65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"06" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/526/26
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Босової Ю.С.
За участю представників сторін:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївська ритуальна служба» до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення, -
Комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Миколаївська ритуальна служба» (далі - Підприємство) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії відповідача від 25.11.2025 за №65/181-р/к у справі №65/107-10/2025 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
В обґрунтування заявленого позову Підприємство посилається на неврахування відповідачем під час прийняття спірного рішення заперечень та пояснень, направлених листом №977 від 21.11.2025, а також відсутність будь-якого рішення щодо заявленого позивачем клопотання про відкладення розгляду справи. Позивач наголошує, що висновки адміністративної колегії не відповідають обставинам справи, а також має місце неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Спірним рішенням від 25.11.2025 за №65/181-р/к дії Підприємства, які полягають у нав'язуванні умови (встановленні зобов'язання (вимоги) щодо укладання договору про надання ритуальних послуг суб'єктами господарювання, які надають ритуальні послуги, що не входять до Необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 19.11.2003 № 193 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо реалізації Закону України «Про поховання та похоронну справу», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.09.2004 за № 1110/9709 (далі - Необхідний мінімальний перелік), що не передбачена чинним законодавством України, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції; зобов'язано Підприємство припинити порушення.
Проте, як вважає позивач, під час прийняття спірного рішення відповідачем помилково не було враховано позицію інших суб'єктів господарювання, які уклали договір про надання ритуальних послуг. Крім того, позивач звертає увагу на невідповідність основного виду економічної діяльності заявника (ФОП Смирнова Д.Д.) у справі №65/107-10/2025 відомостям, які зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також наявність у заявника обов'язку укласти відповідний договір з огляду на вимоги чинного законодавства. Ініціатором укладання договору про надання ритуальних послуг згідно з положеннями чинного законодавства є суб'єкт господарювання у зв'язку з чим Підприємство звертає увагу на помилковість висновку Відділення про нав'язування Підприємством умов договору. При цьому, Підприємство вказує, що у будь-якому випадку договір про надання ритуальних послуг є безоплатним, а, отже, його укладення не призводить до виникнення у таких суб'єктів господарювання додаткових затрат. У спірному рішенні Відділення з посиланням на пояснення Підприємства зазначає, що останнє не надає послуги з демонтажу намогильних споруд, але насправді, як повідомляє позивач, Підприємство повідомляло про іншу обставину: не надання послуги з монтажу намогильних споруд та послуги з виробництва намогильних споруд.
Згідно з позицією позивача, виконання робіт на території кладовищ Миколаївської міської територіальної громади щодо монтажу та демонтажу намогильних споруд та облаштуванню місць поховань, у тому числі, послуг з монтажу та демонтажу намогильної споруди при організації підпоховання в існуючу могилу, згідно з вимогами Необхідного мінімального переліку покладає на відповідних суб'єктів господарювання обов'язок укласти з Підприємством відповідний договір. Відмова суб'єктів господарювання укласти з Підприємством договір насправді, за переконанням позивача, пов'язана з намаганням окремих осіб уникнути відповідальності за порушення вимог щодо встановлення намогильних споруд; без укладення договору позивач не має можливості отримати інформацію про встановлення намогильних споруд, а користувач місця поховання - зареєструвати намогильну споруду у встановленому законодавством порядку. Підприємство звертає увагу на непослідовність дій заявників у справі №65/107-10/2025 з огляду на наявність укладених з окремими суб'єктами господарювання договорів про надання ритуальних послуг у попередні роки. Наведене, з урахуванням прийняття спірного рішення з посиланням, в тому числі, на рішення Миколаївської міської ради, яке втратило чинність, у своїй сукупності є підставою для задоволення заявленого позову.
Ухвалою від 23.02.2026 судом було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.
11.03.2026 до суду від Відділення надійшов відзив на позовну заяву, у якій відповідач повністю заперечує проти задоволення позову. Відповідач зазначає, що згідно із Законом України «Про ритуальні послуги» надання послуг, включених до Необхідного мінімального переліку, передбачає необхідність укладення договору з відповідними ритуальними службами. Проте, в порушення вимог чинного законодавства Підприємство вимагало укладення договору про надання будь-яких інших послуг, в тому числі не включених до Необхідного мінімального переліку, а також не допускало суб'єктів господарювання до кладовища з підстав відсутності укладеного договору. Відділення, посилаючись на приписи чинного законодавства, вказує, що для установлення намогильної споруди користувач місця поховання не зобов'язаний надавати договір про надання ритуальних послуг, укладений між суб'єктом господарювання та ритуальною службою, а, отже, доводи позивача у відповідній частині не заслуговують на увагу. Відповідач також заперечує проти інших доводів позивача, зазначаючи, що необхідність врахування позицій всіх суб'єктів господарювання, що діють на ринку ритуальних послуг, для прийняття рішення про наявність порушення законодавства про захист економічної конкуренції, законом не передбачено; висновок позивача про надання ФОП Смирновим Д.Д. ритуальних послуг згідно Необхідного мінімального переліку з огляду на вказаний в державному реєстрі основний вид економічної діяльності, є помилковим; твердження позивача про можливість укладення договору лише з ініціативи суб'єкта господарювання спростовується поведінкою позивача, який своїми активними діями не допускав суб'єктів господарювання до місць поховання.
Відділення звертає увагу, що заявлене позивачем у листі №948 від 11.11.2025 клопотання про надання додаткового часу для підготування пояснень було розглянуто. Проте, як наголошує відповідач, клопотання про перенесення розгляду справи у листі №948 від 11.11.2025 позивачем заявлено не було.
27.03.2026 до суду від Підприємства надійшла відповідь на відзив, по тексту якої позивач заперечує проти доводів відповідача про створення суб'єктам господарювання перешкод у доступі до кладовищ, посилаючись на відсутність фінансової можливості контролювати доступ до кожного кладовища. Позивач наголошує, що договори про надання ритуальних послуг укладаються для надання позивачу можливості реагувати на звернення громадян щодо псування майна, засмічення території кладовищ з вини суб'єктів господарювання, які виконують роботи з облаштування намогильних споруд. Відсутність укладеного договору про надання ритуальних послуг, як зазначає позивач, є перешкодою для реєстрації намогильної споруди. Висновок Відділення про можливий негативний вплив на конкуренцію на відповідному ринку у зв'язку з необхідністю укладення договору, за переконанням позивача, є необґрунтованим з огляду на безоплатний характер договору.
Відділення у запереченнях на відповідь на відзив, які надійшли до суду 08.04.2026, наполягає на безпідставному висуванні позивачем умови щодо обов'язкового укладення суб'єктами господарювання договору про надання послуг незалежно від обставини надання або ненадання ритуальних послуг, що входять до Необхідного мінімального переліку. Покладення на суб'єктів господарювання вказаного обов'язку може мати негативний вплив на конкуренцію на відповідному ринку, оскільки може призвести до виникнення у таких суб'єктів господарювання додаткових затрат (ресурсного, часового чи іншого характеру), які могли бути використані для підвищення власної конкурентоспроможності.
06.04.2026 та 27.04.2026 до суду від Підприємства надійшли заяви про проведення розгляду справи за відсутності представника позивача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.
Листом від 08.11.2024 №906 Підприємство повідомило ФОП Черпіту Д.Б. про порушення умов договору про надання ритуальних послуг у зв'язку з виконанням робіт з облаштування місця поховання без відома та погодження доглядача міського кладовища та з порушенням всіх допустимих розмірів земельної ділянки.
09.10.2025 ФОП Смирнов Д.Д. звернувся до Підприємства із заявою про укладення договору про надання ритуальних послуг. ФОП Смирнов Д.Д. згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11.08.2025 здійснював такі види діяльності як організація поховань і надання суміжних послуг (основний); надання інших індивідуальних послуг; різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю.
В матеріалах справи також наявні договір про надання ритуальних послуг №37-Р-24 від 06.03.2024, укладений між Підприємством та ФОП Смирновим Д.Д.; договір №42-Р-24 від 13.03.2024, укладений між Підприємством та ФОП Черпітою Д.Б. Вказаними договорами передбачено право зазначених суб'єктів господарювання надавати такі послуги як виготовлення, монтаж, демонтаж намогильних споруд, надання художніх послуг з оформлення пам'ятників, роботи з облаштування місць поховання (встановлення намогильних споруд, огорож, бетонування, продаж намогильних споруд).
04.11.2025 заступником начальника ВДР в Миколаївській області було складено подання з попереднім висновком у справі №65/107-10/2025 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Листом від 21.11.2025 №977 Підприємством було надано пояснення та заперечення щодо висновків, викладених у поданні від 04.11.2025 з попередніми висновками у справі №65/107-10/2025. Одночасно Підприємством було заявлено клопотання про відкладення розгляду питання про прийняття рішення у справі №65/107-10/2025, прийняття якого призначено на 25.11.2025 об 11:00, на іншу дату з метою збору та надання доказів. Слід зазначити, що по тексту заперечень Підприємство звертало увагу на втрату чинності рішення Миколаївської міської ради від 31.05.2012 №17/8 згідно з рішенням Миколаївської міської ради від 31.07.2025.
Господарський суд зазначає, що обставина визнання рішення Миколаївської міської ради від 31.05.2012 №17/8 таким, що втратило чинність, підтверджується рішенням Миколаївської міської ради від 31.07.2025 №46/9, прийнятим з метою приведення нормативно-правових актів до вимог чинного законодавства.
25.11.2025 адміністративною колегією Відділення за результатом розгляду справи №65/107-10/2025 було прийнято рішення №65/181-р/к, яким визнано дії Підприємства, які полягають у нав'язуванні умов (встановленні зобов'язання (вимоги) щодо укладення з Підприємством (ритуальною службою) договору про надання ритуальних послуг суб'єктами господарювання, які надають ритуальні послуги, що не входять до Необхідного мінімального переліку, що не передбачено законодавством, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 3 ст. 50, ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій органом адміністративно-господарського управління та контролю, які можуть призвести до обмеження конкуренції; зобов'язано Підприємство припинити порушення, зазначене в п. 1 рішення, протягом 2-х місяців з дня отримання рішення.
У рішенні від 25.11.2025 за №65/181-р/к Відділенням зроблено висновок про порушення Підприємством законодавства про захист економічної конкуренції з огляду на наступне:
1) Підприємство з урахуванням положень Статуту та у розумінні Закону України «Про поховання та похоронну справу», Закону України «Про захист економічної конкуренції» ритуальною службою та суб'єктом господарювання, який в межах наданих йому повноважень забезпечує утримання в належному стані кладовищ та охорону всіх місць поховань, тобто органом адміністративно-господарського управління та контролю.
2) Згідно з нормами чинного законодавства ритуальна служба має забезпечувати укладання договорів про надання ритуальних послуг з суб'єктами господарювання, що виявили бажання працювати на ринку ритуальних послуг, зокрема, надавати послуги відповідно да Необхідного мінімального переліку.
3) Відділенням здійснено розгляд заяви ФОП Чепіги Д.Б. про порушення Підприємством законодавства про захист економічної конкуренції у зв'язку зі створенням перешкод у доступі на територію міських кладовищ відмову у наданні доступі до яких Підприємство мотивує відсутністю укладеного договору про надання ритуальних послуг. Інші суб'єкти господарювання (ФОП Мироненко В.В., ФОП Смаль А.М., ФОП Смирнов Д.Д., ФОП Харченко К.С.) підтвердили неможливість доступу до кладовищ за відсутності укладеного з Підприємством договору як необхідної умови для надання послуг (виконання робіт) з встановлення (монтажу), демонтажу намогильних споруд на території кладовищ Миколаївської територіальної громади. Обставина недопуску на кладовища підтверджується інформацією, що міститься в журналістських статтях, відеоматеріалах, зверненнями до органів національної поліції про недопуск на територію кладовищ.
4) Підприємство під час розгляду справи наполягало на наявності у суб'єктів господарювання обов'язку укладати договори про надання ритуальних послуг з виготовлення (монтажу), демонтажу намогильних споруд на території кладовищ Миколаївської територіальної громади як необхідної умови для здійснення відповідної діяльності. Проте така позиція відповідача у справі №65/107-10/2025 не відповідає вимогам чинного законодавства, згідно яким лише надання послуг з Необхідного мінімального переліку передбачає необхідність укладення договору з Підприємством.
5) Дії Підприємства можуть слугувати бар'єром для входження на ринок нових конкурентів внаслідок зниження його привабливості. Встановлення умови, яка обмежує самостійність суб'єктів господарювання, здійснювати господарську діяльність у сфері ритуальних послуг на території м. Миколаєва може призвести до обмеження конкуренції на ринку відповідних послуг.
6) Відділення відхилило заперечення Підприємства, які відповідач навів у листі від 21.11.2025 №977, щодо висновків, викладених у поданні. При цьому Відділення зробило висновок, що рішення Миколаївської міської ради від 31.05.2012 №17/8 «Про затвердження Положення про порядок поховання та похоронну справу, а також порядок надання ритуальних послуг на території міста Миколаєва» (зі змінами) є чинним.
На підтвердження встановлених у рішенні від 25.11.2025 за №65/181-р/к обставин Відділенням було долучено копії окремих матеріалів справи №65/107-10/2025 (відповіді виконавчого комітету Миколаївської міської ради з додатками, заяви Підприємства до органів поліції про протиправні дії окремих суб'єктів господарювання, відповіді, запити тощо).
Слід зазначити, що обставина звернення Підприємства з листом від 11.11.2025 №948 до Відділення, у якому позивач просив надати додатковий час для підготування пояснень, підтверджується матеріалами справи. Так, листом від 13.11.2025 Відділення у відповідь на клопотання Підприємства повідомило, що розгляд справи відбудеться 25.11.2025 і до цієї дати Підприємство має право надати свої пояснення.
27.02.2026 між Підприємством та ФОП Смирновим Д.Д. (Виконавець) було укладено договір про надання ритуальних послуг №19-Р-26, п. 2.2 якого передбачено право Виконавця надавати таку послугу як виготовлення, монтаж, демонтаж намогильних споруд, надання художніх послуг з оформлення пам'ятників, роботи з облаштування місць поховання (встановлення намогильних споруд, огорож, бетонування, продаж намогильних споруд).
Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Предметом заявленого Підприємством позову є вимоги до Відділення про визнання недійсним рішення адміністративної колегії відповідача від 25.11.2025 за №65/181-р/к у справі №65/107-10/2025 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин визначає Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III (зі змінами).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку; органи адміністративно-господарського управління та контролю - суб'єкти господарювання, об'єднання, інші особи в частині виконання ними функцій управління або контролю в межах делегованих їм повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Господарський суд зазначає, що сама можливість настання негативних наслідків для конкуренції є достатньою умовою визнання дій, передбачених частинами першою та другою статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Під обмеженням конкуренції розуміється поведінка органу влади, яка обмежує чи взагалі не дає можливості учасникам ринку конкурувати між собою на відповідному ринку. Внаслідок змін стану конкуренції створюються більш або менш сприятливі умови конкуренції для окремих суб'єктів господарювання, у той час як для інших суб'єктів господарювання ці умови залишаються незмінними.
Порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (п. 3 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
За приписами ст. 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 №3659-XII (зі змінами) основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Водночас згідно зі ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання. Рішення та розпорядження органу Антимонопольного комітету України набирають чинності з дня їх прийняття (ч. 2 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
25.11.2025 адміністративною колегією Відділення за результатом розгляду справи №65/107-10/2025 було прийнято рішення №65/181-р/к, яким визнано дії Підприємства, які полягають у нав'язуванні умов (встановленні зобов'язання (вимоги) щодо укладення з Підприємством (ритуальною службою) договору про надання ритуальних послуг суб'єктами господарювання, які надають ритуальні послуги, що не входять до Необхідного мінімального переліку, що не передбачено законодавством, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції; зобов'язано Підприємство припинити порушення, зазначене в п. 1 рішення, протягом 2-х місяців з дня отримання рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право повністю або частково оскаржити рішення, розпорядження органу Антимонопольного комітету України, передбачені статтями 36 і 48 цього Закону, до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення, розпорядження. Зазначений строк не підлягає поновленню.
Підприємство cкористалося наданим законом правом на оскарження рішення адміністративної колегії Відділення від 25.11.2025 №65/181-р/к у судовому порядку. З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів, які можуть спростувати твердження позивача про отримання спірного рішення 05.12.2025, господарський суд доходить висновку про пред'явлення Підприємством даного позову 04.02.2026 (номер поштового відправлення 5400300132622) з дотриманням встановленого ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» строку.
Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації, узгоджених дій відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення (ч. 2 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Суд зазначає, що з'ясування наявності або відсутності підстав для визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України у силу приписів ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», дослідження та оцінка доказів, ухвалення судового рішення здійснюється господарськими судами у відповідності до приписів процесуального права.
Дискреційні повноваження органу АМК не повинні використовуватися ним свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/23000/17. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що орган АМК має врахувати при ухваленні рішень.
При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органами АМК мають проводитись дії, направлені на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін шляхом збирання і аналізу документів, висновків експертів, пояснень осіб, іншої інформації, що є доказом у справі, та в межах своїх повноважень органи АМК приймають рішення у справі, в якому наводяться мотиви його прийняття, зазначаються встановлені органом АМК обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган АМК керувався, приймаючи рішення. Така правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 08.07.2021 зі справи №915/1889/19 (пункт 6.25 постанови).
Господарський суд наголошує, що саме на орган АМК покладено обов'язок навести відповідні докази у своєму рішенні, на підставі яких орган дійшов висновку про обставини справи, а суд покликаний дослідити та оцінити наведені органом докази, і, в разі їх підтвердження, вони можуть бути достатніми для висновків, викладених у рішенні АМК. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.04.2021 зі справи №910/17929/19, від 03.02.2022 у справі №910/15183/20 (пункт 6.27 постанови).
Законодавчими приписами хоч і не регламентовано чіткого обов'язку АМК щодо викладення структури рішення АМК (останній не зобов'язаний давати детальну відповідь на кожен аргумент особи, яка бере участь у справі, а межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру порушення), однак суд наголошує, що рішення АМК має бути максимально вичерпним, ґрунтовним та повинно розкривати заявникові мотиви його ухвалення. Обов'язком АМК при розгляді справи є саме дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Тобто, з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Позиція суду з даного питання відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 08.09.2022 у справі №910/20229/20.
Верховним Судом у постановах від 10.09.2020 у справі №910/23375/17 та від 01.10.2020 у справі №908/540/19 також було зауважено, що підхід до визначення меж обґрунтованості рішення АМК має бути аналогічним тому, який застосовується, зокрема, самими судами у прийнятті судових рішень.
Відділення відповідно до спірного рішення від 25.11.2025 за №65/181-р/к визнало дії Підприємства, які полягають у нав'язуванні умови (встановленні зобов'язання (вимоги) щодо укладання договору про надання ритуальних послуг суб'єктами господарювання, які надають ритуальні послуги, що не входять до Необхідного мінімального переліку, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Проте у поданій до суду позовній заяві Підприємство посилається на помилковість висновків Відділення про відсутність підстав для укладення договору про надання ритуальних послуг з монтажу та демонтажу намогильних споруд та облаштуванню місць поховань, у тому числі, послуг з монтажу та демонтажу намогильної споруди при організації підпоховання в існуючу могилу, вказуючи на необхідність укладення договору в силу вимог чинного законодавства.
Враховуючи зміст спірного рішення, а також підстави заявленого позову, господарський суд доходить висновку про необхідність надання оцінки питанню наявності у відповідних суб'єктів господарювання обов'язку укладати з Підприємством договори з метою надання третім особам послуг з монтажу та демонтажу намогильних споруд та облаштуванню місць поховань.
Загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання, визначає Закон України «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003 № 1102-IV (зі змінами), а також підзаконні нормативно-правові акти.
В силу вимог ст. 9 Закону України «Про поховання та похоронну справу» ритуальні служби - спеціалізовані комунальні підприємства, що створюються органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом, з метою здійснення організації поховання померлих і надання ритуальних послуг, передбачених необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, реалізації предметів ритуальної належності, передбаченим пунктом 2 частини другої статті 8 цього Закону. Ритуальні служби можуть також надавати ритуальні послуги, не передбачені необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг та реалізації предметів ритуальної належності, виготовляти предмети ритуальної належності. Тарифи щодо оплати таких послуг та предметів ритуальної належності встановлюються в межах, визначених законодавством, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради.
У рішенні від 25.11.2025 №65/181-р/к Відділенням було встановлено, що Підприємство, з урахуванням положень Статуту та у розумінні Закону України «Про поховання та похоронну справу», Закону України «Про захист економічної конкуренції», є ритуальною службою та суб'єктом господарювання, який в межах наданих йому повноважень забезпечує утримання в належному стані кладовищ та охорону всіх місць поховань, тобто органом адміністративно-господарського управління та контролю. Підприємство не заперечує проти встановленої Відділенням у рішенні обставини наявності у позивача статусу ритуальної служби на території Миколаївської міської територіальної громади.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про поховання та похоронну справу» надання ритуальних послуг відповідно до необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 8 цього Закону, здійснюється ритуальними службами або за договором суб'єктами господарювання інших форм власності. Вартість таких послуг встановлюється в порядку і в межах, встановлених законодавством, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради. Надання ритуальних послуг, не передбачених зазначеним переліком, а також виготовлення предметів ритуальної належності здійснюється за цінами, встановленими за згодою сторін. Надання ритуальних послуг та виготовлення предметів ритуальної належності здійснюється з дотриманням вимог норм і правил, встановлених законодавством.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу» особа, яка зобов'язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно із статтею 8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Ця особа має право вибирати виконавців послуг серед суб'єктів господарської діяльності, які уклали договори із сільським головою або ритуальною службою про надання цих послуг. Ритуальні послуги надаються за плату згідно з договором-замовленням, крім випадків, передбачених законом. Виконавець може надавати ритуальні послуги, визначені необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг. Цей перелік затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Необхідний мінімальний перелік окремих видів ритуальних послуг затверджений наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 №193 та передбачає надання такої послуги як монтаж та демонтаж намогильної споруди при організації підпоховання в існуючу могилу.
З урахуванням викладеного господарський суд доходить висновку, що на території Миколаївської міської територіальної громади ритуальні послуги відповідно до Необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг можуть надаватися або Підприємством або іншими суб'єктами господарювання, які попередньо мають укласти договір з позивачем.
Водночас судом враховано, що Необхідний мінімальний перелік окремих видів ритуальних послуг не є виключним переліком послуг, які можуть надаватися виконавцям волевиявлення померлого або особам, які взяли на себе зобов'язання поховати померлого. Таким чином, для вирішення питання наявності/відсутності у суб'єкта господарювання обов'язку укладати договір з Підприємством необхідно враховувати вид послуг, які такий суб'єкт надає відповідним особам.
Закон України «Про поховання та похоронну справу» передбачає наявність у користувача місця поховання, якому видано свідоцтво про поховання, на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснення інших дій, пов'язаних з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству (ст. 25 Закону). При цьому судом враховано, що підпоховання передбачає розміщення нової труни з тілом або урни з прахом у вже існуючу могилу родича (раніше похованої особи).
З огляду на викладене господарський суд доходить висновку, що лише надання таких послуг як монтаж та демонтаж намогильної споруди при організації підпоховання в існуючу могилу передбачає наявність у суб'єкта господарювання обов'язку укласти з ритуальною службою договір про надання послуг. Таким чином, встановлення намогильної споруди на місці поховання в інших випадках може здійснюватися суб'єктами господарювання за відсутності укладеного з ритуальною службою договору.
Господарським судом відхиляються доводи Підприємства про неможливість реєстрації намогильної споруди користувачем місця поховання у випадку встановлення намогильної споруди на місці поховання суб'єктом господарювання, яким не було укладеного договору з позивачем, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2.13 глави 2 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 № 193, на могилах (місцях родинного поховання), у межах наданої земельної ділянки, можуть установлюватися намогильні споруди та елементи благоустрою могили. Для установлення намогильної споруди до ритуальної служби або виконавчого органу сільської, селищної, міської ради подаються такі документи: оригінал свідоцтва про смерть похованого; свідоцтво про поховання або в разі його відсутності письмову згоду користувача місця поховання (користувача місця родинного поховання) на встановлення намогильної споруди; документи, що підтверджують придбання намогильної споруди, її ціну та дату реалізації; реквізити виконавця намогильної споруди. Одразу після отримання ритуальною службою або виконавчим органом сільської, селищної, міської ради документів, визначених у цьому пункті, вони мають забезпечити безперешкодний доступ на територію кладовища транспортного засобу, на якому перевозиться намогильна споруда, визначена у документі.
Таким чином, Порядком утримання кладовищ та інших місць поховань встановлено виключний перелік документів, які мають надаватися користувачем місця поховання для встановлення намогильної споруди. При цьому до вказаного переліку договір про надання ритуальних послуг між ритуальною службою та суб'єктом господарювання не входить.
Ініціатором облаштування намогильної споруди є користувач місця поховання, а, отже, Підприємство має отримувати інформацію про встановлення намогильних споруд саме від зацікавлених осіб. Проте позивач безпідставно намагається перекласти вказаний обов'язок на суб'єктів господарювання, що вочевидь пов'язано з відсутністю фінансової можливості контролювати доступ до кожного кладовища.
Підприємство заперечувало проти встановленої Відділенням обставини недопуску суб'єктів господарювання на кладовища. Проте докази на підтвердження спростування вказаної обставини в матеріалах справи відсутні. Судом враховано, що питання правомірності або неправомірності недопуску суб'єктів господарювання не є предметом оцінки суду, оскільки за певних умов, наприклад, ненадходження від користувача місця поховання документів для встановлення намогильної споруди, такий недопуск міг бути виправданим. Водночас судом враховано, що неможливість отримання допуску суб'єктів господарювання до кладовищ згідно із встановленими Відділенням у межах справи №65/107-10/2025 обставинами обґрунтована Підприємством саме з посиланням на відсутність укладених договорів про надання ритуальних послуг.
Укладення договору про надання ритуальних послуг з ініціативи суб'єкта господарювання, в даному випадку, навпаки підтверджує висновки Відділення, покладені в основу спірного рішення, про вчинення позивачем дій, які можуть призвести до обмеження конкуренції, оскільки за встановлених судом обставин справи відсутність укладеного договору є безпосередньою причиною неможливості отримати доступ до кладовищ для встановлення намогильних споруд.
Покладення органом адміністративно-господарського управління на суб'єктів господарювання обов'язків, які не передбачені чинним законодавством, має наслідком обмеження конкуренції на відповідному ринку, оскільки умови конкуренції стають менш сприятливими.
Господарським судом враховано, що регулювання тих або інших видів господарської діяльності, а також встановлення певних правил здійснення господарської діяльності пов'язується з необхідністю здійснення оцінки впливу нормативно-правових актів на конкуренцію з метою недопущення її обмеження. Таким чином, створення перешкод у здійсненні господарської діяльності, навіть за умови укладення безоплатного договору, за встановлених судом обставин не може бути виправданим.
З викладених обставин, господарський суд доходить висновку, що встановлені Відділенням у рішенні від 25.11.2025 №65/181-р/к обставини, які полягають у нав'язуванні Підприємством необхідності укладати договір про надання ритуальних послуг суб'єктами господарювання, які надають ритуальні послуги, що не входять до Необхідного мінімального переліку, за результатом їх перевірки та оцінки судом є такими, що підтверджують висновок Відділення про порушення Підприємством законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних дій органу адміністративно-господарського управління та контролю, що які можуть призвести до обмеження конкуренції.
Господарським судом враховано, що втрата чинності рішенням Миколаївської міської ради від 31.05.2012 №17/8 на дату розгляду Відділенням справи №65/107-10/2025 не може бути підставою для задоволення позову Підприємства, оскільки спірні правовідносини виникли в період дії вказаного рішення, а, отже, таке рішення могло було враховано відповідачем під час прийняття рішення від 25.11.2025 №65/181-р/к.
При цьому суд зазначає, що під час прийняття рішення від 25.11.2025 №65/181-р/к Відділенням дійсно не було розглянуто клопотання позивача про відкладення розгляду справи можливість відкладення якої передбачена Порядком розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженим розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. № 5 (зі змінами).
За змістом ч. 2 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушення норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Враховуючи встановлену судом за результатом вирішення даного спору обставину прийняття Відділенням рішення з дотрмианням вимог закону, господарський суд доходить висновку, що нерозгляд клопотання Підприємства про відкладення розгляду справи не може бути підставою для задоволення позову. При цьому суд звертає увагу, що докази, для збору яких позивач просив відкласти розгляд справи №65/107-10/2025, господарському суду надані не були.
Підсумовуючи вищевикладене господарський суд доходить висновку про відсутність передбачених ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для визнання недійсним рішення адміністративної колегії відповідача від 25.11.2025 за №65/181-р/к у справі №65/107-10/2025 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що має наслідком відмову у задоволенні заявленого Підприємством позову.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 «Справа «Серявін та інші проти України», заява №4909/04, зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Господарський суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 «Справа «Серявін та інші проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі неподання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищезазначене, господарський суд доходить висновку про правомірність відмови у задоволенні заявленого комунальним підприємством Миколаївської міської ради «Миколаївська ритуальна служба» позову до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення адміністративної колегії від 25.11.2025 за №65/181-р/к у справі №65/107-10/2025 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні позову відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
1. В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного рішення суду.
Повне рішення складено 18 травня 2026 р.
Суддя С.П. Желєзна