13 травня 2026 року
м. Київ
справа № 725/7563/25
провадження № 61-3709ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Пархоменка П. І., суддів Гудими Д. А., Краснощокова Є. В. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Гаврелюк Ольга Анатоліївна, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 лютого 2026 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
постановив ухвалу про таке:
I. Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідачка) про розірвання шлюбу.
2. Позов обґрунтований таким:
- спільне життя з відповідачкою не склалося. Подружні відносини не підтримують, спільного бюджету не мають. Відсутність взаєморозуміння та спільної думки щодо вирішення звичайних побутових питань спонукали до повного розриву шлюбних відносин. Сім'ї вже тривалий час не існує. Тривалий час не проживають разом. Спільний син ОСОБА_3 проживає разом з ним;
- вважає, що подальше збереження шлюбу неможливе і є таким, що суперечить його особистим інтересам. За таких обставин, сім'я фактично розпалася, шлюб між ними є формальним;
- надання строку на примирення не виправить стан шлюбних відносин, оскільки вказані вище обставини продовжуються протягом тривалого часу, а спроби примирення в минулому не принесли жодних результатів;
- додатково вказує, що син ОСОБА_3 , за їх домовленістю з відповідачкою, після розірвання шлюбу, залишається проживати разом з ним.
3. На підставі наведеного, просив суд:
- розірвати шлюб між ним та відповідачкою;
- після розірвання шлюбу малолітнього сина ОСОБА_3 , залишити проживати з ним на його самостійному вихованні та утриманні.
ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
4. Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 07 жовтня 2025 року позов задоволено.
Шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано.
Малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено проживати разом із позивачем на його самостійному вихованні та утриманні.
5. Рішення суду першої інстанції мотивовано таким:
- позивач наполягав на розірванні шлюбу, оскільки подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов в цій частині підлягає задоволенню;
- ухвалюючи рішення в частині залишення малолітньої дитини, після розірвання шлюбу, проживати разом із батьком на його самостійному вихованні та утриманні, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не просив визначити місце проживання дитини, а лише просив вказати, з ким проживає дитина, оскільки сторони справи досягли взаємної згоди щодо визначення місця проживання дитини, умов утримання та участі батьків у вихованні дитини укладенням договору між батьками.
ІІІ. Короткий зміст постанови апеляційного суду
6. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 лютого 2026 року апеляційну скаргу, особи, яка не брала участі у справі, - ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) задоволено частково.
Апеляційне провадження в частині оскарження рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 07 жовтня 2025 року про розірвання шлюбу закрито.
Рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 07 жовтня 2025 року в частині задоволенні позову про залишення проживати разом із позивачем малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу, на його самостійному вихованні та утриманні скасовано та відмовлено у задоволенні позову у вказаній частині.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
7. Постанова апеляційного суду мотивована таким:
- обставини цієї справи свідчать про те, що рішенням суду першої інстанції порушено права та інтереси саме держави, в інтересах якої може виступати, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- таким чином, суд першої інстанції вирішив питання, які стосуються повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо можливості надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та законного інтересу в останнього щодо мобілізації в умовах воєнного стану;
- розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем не свідчить про вплив на права та обов'язки апелянта, а тому рішення в цій частині перегляду не переглядає, а апеляційне провадження в цій частині підлягає закриттю;
- суд першої інстанції не мав права вирішувати питання про залишення проживати сина з батьком на його самостійному утриманні та вихованні, оскільки це виходить за межі повноважень суду під час розгляду даної категорії справ;
- даний позов із зазначенням про залишення проживати малолітньої дитини з батьком на самостійному утриманні та вихованні є штучним, з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
ІV.Короткий зміст касаційної скарги
8. Позивач не погодився із постановою апеляційного суду і в поданій касаційній скарзі просив скасувати оскаржену постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
9. Касаційна скарга обґрунтована таким:
- апелянт не мав жодного процесуального права стосовно звернення до суду з апеляційною скаргою, оскільки розірвання шлюбу та встановлення факту самостійного виховання дітей є виключно приватноправовими (сімейними) питаннями, які вирішуються між подружжям;
- за усталеною практикою Верховного Суду стороною у справі може бути лише особа, права чи обов'язки якої безпосередньо змінюються або визначаються судовим рішенням;
- залучення ІНФОРМАЦІЯ_4 як сторони порушує принцип диспозитивності (стаття 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК)), створює штучне втручання органу влади у приватні сімейні відносини, суперечить практиці Європейського суду з прав людини щодо невиправданого втручання держави у сімейне життя;
- апеляційний суд не врахував висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24, від 27 березня 2019 року у справі № 522/1915/16-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 03 липня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 20 травня 2020 року у справі № 127/19111/18, від 22 вересня 2021 року у справі № 754/12052/19.
V. Мотиви, з яких Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження
10. Верховний Суд робить висновки, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі пункту 5 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).
11. Вказаною нормою ЦПК (див. пункт 10) передбачено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
12. В цьому випадку матеріали касаційної скарги, зміст оскаржуваного судового рішення свідчать про те, що доводи, наведені представником позивача у скарзі, не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.
13. Верховний Суд звертає увагу на два ключових питання у спірних правовідносинах:
- право на звернення із апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_4 як особи, яка не брала участі у справі;
- наявність підстав для задоволення вимоги про залишення малолітньої дитини проживати з позивачем на його самостійному вихованні та утриманні.
14. Цей суд уже робив висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі,і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
15. Мотивами, з яких суд дійшов такого висновку, є такі.
Щодо права на звернення із апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_4 як особи, яка не брала участі у справі
16. У цій справі позивач порушив питання про розірвання шлюбу та залишення проживати з ним на його самостійному вихованні та утриманні малолітнього сина ОСОБА_3 (див. пункти 1-3).
ІНФОРМАЦІЯ_3 вказував на штучне створення позивачем даного позову задля можливості отримання ним підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період (див. пункт 7).
18. Верховний Суд наголошує, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК).
19. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК).
20. Аналіз частини першої статті 352 ЦПК дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків (див. постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).
21. Право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції особи, яка не брала участі у справі, за змістом статті 352 ЦПК, ґрунтується не на гіпотетичній зацікавленості, а на правовій зацікавленості, яка обумовлюється змістом норм матеріального права (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 404/7235/22).
22. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК).
23. Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК).
24. У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21).
25. У спірних правовідносинах апеляційним судом встановлено, що позивач у цій справі є військовозобов'язаним, належить до осіб, зазначених у частині першій статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме може отримати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі оскаржуваного рішення, що вплине на обсяг прав та обов'язків територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
26. Обставини цієї справи свідчать про те, що рішенням суду першої інстанції в частині залишення малолітньої дитини після розірвання шлюбу проживати разом із батьком на його самостійному вихованні та утриманні порушено права та інтереси саме держави, в інтересах якої може виступати, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
27. Отже, суд першої інстанції вирішив питання, що стосуються повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо можливості надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також пов'язаного з цим законного інтересу позивача в умовах воєнного стану.
28. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду щодо права на оскарження судового рішення, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання дитини військовослужбовцем, викладеними у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23, від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23, від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25, від 24 грудня 2025 року у справі № 725/2192/25.
29. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_3 , хоча і не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції, є особою, щодо прав та інтересів якої ухвалено судове рішення, оскільки його зміст безпосередньо впливає на реалізацію повноважень цього органу у сфері мобілізаційних правовідносин. Відтак апеляційний суд обґрунтовано визнав за ІНФОРМАЦІЯ_3 право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції відповідно до вимог статті 352 ЦПК.
Щодо наявності підстав для задоволення вимоги про залишення малолітньої дитини проживати з позивачем на його самостійному вихованні та утриманні
30. Верховний Суд у своїй практиці звертав увагу на те, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).
Регулювання сімейних відносин здійснюється Сімейним кодексом України (далі - СК) з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (частина друга статі 2 СК).
Стаття 160 СК закріплює право батьків на визначення місця проживання дитини, що може бути реалізовано за згодою батьків.
В свою чергу статтею 161 СК врегульовує особливості вирішення спору між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини, що відбувається у випадку якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина. Такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
В умовах війни при вирішенні сімейних спорів поширеним є заявлення вимог, пов'язаних із самостійним вихованням дитини, що в переважній частині випадків стосується питання мобілізації (див. постанову Верховного Суду від 20 січня 2026 року справі № 137/1845/24).
31. У спірних правовідносинах апеляційним судом правильно було враховано мету регулювання сімейних відносин (див. пункт 30).
32. Зокрема Верховний Суд підкреслює, що «приватноправовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватноправового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов'язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов'язків держави (зокрема, військової частини) (див. постанову Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17).
33. Суд апеляційної інстанції слушно звернув увагу на те, що позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов'язку (проходження військової служби).
34. Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
35. Судом апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції під час розгляду цієї справи не вирішувалося питання про визначення місця проживання дитини. В своєму рішенні суд зазначив, що між сторонами відсутній спір щодо місця проживання їх малолітньої дитини.
36. На підтвердження відсутності спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини сторонами надано нотаріально посвідчений договір про визначення місця проживання дитини від 27 серпня 2025 року.
37. Та обставина, що мати проживає окремо, не свідчить про те, що батько самостійно виховує дитину і не позбавляє іншого з батьків батьківських прав щодо неї.
38. Сукупність установлених у справі обставин свідчить про те, що заявлена позивачем вимога щодо залишення малолітньої дитини проживати разом із ним на його самостійному утриманні та вихованні не була зумовлена наявністю реального спору між батьками стосовно здійснення батьківських прав та обов'язків. Немає належних і допустимих доказів того, що відповідачка самоусунулася від участі у вихованні чи утриманні дитини, тоді як сам факт окремого проживання матері не свідчить про припинення її батьківських прав та обов'язків. За таких обставин заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на створення юридичних передумов для отримання позивачем відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що свідчить про штучний характер заявленої вимоги.
39. У спірних правовідносинах заявлена вимога про залишення малолітнього сина проживати разом із позивачем не впливає на вирішення по суті спору щодо розірвання шлюбу.
40. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині залишення малолітнього сина проживати разом із позивачем на його самостійному вихованні та утриманні.
41. Такий підхід вже висловлював Верховний Суд у своїй практиці (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 725/9013/25).
42. Також Верховний Суд неодноразово визнавав необґрунтованими касаційні скарги за схожих обставин і такий підхід є сталим в практиці цього суду (див., наприклад, ухвали від 27 березня 2026 року у справі № 725/8934/25, від 14 квітня 2026 року у справі № 725/8169/25, від 27 квітня 2026 року у справі справа № 725/6380/25, від 05 травня 2026 року у справі № 725/8358/25).
43. Аналізуючи доводи касаційної скарги щодо повноти дослідження судами обставин справи та належності мотивів, наведених в оскаржуваному судовому рішенні, Верховний Суд виходить із того, що судом апеляційної інстанції сторонам надано вичерпну та належним чином мотивовану відповідь на всі істотні питання, які виникли під час розгляду справи та правової кваліфікації спірних правовідносин. Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильності та обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, зводяться переважно до незгоди заявника з оцінкою доказів і встановленими судом обставинами та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
44. Посилання позивача на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду (див. пункт 9), є необґрунтованими, оскільки зазначені висновки сформульовані за інших фактичних обставин, що виключає можливість їх застосування до правовідносин у цій справі.
VІ. Загальні висновки
45. Отже, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на які представник позивача послалась у касаційній скарзі (див. пункт 9).
46. Таким чином, викладені представником позивача у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права недотримання правових висновків Верховного Суду. По суті доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального і процесуального права та направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
47. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. Цей суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК (див. пункти 10-11).
Керуючись статтями 258-261, 394 ЦПК, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Гаврелюк Ольга Анатоліївна, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 725/7563/25.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала цю скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: П. І. Пархоменко
Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков