Єдиний унікальний номер справи № 760/20070/25
Провадження № 22-ц/824/2788/2026
02 квітня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року про забезпечення позову у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ХЛР» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення матеріальної, моральної шкоди та шкоди, завданій діловій репутації,
Представник позивача ТОВ «ХЛР» - адвокат Бабич В.А. 18 липня 2025 року звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з відповідачів на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 884971,83 грн, моральну шкоду та шкоду діловій репутації в розмірі 100000 грн, судовий збір у розмірі 4755,37 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 31708,06 грн.
Ухвалою суду від 06 серпня 2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
25 серпня 2025 року представник позивача ТОВ «ХЛР» - адвокат Бабич В.А. подав заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог заяви про забезпечення позову зазначає, що ТОВ «ХЛР» було подано позовну заяву про стягнення матеріальної, моральної шкоди та шкоди, завданій діловій репутації, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди. З огляду на те, що відповідачі не мають офіційно зареєстрованих об'єктів права власності, за виключенням зареєстрованих на ОСОБА_1 транспортних засобів, їх може бути відчужено на користь третіх осіб, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, у зв'язку з чим існує необхідність у застосуванні заходів забезпечення позову. Будучи добре обізнаним у тому, що відповідач є винуватцем ДТП, в результаті якого було пошкоджено чотири транспортні засоби, він жодного разу не вийшов на зв'язок з позивачем, розгляд справи про адміністративне правопорушення проігнорував.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року заяву ТОВ «ХЛР» про забезпечення позову в справі задоволено та застосовано захід забезпечення позову у виді накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в межах суми позовних вимог у розмірі 984 971, 83 грн.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, 20 вересня 2025 року та 26 вересня 2025 року, 04 грудня 2025 року ОСОБА_1 подала апеляційні скарги, які є ідентичними за своїм змістом, та просила скасувати ухвалу про забезпечення позову.
26 вересня 2025 року та 02 грудня 2025 року ОСОБА_2 подав апеляційні скарги, які є ідентичними за своїм змістом, та просив скасувати ухвалу про забезпечення позову.
09 лютого 2026 року до апеляційного суду від позивача ТОВ «ХЛР» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення залишити без змін.
У судове засідання, призначене на 02 квітня 2026 року, з'явився представник позивача Бабич В. А., який просив апеляційний суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавали.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
Апеляційний суд вважає за можливе здійснити спільний розгляд двох апеляційних скарг в межах одного апеляційного провадження з ухваленням однієї постанови, з огляду на те, що обидві апеляційні скарги подані у межах однієї цивільної справи, стосуються одного процесуального судового рішення першої інстанції, ухваленого у межах одного провадження, та випливають із єдиних спірних правовідносин.
Крім того, спільний розгляд апеляційних скарг сприятиме повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванню обставин справи, забезпеченню процесуальної економії та ухваленню узгодженого судового рішення.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційних скарг без задоволення та відсутність підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, зазначив, що між сторонами наявний реальний спір щодо відшкодування матеріальної, моральної шкоди та шкоди діловій репутації на загальну суму 984 971,83 грн; невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання можливого рішення суду, оскільки відповідачі можуть у будь-який момент розпорядитися належними їм коштами та майном, у тому числі відчужити його; обраний позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідачів відповідає предмету та характеру заявлених позовних вимог, є співмірним із розміром позовних вимог, забезпечує баланс інтересів сторін та спрямований на гарантування реального виконання судового рішення у разі задоволення позову; накладення арешту не призводить до невиправданого обмеження прав відповідачів, оскільки обмежує лише право розпорядження майном у межах суми позовних вимог.
Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи може забезпечити позов, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ст. 150 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; І'1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/16868/19).
Згідно ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням необхідності саме такого заходу, ціну позову, про забезпечення якого просить заявник, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Як зазначено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи питання про забезпечення позову, суд має пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір, а також існує реальна загроза унеможливлення чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
За своєю правовою природою правовий інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Обґрунтованим для забезпечення позову є наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обрання належного заходу забезпечення позову, відповідного предмету спору, сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову з заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).
Зважаючи на наведені положення, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має дослідити, чи є реальним спір між сторонами, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи запропонований вид забезпечення є співмірним із заявленими вимогами та чи забезпечує він досягнення мети, задля якої ставиться питання про забезпечення позову.
Єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є виключно ризик ускладнення/унеможливлення виконання рішення суду у справі або ефективного поновлення прав та інтересів позивача. При цьому жодного питання по суті спору, в тому числі й щодо обґрунтованості позовних вимог, суд на даній стадії не вирішує.
Предметом забезпечення позову у даній справі є майнові вимоги позивача про стягнення з відповідачів матеріальної, моральної шкоди та шкоди, завданої діловій репутації, у зв'язку з чим судом першої інстанції застосовано захід забезпечення позову у виді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідачів у межах суми позовних вимог.
Суть доводів апелянта полягає у відсутності підстав для забезпечення позову оскільки позивач не довів існування ризиків можливого невиконання рішення суду; позовні вимоги є безпідставними.
Підставою для застосування заходів забезпечення позову є встановлення об'єктивної можливості вчинення відповідачами дій, які ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист прав, які є предметом розгляду. За таких умов сама по собі наявність необмеженого права особи розпорядитися майном задля уникнення можливої відповідальності і є тими ризиками, які мають враховуватися при вирішення даного роду питань.
Тобто сама по собі наявність у відповідачів необмеженого права розпоряджатися належними їм грошовими коштами об'єктивно створює ризик їх можливого відчуження чи використання у спосіб, що може ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову. Закон не вимагає доведення факту вчинення відповідачами конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання можливого рішення суду, оскільки інститут забезпечення позову має превентивний характер та спрямований на запобігання таким ризикам.
Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами існує реальний спір. Позов пред'явлено про стягнення грошових коштів без конкретизації їх джерела чи прив'язки до окремих рахунків або активів відповідачів. Встановлення ж того, за рахунок яких саме коштів можуть бути задоволені позовні вимоги, а також питання наявності чи відсутності у позивача права на їх отримання, стосується вирішення спору по суті та не входить до предмета розгляду суду на стадії вирішення питання про забезпечення позову.
Оцінюючи співмірність застосованого заходу забезпечення позову, апеляційний суд виходить з того, що позивач просив стягнути з відповідачів грошові кошти у розмірі 884971,83 грн та 100 000,00 грн моральної шкоди.
З поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що представник позивача просив застосувати захід забезпечення позову у виді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідачів саме в межах суми заявлених позовних вимог, а саме у розмірі 984 971,83 грн.
Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції наклав арешт на майно та грошові кошти відповідачів не довільно, а виключно в межах ціни позову, заявленої позивачем, що свідчить про дотримання критерію співмірності між обраним заходом забезпечення позову та предметом спору.
Такий захід забезпечення позову безпосередньо пов'язаний із предметом заявлених вимог майнового характеру, є адекватним та необхідним для забезпечення можливого виконання рішення суду у разі задоволення позову, при цьому не свідчить про надмірне чи непропорційне втручання у права відповідачів.
Таким чином, наявність реального спору між сторонами, характер заявлених вимог про стягнення коштів без їх індивідуалізації та застосування арешту виключно в межах основної суми позову свідчать про співмірність обраного заходу забезпечення позову заявленим вимогам. Натомість питання обґрунтованості самих позовних вимог, наявності підстав для розірвання договору та стягнення грошових коштів підлягають вирішенню судом під час розгляду справи по суті та не можуть бути предметом оцінки на даній процесуальній стадії.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду констатує наявність реального спору з приводу такого майна та ризиків утруднення чи унеможливлення виконання можливого рішення суду у разі його невжиття, відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для забезпечення позову в обраному вигляді.
Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідачів або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14 лютого 2022 року в справі № 367/3628/21 (провадження № 61-14886св21).
Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ'я сторін. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачам здійснювати певні дії.
Співмірність - це порівняння суспільного та приватного інтересу.
У даній справі існує два приватних інтереси, тому твердження про неспівмірність заходу забезпечення позову є безпідставним.
Арешт майна як спосіб забезпечення позову передбачає накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанови Верховного Суду в складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року в справі № 908/2382/21, Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23).
Суд першої інстанції надав оцінку обґрунтованості доводів позивача, встановив безпосередній зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позову, правильно застосував положення статті 149 ЦПК України та обґрунтовано обрав захід до забезпечення позову, який відповідає пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України.
Вжиті заходи забезпечення позову не спричинять збитків відповідачам, не порушать їх права та охоронювані законом інтерес.
Апеляційний суд дійшов висновку, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства, зокрема щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірного утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Решта доводів апеляційної скарги стосується неналежності позовних вимог по суті спору, однак жодного питання по суті спору, в тому числі й щодо обґрунтованості позовних вимог, суд на даній стадії не вирішує.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
З огляду на викладене, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько