20 травня 2026 року
м. Київ
справа № 369/16881/23
провадження № 61-4639св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Черняк Ю. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - Сандугей Ігор Вікторович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Нежура В. А., Верланов С. М., Невідома Т. О., від 09 березня 2026 року, і ухвалив таку постанову.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
1. У жовтні 2023 року ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про зобов'язання вчинення певних дій.
2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що в адміністративних межах села Личанка Дмитрівської ОТГ Бучанського району Київської області побудований та введений в експлуатацію магістральний газопровід-відвід до ГРС «Іванків» Ду 500 мм Ру 5,5 МПа, розмір охоронної зони якого становить
150 метрів в кожну сторону від осі газопроводу.
3. Вказаний МГВ до ГРС «Іванків» є державною власністю і перебуває на балансі ТОВ «Оператор ГТС України», що підтверджується відомостями про державне майно від 11 січня 2020 року форма № 2б(к).
4. Право користування ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» газопроводом-відводом та ГРС підтверджується їх знаходженням на балансі ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», актом приймання-передачі державного майна від 01 січня 2020 року, що використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від АТ «Укртрансгаз» до ТОВ «Оператор газотранспортної системи України».
5. Після отримання 01 січня 2020 року у користування газопроводів та інших об'єктів газотранспортної системи, при виконанні обов'язків, покладених на позивача вищевказаними нормативними актами, під час обстеження охоронної зони МГВ до ГРС «Іванків», працівниками ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» виявлено, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222484601:01:005:0027 - ОСОБА_1 в адміністративних межах
с. Личанка, Дмитрівської ОТГ Бучанського району Київської області, в охоронній зоні на ділянці МГВ до ГРС «Іванків» вчинено порушення охоронної зони, а саме: на відстані 109 метрів від МГВ до ГРС «Іванків» встановлено металеву огорожу та побудовано господарські споруди на відстані 116 метрів, на відстані 123 метри і побудовано будівлю.
6. Представником ТОВ «Оператор газотранспортної системи України»
за участю представника головного спеціаліста відділу ЖКГ, інфраструктури та екології Бучанської райдержадміністрації, старости кругу № 2 Личанка складено акт від 31 січня 2023 року, в якому відображено порушення вимог охоронної зони МГВ до ГРС «Іванків» на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:0027. Обставини порушення охоронної зони МГВ до ГРС «Іванків» також зазначені в актах за 2018 рік та від 17 листопада 2017 року.
7. Окрім зазначеного, позивач посилався на те, що порушення вимог частини четвертої статті 22 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» підтверджується даними топографічного знімання, відображеного в ситуаційному плані М 1:1000 № 013483-ІВ, з чітким позначенням меж охоронної зони на місцевості саме на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:0027.
8. Позивач вказував, що спорудження відповідачем всіх вищезазначених об'єктів на земельній ділянці, яка перебуває в охоронній зоні МГВ до ГРС «Іванків», є порушенням імперативних норм, зокрема Земельного кодексу України, Закону України «Про трубопровідний транспорт», Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» та Постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року № 1747 «Про затвердження Правил охорони магістральних газопроводів».
9. З урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, зобов'язати ОСОБА_1 усунути загрозу магістральному газопроводу-відводу до ГРС «Іванків» Ду 500 мм Ру 5,5 МПа шляхом невідкладного демонтажу огорожі металевої, господарчих споруд та будівлі на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:0027 та стягнути понесені судові витрати.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
10. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Янченка А. В. від 22 жовтня 2024 року позов ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 усунути загрозу магістральному газопроводу-відводу до ГРС «Іванків» Ду 500 мм Ру 5,5 МПа шляхом невідкладного демонтажу огорожі металевої, господарчих споруд та будівлі на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:0027. Вирішено питання щодо судових витрат.
11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що огорожа, господарча споруда та будівля на земельній ділянці відповідачки ОСОБА_1 , які розташовані в межах охоронної зони магістрального газопроводу, зведені всупереч нормам діючого законодавства, а порушені у такий спосіб права позивача слід захистити та зобов'язати відповідачку усунути загрозу магістральному газопроводу, вчинивши дії по знесенню (демонтажу) огорожі та будівель.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
12. Постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Сандугей І. В., задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2024 року скасовано, ухвалено по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання щодо судових витрат.
13. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявлені вимоги про знесення належного відповідачці житлового будинку та господарських споруд не підлягають задоволенню, оскільки право власності на земельну ділянку і житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_1 . Правомірність реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 не оспорювалася, не є предметом розгляду цієї справи. У будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані чоловік та син відповідачки. Вказаний будинок є житлом відповідачки, її чоловіка та малолітньої дитини. Задоволення позовної вимоги фактично призведе до позбавлення відповідачки права на єдине житло, покладе на неї надмірний тягар. Також встановлено, що обмеження у використанні земельної ділянки, належної до охоронної зони, чи обтяження речових прав на неї не були зареєстровані у передбаченому законом порядку.
Узагальнені доводи касаційної скарги
14. 07 квітня 2026 року ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» через підсистему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2026 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
15. Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 15 липня 2021 року у справі № 509/3712/16-ц, від 11 січня 2024 року у справі № 587/1490/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме в частині застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод у взаємозв'язку з приписами статей 2, 6, 8, частини четвертої статті 22 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів», статей 1163, 1164 Цивільного кодексу України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Вказує, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про визнання доказів такими, що містять суперечливу інформацію, та про зобов'язання відповідача надати суду оригінали доказів, а також встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів
(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, зазначає, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення для заявника.
16. Товариство вважає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові взагалі проігноровано частину позовних вимог, оскільки позивач просив провести невідкладний демонтаж не лише житлового будинку, а й господарських будівель та огорожі.
17. Згідно з доводами касаційної скарги, порушення відповідачкою охоронної зони магістрального газопроводу може негативно вплинути на діяльність відповідного магістрального газопроводу, що в подальшому несе ризик негативного впливу на функціонування всієї газотранспортної системи України та, як наслідок, зупинки транспортування природного газу, що є життєво необхідним в умовах опалювального сезону та воєнного стану.
18. Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції фактично встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Зокрема, відповідачем було подано до суду апеляційної інстанції докази, які не подавалися до суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення взяв до уваги надану відповідачем разом з апеляційною скаргою копію довідки ТОВ «Технічний центр «Будівельно-інвентарна експертиза» від 31 січня 2020 року № 878.
19. Касаційна скарга містить посилання на те, що право власності на житловий будинок зареєстровано після придбання земельної ділянки у власність та під час дії обмежень, визначених статтею 22 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів». Тобто, процес будівництва та введення в експлуатацію житлового будинку здійснювався за наявності обмежень, встановлених Законом, щодо такого будівництва в охоронних зонах магістрального газопроводу.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
20. Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 369/16881/23.
21. Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2026року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
22. У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують мотивів апеляційного суду. Вважає, що апеляційний суд правильно вирішив спір, дійшов цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтування скарги зводиться до переоцінки доказів, які були досліджені судом апеляційної інстанції та яким надана належна оцінка.
23. Також відповідачка вказує, що у позові не зазначено жодну з причин, з якої вона може бути позбавлена права власності на житловий будинок.
У будинку на даний час зареєстровані та проживають її чоловік та малолітній син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що було правильно враховано апеляційним судом.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24. По адміністративній території села Личанка Бучанського (до 17 липня 2020 року - Києво-Святошинський) району Київської області (Личанська сільська рада) проходить магістральний газопровід-відвід до ГРС «Іванків» діаметром (Ду) - 500 мм, робочий тиск (Ру) - 5.5 МПа, розмір охоронної зони з обох боків від осі газопроводу становить - 150 метрів.
25. Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 24 грудня
2019 року за № 3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» було прийнято рішення про видачу ліцензії на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», яке здійснює експлуатацію магістральних газопроводів, отриманих на праві господарського відання в державі та забезпечує транспортування і транзит газу за міждержавними угодами.
26. Вказаний магістральний газопровід перебуває на балансі ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», що підтверджується відомостями про державне майно від 11 січня 2020 року форма № 2б (к).
27. Право користування позивачем вказаним газопроводом підтверджується актом приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту
від 30 вересня 1986 року, а також актом приймання-передачі державного майна, що використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 01 січня 2020 року від
АТ «Укртрансгаз» до ТОВ «Оператор газотранспортної системи України».
28. Згідно з пунктом 6 Плану Мінфіну, Мінекоенерго (Міненерговугілля), Мінекономіки, Фонд державного майна, НАК «Нафтогаз України»,
AT «Магістральні газопроводи України», AT «Укртрансгаз», ТОВ «Оператор ГТС України» зобов'язані забезпечити на підставі договору про передачу на праві господарського відання майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, укладеного між Мінфіном та ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», передачу з 01 січня
2020 року, але не раніше дати набрання чинності законом щодо внесення змін до деяких законів у зв'язку з відокремленням діяльності з транспортування природного газу, в управління ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» безвідклично строком на 15 років на праві господарського відання майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, балансовою вартістю, яка визначена станом на дату передачі за даними бухгалтерського обліку AT «Укртрансгаз», шляхом підписання акту приймання-передачі майна уповноваженими представниками AT «Укртрансгаз» та ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» за погодженням з
НАК «Нафтогаз України», Фондом державного майна, Мінекоенерго (Міненерговугіллям), Мінфіном та Мінекономіки.
29. Таким чином, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» отримало від AT «Укртрансгаз» вказані об'єкти газотранспортної системи і є підприємством, яке несе повну відповідальність перед державою за магістральні газопроводи, в тому числі за газопровід-відвід до ГРС «Іванків»
Ду - 500 мм, Ру - 5,5 МПа.
30. Магістральний газопровід-відвід до ГРС «Іванків» Ду 500 мм Ру 5,5 МПа, відповідно до пункту 2.1 «СНиП 2.05.06-85» відноситься до І класу. Охоронна зона цього газопроводу становить по 150 метрів з кожної сторони.
31. Під час обстеження охоронної зони МГВ до ГРС «Іванків» працівниками ТОВ «Оператор ГТС України» виявлено, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222484601:01:005:0027 в адміністративних межах с. Личанка, Дмитрівської ОТГ Бучанського району Київської області, в охоронній зоні на ділянці МГВ до ГРС «Іванків» здійснюється порушення охоронної зони, а саме: на відстані 109 метрів від МГВ до ГРС «Іванків» встановлено металеву огорожу та побудовано господарські споруди на відстані 116 метрів, на відстані 123 метри та побудовано будівлю.
32. Земельна ділянка з кадастровим номером 3222484601:01:005:0027 належить відповідачці ОСОБА_1 на праві приватної власності, що підтверджується Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, наданою Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру.
33. Представником ТОВ «Оператор ГТС України» за участю представника головного спеціаліста відділу ЖКГ, інфраструктури та екології Бучанської райдержадміністрації, старости округу № 2 Личанка складено акт від 31 січня 2023 року, в якому відображено порушення вимог охоронної зони МГВ до ГРС «Іванків» на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:0027.
34. До матеріалів справи також долучено топографічне знімання ситуаційного плану М 1:1000 № 013483-ІВ з чітким позначенням меж охоронної зони на місцевості, згідно з яким земельна ділянка з кадастровим номером 3222484601:01:005:0027 перебуває в охоронній зоні МГВ до ГРС «Іванків», а на відстані 109,9 метрів встановлено огорожу металеву та побудовано господарчу споруду, на відстані 116 метрів побудовано господарську споруду, на відстані 123 метри побудовано будівлю.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
35. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
36. Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
37. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
38. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
39. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
40. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
41. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
42. Відповідно до частини першої статті 67 Земельного кодексу України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.
43. Згідно з частинами першою, другою статті 73 ЗК України до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні та надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.
44. Відповідно до частини другої статті 65 ЗК України порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.
45. Згідно з частиною першою статті 1 Законом України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» від 17 лютого
2011 року № 3041-VI, що набрав чинності 25 березня 2011 року, охоронна зона об'єктів магістральних трубопроводів - це територія, обмежена умовними лініями уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів та їх споруд по обидва боки від крайніх елементів конструкції магістральних трубопроводів та по периметру наземних споруд на визначеній відстані, на якій обмежується провадження господарської та іншої діяльності.
46. На використання власником або користувачем земельної ділянки чи її частини в межах земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів встановлюються обмеження в обсязі, передбаченому цим Законом. Обмеження на використання земельних ділянок у межах земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів встановлюються і діють з дня введення відповідного об'єкта магістрального трубопроводу в експлуатацію (стаття 8 Закону № 3041-VІ).
47. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» для забезпечення безпечної експлуатації вздовж об'єктів магістральних газопроводів І класу та прирівняних до них етиленопроводів встановлюються охоронні зони таких розмірів: умовним діаметром до 300 міліметрів - 100 метрів; від 300 міліметрів до 600 міліметрів включно - 150 метрів; від 600 міліметрів до 800 міліметрів включно - 200 метрів; від 800 міліметрів до 1000 міліметрів включно - 250 метрів; від 1000 міліметрів до 1200 міліметрів включно - 300 метрів; від 1200 міліметрів до 1400 міліметрів включно - 350 метрів.
48. Згідно з частиною першою статті 22 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів», власники та користувачі земельних ділянок при здійсненні ними господарської та іншої діяльності на землях охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів зобов'язані дотримуватись особливого режиму господарської діяльності та обмежень, які поділяються на загальні обмеження, що діють в охоронних зонах об'єктів магістральних трубопроводів незалежно від зовнішніх зон безпеки, та особливі обмеження, що встановлюються в охоронних зонах об'єктів магістральних трубопроводів залежно від категорії зони безпеки.
49. До особливих обмежень, що діють у межах охоронних зон об'єктів магістральних газопроводів, етиленопроводів, належить заборона будувати житлові будинки, виробничі чи інші будівлі та споруди, будувати огорожі для відокремлення земельних ділянок приватної власності, лісових ділянок, садів, виноградників тощо (абзац восьмий частини четвертої статті 22 Закону
№ 3041-VІ).
50. Встановлення охоронних зон уздовж об'єктів магістральних газопроводів та обмежень у використанні власниками таких земель спрямоване на забезпечення належної експлуатації магістральних трубопроводів, запобігання їх ушкодженню та для зменшення можливого негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об'єкти та довкілля в цілому, тому у разі недотримання встановлених обмежень у використанні земель охоронних зон підприємства магістральних трубопроводів наділені правом звертатися до суду з позовами про усунення порушень правил використання земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів. У зазначеній категорії справ позивачі звільнені від обов'язку доказування можливості настання негативних наслідків. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду
від 15 липня 2021 року у справі № 509/3712/16-ц (провадження
№ 61-13603св20).
51. У цій справі встановлено, що магістральний газопровід-відвід до ГРС «Іванків» діаметром (Ду) - 500 мм, робочий тиск (Ру) - 5.5 МПа відноситься до І класу і охоронна зона біля цього газопроводу становить по 150 метрів з кожної сторони.
52. Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 розділу 1 глави IV Правил безпечної експлуатації магістральних газопроводів, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду
27 січня 2010 року № 1, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 19 квітня
2010 року за № 292/17587, магістральний газопровід-відвід до ГРС «Іванків»
Ду - 500 мм Ру-5.5 МПа ідентифікований як об'єкт підвищеної небезпеки.
53. На земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:0027, яка належить ОСОБА_1 , в охоронній зоні магістрального газопроводу-відводу до ГРС «Іванків» діаметром (Ду) - 500 мм, робочий тиск (Ру) - 5.5 МПа, на відстані 109,9 метрів від газопроводу встановлено огорожу металеву та побудовано господарчу споруду, на відстані 116 метрів побудовано господарську споруду, на відстані 123 метри побудовано будівлю.
54. Житловий будинок за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 119,6 кв. м, житловою площею 79,2 кв. м, побудований до 05 серпня 1992 року і згідно з листом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 01 вересня 2011 року за № 40-12-2409 не відноситься до категорії самочинного будівництва та не потребує прийняття в експлуатацію.
55. 10 лютого 2020 року на підставі довідки Личанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 листопада 2019 року № 506 та довідки про показники об'єкта нерухомого майна від 31 січня 2020 року за
№ 878 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вищевказаний житловий будинок за адресою:
АДРЕСА_1 .
56. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
57. Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
58. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
59. Частиною першою статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
60. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).
61. Згідно з частиною першою статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
62. Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
63. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
64. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
65. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
66. Таким чином, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту,
3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
67. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
68. Ці питання досліджувалися Великою Палатою Верховного Суду
у постанові від 15 листопада 2023 року в справі № 916/1174/22.
69. Самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови (постанова Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі
№ 642/7110/15-ц).
70. Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
71. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
72. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України дає підстави для висновку, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
73. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 участі у справі у суді першої інстанції не брала. Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, відповідачка посилалася на те, що не була повідомлена належним чином про розгляд цієї справи, не отримувала жодного повідомлення про судове засідання. У позовній заяві та в рішенні суду зазначено її місце проживання: АДРЕСА_1 . Однак вона за вказаною адресою не проживала, а проживала та має інше зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 . За вказаною адресою вона зареєстрована з грудня
1999 року. У матеріалах справи наявна поштова кореспонденція, яка була направлена їй із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання».
74. Вказані обставини об'єктивно вплинули на відсутність у відповідачки можливості вчасно подати до суду першої інстанції докази на обґрунтування своїх доводів та заперечень у відповідь на заявлені позовні вимоги, а тому судом апеляційної інстанції з метою об'єктивного вирішення спору надано оцінку поданим відповідачкою доказам, достовірність яких не спростована позивачем.
75. На підставі поданих відповідачкою доказів апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3222484601:01:005:0027 та житловий будинок за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 119,6 кв. м, житловою площею
79,2 кв. м, побудований до 05 серпня 1992 року, який не відноситься до категорії самочинного будівництва та не потребує прийняття в експлуатацію, однак перебуває у межах охоронної зони магістрального газопроводу, на території якого заборонено будувати житлові будинки. Такі обмеження існують з метою забезпечення безпечної експлуатації магістрального газопроводу.
76. Частиною першою статті 14 «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» передбачено, що земельні ділянки, розташовані в охоронних зонах об'єктів магістральних трубопроводів, не вилучаються у їх власників або користувачів, а використовуються з обмеженнями, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
77. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
78. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
79. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
80. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам, мотивовано виходив з того, що заявлені вимоги про знесення належного відповідачці житлового будинку та господарських споруд не підлягають до задоволення, оскільки право власності на земельну ділянку і житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Правомірність реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 не оспорювалася. Отже споруди, які просить знести позивач, знаходяться на земельній ділянці, яка належить на праві власності відповідачці.
81. Доводи ТОВ «Оператор ГТС України» про те, що належний відповідачці житловий будинок є самочинним, спростовуються встановленими апеляційним судом обставинами та поданими відповідачкою доказами до суду апеляційної інстанції, які обґрунтовано взято до уваги апеляційним судом.
82. Обмеження у використанні земельних ділянок в охоронній зоні магістральних газопроводів встановлені Законом України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів», а саме статтею 11, таким чином ці обмеження діють з дня набрання чинності вказаним законом - з 25 березня 2011 року.
83. Разом з цим, відповідно до довідки про показники об'єкта нерухомості № 878 від 31 січня 2020 року, будівлі, які позивач просить демонтувати і які знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:0027, було збудовано до 05 серпня 1992 року, тобто до набрання чинності обмеженнями щодо охоронної зони газопроводу.
84. Крім цього, позивачем не доведено обізнаності відповідачки при придбанні у 2016 році або попереднього власника земельної ділянки, якому земельна ділянка належала на підставі державного акту, виданого у 2005 році, про обмеження, які діють в охоронній зоні газопроводу, зокрема саме на момент початку будівництва. Обмеження у використанні земельної ділянки, належної відповідачці, чи обтяження речових прав на неї не були зареєстровані у передбаченому законом порядку.
85. Відповідно до актів обстеження траси магістрального газопроводу
від 17 листопада 2017 року, акту обстеження від 2018 року та акту від 31 січня 2023 року, на момент обстеження будівля вже була побудована. Крім цього, вказані акти були складені у відсутності відповідачки, а в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачки про складення таких актів і надання відповідачці можливості надати пояснення щодо обставин, викладених у них.
86. Під час вирішення спору апеляційним судом також було враховано, що
в будинку за адресою:
АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають чоловік відповідачки ОСОБА_4 та малолітній син відповідачки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
87. Задоволення позовних вимог фактично призвело б до позбавлення вказаних осіб, зокрема малолітньої дитини, права на житло.
88. Частинами першою-третьою статті 23 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» передбачено, що власники та користувачі земельних ділянок мають право на відшкодування обґрунтованого розміру шкоди, заподіяної внаслідок встановлення обмежень на використання належних їм земельних ділянок у межах охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів за цільовим призначенням. До осіб, які мають право на відшкодування шкоди, належать особи, які набули право власності або право користування (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) земельними ділянками до надання земельної ділянки для будівництва відповідного об'єкта магістрального трубопроводу. У разі переходу права власності чи права користування цими земельними ділянками до інших осіб право на відшкодування шкоди зберігається за її новим власником або користувачем у частині суми, не виплаченої попередньому власнику чи користувачу земельної ділянки. У разі якщо встановлення охоронної зони об'єктів магістрального трубопроводу спричинить неможливість використання земельної ділянки, повністю або частково розташованої в межах цієї зони, за цільовим призначенням, зазначена земельна ділянка підлягає відчуженню для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності
89. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07).
90. До того ж підлягає врахуванню чи вживалися заходи, які були спрямовані на усунення порушень і чи можна досягти мети із застосуванням менш радикальних заходів втручання у право власності чи право на повагу до житла.
91. Поняття «житло» в контексті статті 8 Конвенції охоплює місце, облаштоване особою як її дім, навіть якщо його заснування не відповідало чинному законодавству.
92. Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
93. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50).
94. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, п. 47).
95. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
96. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанцій, вочевидь не заперечуючи наявність законних підстав та легітимної мети, дійшов мотивованого висновку, що задоволення позовних вимог про знесення житлового будинку відповідачки, побудованого до 1992 року, в якому проживає її сім'я, без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, чого позивачем не було запропоновано, без викупу земельної ділянки, становитиме непропорційне втручання у право власності відповідачки та у право її та членів її сім'ї на повагу до житла, а отже призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 8 цієї Конвенції, покладе на відповідачку надмірний індивідуальний тягар, спричинений втратою цього житла.
97. Такі висновки узгоджуються з висновками у подібних правовідносинах, висловленими у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2025 року у справі № 369/16883/23 (провадження № 61-14511св25).
98. З огляду на викладене, слід погодитися із судом апеляційної інстанції щодо непропорційності застосування такого заходу, як демонтаж (знесення) житлового будинку та господарських споруд на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:5027, законним власником яких є ОСОБА_1 .
99. Такий підхід, за встановлених у цій справі обставин, узгоджується з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції, забезпечує справедливий баланс між інтересами суспільства у безпечній експлуатації магістрального газопроводу та правами відповідачки і членів її сім'ї, які мають усвідомлювати та дотримуватися визначених законом обмежень.
100. Питання щодо відчуження земельної ділянки для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності підлягає вирішенню у порядку, визначеному ЗК України.
101. Аналізуючи питання обсягу дослідження заявлених у позові доводів позивача по суті спору та їх відображення в оскарженій постанові апеляційного суду, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
102. Слід зауважити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
103. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
104. Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня
2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
105. Висновки апеляційного суду, з урахуванням обставин цієї справи, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.
106. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
Ю. В. Черняк
В. В. Шипович