13 травня 2026 року
м. Київ
справа № 463/1367/20
провадження № 61-7001св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
за зустрічним позовом:
позивач -ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 23 жовтня 2023 року у складі судді Гирич С. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 березня 2024 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
Короткий зміст позовної заяви
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділ частки з майна, що є у спільній часткові власності шляхом встановлення порядку користування будинковолодінням.
Позов мотивований тим, що будинок АДРЕСА_1 належить йому та відповідачу на праві спільної часткової власності: йому належить 5/6 часток будинку на підставі договору забудови, посвідченого Львівською державною нотаріальною конторою 19 вересня 1969 року, реєстровий номер 11702 та зареєстрованого у Львівському БТІ 07 лютого 1975 року, та ОСОБА_2 - 1/6 частка цього будинку на підставі рішення Личаківскього районного суду м. Львова від 09 жовтня 2019 року, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 грудня 2019 року, індексний №50554610 від 02 січня 2020 року.
Будинковолодіння складається з житлового будинку з тамбуром та верандою загальної площі 85 кв.м, житлової площі 58,6 кв.м, літньої кухні, 2-х сараїв, гаража, погребу, криниці, огорожі. До будинковолодіння належить гараж К, сарай З та житловий будинок А-1-2, які збудовані самочинно і на сьогодні не здані в експлуатацію. Земельна ділянка, на якій розташоване будинковолодіння, не приватизована.
У будинку зареєстровані та проживають він та його син - ОСОБА_2 , проте між ними склались напружені відносини щодо порядку користування будинковолодінням.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив cуд встановити порядок користування будинковолодінням АДРЕСА_1 , виділивши у користування відповідача житлову кімнату площею 15,9 кв.м, а у його користування - кімнати площею 9,5 кв.м, 15,9 кв.м та 20,3 кв.м; кухню, коридор, ванну кімнату та підсобне приміщення залишити у спільному користуванні; підсобні приміщення: сарай В, вбиральня Е, погріб Є, гараж К виділити у його користування.
У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про виділення в натурі частки із спільної власності.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що з народження він проживає у будинковолодінні АДРЕСА_1 , іншого місця проживання немає. У 1990-2000-х роках, за згодою батьків та за рахунок власних коштів, він переробив літню кухню, що була позначена на плані під літ. Б (площею 10,9 кв.м) у житловий будинок (який позначений у техпаспорті літ. «А'-2») загальною площею 58,3 кв. м. У цьому будинку він з дружиною і неповнолітньою дитиною проживає вже тривалий час окремо від свого батька і утримує цей будинок за свій рахунок. При цьому вартість переробки і створення нової речі істотно перевищує вартість використаної для цього літньої кухні. Однак право власності на новостворену річ (житловий будинок) у визначеному законом порядку не зареєстровано в силу напружених відносин між сторонами.
Ще за життя його матері ОСОБА_1 (за погодженням з ним) звернувся до Винниківської міської ради з заявою про надання статусу житла приміщенню літньої кухні та присвоєння окремої адреси. Рішенням виконкому Винниківської міської ради м. Львова № 45 затверджено висновок міжвідомчої комісії від 16 лютого 2009 року та надано статусу житла приміщенню літньої кухні на АДРЕСА_1 і присвоєно окрему адресу: АДРЕСА_1 . У подальшому, через погіршення стосунків з батьком, право власності на вказаний новостворений будинок оформлено не було.
З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_2 просив суд провести поділ будинковолодіння АДРЕСА_1 за варіантом № 2 висновку судового експерта Мельника О. П. № 1-21 від 10 листопада 2021 року, виділивши у власність: ОСОБА_2 - житловий будинок «А-2» та господарські будівлі: сарай «В», сарай «Д», гараж «Г»; ОСОБА_1 - житловий будинок «А-1», вбиральню «Е», погріб «Є»; стягнути з ОСОБА_1 на його користь 17 386,00 грн за перевищення вартості виділеного майна.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Проведено поділ будинковолодіння АДРЕСА_1 , виділивши у власність:
ОСОБА_2 - житловий будинок «А-2» та господарські будівлі: сарай «В», сарай «Д», гараж «Г»;
ОСОБА_1 - житловий будинок «A-1», вбиральню «Е», погріб «Є».
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 17 386,00 грн за перевищення вартості виділеного йому майна.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 2 075,00 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту. Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. Разом з тим суд враховує, що рішенням виконавчого комітету Винниківської міської ради м. Львова № 45 було затверджено висновок міжвідомчої комісії від 16 лютого 2009 року та надано статусу житла приміщенню літньої кухні на АДРЕСА_1 і присвоєно йому окрему поштову адресу: АДРЕСА_1 . Однак, право власності на вказаний будинок не було оформлено і згідно з технічним паспортом на житловий будинок «А-1» на АДРЕСА_1 вбачається, що він складається із житлового будинку А-1 та «А-2». Ураховуючи наведене, будівля «А-2» не є самочинним будівництвом і входить до складу будинковолодіння на АДРЕСА_1 , тому суд вважає, що вона може бути предметом поділу між співвласниками, оскільки відповідає вимогам до житлового приміщення.
Запропонований позивачем за первісним позовом варіант встановлення порядку користування будинковолодінням не відповідатиме інтересам сторін, створюватиме нові конфлікти та породжуватиме спори, що підтвердив у судовому засіданні і сам позивач, який не заперечує, щоб відповідач проживав у приміщенні«А-2», але займав лише другий поверх. При цьому позивач визнав, що при варіанті встановлення порядку користування будинком, що він і син, а в майбутньому його дочка і син користувалися окремими кімнатами у будинку, конфліктів не уникнути, відносинами з сином у нього та дочки є неприязні. А тому суд вважає, що в задоволенні первісного позову слід відмовити.
Оскільки судом встановлено, що між сторонами існує конфлікт з приводу користування майном, яке перебуває у спільній власності, спільне користування неможливе, тому єдиним способом вирішення спору є поділ спільної власності. Згідно з висновком експертизи, який долучений до справи, є технічно можливим поділ будинковолодіння АДРЕСА_1 , виділивши у власність: ОСОБА_2 - житловий будинок «А-2» та господарські будівлі: сарай «В», сарай «Д», гараж «Г»; ОСОБА_1 - житловий будинок «A-1», вбиральню «Е», погріб «Є»; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 17 386,00 грн за перевищення вартості виділеного йому майна. Суд вважає, що при такому варіанті поділу сторони отримують у власність відокремлене майно, яке фактично відповідає їх часткам у праві власності і при такому варіанті враховується фактичний порядок користування майном, який існує тривалий час між сторонами.
Доводи позивача та його представника про те, що будинок «А-2» є самочинним будівництвом, оскільки рішення виконавчого комітету Винниківської міської ради м. Львова №45 про затвердження висновку міжвідомчої комісії від 16 лютого 2009 року та надання статусу житла приміщенню літньої кухні на АДРЕСА_1 і присвоєння йому окремої поштової адреси було скасоване, є необґрунтованими. Таке рішення суду не представлено. При цьому суд також враховує, що після прийняття цього рішення сторонами було виготовлено новий технічний паспорт на будинковолодіння на АДРЕСА_1 , у якому відмітка про те, що будівля «А-2» є самочинним будівництвом, була знята.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2023 року змінено та доповнено резолютивну частину рішення наступним:
господарські споруди: колодязь «К», замощення «І», замощення «ІІ», ворота «№ 1», ворота «№ 2», огорожа літ. «№ 3», огорожа літ. «№ 4», огорожа літ. «№ 5», ворота літ. «№ 6», хвіртка «№ 7», хвіртка «№ 8», хвіртка «№ 9», які згідно з висновком експертизи слід залишити у спільному користуванні.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що рішенням виконавчого комітету Винниківської міської ради м. Львова № 45 затверджено висновок міжвідомчої комісії від 16 лютого 2009 року та надано статусу житла приміщенню літньої кухні на АДРЕСА_1 і присвоєно йому окрему поштову адресу - АДРЕСА_1 . Також в суді першої інстанції надали пояснення: свідок ОСОБА_3 (сусід сторін), який ствердив, що коли ОСОБА_2 після розлучення із дружиною повернувся до батька, останній запропонував жити у літній кухні. ОСОБА_2 став там проживати і з часом одружився в другий раз, у них народилася дитина. ОСОБА_2 перебудував цю літню кухню під житло, добудував другий поверх і там проживає. Йому відомо, що ці переобладнання були узаконені у міській раді, на цей будинок оформлено окремі договори по світлу і газу. В той же час сестра відповідача накручує старого батька і не дають спокою відповідачу, намагаються позбавити його і цього житла. Сестра має свій особняк неподалік цього будинку і батько на неї склав заповіт на свою частку. В той час як відповідач із маленькою дитиною жити не має де. Свідок ОСОБА_4 (дочка та сестра сторін) суду пояснила, що після першого одруження брат пішов проживати до дружини, але став пиячити і його вигнали, він повернувся додому та став проживати у літній кухні. Дійсно батько зробив ремонт, а згодом добудував другий поверх. Її будував батько, але допомагали батьки дружини брата. Батько дійсно будував її для брата, бо думав, що він буде нормальний. Брат проживає у цій літній кухні, має окремі рахунки. Чи була домовленість, що після добудови буде оформлене право власності на брата на літню кухню їй невідомо. ОСОБА_1 , який допитаний у якості свідка, не міг згадати коли точно проводилася реконструкція літньої кухні та її добудова, як і чи була домовленість із сином, що на ці приміщення після добудови він оформить право власності на сина. Разом з тим визнав, що саме син користується приміщеннями літньої кухні, проживає там із сім'єю, має окремі рахунки. З огляду на вказане суд першої інстанції правильно вважав, що будівля «А-2» не є самочинним будівництвом і входить у склад будинковолодіння на АДРЕСА_1 , а тому вона може бути предметом поділу між співвласниками.
Колегія суддів погоджується з варіантом розподілу, який визначив суд першої інстанції, оскільки при такому варіанті сторони отримують у власність відокремлене майно, яке фактично відповідає їх часткам у праві власності і при такому варіанті враховується фактичний порядок користування майном, який існує тривалий час між сторонами, а також те, що саме ОСОБА_2 за власні кошти провів реконструкцію літньої кухні та сараю «Ж» під житловий будинок, у якому проживає з сім'єю. З цих підстав суд першої інстанції обґрунтовано не застосував варіант розподілу № 1 висновку експертизи № 1-21 від 10 листопада 2021 року, за яким ОСОБА_2 мав сплатити ОСОБА_1 184 307,00 грн за перевищення вартості виділеного майна над вартістю майна, що відповідає ідеальній частці.
Рішення виконавчого комітету Винниківської міської ради м. Львова № 45 є актом одноразового застосування, то воно вичерпало свою дію фактом їхнього виконання, тому не може бути скасованим чи зміненим органом місцевого самоврядування після його виконання, а лише в судовому порядку
Водночас суд першої інстанції не вирішив питання щодо розподілу інших господарських споруд, які згідно з висновку експертизи слід було залишити у спільному користуванні, а тому рішення Личаківського районного суду від 23 жовтня 2023 року належить змінити частково.
Аргументи учасників справи
08 травня 2024 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до правових висновків Верховного Суду самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. Суд першої інстанції встановив, що літня кухня «Б» та сарай «Ж» самовільно реконструйовані під житловий будинок А-2. Однак рішенням суду при задоволенні зустрічного позову самовільно збудований житловий будинок А-2 виділено у власність ОСОБА_2 .
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2019 року у справі № 463/3772/19 визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 на 1/6 частину будинковолодіння на АДРЕСА_1 , яке складається з із житлового будинку з тамбуром та верандою загальної площі 85 кв. м, житлової площі 58,6 кв. м, літньої кухні, двох сараїв, гаража, вбиральні, погребу, криниці, огорожі. Отже, ОСОБА_2 належить на праві власності чітко визначене судовим рішенням майно. Відтак, об'єктом поділу може бути лише те майно, яке належить особам на правах власності, а такий об'єкт самочинного будівництва як житловий будинок «А-2» не підлягає поділу.
Посилання суду на те, що рішенням виконавчого комітету Винниківської міської ради м. Львова № 45 від 17 лютого 2009 року затверджено висновок міжвідомчої комісії від 16 лютого 2009 року та надано статусу житла приміщенню літньої кухні на АДРЕСА_1 і присвоєно йому окрему поштову адресу: АДРЕСА_1 , а відтак таке може бути об'єктом поділу між співвласниками, є неправильним. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що пунктом 1 затверджено висновок міжвідомчої комісії про те, що технічно можливо надати статус житла приміщенню літньої кухні на АДРЕСА_1 та присвоїти окрему поштову адресу, а саме АДРЕСА_1 , при умові виготовлення та погодження проектної документації у встановленому порядку та отримання технічних умов відповідних служб. Вказане рішення виконавчого комітету не виконане, проектна документація не виготовлена та не погоджена у встановленому законом порядку, технічні умови відповідних служб відсутні, об'єкт не зданий в експлуатацію, а відтак його статус як об'єкту самочинного будівництва не змінився. Право власності на такий об'єкт не зареєстровано. Крім того, в матеріалах справи міститься рішення виконавчого комітету Винниківської міської ради м. Львова № 512 від 05 грудня 2010 року, яким зупинено дію рішення виконавчого комітету Винниківської міської ради № 45 від 17 лютого 2009 року до розгляду на черговій сесії Винниківської міської ради питання про його відміну.
Посилання суду на те, що «рішення виконавчого комітету Винниківської міської ради м. Львова № 45 є актом одноразового застосування» є безпідставним, оскільки наведене рішення виконавчого комітету не виконано, а відтак таке рішення втратило свою силу. Крім того, акти одноразового застосування можуть бути скасовані органом місцевого самоврядування лише у тому випаду, коли суб'єкт, в інтересах якого такий акт був прийнятий, заперечує проти цього. В цьому випадку суб'єкт, в інтересах якого приймалося це рішення, звернувся до виконавчого комітету про його відміну. Дозвіл на використання літньої кухні під житло надавався саме йому, а не ОСОБА_2 . При цьому технічний паспорт не може підтверджувати право власності на об'єкт нерухомого майна.
Тому ОСОБА_1 належить 5/6 часток сараю «Ж», літньої кухні «Б», які судом не поділені, ні визначено йому грошової компенсації. Виділяючи у власність ОСОБА_2 самочинно збудований житловий будинок «А-2», суд не враховано його вартість, яка згідно з висновку проведеної експертизи № 1-21 від 10 жовтня 2021 року становить 374 012,00 грн. Натомість суд виділив у власність ОСОБА_2 майна на загальну суму 445 085,00 грн (житловий будинок «А-2» вартістю 374 012,00 грн, сарай «В» вартістю 12 478,00 грн, сарай «Д» вартістю 9 974,00 грн, гараж «Г» вартістю 48 621,00 грн.) та стягнув з ОСОБА_1 ще й грошову компенсацію в сумі 17 386,00 грн за нібито перевищення вартості виділеного йому майна. Йому ж суд виділив у власність житловий будинок «А-1» вартістю 659 507,00 грн, вбиральню «Е» вартістю 6 234,00 грн, погріб «Є» вартістю 27 428, грн, а всього на суму 693 169,00 грн. З огляду на наведене, вартість 1/6 частки у спільному майні ОСОБА_2 повинна становити 189 709,00 грн (445 085,00 + 693 085,00 = 1 138 254 грн/6). Отже, суд виділив у власність ОСОБА_2 майна на загальну суму 445 085,00 грн, що значно перевищує вартість його частки у спільному майні та ще й присудив сплату на його користь грошової компенсації в сумі 17 386,00 грн.
Суд взяв до уваги запропонований експертом варіант № 2, однак такий варіант не міг застосовуватися судом, оскільки ОСОБА_2 з позовом до суду про визнання за ним права особистої власності на житловий будинок «А-2» не звертався. Предметом розгляду суду було лише поділ спільного майна відповідно до часток власності у будинковолодінні на АДРЕСА_1 . Тому суд не повинен був досліджувати питання хто саме здійснював реконструкцію сараю та літньої кухні під житловий будинок, оскільки це виходило за межі заявлених позовних вимог. Оскільки ОСОБА_2 не заявляв позовної вимоги про визнання за ним права особистої власності на житловий будинок «А-2», такий не міг виділятися ОСОБА_2 у власність без врахування його вартості.
17 червня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що наведена у касаційній скарзі правова позиція Верховного Суд не могла застосовуватись до правовідносин у цій справі. Він за згодою батьків власним коштом (ще в 1990-х - 2000-х роках) переробив літню кухню, що була позначена на плані під літ. Б (площею 10,9 кв.м) у житловий будинок (який позначений у техпаспорті літ. А-2) загальною площею 58,3 кв.м. В цьому будинку він разом із дружиною та неповнолітньою дитиною мешкає вже тривалий час, окремо від свого батька та утримує його за власний рахунок. При цьому, вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість використаної для цього літньої кухні. Однак, до сьогодні право власності на новостворену річ (житловий будинок) у визначеному законом порядку не зареєстровано. З моменту прийняття рішення виконавчого комітету Винниківської міської ради м. Львова від 17 лютого 2009 року № 45 житловий будинок (який в подальшому був позначений у техпаспорті літ. А-2) перестав бути самочинним будівництвом. Тимчасове зупинення дії зазначеного рішення не скасовувало його, а рішення органу місцевого самоврядування чи суду про скасування вказаного рішення відсутнє. Тому суди правомірно здійснили поділ спільного майна.
Судом першої інстанції правильно було встановлено, що переобладнання літньої кухні та сараю у житловий будинок було здійснено ОСОБА_2 власними силами та засобами. Відтак вартість покращень літньої кухні і сараю (наслідком яких стало створення нового об'єкта - житлового будинку А-2) не входила в склад спільного майна сторін, а тому не могла ділитись між ними. Висновком судової експертизи визначено 2 варіанти поділу будинковолодіння, один з яких міг застосовуватись за умови доведення факту переобладнання літньої кухні позивачем, а інший - за умови не доведення такого факту. Тому, судами правильно було прийнято рішення про здійснення поділу будинковолодіння за варіантом № 2.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 295/451/16-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 550/1114/17, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/3991/17-а).
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2026 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 607/10858/22 (провадження № 14-138цс24).
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2026 року поновлено касаційне провадження у справі.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що будинок АДРЕСА_1 , належить сторонам на праві спільної часткової власності:
ОСОБА_1 належить 5/6 часток будинку на підставі договору забудови, посвідченого Львівською державною нотаріальною конторою 12 вересня 1969 року, реєстровий номер 11702 та зареєстрованого у Львівському БТІ 07 лютого 1975 року;
ОСОБА_2 належить 1/6 частка цього будинку на підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2019 року, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 грудня 2019 року, індексний №50554610 від 02 січня 2020 року.
Будинок в цілому складається з житлового будинку з тамбуром та верандою загальної площі 85 кв.м, житлової площі 58,6 кв.м, літньої кухні, 2-х сараїв, гаража, погребу, криниці, огорожі.
До будинковолодіння також належать гараж К, сарай 3 та житловий будинок А-2, які збудовані самочинно і не здані в експлуатацію.
Земельна ділянка, на якій розташований будинок, не приватизована.
Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної експертизи від 10 листопада 2021 року:
1. Ринкова вартість будинковолодіння АДРЕСА_1 (без вартості земельної ділянки) станом на 25 жовтня 2021 року становить 1 246 705,0 грн без ПДВ.
2. Ринкова вартість будинковолодіння АДРЕСА_1 без врахування вартості житлового будинку «А-2» станом 25 жовтня 2021 року становить 872 693,00 грн без ПДВ.
3. Ринкова вартість сараю «Ж» та літньої кухні «Б» площею 10,9 кв. м в будинковолодінні АДРЕСА_1 , без врахування вартості покращень при їх переобладнанні у житловий будинок «А-2» станом на 25 жовтня 2021 року, становить: літньої кухні «Б» - 34 228,00 грн без ПДВ, сараю «Ж» - 12 478,00 грн без ПДВ.
4. Можливі два варіанти поділу в натурі будинковолодіння АДРЕСА_1 з врахуванням наявності у даному будинковолодінні двох житлових будинків: під літ. «А-1» та під літ. «А-2».
Варіант № 1, при якому пропонується:
- співвласнику ОСОБА_2 надати житловий будинок «А-2» вартістю 374 012,00 грн. Всього співвласнику ОСОБА_2 пропонується надати нерухомого майна, з врахуванням частки у вартості господарських споруд на суму 392 091,00 грн, що більше вартості майна, що припадає на його ідеальну частку на 184 307,00 грн, цю суму співвласник ОСОБА_2 повинен сплатити співвласнику ОСОБА_1 за перевищення вартості виділеного майна над вартістю майна, що відповідає його ідеальній частці;
- співвласнику ОСОБА_1 надати житловий будинок «А-1» вартістю 659 507,00 грн, господарські будівлі: сарай «В» вартістю 12 467,00 грн, гараж «Г» вартістю 48 621,00 грн, сарай «Д» вартістю 9 974,00 грн, вбиральня «Е» вартістю 6 234,0 грн, погріб «Є» вартістю 27 428,00 грн. Всього співвласнику ОСОБА_2 пропонується надати нерухомого майна, з врахуванням частки у вартості господарських споруд на суму 854 614,00 грн, що менше вартості майна, що припадає на його ідеальну частку на 184 307,00 грн, цю суму співвласнику ОСОБА_1 повинен сплатити співвласник ОСОБА_2 ;
- господарські споруди колодязь «К», замощення «І», замощення «ІІ», ворота «№1», ворота «№2», огорожа літ. «№63», огорожа літ. «№64», огорожа літ. «№5», ворота «№1», хвіртка «№7», хвіртка «№8», хвіртка «№9» залишити у спільному користуванні.
При даному варіанті поділу частки співвласників у вартості будинковолодіння зміняться і становитимуть: ОСОБА_2 - 6/19, а ОСОБА_1 ? 13/19.
Варіант № 2 (за умови, що перебудова сараю «Ж» та літньої кухні «Б» у житловий будинок «А-2» здійснювалась за власні кошти ОСОБА_2 ), при якому пропонується:
- співвласнику ОСОБА_2 пропонується надати житловий будинок «А-2» та господарські будівлі сарай «В», сарай «Д», гараж «Г». Всього співвласнику ОСОБА_2 пропонується надати нерухомого майна будинковолодіння на суму 135 847,00 грн, що менше вартості майна, що припадає на його ідеальну частку на 17 386,00 грн, цю суму співвласнику ОСОБА_2 повинен сплатити співвласник ОСОБА_1 ;
- співвласнику ОСОБА_1 (5/6 ід. ч.) пропонується надати житловий будинок «А-1», вбиральню «Е», погріб «Є». Всього співвласнику ОСОБА_1 пропонується надати нерухомого майна на суму 783 552,00 грн, що більше вартості майна, що припадає на його ідеальну частку на 17 386,00 грн, цю суму співвласник ОСОБА_1 повинен сплатити співвласнику ОСОБА_2 за перевищення вартості виділеного майна над вартістю майна, що відповідає його ідеальній частці.
5. Провести поділ житлового будинку «А-1» на АДРЕСА_1 на два відокремлені житлові приміщення із влаштуванням окремих входів, відповідно до належних співвласникам часток ОСОБА_2 - 1/6, а ОСОБА_1 - 5/6 неможливо.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша-третя статті 358 ЦК України).
У статті 368 ЦК України визначено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється (частина перша та друга статті 367 ЦК України).
Землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови (частина друга статті 415 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти не є об'єктами права власності (ч. 2 ст. 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормами ст. ст. 364, 367 ЦК України».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 295/451/16-ц, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано:
«установивши, що до складу домоволодіння, з якого позивачка просить виділити в натурі належну їй частку, входять самочинно збудовані та не зареєстровані в установленому порядку об'єкти нерухомого майна, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо виділу зі спільної часткової власності частки в житловому будинку та, як наслідок, припинення права спільної часткової власності позивачки на цей будинок.
Доводи касаційної скарги про те, що до частки домоволодіння, яку просить виділити ОСОБА_1, не входять самочинно збудовані ОСОБА_2 об'єкти нерухомого майна, не заслуговують на увагу, оскільки частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 442/7505/14-ц, провадження № 61-4536св18)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у складі № 361/4685/17, на яку посилається скаржник, вказано:
«згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси. Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України.
Ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 цього Кодексу не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту. Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15.
За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов. Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об'єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 вересня 2003 року № 146 (далі - Методичні рекомендації).
Отже, норма частини першої статті 376 ЦК України застосовується й до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої він набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо) (розділ 3.4 Методичних рекомендацій). При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна.
При цьому, позивач не заперечувала того, що вона здійснила самочинне будівництво, а апеляційний суд цих обставин не спростував, а лише зазначив, що самочинне будівництво не враховується при виділі частки із майна, що є у спільній частковій власності, не врахувавши наведені вище норми права. З урахуванням вказаного, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про можливість виділення належної позивачу частки зі спільної часткової власності, оскільки не врахував, що до складу спірного житлового будинку та надвірних споруд входять самовільно переобладнані та самовільно побудовані споруди. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки об'єкт нерухомого майна, до складу якого входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти, не є об'єктами права власності (стаття 376 ЦК України), то до їх узаконення вони не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормами статей 364, 367 ЦК України».
Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що в разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається. За наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об'єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві (див. пункт 7.7. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у cправі № 357/3145/20 (провадження № 14-36цс25)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22 (провадження № 14-138цс24) вказано:
«усталеним є підхід, за якого набуття права власності на об'єкт самочинного будівництва в інший спосіб, ніж той, який передбачений у статті 376 ЦК України (за рішенням суду), не допускається.
Отже, обставини самочинного спорудження спірного об'єкта незавершеного будівництва судами в цій справі не встановлені. Навпаки, суди встановили факт отримання ОСОБА_2 паспорта земельної ділянки на будівництво індивідуального житлового будинку, погодження генерального плану забудови земельної ділянки, відведення земельної ділянки під забудову та отримання технічних умов на електро- та водопостачання за відповідною адресою. Суд наголошує, що об'єкти самочинного будівництва за своєю природою завжди є незавершеними, оскільки за відсутності відповідних дозволів / планів / проєктів чи в разі порушення визначених ними умов не можуть бути введені в експлуатацію за звичайною процедурою. Водночас далеко не кожен об'єкт незавершеного будівництва є самочинним.
Нерухомими речами треба визнавати як повністю завершені, так і не завершені будівництвом об'єкти, право власності на які зареєстроване у встановленому порядку. У свою чергу, будівельні матеріали, вироби та конструкції, що використовуються під час будівництва, є рухомими речами до моменту їх фізичного включення до конструкцій об'єкта будівництва, після чого такі матеріали, вироби та конструкції втрачають свою ідентичність. Об'єктом незавершеного будівництва є річ особливого роду, щодо якої можливе існування цивільних прав і обов'язків, тобто може перебувати в цивільному обороті. У випадку, коли об'єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (співвласника-формального забудовника), то суд має право визнати за позивачем право на частку в об'єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди. Ступінь готовності спорудженого подружжям об'єкта незавершеного будівництва не є кваліфікуючою ознакою для ідентифікації відповідного об'єкта як оборотоздатного та не впливає на можливість застосування такого способу захисту порушеного права, як визнання за одним із подружжя (співвласником) права власності на його частку в спільному майні в порядку його поділу. Судове рішення про визнання в порядку поділу права власності на частку в незавершеному будівництвом об'єкті не замінює процедуру введення об'єкта в експлуатацію. Цим рішенням закріплюється правовий режим цього майна як такого, що належить сторонам на праві спільної власності, та є підставою для проведення державної реєстрації речових прав саме на об'єкт незавершеного будівництва».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
У справі, що переглядається:
звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 після неодноразового уточнення позовних вимог просив суд встановити порядок користування будинком АДРЕСА_1 , яке належить на праві спільної часткової власності йому та його синові - відповідачу. Зазначав, що вказаний будинок складається з житлового будинку з тамбуром та верандою загальною площею 85 кв.м, житловою площею 58,6 кв.м, літньої кухні, 2-х сараїв, гаража, погребу, криниці, огорожі. До будинку також належить гараж К, сарай З та житловий будинок А-2, які збудовані самочинно і на сьогодні не здані в експлуатацію;
ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов, у якому просив провести поділ спільного будинку з урахуванням належних сторонам часток. Вказував, що за згодою батьків ще у 1990-х ? 2000-х роках він переробив літню кухню у житловий будинок (літ. «А-2»), де проживає разом зі своєю дружиною та дитиною. Водночас право власності на новостворену річ у встановленому законом порядку не зареєстроване;
суд першої інстанції вважав, що між сторонами існує конфлікт щодо користування майном, яке перебуває у спільній власності, спільне користування неможливе, а тому єдиним способом вирішення спору є поділ майна. Суди вважали, що підстав вважати будинок «А-2» самочинним будівництвом відсутні, оскільки рішенням виконавчого комітету Винниківської міської ради м. Львова №45 затверджено висновок міжвідомчої комісії від 16 лютого 2009 року та надано статус житла приміщенню літньої кухні і присвоєно йому окрему поштову адресу: АДРЕСА_1 . При цьому у технічному паспорті відмітка про те, що будівля «А-2» є самочинним будівництвом, знята;
суди не звернули увагу на те, що рішення виконавчого комітету Винниківської міської ради м. Львова № 45 від 16 лютого 2009 року ухвалене за зверненням власника будинку ОСОБА_1 , у пункті 1 якого вказано, що технічно можливо надати статус житла приміщенню літньої кухні та присвоїти окрему поштову адресу за умови виготовлення та погодження проектної документації у встановленому порядку та отримання технічних умов відповідних служб, що не свідчить про надання статусу житла та присвоєння адреси, адже цьому передує встановлена законом процедура. Вказане рішення не свідчить і про право забудови цієї земельної ділянки ОСОБА_2 у 1990-х ? 2000-х роках, який набув право на 1/6 частку у праві спільної власності на цей будинок лише на підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2019 року. Матеріали справи не містять доказів про здачу вказаного об'єкта в експлуатацію,або що цей будинок збудований на підставі відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, та без порушень будівельних норм і правил. На території спірного будинку наявні й інші споруди, а саме: гараж К, сарай 3, які збудовані самочинно і не здані в експлуатацію, про що зазначав сам ОСОБА_1 ;
вирішуючи спір про поділ будинку між співвласниками, суди фактично вирішили питання, які не є предметом заявлених у справі позовів, оскільки одночасно визнали право власності на самочинну забудову за ОСОБА_2 ;
оскільки до складу домоволодіння, яке ОСОБА_2 просив поділити в натурі, входять самочинно збудовані та не зареєстровані в установленому порядку об'єкти нерухомого майна (обставин на спростування такого висновку суди не встановили), а згідно з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної експертизи від 10 листопада 2021 року провести поділ житлового будинку «А-1» на АДРЕСА_1 на два відокремлені житлові приміщення із влаштуванням окремих входів, відповідно до належних співвласникам часток ОСОБА_2 - 1/6, а ОСОБА_1 - 5/6 неможливо, відсутні правові підстави для задоволення його позовних вимог про поділ майна;
вирішуючи питання про поділ будинку, апеляційний суд фактично не переглянув рішення суду першої інстанції по суті в частині вимог первісного позову щодо порядку користування належним сторонам спільним нерухомим майном, тому справу в цій частині слід передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині задоволення зустрічного позову про поділ майна скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовити, в частині відмови у задоволенні первісного позову про встановленняпорядку користування спільним майном постанову апеляційного суду скасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 23 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 березня 2024 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким узадоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.
Постанову Львівського апеляційного суду від 21 березня 2024 року в частині відмови у задоволенніпервісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування будинком скасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Личаківського районного суду міста Львова від 23 жовтня 2023 року та постанова Львівського апеляційного суду від 21 березня 2024 року в скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко