справа №756/13366/25 Головуючий у І інстанції - Пукало А.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/8647/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
21 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 лютого 2026 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант Груп» про визнання умов договору непрозорими та недійсними, стягнення сум комісій за договорами,
установив:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із позовом до ТОВ «ФК «Фангарант Груп» про визнання умов договору непрозорими та недійсними, стягнення сум комісій за договорами, мотивуючи свої вимоги тим, що у період з 06 жовтня 2022 року по 12 червня 2024 року він придбав товари та уклав із ТОВ «ФК «Фангарант Груп» через сервіс «Плати Пізніше» договори фінансування (розстрочки) №60200258527 від 06 жовтня 2022 року, №60200286150 від 22 лютого 2023 року та №60200289119 від 10 березня 2023 року для придбання товарів у розстрочку.
Позивач зазначив, що:
- за товарним чеком вартість телефону Apple iPhone 13 становила 48999 грн, однак за договором №60200258527 загальна вартість зобов'язань становила 56320,69 грн, тобто була збільшена на 7321,69 грн;
- за товарним чеком вартість телевізора Philips 43 становила 26378 грн, однак за договором №60200286150 загальна вартість зобов'язань становила 37682,86 грн, тобто була збільшена на 11384,86 грн;
- за товарним чеком вартість ігрової приставки Sony Play Station 4 становила 9599 грн, однак за договором №60200289119 загальна вартість зобов'язань становила 13712,86 грн, тобто була збільшена на 4113,86 грн.
За твердженням позивача, усі зазначені договори ним сплачені в повному обсязі.
Позивач звернув увагу, що відповідач відмовив у перерахунку та поверненні коштів, посилаючись на те, що загальна сума розстрочки визначається шляхом ділення вартості товару на коефіцієнт 0,6, а отримана сума включає вартість товару та винагороду фінансової компанії.
Позивач зазначив, що хоча договори оформлені як фінансовий лізинг, за своєю суттю вони є розстрочкою на придбання товару, а застосована модель розрахунку є непрозорою, не дає можливості під час підписання договорів чітко зрозуміти фактичну переплату та призводить до істотного перевищення загальної суми зобов'язань над вартістю товару за чеками.
Просив суд, визнати умови договорів №60200258527 від 06 жовтня 2022 року, №60200286150 від 22 лютого 2023 року, №60200289119 від 10 березня 2023 року непрозорими та недійсними в частині нарахування комісій.
Стягнути з ТОВ «ФК «Фангарант Груп» на користь ОСОБА_1 сплачені комісії за договорами №60200258527 від 06 жовтня 2022 року у сумі 7321,69 грн, №60200286150 від 22 лютого 2023 року у сумі 11384,86 грн, №60200289119 від 10 березня 2023 року у сумі 4113,86 грн.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 лютого 2026 року, у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами укладено договори прямого лізингу.
Проте такий висновок зроблено без аналізу економічної сутності правочину та без встановлення реальної правової природи зобов'язання.
Фінансовий лізинг є довгостроковим інструментом інвестування, що передбачає передачу майна у користування з урахуванням строку його амортизації, залишкової вартості та розподілу ризиків.
Договір фінансового лізингу в Україні зазвичай укладається на строк не менше одного року, оскільки це є однією з істотних умов, що відрізняє його від звичайної оренди, згідно із ЗУ «Про фінансовий лізинг».
Цей строк забезпечує поступовий перехід права власності або амортизацію об'єкта.
Укладені ж договори були строком на 3 та 9 місяців, не містили умов щодо залишкової вартості, амортизації чи реального повернення предмета лізингу.
Такий строк та зміст прав та обов'язків сторін не відповідають правовій природі лізингового договору.
Фактично товар передавався позивачеві одразу, а відповідач отримував визначену грошову винагороду за можливість сплачувати його вартість частинами.
Загальна сума до сплати визначалась шляхом ділення вартості товару на коефіцієнт 0,6.
Застосування такого коефіцієнта означає, що близько 40 відсотків вартості товару становить плата за відстрочку платежу.
Зазначена плата не пов'язана з користуванням майном як об'єктом лізингу, не залежить від його фізичного зносу чи строку служби.
Її економічна функція полягає виключно у забезпеченні доходу за користування коштами.
Незалежно від того, чи передавались кошти безпосередньо позивачу, чи оплачувався товар третій особі, відповідач здійснив фінансування, а встановлена «фінансова винагорода» має всі ознаки процентів у розумінні цивільного законодавства.
Отже, спірні договори за своєю суттю є кредитними договорами з нарахованими процентами, а не договорами лізингу.
Суд першої інстанції не дослідив питання удаваності правочину, не встановив реальної правової природи фінансової винагороди та не перевірив, чи не є спірні договори фактично кредитними.
Окремої уваги заслуговує механізм формування загальної суми зобов'язання за спірними договорами.
Відповідно до їх умов, загальна сума платежів визначається шляхом ділення вартості товару на коефіцієнт 0,6.
З математичної точки зору це означає множення вартості товару на 1,6667 (оскільки 1 / 0,6 = 1,6667).
Таким чином, фактична переплата становить 66,67% від вартості товару.
Наприклад, при вартості товару 60000 грн загальна сума зобов'язання становить:
60000 / 0,6 = 100000 грн.
Різниця у 40000 грн є платою, яка не пов'язана з фізичним користуванням майном, його зносом або амортизацією, а є виключно фінансовою винагородою.
З урахуванням строків договорів (3 або 9 місяців) така переплата має наступний еквівалент у річному вимірі:
- при строку 9 місяців 66,67% фактично відповідає приблизно 88,9% річних
(66,67% / 9 ? 12), а ефективна річна ставка (з урахуванням складного процента) перевищує 110% річних;
- при строку 3 місяці 66,67% еквівалентні 266,68% річних, а ефективна річна ставка перевищує 600% річних.
Отже, встановлена договором «фінансова винагорода» за своєю економічною суттю є процентами за користування коштами у надзвичайно високому розмірі.
Зазначена конструкція не відповідає природі фінансового лізингу, передбаченого ст. 806 ЦК України та ЗУ «Про фінансовий лізинг», оскільки у спірних правовідносинах відсутній інвестиційний характер, довгостроковість користування, амортизаційна складова та реальний розподіл майнових ризиків.
Натомість має місце короткострокове фінансування придбання товару з отриманням плати за користування грошовими коштами.
Фактично відповідач здійснив кредитування придбання товару, а коефіцієнт 0,6 є прихованою формою визначення процентної ставки.
Саме така конструкція свідчить про свідоме маскування процентної ставки шляхом використання математичної формули замість її прямого зазначення в договорі.
Зміна юридичної форми та використання термінології «лізинговий платіж» не змінює економічної природи зобов'язання та не може розглядатися як підстава для обходу імперативних норм законодавства.
Отже, спірні договори за своїм змістом є кредитними договорами з нарахуванням процентів, а їх формальне визначення як договорів лізингу має ознаки удаваного правочину у розумінні статті 235 ЦК України.
Зазначає, що він є військовослужбовцем під час дії особливого періоду.
Пункт 15 статті 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» забороняє нарахування процентів військовослужбовцям у цей період.
Якщо спірні правовідносини є кредитними, нарахування фінансової винагороди суперечить цій імперативній нормі.
Зміна назви договору або використання математичної формули замість прямого зазначення процентної ставки не змінює правової природи зобов'язання та не усуває заборони, встановленої законом.
Таким чином, укладені між сторонами договори не відповідають вимогам законодавства щодо договору фінансового лізингу, мають ознаки удаваних правочинів та за своєю суттю є кредитними договорами з нарахуванням процентів.
Просив скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 лютого 2026 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
На вказану апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Фангарант Груп» подало відзив, який обґрунтовано тим, що 06 жовтня 2022 року між Апелянтом як покупцем товарів та ТОВ «НРП» як продавцем, було укладено Договір №60200258527 про отримання товарів в системі ПлатиПізніше, за умовами якого Постачальник-1 надає Апелянту визначений Договором-1 товар, а Апелянт зобов'язується здійснювати платежі згідно графіка, вказаного в Договорі-1.
За домовленістю сторін Договору-1 було встановлено розрахункову загальну суму платежів в розмірі 56320,69 грн, яка має бути сплачена рівними частинами за 3 щомісячних платежі.
При цьому, відповідно до укладеного між Відповідачем та Постачальником-1 Договору факторингу №2015043001 від 30 квітня 2015 року, всі права вимоги щодо сплати платежів за Договором-1 перейшли від Постачальника-1 до Відповідача.
Договір факторингу-1 є діючим на сьогоднішній день, пролонгацій не потребує.
Так, 06 жовтня 2022 року о 14:37 годині Апелянт на сайті інтернет-магазинуmoyo.ua (МОЙО) оформив заявку на отримання наступного товару: Телефон мобільний Apple iPhone 13 Pro Max 128Gb Sierra Blue.
06 жовтня 2022 року між Апелянтом та Постачальником-1 було укладено Договір-1.
Даний Договір було укладено з додержанням процедури, визначеної ЗУ «Про електронну комерцію», та шляхом застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором, у повній відповідності до спеціального законодавства, у спосіб та порядок, визначений ст. 12 цього закону та п. 13.4. Договору-1.
Звертає увагу на те, що укладений між Апелянтом та Постачальником-1 Договір-1 за своєю юридичною природою є договором прямого лізингу, про що безпосередньо зазначено в пункті 4.1. Договору «Умови пакету фінансування».
На підставі п. 10.2.1. Договору-1 Постачальник-1 зобов'язався надати Апелянту товари згідно встановленого цим Договором-1 переліку товарів.
В свою чергу, відповідно до п. 10.4.2. Договору-1 Апелянт зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати платежі, передбачені пакетом фінансування та Договором-1.
Таким чином, вказаними обставинами спростовуються доводи Апелянта про існування кредитних правовідносин, оскільки кредитні кошти Апелянту не надавались та відповідно відсотки не нараховувались.
Згідно графіка сплати місячних платежів, що зазначений в п. 14 Договору-1, щомісячні платежі здійснюються рівними частинами до 20-го числа кожного місяця, виходячи із загальної суми платежів по Договору-1.
На підставі Договору факторингу-1, укладеного між Постачальником-1 та Відповідачем, всі існуючі і майбутні права Постачальника-1 за Договором-1 були відступлені на користь Відповідача.
Після набуття прав по Договору-1 Відповідач також не нараховував відсотки, оскільки це не передбачено умовами укладеного Договору-1.
За час дії Договору-1 Апелянтом жодного разу не були порушені його умови в частині оплати за отримані товари згідно графіка платежів, наведеного в Договорі-1, а тому штрафні санкції Апелянту не нараховувались.
Станом на дату подання відзиву на апеляційну скаргу заборгованість за Договором-1 відсутня.
Крім цього, 22 лютого 2023 року між Апелянтом як покупцем товарів та ФОП ОСОБА_2 як продавцем, було укладено Договір №60200286150 про отримання товарів в системі ПлатиПізніше, за умовами якого Постачальник-2 надає Апелянту визначений Договором-2 товар, а Апелянт зобов'язується здійснювати платежі згідно графіка, вказаного в Договорі-2.
За домовленістю сторін Договору-2 було встановлено розрахункову загальну суму платежів в розмірі 37682,86 грн, яка має бути сплачена рівними частинами за 9 щомісячних платежів.
При цьому, відповідно до укладеного між Відповідачем та Постачальником-2 Договору факторингу №2021060101 від 01 червня 2021 року, всі права вимоги щодо сплати платежів за Договором-2 перейшли від Постачальника-2 до Відповідача.
Договір факторингу-2 є діючим на сьогоднішній день, пролонгацій не потребує.
Так, 22 лютого 2023 року о 16:13 годині Апелянт на сайті інтернет-магазину stylus.ua оформив заявку на отримання наступного товару: Телевізор Philips43PUS8507/12.
22 лютого 2023 року між Апелянтом та Постачальником-2 було укладено Договір-2.
Даний Договір було укладено з додержанням процедури, визначеної ЗУ «Про електронну комерцію», та шляхом застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором, у повній відповідності до спеціального законодавства, у спосіб та порядок, визначений ст. 12 цього закону та п. 13.4. Договору-2.
Звертає увагу на те, що укладений між Апелянтом та Постачальником-2 Договір-2 за своєю юридичною природою є договором прямого лізингу, про що безпосередньо зазначено в пункті 4.1. Договору «Умови пакету фінансування».
На підставі п. 10.2.1. Договору-2 Постачальник-2 зобов'язався надати Апелянту товари згідно встановленого цим Договором-2 переліку товарів.
В свою чергу, відповідно до п. 10.4.2. Договору-2 Апелянт зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати платежі, передбачені пакетом фінансування та Договором-2.
Таким чином, вказаними обставинами спростовуються доводи Апелянта про існування кредитних правовідносин, оскільки кредитні кошти Апелянту не надавались та відповідно відсотки не нараховувались.
Згідно графіка сплати місячних платежів, що зазначений в п. 14 Договору-2, щомісячні платежі здійснюються рівними частинами до 20-го числа кожного місяця, виходячи із загальної суми платежів по Договору-2.
На підставі Договору факторингу-2, укладеного між Постачальником-2 та Відповідачем, всі існуючі і майбутні права Постачальника-2 за Договором-2 були відступлені на користь Відповідача.
Після набуття прав по Договору-2 Відповідач також не нараховував відсотки, оскільки це не передбачено умовами укладеного Договору-2.
За час дії Договору-2 Апелянтом жодного разу не були порушені його умови в частині оплати за отримані товари згідно графіка платежів, наведеного в Договорі-2, а тому штрафні санкції Апелянту не нараховувались.
Станом на дату подання відзиву на апеляційну скаргу заборгованість за Договором-2 відсутня.
Окрім вищезазначеного, 10 березня 2023 року між Апелянтом як покупцем товарів та ФОП ОСОБА_3 як продавцем, було укладено Договір №60200289119 про отримання товарів в системі ПлатиПізніше (далі - Договір-3), за умовами якого Постачальник-3 надає Апелянту визначений Договором-3 товар, а Апелянт зобов'язується здійснювати платежі згідно графіка, вказаного в Договорі-3.
За домовленістю сторін Договору-3 було встановлено розрахункову загальну суму платежів в розмірі 13712,86 грн, яка має бути сплачена рівними частинами за 9 щомісячних платежів.
При цьому, відповідно до укладеного між Відповідачем та Постачальником-3 Договору факторингу №2021091601 від 16 вересня 2021 року, всі права вимоги щодо сплати платежів за Договором-3 перейшли від Постачальника-3 до Відповідача.
Договір факторингу-3 є діючим на сьогоднішній день, пролонгацій не потребує.
Так, 10 березня 2023 року о 06:44 годині Апелянт на сайті інтернет-магазину game-shop.com.ua оформив заявку на отримання наступного товару: Ігрова приставка Sony Play Station 4 Slim 500gb Б.У. (Гарантія 6 місяців).
10 березня 2023 року між Апелянтом та Постачальником-3 було укладено Договір-3.
Даний Договір було укладено з додержанням процедури, визначеної ЗУ «Про електронну комерцію», та шляхом застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором, у повній відповідності до спеціального законодавства, у спосіб та порядок, визначений ст. 12 цього закону та п. 13.4. Договору-3.
Звертає увагу на те, що укладений між Апелянтом та Постачальником-3 Договір-3 за своєю юридичною природою є договором прямого лізингу, про що безпосередньо зазначено в пункті 4.1. Договору «Умови пакету фінансування».
На підставі п. 10.2.1. Договору-3 Постачальник-3 зобов'язався надати Апелянту товари згідно встановленого цим Договором-3 переліку товарів.
В свою чергу, відповідно до п. 10.4.2. Договору-3 Апелянт зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати платежі, передбачені пакетом фінансування та Договором-3.
Таким чином, вказаними обставинами спростовуються доводи Апелянта про існування кредитних правовідносин, оскільки кредитні кошти Апелянту не надавались та відповідно відсотки не нараховувались.
Згідно графіка сплати місячних платежів, що зазначений в п. 14 Договору-3, щомісячні платежі здійснюються рівними частинами до 20-го числа кожного місяця, виходячи із загальної суми платежів по Договору-3.
На підставі Договору факторингу-3, укладеного між Постачальником-3 та Відповідачем, всі існуючі і майбутні права Постачальника-3 за Договором-3 були відступлені на користь Відповідача.
Після набуття прав по Договору-3 Відповідач також не нараховував відсотки, оскільки це не передбачено умовами укладеного Договору-3.
За час дії Договору-3 Апелянтом жодного разу не були порушені його умови в частині оплати за отримані товари згідно графіка платежів, наведеного в Договорі-3, а тому штрафні санкції Апелянту не нараховувались.
Станом на дату подання відзиву на апеляційну скаргу заборгованість за Договором-3 відсутня.
Таким чином, здійснюючи оплати з метою виконання умов Договору-1, Договору-2 та Договору-3, Апелянт вчинив конклюдентні дії щодо визнання Договорів і, відповідно, щодо правомірності грошових вимог Відповідача за Договором-1, Договором-2 та Договором-3.
Правовідносини між Відповідачем та Постачальником-1, Постачальником-2 та Постачальником-3 регулюються Договором факторингу-1, Договором факторингу-2 та Договором факторингу-3 відповідно.
Право вимоги щодо сплати платежів за Договором-1, Договором-2 та Договоролм-3 перейшло до Відповідача на підставі факторингу, саме як майбутня вимога, що не суперечить вимогам чинного законодавства України.
А отже, Відповідач в момент укладання Договору-1, Договору-2 та Договору-3 між Постачальником-1 та Апелянтом, Постачальником-2 та Апелянтом, а також Постачальником-3 та Апелянтом автоматично набув статусу Кредитора, а Апелянт відповідно статусу Боржника до моменту повного виконання зобов'язань за укладеним Договором.
Таким чином, Відповідач здійснює лише факторингове фінансування Постачальників, що підтверджується відповідною ліцензією, а саме: Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи ФК №450 від 12 грудня 2013 року та Ліцензією на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг з факторингу (Розпорядження Нацкомфінпослуг №455), та має право на законних підставах надавати фінансові послуги з факторингу.
Звертає увагу на те, що саме Відповідач (фактор) як фінансова установа, яка має відповідну ліцензію на надання послуг з факторингу, надавав фінансові послуги виключно Постачальникам.
В свою чергу, Постачальники є продавцями товарів через інтернет-магазини та уклали з Апелянтом договори прямого лізингу, для укладення яких не потрібно отримувати відповідну ліцензію, оскільки на цей вид договорів не розповсюджуються вимоги щодо фінансового лізингу як виду надання фінансових послуг.
Звертає також увагу на те, що принциповою різницею між прямим та фінансовим лізингом є наступне: прямий лізинг має місце тоді, коли виробник (постачальник) і лізингодавець є однією і тією самою юридичною особою або фізичною особою-підприємцем, та в укладенні угоди беруть участь лише два учасники - лізингодавець та лізингоодержувач.
На відміну від прямого лізингу при укладенні договору фінансового лізингу в лізинговій операції беруть участь три суб'єкти підприємницької діяльності: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець лізингового майна.
Як зазначено в ст. 806 ЦК України так званий непрямий лізинг це і є фінансовий лізинг, при якому майно спеціально заздалегідь придбавається лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов та передається лізингоодержувачу на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
В даному випадку при укладенні Договору-1, Договору-2 та Договору-3 Апелянт обирав необхідні йому товари, номенклатура яких була запропонована на веб-сайтах інтернет-магазинів Постачальників, а товари вже були заздалегідь придбані Постачальниками та перебували в наявності на їх складах.
Тобто товари спеціально не придбавались саме для потреб Апелянта, а були обрані та замовлені на доставку із вже існуючих в наявності у Постачальників.
Укладені Договір-1, Договір-2 та Договір-3 є справедливими, жодні підстави для стягнення з Відповідача сум комісій відсутні, оскільки Апелянт самостійно уклав Договір-1, Договір-2 та Договір-3 на підставі вільного волевиявлення, і ставлячи свій підпис, вважав їх справедливими та всі їх умови прийнятними для себе, отримав всі товари відповідно до умов укладених договорів та сплатив за них передбачені графіками платежі.
Вважає, що Апелянтом не надано належних та допустимих доказів і розрахунків, які дають підстави вважати, що умови Договору-1, Договору-2 та Договору-3 є непрозорими.
Наведені в апеляційній скарзі розрахунки процентів за допомогою сумнівних коефіцієнтів є надуманими та не мають нічого спільного з реальними умовами Договорів.
При підписанні вищеперелічених договорів Апелянт в повній мірі ознайомився та погодився з їх умовами, а відтак, проаналізувавши умови спірних договорів та встановлені обставини, можна дійти до висновку що всі твердження Апелянта з даного приводу Відповідачем розцінюються як спосіб зловживання нібито захистом власних інтересів.
Щодо правових підстав для стягнення сум комісій за Договором-1, Договором-2 та Договором-3 зазначив, що згідно з п. 8.1. Договору-1, Договору-2 та Договору-3 Апелянт отримує товари (послуги) від Постачальників на умовах Договорів та згідно обраного Апелянтом Пакету фінансування, а Постачальники забезпечують надання товарів (послуг) Апелянту.
В момент підписання Договорів всі існуючі та майбутні права Постачальників за Договорами відступаються на користь Відповідача.
Апелянт, в свою чергу, зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплатити надані йому товари згідно умов Договорів.
Передача товарів Апелянту засвідчена його електронними підписами на Договорі-1, Договорі-2 та Договорі-3.
За умовами п. 2. Договорів розрахункова вартість отриманих Апелянтом товарів складає:
за Договором-1 - 56320,69 грн.;
за Договором-2 - 37682,86 грн.;
за Догорором-3 - 13712,86 грн.
Апелянт, ознайомившись з умовами Договорів, оцінивши свій майновий стан, будучи повністю дієздатним, його волевиявлення було вільним і відповідало його внутрішній волі, він чітко усвідомлював усі умови Договорів і вважав їх прийнятними для себе, своїм підписом погодився з викладеними у Договорах положеннями.
Пункт 13.1. Договорів визначає строк його дії наступним чином: ці Договори набувають чинності з моменту їх підписання сторонами і діють протягом строку, визначеного періодом та кількістю періодичних платежів, якщо інше не вказано в Пакеті фінансування, ці Договори вважається автоматично пролонгованими на кожний наступний рік, якщо зобов'язання сторін за цими Договорами на кінець строку його дії не є погашеними.
Відповідно до п. 13.2. Договорів ці Договори припиняють свою дію в момент повного і належного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цими Договорами.
Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок про те, що при укладанні Договору-1, Договору-2 та Договору-3 про отримання товарів в системі ПлатиПізніше Відповідачем було надано Апелянту, як споживачу, всю необхідну доступну та достовірну інформацію як-то розрахункова загальна сума платежів, строк Договорів, плата за користування товаром та відповідальність за порушення умов Договорів.
Згідно з п. 9.2. Договору-1, Договору-2 та Договору-3 у разі, якщо Апелянт не отримав товари (послуги) або повернув товари (послуги) Постачальнику протягом 14 календарних днів, Апелянт зобов'язаний повідомити про це Відповідача у семиденний строк, шляхом відправки повідомлення на адресу електронної пошти, зазначену в п. 7.1. Договорів.
Оскільки, повністю оплативши товари, Апелянт всупереч цій нормі Договорів не повідомляв Відповідача про неотримання ним товарів, а відтак, жодних претензій щодо умов укладених Договорів у нього не було.
Звертаючись до суду з даним позовом, Апелянт посилався на п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Разом з тим, нарахування відсотків по Договору-1, Договору-2 та Договору-3 не здійснювалось, оскільки це не передбачено їх умовами, штрафні санкції, пеня до Апелянта не застосовувалась, що підтверджується наданими суду першої інстанції розрахунками заборгованості, а тому Відповідачем повністю дотримано вимог чинного законодавства щодо статусу Апелянта як захищеної категорії осіб.
Аналізуючи надані Апелянтом докази, можна зробити висновок про те, що ним неправомірно заявлені вимоги до Відповідача про визнання умов договорів, які повністю виконані їх сторонами і термін дії яких закінчився, непрозорими та стягнення сум комісій за договорами, оскільки наведені Апелянтом підстави та необґрунтовані розрахунки не відповідають дійсним обставинам справи.
Просило, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 лютого 2026 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено, що 06 жовтня 2022 року між ТОВ «ФК «Фангарант Груп» та ОСОБА_1 було укладено договір про отримання товарів в системі ПлатиПізніше №60200258527 на придбання товару в розстрочку - телефону Apple iPhone 13.
Відповідно до п. 8.1 договору клієнт отримує товари (послуги) у постачальника на умовах цього договору та згідно обраного клієнтом пакету фінансування, а постачальник забезпечує надання товарів (послуг) клієнту.
В момент підписання цього договору всі існуючі і майбутні права позичальника за цим договором відступають на користь Процесинг-центра.
Згідно з п. 2 договору розрахункова загальна сума платежів становить - 56320,69 грн, у тому числі платіж при укладенні договору - 14080,17 грн.
Відповідно до товарного чеку, виданого магазином, вартість придбаного товару складає 48999 грн.
Різниця між вартістю товару за чеком та загальною сумою зобов'язань за договором №60200258527 становить 7321,69 грн.
22 лютого 2023 року між ТОВ «ФК «Фангарант Груп» та ОСОБА_1 було укладено договір про отримання товарів в системі ПлатиПізніше №60200286150 на придбання товару в розстрочку телевізор Philips 43.
Відповідно до товарного чеку виданого магазином вартість придбаного товару складає 26378 грн.
Різниця між вартістю товару за чеком та загальною сумою зобов'язань за договором №60200286150 становить 11304,86 грн.
10 березня 2023 року між ТОВ «ФК «Фангарант Груп» та ОСОБА_1 було укладено договір про отримання товарів в системі ПлатиПізніше №60200289119 на придбання товару в розстрочку - ігрової приставки Sony Play Station 4.
Відповідно до товарного чеку виданого магазином вартість придбаного товару складає 9599 грн.
Різниця між вартістю товару за чеком та загальною сумою зобов'язань за договором №60200289119 становить 4113,86 грн.
Позивач звертався до відповідача із вимогою перегляду умов договорів та повернення сплачених сум, а відповідач повідомив про відмову та зазначив, що загальна сума розстрочки визначається із застосуванням коефіцієнта 0,6, що підтверджується матеріалами листування сторін.
Судом також встановлено, що спірні договори від 06 жовтня 2022 року №60200258527, від 22 лютого 2023 року №60200286150, від 10 березня 2023 року №60200289119 є аналогічними за змістом та укладені у зв'язку з придбанням товарів в системі ПлатиПізніше.
Договори укладено в електронній формі, відповідно до положень п. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію».
Сторони не оспорювали факту укладення договорів.
Відповідно до умов вказаних договорів у розділі 1 «Товари/послуги» визначено товари, які придбані позивачем.
Як передбачено договорами, клієнт отримує товари (послуги) у постачальника на умовах договору та згідно обраного клієнтом пакету фінансування, а постачальник забезпечує надання товарів (послуг) клієнту.
В момент підписання цього договору всі існуючі і майбутні права постачальника за цим Договором відступаються на користь Процесинг-центра (п. 8.1).
Отже, про відступлення прав вимоги за договором позивач повідомлений у письмовій формі згідно п. 8.1 Договору, а також умов на першій сторінці Договору.
Порядок отримання товарів (послуг) Клієнтом визначається цим Договором та Правилами отримання товарів в системі ПлатиПізніше в редакції згідно Наказу №05/02-18 від 05 лютого 2018 року, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Клієнт ознайомлений з копією Правил в електронній формі на сайті paylater.com.ua (п. 8.2).
Якщо за умовами Пакету фінансування не вказано інше, надання клієнту товарів (послуг) відбувається в момент підписання цього договору клієнтом та постачальником.
У разі якщо момент підписання цього договору не співпадає у часі з моментом надання клієнту товарів (послуг), клієнт може отримати товари (послуги) на підставі іншого первинного документа (накладної або акту).
При цьому, датою отримання клієнтом товарів (послуг) вважається дата підписання клієнтом відповідного первинного документа (накладної або акту).
Підпис клієнта на цьому Договорі та/або накладній (акті) свідчить про отримання товарів (послуг) в належній якості, кількості та комплектації (п. 9.1).
Позивач підписом підтвердив ознайомлення та таким чином погодження з умовами договорів та був обізнаний про особу, на користь якої має сплачувати грошові кошти за отриманий товар та поставив у договорі свій підпис, погодившись із запропонованими умовами.
У розділі 14 визначено графік сплати щомісячних платежів, в якому вказано дату платежу, плановий розмір платежу, залишок боргу до сплати, залишок боргу після сплати.
Як зазначено у п. 4 договорів «Умови пакету фінансування» вид договору: для товарів - прямий лізинг.
Як зазначив позивач, він отримав товари та сплатив суми, визначені договорами.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення його прав, як споживача, за договорами, які би стали підставою для визнання їх недійсними.
Достатніх доказів на підтвердження обставин, викладених позивачем, суду не надано.
Як зазначив суд першої інстанції, позивач погодився з умовами договорів і їх умови не порушують принципів добросовісності та рівності сторін, є справедливими, підстави для визнання договорів недійсними з мотивів, викладених позивачем, не встановлені.
Позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження позовних вимог.
До такого висновку суд першої інстанції дійшов на підставі того, що спірні договори за своєю правовою природою є договорами лізингу, як і зазначено у самих договорах, а отже, посилання позивача на те, що вони є договорами кредиту, є необґрунтованими.
Сума договорів, графік платежів на їх виконання, найменування товару, з приводу якого вони укладені бути чітко та однозначно передбачені пп. 1, 2, 14 договорів, позивач був ознайомлений з вказаними умовами, що підтверджується його підписом, жодних додаткових нарахувань відповідач не здійснював, а тому відсутні підстави вважати умови спірних договорів непрозорими.
Крім цього, спірні договори відповідають положенням цивільного законодавства та вимогам профільного закону щодо зазначення у них всіх істотних умов, необхідних для такого виду договорів.
Всі інші умови договору відповідають положенням ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», містять необхідний баланс між інтересами, правами та обов'язками всіх сторін договору, несправедливі положення у відношенні позивача даний договір не містить, умови даного договору не завдають істотної шкоди споживачеві.
Розмір платежів був чітко та однозначно визначений договорами.
Позивач мав можливість не вступати у відносини, пов'язані з придбанням товарів, якщо дійсно вважав плату за одержання товару завищеною, а умови несправедливими, натомість, погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень.
Підписавши договір, позивач засвідчив, що погодився на отримання товару та сплату платежів за графіком, що визначені договорами.
З висновками, викладеними в оскаржуваному рішенні погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно із ч. 2 ст. 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг», істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Економічна сутність лізингу полягає у фінансуванні лізингодавцем господарської діяльності орендаря, при якому останній купує для лізингоодержувача на його прохання необхідне майно, передаючи його у експлуатацію, отримуючи від нього лізингові платежі, і залишаючи за собою право власності на це майно.
Передача майна в експлуатацію (орендну) є визначальною у відносинах лізингу, додаткову роль відіграють відносини купівлі-продажу.
Відносини купівлі-продажу як передують передачі майна у користування, так можуть бути і завершальними у відносинах лізингу.
Проте існують і суттєві відмінності між лізингом і схожими на нього формами кредитних відносин.
При комерційному кредитуванні у користування передаються товари одночасно з передачею права власності на них, тобто, передається споживна вартість товару, оплата якого відстрочена у часі.
При лізингу право користування майном відокремлено від права власності на нього.
Лізингодавець зберігає за собою право володіння майном, передаючи орендарю право на його використання.
За це орендар (лізингоодержувач) здійснює погоджені з лізингодавцем лізингові платежі.
Після закінчення строку лізингу його об'єкт може бути як переданий у власність лізингоодержувача, так і залишитись у власності лізингодавця.
І комерційному кредиту, і лізингу властивий взаємозв'язок торговельної і кредитної угоди.
При комерційному кредитуванні сама угода зумовлена актом купівлі-продажу товару, вона виникає тому, що виникла торговельна угода.
За умови лізингу такий тісний взаємозв'язок з купівлею-продажем відсутній. Крім того, на відміну від комерційного кредиту, кредит, отриманий лізингодавцем на придбання предмету лізингу (кредит на організацію лізингової операції), часто є опосередкованим банківським кредитом.
До складу лізингових відносин безумовно входять відносини кредитні.
Згідно з ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Отже, виходячи з аналізу норм чинного цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу, про що свідчить зміст договору та правила статті 628 ЦК України.
Суд першої інстанції належним чином проаналізував зміст спірних договорів та дійшов обґрунтованого висновку, що такі договори за своєю правовою природою є договорами лізингу, як і зазначено у самих договорах, відкинувши посилання позивача на те, що вони є договорами кредиту.
Одночасно з тим, суд першої інстанції вірно не застосував до цих договорів вимоги ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині застосування пільг до кредитних зобов'язань.
Також відсутні підстави вважати умови вказаних договорів непрозорими, адже сума договорів, графік платежів на їх виконання, найменування товару, з приводу якого вони укладені бути чітко та однозначно передбачені пп. 1, 2, 14 договорів, позивач був ознайомлений з вказаними умовами, що підтверджується його підписом, жодних додаткових нарахувань відповідач не здійснював.
Суд правомірно відхилив посилання позивача на неможливість зрозуміти розмір переплати за договорами у порівнянні з вартістю товару, адже такий розмір визначається простою арифметичною операцією, і позивач в момент підписання не був позбавлений можливості оцінити вказані умови.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими згідно із ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).
Аналізуючи норму ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за одночасної наявності таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Оцінюючи умови укладених договорів, на предмет їх відповідності положенням § 2 глави 16 розділу IV, ст. 806, ЦК України, ЗУ «Про фінансовий лізинг», ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що спірні договори відповідають положенням цивільного законодавства та вимогам профільного закону щодо зазначення у них всіх істотних умов, необхідних для такого виду договорів.
Так, договір укладено у письмовій формі, посвідчено підписами сторін: лізингодавцем, лізингоодержувачем, продавцем належним чином.
У п. 8.1 договору, позивач був повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні.
Під час укладання договору враховані вимоги, визначені у ст. 13 ЗУ «Про фінансовий лізинг» особливості укладення договору фінансового лізингу з фізичною особою.
Також даний договір відповідає положенням ст. 14 ЗУ «Про фінансовий лізинг», у тому числі містить найменування та опис об'єкта лізингу, в якому визначені індивідуальні ознаки об'єкта, що дає змогу його чітко ідентифікувати, строк, порядок та графік сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, який містить загальну суму, що підлягає сплаті, розмір, строки та кількість таких платежів (у тому числі авансового платежу), інших платежів, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу; грошове зобов'язання визначено у гривні, будь-яких додаткових комісій за обслуговування договору не передбачено.
Всі інші умови договору відповідають положенням ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», містять необхідний баланс між інтересами, правами та обов'язками всіх сторін договору, несправедливі положення у відношенні позивача даний договір не містить, умови даного договору не завдають істотної шкоди споживачеві.
Не заслуговують на увагу доводи апелянта про завищений розмір переплати, оскільки згідно із ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Як вбачається з умов спірних договорів, розмір платежів був чітко та однозначно визначений договорами.
Умови спірних договорів не можна вважати несправедливими, оскільки розмір платежів визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України, при укладенні договорів відповідач був повідомлений про розмір платежів, порядок їх сплати та інші суттєві обставини, і добровільно уклав ці договори та отримав товари.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що відповідач мав можливість не вступати у відносини, пов'язані з придбанням товарів, якщо дійсно вважав плату за одержання товару завищеною, а умови несправедливими, натомість, відповідач погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень.
Підписавши договір, позивач засвідчив, що погодився на отримання товару та сплату платежів за графіком, що визначені договорами.
У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.
Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні ОСОБА_4 з підстав того, щоостаннім не доведено порушення його прав, як споживача, за договорами, які би стали підставою для визнання їх недійсними, оскільки позивач погодився з умовами спірних договорів і такі умови не порушують принципів добросовісності та рівності сторін, а також є справедливими.
Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 лютого2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 22 травня 2026 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба