА_3 у спірній квартирі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не оспорювався, що свідчить про те, що придбання спірного майна було здійснено подружжям в період шлюбу та в інтересах їх сім'ї.

З висновками, викладеними у оскаржуваному рішенні, як і із застосованими нормами матеріального права повністю погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.

Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Наведеними вище у даній постанові доказами, наданими сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, повністю та достовірно підтверджується те, що спірна квартира була придбана ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , як подружжям та на неї відповідно розповсюджується режим спільної сумісної власності.

За правилом ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності.

Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.1 ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно ч.1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно із ч. 2 та 3 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно ЗУ «Про інвестиційну діяльність», інвестиційний договір у будівництві - це договір, за яким інвестор фінансує зведення об'єкта нерухомості (житлового комплексу, комерційної будівлі, котеджу тощо) в обмін на право отримати цей об'єкт у власність в майбутньому.

Іншими словами, інвестор вкладає кошти в будівництво і після завершення робіт набуває права власності на новозбудоване майно.

Такий договір є двосторонньою угодою між забудовником (або іншою особою, що має права на будівельний об'єкт) та інвестором.

У чинному законодавстві інвестиції визначаються як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються у підприємницьку чи іншу діяльність для отримання прибутку або соціального ефекту (ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Основним документом, що регулює відносини між інвестором і забудовником, є саме договір (ч.1 ст. 9 цього Закону).

Відповідно до ст. 1011 ЦК України, договір комісії - це правочин, за яким одна сторона (комісіонер) за винагороду зобов'язується виконати певні дії (наприклад, продати або купити товар) за дорученням іншої сторони (комітента), але діє від свого імені, а не від імені комітента.

Наслідки угоди, укладеної комісіонером із третьою особою, виникають для комісіонера, а не для комітента.

Аналізуючи інвестиційний договір та договір відступлення права вимоги на відповідність їх нормам чинного законодавства та правової природи їх укладання є очевидним, що укладання інвестиційного договору безпосередньо на підставі договору комісії не допускається, оскільки це різні правові інститути з різними цілями.

Договір комісії стосується доручення продати або купити майно, тоді як інвестиційний договір врегульовує відносини щодо вкладення коштів з метою отримання прибутку або соціального ефекту.

Проте, чинне законодавство допускає можливість використання комісії як інструменту для виконання інвестиційного договору, якщо це передбачено його умовами.

Пунктами 2-4 частини 3 ст. 65 СК України, визначено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеній в постанові від 03 червня 2024 року у справі №712/3590/22, в якій Верховний Суд відступив від висновку щодо статті 65 СК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі №127/16354/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі №523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18) та зазначив, що згода дружини, чоловіка на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності; у випадку набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Саме цим обумовлена необхідність згоди іншого подружжя на набуття одним із подружжя майна у право спільної сумісної власності; наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя; у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».

Також, Об'єднана палата в даній постанові зазначила, що не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність.

Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя; наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2024 року (справа №760/20948/16-ц) підтвердила раніше висловлений висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з'ясувати час та джерела його придбання.

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову.

Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Надаючи оцінку додатковому рішенню Солом'янського районного суду м. Києва від 08 січня 2026 року, колегія суддів апеляційного суду вважає, що воно також є законним та обґрунтованим, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 270 ЦПК України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Солом'янського районного суду м. Києва по справі було ухвалено 17 листопада 2025 року.

01 грудня 2025 року до суду надійшла заява представника позивача про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 60000 грн. та витрати на проведенням експертизи на суму 15000 грн.

При цьому, у позовній заяві представником позивача зазначалося про попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

- Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

- За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України;

- Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним.

Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

- адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

- адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні.

Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

- Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У п. 29, 30 постанови Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №727/4597/19 зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

З матеріалів справи вбачається, що 22 квітня 2024 року між АО «КОНСУЛАТ» та ОСОБА_3 була укладена додаткова угода до угоди про надання правової допомоги від 23 червня 2022 року.

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди сторони дійшли згоди викласти пункт 1 Угоди про надання правової допомоги від 23 червня 2022 року в новій редакції.

Згідно з оновленою редакцією пункту 1 Угоди, Виконавець приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу Клієнту та виконати його доручення з таких правових питань, а саме: здійснювати представництво та захист прав і законних інтересів Клієнта, у тому числі майнових і немайнових, перед усіма суб'єктами приватного та публічного права, зокрема, але не виключно, у судах України всіх інстанцій та юрисдикцій, органах Державної виконавчої служби України та у приватних виконавців, з питань, що стосуються поділу майна подружжя з ОСОБА_1 , а також здійснювати представництво та захист прав і інтересів Клієнта у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майнові права на квартиру.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди сторони узгодили збільшення розміру гонорару за надання правової допомоги, визначеного пунктом 6 Угоди про надання правової допомоги від 23 червня 2022 року, до суми 60000 гривень.

Зазначений гонорар підлягає сплаті Клієнтом на підставі відповідного рахунку після підписання даної Додаткової угоди, але не пізніше 31 грудня 2025 року.

Відповідно до акту №ОУ-0000039 здачі-прийняття робіт від 20 листопада 2025 року, розмір гонорару за надання правової допомоги відповідно до Угоди про надання правової допомоги від 23 червня 2022 року та Додаткової угоди від 24 квітня 2024 року у справах 760/17814/23 та 760/8059/24 становить 60000 грн.

ОСОБА_3 сплатив гонорар за надання правової допомоги відповідно до Додаткової угоди від 20 квітня 2024 року, перерахувавши АО «КОНСУЛАТ» 30000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1.416445587.1 від 24 листопада 2024 року.

Відповідно до ст. 26 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Пунктом 4 частини 1 статті 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

У випадку встановлення договором фіксованого розміру гонорару, не обов'язково зазначати витрачений адвокатом час в детальному описі робіт чи в акті (ВС ВП, справа №922/1964/21 від 16.06.2022 р.).

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18.

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Як встановлено по справі, АО «КОНСУЛАТ» у межах надання професійної правничої допомоги було надано такі послуги:

- здійснено збір та правовий аналіз доказів, що обґрунтовують позовні вимоги;

- підготовлено та подано до суду позовну заяву;

- підготовлено та подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву;

- підготовлено адвокатські запити на адресу КП «ФК «Житло-Інвест», АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс», ГУ ДПС у м. Києві, ГУ ДПС у Хмельницькій області, ТОВ «МАРКЕТ УКРАЇНА», Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у м. Києві;

- підготовлено та подано до суду клопотання про залучення ОСОБА_2 третьою особою; витребування у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оригіналу Договору комісії від 27 листопада 2018 року; витребування від Державної податкової служби України інформації про доходи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ; долучення доказів до матеріалів справи;

- здійснено правове супроводження судової будівельно-оціночної експертизи;

- підготовлено та подано до суду відзив на зустрічну позовну заяву;

- здійснено аналіз судової практики у подібних правовідносинах;

- підготовлено виступ у судових дебатах;

- забезпечено участь адвоката у судових засіданнях протягом усього строку розгляду справи.

Отже, заявлені до відшкодування судові витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема умовами Угоди про надання правової допомоги та Додаткової угоди до неї, платіжними документами.

З урахуванням фактичного обсягу наданих адвокатом послуг, їх характеру та складності, кількості витраченого часу, значення справи для сторони, ціни позову, а також того, що за результатами розгляду справи позов було задоволено, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено, за відсутності клопотань відповідача про зменшення розміру таких витрат, суд дійшов обґрунтованого висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у заявленому до відшкодування розмірі є розумними, обґрунтованими та співмірними.

Позивач окрім іншого просив стягнути на його користь 15000 грн в рахунок відшкодування витрат на проведення судової будівельно-оціночної експертизи.

Згідно ч.2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов'язані такі витрати з розглядом справи, а також чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі впливу результату її вирішення на репутацію сторони або наявності публічного інтересу.

Оскільки оціночно-будівельна експертиза №04/2-24 від 26 лютого 2024 року була безпосередньо досліджена під час розгляду справи та приймалася судом до уваги при вирішенні спору по суті, то суд правомірно поклав її вартість при задоволенні позову на відповідача ОСОБА_1 .

З урахуванням вищевикладеного, додаткове рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року та додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 22 травня 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба