Іменем України
12 травня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/335/26
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.
За позовом: Чернігівської окружної прокуратури,
код ЄДРПОУ 02910114, вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000, в інтересах держави
в особі позивача: Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації,
код ЄДРПОУ 00022674, вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000,
до відповідачів: 1) Чернігівської міської ради,
код ЄДРПОУ 34339125, вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, 14000,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Реміс Голд»,
код ЄДРПОУ 43341370, вул. Реміснича, буд. 28, м. Чернігів, 14000,
Предмет спору: про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,
від позивача: Носовець В. А., представник;
від відповідача-1: Манжула Н. Л., представник;
від відповідача-2: Пророченко В. В., адвокат;
за участю прокурора: Кошової І. М.,
Чернігівською окружною прокуратурою через підсистему «Електронний суд» подано позов в інтересах держави в особі позивача: Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації до відповідачів: 1) Чернігівської міської ради та 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Реміс Голд», у якому прокурор просить суд: усунути перешкоди власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,2844 га кадастровий номер 7410100000:01:032:0194 шляхом:
- зобов'язання Чернігівської міської ради (код ЄДРПОУ 34339125) повернути земельну ділянку площею 0,2844 га кадастровий номер 7410100000:01:032:0194 державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674);
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Чернігівською міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:032:0194 площею 0,2844 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1715963874101);
- визнання незаконним та скасування п.13 рішенням Чернігівської міської ради №12/VІІІ-23 від 28.10.2021 «Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним і фізичним особам» у частині передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Реміс Голд» земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:032:0194, площею 0,2844 га;
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,2844 га з кадастровим номером 7410100000:01:032:0194, укладеного 18.11.2021 між Чернігівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реміс Голд»;
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю «Реміс Голд» (код ЄДРПОУ 43341370) права оренди земельної ділянки площею 0,2844 га з кадастровим номером 7410100000:01:032:0194;
- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:032:0194 площею 0,2844 га.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 10.04.2026 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 30.04.2026 о 10:40 та встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позовну заяву.
Ухвала суду від 10.04.2026 була доставлена відповідачам в їх Електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІКС 10.04.2026 о 13:54 та о 14:02, а отже останнім днем для подання відзиву на позов є 27.04.2026.
24.04.2026 відповідач-2 через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву.
27.04.2026 відповідач-1 через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву.
28.04.2026 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив відповідача-2.
29.04.2026 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзиви відповідачів.
Позивач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в його Електронний кабінет, але у підготовче засідання 30.04.2026 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 30.04.2026 проводилось за відсутності позивача (його представника).
У підготовчому засіданні 30.04.2026 суд:
- прийняв до розгляду подані учасниками справи заяви по суті (відзиви відповідачів та відповіді прокурора та позивача на ці відзиви), як такі, що подані у порядку та строк встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з їх урахуванням;
- постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.05.2026 на 11:30.
Ухвалою суду від 30.04.2026 повідомлено учасників справи про час та місце проведення судового засідання 12.05.2026.
01.05.2026 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив відповідача-1.
03.05.2026 відповідач-2 через підсистему «Електронний суд» подав до суду заперечення на відповідь прокурор на відзив.
06.05.2026 відповідач-1 через підсистему «Електронний суд» подав до суду заперечення на відповідь прокурор на відзив.
У судове засідання 12.05.2026 з'явились усі учасники справи.
У судовому засіданні 12.05.2026 суд прийняв до розгляду подані учасниками справи заяви по суті (відповідь прокурора на відзив відповідача-1 та заперечення відповідачів), як такі, що подані у порядку та строк встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.
У судовому засіданні 12.05.2026 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив скорочене рішення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги мотивовано тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:032:0194 площею 0,2844 га розташована на території пам'ятки археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштадт) стародавнього міста Чернігова, ХІ-ХVІІІ ст. (охоронний № 1/5-Чр) в охоронній археологічній зоні №2 м. Чернігова, є об'єктом історико-культурного призначення і може перебувати виключно в державній власності, водночас вказане цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:032:0194, яка перебуває у комунальній власності Чернігівської міської ради та в оренді відповідача-2, суперечить вимогам земельного законодавства та закону про охорону культурної спадщини, порушує виключне право власності держави на земельні ділянки відповідної категорії та виду користування, а тому є незаконним.
Відповідач-1 заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні з таких підстав:
- із уведенням у дію 01.01.2002 нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, про що зазначено у ч. 2 ст. 83 ЗК України. Відповідно до п. 3 Тимчасового порядку розмежування земель права державної і комунальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1100 від 01.08.2002, із земель права державної власності у власність територіальних громад сіл, селищ, міст передаються землі під об'єктами культурної спадщини - під археологічними та історичними об'єктами, за винятком тих, що мають національне та загальнодержавне значення;
- облікова картка та паспорт пам'ятника «Стародавнє місто Чернігів» від 10.01.1974, як і охоронне зобов'язання на пам'ятник археології, історії та культури від 18.04.1989 року не містять інформації щодо місця розташування пам'ятки археології місцевого значення; паспорта пам'ятки археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштадт) стародавнього міста Чернігова не надано;
- за відсутності науково-проєктної документації та проєкту землеустрою щодо встановлення меж території історико-культурного призначення зіставлення архівних матеріалів, виконане ПП «Елітзем», не є належним доказом, оскільки жодна експертиза не проводилась, а межі пам'ятки офіційно не визначені;
- встановлення зон охорони пам'яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення;
- скасування в цілому державної реєстрації спірної земельної ділянки як об'єкту цивільних прав породжує правову невизначеність щодо подальшого визначення категорії та цільового призначення земельної ділянки.
Враховуючи обставини не визначення межі пам'ятки в натурі, за відсутності проекту землеустрою, а також за відсутності порушення орендарем земельної ділянки умов її використання відповідно до визначеного (зареєстрованого у Держгеокадастрі) цільового призначення, відповідач-1 вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідач-2 заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні з таких підстав:
- відповідач-2 є добросовісним користувачем спірної земельної ділянки, оскільки на момент укладення договору оренди земельної ділянки від 18.11.2021 №4793 жодних обмежень або спорів щодо правового статусу вказаної земельної ділянки не існувало, а Чернігівська міська рада діяла в межах наданих їй положеннями чинного законодавства повноважень;
- в Державному реєстрі нерухомих пам'яток України відсутня інформація про пам'ятку археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштадт) стародавнього міста Чернігова, охоронний №1/5-Чр, а тому вона не має статусу пам'ятки в розумінні чинного законодавства. Відповідно, будь-яке посилання у позовній заяві на «порушення режиму використання пам'ятки» є передчасним та необґрунтованим;
- позивач не довів існування об'єкта культурної спадщини, не ідентифікував межі його розташування та заявив непропорційні вимоги щодо всієї земельної ділянки через відсутність у матеріалах справи належного експертного висновку щодо предмета спору; не визначив межі накладення ділянки на пам'ятку, не надано координат поворотних точок, а також відсутні дані геодезичної прив'язки, не провів жодної експертизи;
- обраний позивачем спосіб захисту суперечить практиці Верховного Суду, порушує принцип правової визначеності та легітимних очікувань, а також призводить до надмірного втручання у право користування земельною ділянкою ТОВ «Реміс Голд».
Прокурор заперечує проти доводів відповідачів, викладених у відзивах, з таких підстав:
- спірна земельна ділянка історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштадт) стародавнього міста Чернігова, охоронний №1/5-Чр, не може належати до інших категорій земель та перебувала і перебуває згідно вимог законодавства виключно у державній власності;
- прокурор надав належні докази розташування спірної земельної ділянки в межах пам'ятки археології;
- оскільки розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації №856 від 28.12.1998 пам'ятку археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштадт) стародавнього міста Чернігова (охоронний №1/5-Чр) взято на облік та під державну охорону як нововиявлений об'єкт культурної спадщини, твердження про відсутність у неї статусу пам'ятки через невнесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України є безпідставними;
- спірний договір оренди суперечить актам цивільного законодавства, створює правову невизначеність щодо цільового призначення земельної ділянки, розпорядника землями археології, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним;
- скасування реєстрації земельної ділянки з припиненням прав є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки;
- надані докази підтверджують, що площа всієї спірної земельної ділянки накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштадт) стародавнього міста Чернігова.
Позивач заперечує проти доводів відповідачів, викладених у відзивах, з таких підстав:
- спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення, повноваженнями на розпорядження якою наділена Чернігівська обласна державна адміністрація. Таким чином, Чернігівська міська рада, з порушенням принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням, передала у користування (оренду) спірну земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку), внаслідок чого позбавила державу можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна;
- оскільки розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації №856 від 28.12.1998 пам'ятку археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштадт) стародавнього міста Чернігова (охоронний №1/5-Чр) взято на облік та під державну охорону як нововиявлений об'єкт культурної спадщини, твердження про відсутність у неї статусу пам'ятки через невнесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України є безпідставними.
Відповідач-1 у своїх запереченнях наголошує, що позивачем як до позовної заяви, так і до відповіді на відзив не було надано розроблену науково-проєктну документацію та проєкт землеустрою з організації та встановлення меж територій історико-культурного призначення, висновку експерта з питання розташування земельної ділянки, доказів порушення товариства умов охоронного договору.
Відповідач-2 у своїх запереченнях зазначає, що:
- право комунальної власності територіальної громади міста Чернігова на спірну земельну ділянку виникло на підставі чинного закону, належним чином зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та користується презумпцією правомірності і публічної достовірності; доводи про те, що розпорядником спірної земельної ділянки є Чернігівська ОВА, не відповідають вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права;
- облікова картка та паспорт пам'ятника «Стародавнє місто Чернігів» від 10.01.1974, як і охоронне зобов'язання на пам'ятник археології, історії та культури від 18.04.1989 року не містять інформації щодо місця розташування пам'ятки археології місцевого значення; паспорта пам'ятки археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштадт) стародавнього міста Чернігова не надано;
- відсутність внесення об'єкта до Державного реєстру нерухомих пам'яток України свідчить про не набуття ним статусу пам'ятки культурної спадщини у розумінні Закону України «Про охорону культурної спадщини»;
- задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки є взаємовиключним із задоволенням вимоги про витребування цієї ж земельної ділянки, оскільки у разі скасування її державної реєстрації відсутній об'єкт, щодо якого може бути здійснене витребування та подальша державна реєстрація права власності.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
10.01.1974 складено облікову картку пам'ятника історії та культури СРСР - Стародавнє місто Чернігів, ІІІ-V, VІІ-ХІХ н.е., розташованого у м. Чернігові, Чернігівська міська рада, центральна і південна частина міста.
10.01.1974 складено паспорт на пам'ятник історії та культури СРСР - Стародавнє місто Чернігів, ІІІ-V, VІІ-ХІХ н.е., розташованого у м. Чернігові, Чернігівська міська рада, центральна і південна частина міста.
Відповідно до планів стародавнього Чернігова, які містяться в обліковій картці та паспорті, до складу пам'ятника історії та культури Стародавнє місто Чернігів входить Передгороддя.
18.04.1989 начальник міського комунального господарства видав охоронне зобов'язання на пам'ятник археології, історії та культури - Стародавнє місто Чернігів.
Згідно з розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації від 28.12.1998 №856 «Про взяття під державну охорону нововиявлених пам'яток історії, мистецтв, археології» взято під державну охорону пам'ятки історії, мистецтва та археології, у тому числі Стародавнє місто Чернігів, до складу якого входить «Передгороддя», 10-18 ст. н. е., розташоване в центральній частині міста Чернігова, на північ від «окольного граду», від Єлецького монастиря до району Воскресенської і Казанської церкви, в районі вулиць Любецької, Войкова, 9 Січня, Київської, уздовж вулиць Дзержинського, до пл. П'яти кутів, вул. Східночеської, до Міського саду в районі Кордівки; під забудовою.
28.12.2011 на сесії Чернігівської міської ради прийнято рішення, яким затверджено Тимчасовий порядок використання території м. Чернігова.
Згідно з п. 2.6.2 Тимчасового порядку використання території м. Чернігова в охоронних зонах об'єктів культурно спадщини здійснюється реставрація та реабілітація пам'яток; забезпечується охорона традиційного характеру середовища; усунення споруд і насаджень, якій його порушують; відтворення втрачених об'єктів.
07.09.2019 Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА видано наказ №223, яким затверджено зміни та уточнення охоронних номерів, назв, дат, адміністративних прив'язок пам'яток та щойно виявлених об'єктів культурної спадщини, розташованих в адміністративних межах м. Чернігова Чернігівської області. У переліку пам'яток археології місцевого значення зазначено «Передгороддя» (Форштадт), ХІ-ХVІІІ ст., охоронний номер 1/5-ЧР.
В примітці додатку № 3 до цього наказу зазначено опис меж пам'ятки «Передгороддя», відповідно до якої вказаний об'єкт культурної спадщини розташований від Єлецького монастиря уздовж Першого Холодного Яру до перетину вул. Хлібопекарської з вул. Коцюбинського, далі по вул. Хлібопекарській до перетину з пр. Перемоги і з пров. Марковича, далі на північний захід по пров. Марковича, далі через АС №2, паралельно з вул. Мічуріна, перетинаючи вул. О.Бакуринського, до буд №18/2 по вул. І. Мазепи, далі, перетинаючи вул. І. Мазепи навпроти Новозаводської районної ради, далі на північ до будинку № 2 по вул. Любецькій, далі на північний захід до будинку № 24 далі, перетинаючи вул. Любецьку в районі навпроти хлібзаводу № 1, далі, і майже на північ, перетинаючи вул. Пирогова, далі на північний схід між буд. №15 і дитсадком, далі упродовж 200 м на північний схід до вул. Садової, далі вздовж вул. Садової на схід, через урочище Ковалівка, далі у тому ж напрямку через пр. Миру, далі, перетинаючи вулиці П'ятницьку (буд. № 73), Мстиславську (буд. № 52) та Немировича-Данченка, Гончу (буд. 14), садибу Костьолу Зішестя Святого Духа (вул. Київська, 20), до р. Стрижня, далі, перетинаючи р. Стрижень, по вул. Л. Боднарука до пл. П'яти Кутів, далі через пл. П'яти Кутів до будівлі №139 по пр. Перемоги, далі по вул. О.Молодчого до її початку і краю тераси в районі рогу вулиць Молодчого і Савчука, далі на південний захід по краю тераси уздовж вул. Савчука, далі, огинаючи територію ЗОШ № 2 (вул. Савчука, 13а), на північ до буд. № 45 по вул. Шевченка, далі на захід у напрямку до вул. О. Міхнюка в районі буд. № 37в, далі уздовж берега р. Стрижень та вул. О. Міхнюка, перетинаючи вул. Шевченка, уздовж берега р. Стрижень до «Білого моста», далі на південь до перехрестя вул. Пушкіна і Шевченка, далі уздовж краю тераси до укріплень «Дитинця» в районі господарських будівель по вул. Музейній, 1; включає забудову вулиць Магістратської, І. Шрага, Савчука, Лермонтова, Михайлофедорівської, Ринкової, 2-ї Набережної, Чернишевського, Зеленої, О. Міхнюка, пров. Лермонтова, Стриженського та О.Бакуринського, частково - вул. Шевченка, Гетьмана Полуботка, Київської, Л. Боднарука, Пирогова, Марковича, Кирпоноса, Ремісничої, Мстиславської, Хлібопекарської, Гончої, Коцюбинського, І. Мазепи, П'ятницької, Любецької, Воскресенської, О. Молодчого, О. Бакуринського, провулків О. Бакуринського, Коцюбинського, Зеленого, Марковича, проспектів Миру та Перемоги; Красної площі та Героїв Небесної Сотні, скверів по пр. Миру, Б. Хмельницького, Попудренка, Центрального ринку.
У 2018 році сертифікований інженер-землевпорядник ФОП Кужель А. С. розробив технічну документацію по встановленню (відновленню) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку) - код КВЦПЗ 03.10 ТОВ «Астерікс протект» в м. Чернігів, по вул. Реміснича, 28, площею 0,2844 га.
Відповідно до технічної документації, зокрема, технічного завдання, кадастрового плану земельної ділянки, переліку обмежень у використанні земельної ділянки, акта перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно - захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності від 18.09.2018, плану перенесення в натуру (на місцевість) меж зон обмежень (обтяжень) та сервітутів, земельна ділянка площею 0,2844 га, розташована за адресою: м. Чернігів, вул. Реміснича, 28, має обмеження у використанні - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини (друга охоронна археологічна зона).
Рішенням Чернігівської міської ради №36/VІІ-37 від 29.11.2018 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним і фізичним особам» затверджено вказану технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано в оренду ТОВ «Астерікс Протект» земельну ділянку, кадастровий номер 7410100000:01:032:0194, площею 0,2844 га в оренду строком до 29.11.2023.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради 06.12.2018 за територіальною громадою м. Чернігова в особі Чернігівської міської ради зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,2844 га, кадастровий номер 7410100000:01:032:0194.
Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру земельна ділянка площею 0,2844 га, кадастровий номер 7410100000:01:032:0194, має цільове призначення - 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отримання прибутку; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; обмеження у використанні - зона охорони пам'ятки культурної спадщини.
03.12.2019 державний реєстратор Чернігівської РДА здійснила державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: м. Чернігів, вул. Реміснича, 28, за ТОВ «Реміс Голд».
Згідно з п. 13 рішення Чернігівської міської ради «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним і фізичним особам» №12/VІІІ-23 від 28.10.2021, враховуючи акт приймання-передачі об'єктів нерухомого майна, яке передається згідно з розподільчим балансом від 07.11.2019 в результаті виділу з ТОВ «Астерікс Протект» від 18.11.2019, ТОВ «Реміс Голд» передано земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:032:0194 в оренду, строком до 28.10.2026, площею 0,2844 га по вул. Ремісничій, 28, для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку при умові укладення охоронного договору на частину пам'ятки археології, площею 0,2844 га, впродовж місяця з моменту отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку; використання існуючої будівлі без проведення земляних робіт, пов'язаних з перевідкладенням ґрунту; передбачення проведення охоронних археологічних досліджень у зоні нового будівництва і отримання дозволу на відновлення земляних робіт.
18.11.2021 Чернігівська міська рада (далі - Орендодавець) та ТОВ «Реміс Голд» (далі - Орендар) уклали договір оренди земельної ділянки №4793 (далі - Договір оренди землі), за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку) з кадастровим номером 7410100000:01:032:0194, площею 0,2844 га, яка розташована в місті Чернігові по вул. Ремісничій, 28.
Договір укладено до 28.10.2026 (п. 8 Договору оренди землі).
Згідно з п. 23 Договору оренди землі на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження (обтяження) - охоронна зона навколо об'єкт культурної спадщини.
Листом від 25.03.2025 №08-856/8 Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА повідомив ТОВ «Реміс Голд» про розташування на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:032:0194 пам'ятки археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштадт) стародавнього міста Чернігова, охоронний №1/5-Чр та законодавчі обмеження у використанні пам'яток археології та земельних ділянок, на яких вони розташовані.
У листі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації від 20.05.2025 №08-1424/8 зазначено, що спірна земельна ділянка розташована в охоронній археологічній зоні №2 м. Чернігова, затвердженій рішенням 16 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради від 28.12.2011, на території пам'ятки археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштадт) стародавнього міста Чернігова, ХІ- ХІІІ ст., охоронний №1/5-Чр. У грудні 2022 року був надісланий лист Чернігівській міській територіальній громаді щодо розташування об'єктів культурної спадщини в межах її території та повідомлено про вжиття необхідних заходів для забезпечення їх збереження, умови використання, порядок надання їх у користування.
21.05.2025 Чернігівська районна державна адміністрація та ТОВ «Реміс Голд» уклали охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини чи її частину, відповідно до якого товариство взяло на себе зобов'язання щодо охорони пам'ятки археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштдат) стародавнього міста Чернігова, в межах якої розташована земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:032:0194 площею 0,2844 га.
ПП «Елітзем» на звернення прокурора у листі від 06.04.2026 №47 повідомило, що зіставивши надані матеріали, а саме схематичне зображення пам'ятки археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштадт) стародавнього міста Чернігова, охоронний №1/5-Чр, з облікової картки, графічне відображення на кресленні з проекту «Історико-архітектурного опорного плану м. Чернігова» які були відскановані та оцифровані, відомості щодо земельної ділянки кадастровий номер 7410100000:01:032:0194, площею 0,2844 га, з технічної документації по встановленню (відновленню) меж земельної ділянки, а також опис місця розташування пам'ятки, яке зазначено в розпорядженні Чернігівської обласної державної адміністрації від 28.12.1998 № 856, наказі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації №223 від 07.06.2019, з даними земельної ділянки кадастровий номер 7410100000:01:032:0194, отриманими з Державного земельного кадастру, встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 7410100000:01:032:0194, накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштадт) стародавнього міста Чернігова, охоронний №1/5-Чр.
Відповідно до наданої схеми, виконаної інженером-землевпорядником Бойком Д. О., який має відповідний кваліфікаційний сертифікат №001323 від 03.01.2013, земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:032:0194 накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштадт) стародавнього міста Чернігова.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Прокурор вважає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у протиправному оформленні права комунальної власності на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення, та є власністю держави.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Отже, Чернігівська обласна державна адміністрація є розпорядником земель державної власності історико-культурного призначення.
Указом Президента України «Про утворення військових адміністрацій» № 68/2022 від 24.02.2022 утворено, зокрема, Чернігівську обласну військову адміністрацію. У зв'язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.
Таким чином, уповноваженою особою, яка має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, є Чернігівська обласна державна (військова) адміністрація.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Чернігівської ОДА з листом від 18.12.2025 № 55-77-9629вих-25, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства в частині оформлення права комунальної власності на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення перешкод власнику - державі у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою.
Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
Чернігівська ОДА у листі від 19.10.2023 №01-01-32/18207-вих, адресованому Козелецькій окружній прокуратурі, зазначила про те, що ОДА не вживала та не планує вживати заходи, зазначені у листі від 18.12.2025, з огляду на відсутність на те законодавчих підстав.
Відтак Чернігівською ОДА особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не планує робити.
Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Чернігівську ОДА позивачем, оскільки він є компетентним органом, втім не звернувся до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської ОДА про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної (військової) державної адміністрації, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо суті позовних вимог.
У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 2 даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, одними із яких є землі житлової та громадської забудови та землі історико-культурного призначення (ст. 19 ЗК України).
Згідно зі ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Відповідно до статті 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
За змістом статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об'єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано положеннями Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Преамбулою Закону України «Про охорону культурної спадщини» закріплено, що охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що археологічний об'єкт культурної спадщини це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.
Відповідно до статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Таким чином, умовою належності земельної ділянки до земель історико-культурного призначення є розташування на ній об'єктів, передбачених положеннями статті 53 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки: пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.
Пунктом 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
Статтею 1 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», який діяв з 01.11.1978 до 12.07.2000, було встановлено, що пам'ятками історії та культури є споруди, пам'ятні місця і предмети, зв'язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам'ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.
Відповідно до ст. 6 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» до пам'яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема: пам'ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам'яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.
Стаття 8 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» передбачала, що виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону використання пам'яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам'яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам'яток історії та культури. Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам'яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Відповідно до ст. 17 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» з метою організації обліку і охорони пам'яток історії та культури нерухомі пам'ятки поділяються на пам'ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам'яток історії та культури до категорії пам'яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР. Переліки пам'яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Переліки пам'яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об'єктів з переліків пам'яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР. Внесення об'єктів у переліки пам'яток історії та культури і виключення з них провадяться за поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам'яток історії та культури.
На території центральної та південної частин міста Чернігова знаходиться пам'ятка археології місцевого значення - Стародавнє місто Чернігів, до складу якого входить «Передгороддя», 10-18 ст. н. е.
Вказана пам'ятка археології місцевого значення була взята під державну охорону відповідно до розпорядження Чернігівської ОДА від 28.12.1998 №856, на неї складено облікову картку у 1974 році, а також зазначене поселення було паспортизоване.
Схематичний план пам'ятка археології місцевого значення - Стародавнє місто Чернігів та місце її розташування міститься в обліковій картці, паспорті, а детальний опис її місцезнаходження також вказаний у примітці Додатку №3 до наказу Департаменту культури і туризму, національностей і релігій від 07.06.2019 №223.
При цьому суд відхиляє доводи відповідачів про ненадання прокурором паспорта пам'ятки археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштадт) стародавнього міста Чернігова, оскільки зазначена пам'ятка входить до складу пам'ятки археології місцевого значення Стародавнє місто Чернігів, що відображено, зокрема, в обліковій картці та паспорті, складених 10.01.1974.
З огляду на те, що на підставі розпорядження Чернігівської ОДА від 28.12.1998 №856 пам'ятка археології місцевого значення, а саме Стародавнє місто Чернігів, до складу якого входить «Передгороддя» (Форштдат) взято на державний облік відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» та проведено її паспортизацію як пам'ятника історії та культури СРСР, враховуючи положення п. 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини», вказана пам'ятка археології була і є пам'яткою культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» без занесення її до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а земельна ділянка, на якій розміщене це поселення, належить до земель історико-культурного призначення.
Зазначене спростовує доводи відповідача-2, що відсутність внесення об'єкта до Державного реєстру нерухомих пам'яток України свідчить про не набуття ним статусу пам'ятки культурної спадщини у розумінні Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Порівнявши опис місця розташування пам'ятки археології місцевого значення «Передгороддя», який зазначено в Додатку №2 до розпорядження Чернігівської ОДА від 28.12.1998 та у примітці Додатку №3 до наказу Департаменту культури і туризму, національностей і релігій від 07.06.2019 №223, а також місце розташування спірної земельної ділянки, суд доходить висновку, що вона знаходиться на території пам'ятки археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштадт).
Крім того, сертифікованим інженером-землевпорядником Бойком Д. О. було проведено накладення спірної земельної ділянки на схематичне (графічне) зображення розташування території пам'ятки археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштадт) та встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 7410100000:01:032:0194, накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштадт) стародавнього міста Чернігова, охоронний №1/5-Чр.
Відповідач-1 зазначає, що прокурор не надав розроблену науково-проєктну документацію та проєкт землеустрою з організації та встановлення меж територій історико-культурного призначення, висновку експерта з питання розташування земельної ділянки, доказів порушення товариства умов охоронного договору.
Відповідач-2 вважає, що прокурор не довів існування об'єкта культурної спадщини, не ідентифікував межі його розташування та заявив непропорційні вимоги щодо всієї земельної ділянки через відсутність у матеріалах справи належного експертного висновку щодо предмета спору; не визначив межі накладення ділянки на пам'ятку, не надано координат поворотних точок, а також відсутні дані геодезичної прив'язки, не провів жодної експертизи.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.
Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
Відсутність затвердженої науково-проектної документації з встановлення цільового призначення за категорією історико-культурного призначення та визначення меж та режимів використання пам'ятки археології місцевого значення та її зон охорони не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка не належить до земель історико-культурного значення і на ній не розташована пам'ятка археології місцевого значення.
Крім того, як встановив суд, 21.05.2025 Чернігівська районна державна адміністрація та ТОВ «Реміс Голд» уклали охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини чи її частину, відповідно до якого товариство взяло на себе зобов'язання щодо охорони пам'ятки археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштдат) стародавнього міста Чернігова, в межах якої розташована земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:032:0194 площею 0,2844 га.
Зазначене свідчить про суперечливу поведінку відповідача-2, який, підписавши охоронний договір, по суті визнає наявність на спірній земельній ділянці пам'ятки археології місцевого значення «Передгороддя» (Форштдат) стародавнього міста Чернігова, одночасно зазначаючи про недоведення прокурором існування об'єкта культурної спадщини та меж його розташування.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21).
Одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своєї позиції, якщо її попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопеля). Під принципом естопеля розуміється неможливість суперечливої (непослідовної) поведінки, яка може проявлятися як в матеріальних правовідносинах, так і в судовому процесі.
Оскільки спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення - «Передгороддя» (Форштадт), що згідно зі ст. 53 Земельного кодексу України і ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» означає про приналежність цієї земельної ділянки до земель історико-культурного призначення.
Щодо правомірності набуття Чернігівською міською радою права комунальної власності на спірну земельну ділянку.
Відповідно до п. «а» ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України, уведеного в дію 01.01.2002, усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, перебувають у комунальній власності.
Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України.
Іншими словами, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, міська рада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України.
Згідно з ч. 3 ст. 84 ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2002) до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать:
а) землі атомної енергетики та космічної системи;
б) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;
в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;
г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення;
ґ) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
д) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до п. 10, 12 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2002) рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади.
До розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Постановою Кабінету Міністрів України №1100 від 01.08.2002 затверджено Тимчасовий порядок розмежування земель права державної і комунальної власності, який встановлював механізм розмежування земель права державної і комунальної власності в Україні.
Відповідно до положень п.3 Тимчасового порядку із земель права державної власності у власність територіальних громад сіл, селищ, міст передаються:
«є) землі під об'єктами культурної спадщини: під археологічними об'єктами - під городищами, курганами, залишками стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильників, культовими місцями і спорудами, мегалітами, наскельними зображеннями, ділянками історичного культурного шару, полями давніх битв, рештками життєдіяльності людини, що містяться під водою, за винятком тих, що мають національне та загальнодержавне значення; під історичними об'єктами - під будинками, спорудами, їх комплексами (ансамблями), окремими похованнями та некрополями, визначними місцями, пов'язаними з важливими історичними подіями, з життя та діяльності відомих осіб, культурою та побутом народів, за винятком тих, що мають національне та загальнодержавне значення.
Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.
У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Статтею 6 Закону України від 05.02.2004 № 1457-IV «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (у редакції, чинній з 14.07.2004) визначено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності:
землі атомної енергетики та космічної системи;
землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;
землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;
землі під водними об'єктами загальнодержавного значення відповідно до законодавства України, а також землі під береговими смугами водних шляхів, водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони об'єктів водного фонду загальнодержавного значення за межами населених пунктів;
земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
землі лісового фонду за межами населених пунктів;
землі під казенними підприємствами.
При розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності»).
Законом України № 2245-IV від 16.12.2004 «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини», який набрав чинності 14.01.2005, статтю 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» викладено в новій редакції, яка передбачає, що землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що до 14.01.2005 при розмежуванні земель державної та комунальної власності землі під історико-культурними об'єктами, що мають місцеве значення, могли передаватися до комунальної власності.
Таким чином, суд доходить висновку, що Чернігівська міська рада міська рада набула права власності на спірну земельну ділянку, яка розташована в межах міста Чернігова та на якій знаходиться пам'ятка археології місцевого значення, в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України, тобто правомірно.
Вже після набрання Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 2245-IV від 16.12.2004 та набуття Чернігівською міською радою права власності на спірну земельну ділянку законодавство безальтернативно визначає для пам'яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов'язковому вилученню (викупу) державою.
Тобто спірна земельна ділянка підлягає обов'язковому вилученню (викупу) державою у Чернігівської міської ради в установленому законом порядку, а до моменту здійснення такого вилучення (викупу) право власності на неї зберігається за її чинним власником.
Оскільки зазначених заходів щодо вилучення (викупу) спірної земельної ділянки державою не вжито, суд вважає, що зазначена земельна ділянка продовжує перебувати у комунальній власності, а повноваження щодо розпорядження нею належать Чернігівській міській раді.
Сам по собі факт віднесення земельної ділянки до земель історико-культурного призначення та розташування на ній пам'ятки археології місцевого значення не свідчить про автоматичний перехід права власності на таку земельну ділянку до держави без дотримання передбаченої законом процедури її вилучення (викупу).
Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову прокурора про усунення перешкод власнику - державі в особі Чернігівської ОДА у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, оскільки, як виснував суд, власником спірної земельної ділянки до моменту її вилучення (викупу) державою є саме Чернігівська міська рада, а не держава. Отже, держава не є власником спірної земельної ділянки, а відтак не може бути суб'єктом права, якому чиняться перешкоди у користуванні та розпорядженні нею.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо судових витрат.
Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені Чернігівською обласною прокуратурою, стягненню з відповідачів не підлягають.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 22.05.2026.
Суддя В. В. Шморгун