вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" травня 2026 р. Справа №910/11797/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сковородіної О.М.
суддів: Тищенко А.І.
Колесника Р.М.
секретар судового засідання Фурсов Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" та Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2026 (суддя - Привалов А.І., повний текст складений 30.01.2026) та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 (суддя - Привалов А.І., повний текст складений 09.02.2026)
у справі №910/11797/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА"
до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
про стягнення 559 442, 51 грн,
за участю представників:
від позивача: Ромасько Є.В. (в режимі відеоконференції),
від відповідача: Подоляк О.Р. (в режимі відеоконференції),
Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення 559 442,51 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов'язань за Договором поставки №УГВ 1377/30-24 від 11.11.2024, внаслідок чого виникла заборгованість за надані послуги у сумі 193 319,73 грн, за прострочення сплати якої нараховані 3% річних у розмірі 1 223,48 грн.
Крім того, позивач з посилання на приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) просив стягнути з відповідача безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 364 899,30 грн, які були сплачені в якості оплати за Банківською гарантією №42939/ЮГ-24 від 29.10.2024 за відсутності настання гарантійного випадку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/11797/25 за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2026 у справі №910/11797/25 позов задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА» безпідставно набуті кошти в сумі 364 899,30 грн. У задоволенні 193 319,73 грн було відмовлено.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/11797/25 заява Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА" про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 56 000,00 грн. задоволена частково, стягнуто з Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА» 6 000,00 грн.
Не погоджуючись із вказаними рішенням, додатковим рішенням Акціонерне товариство «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» 17.02.2026, у встановлений процесуальний строк, через електронний кабінет подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувані рішення у повному обсязі, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та заяви про ухвалення додаткового рішення.
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного.
Щодо оскарження рішення по суті спору, відповідач зазначає, що банківською гарантією банк гарантував виконання позивачем зобов'язання по договору проведеним належним чином, а не лише виконання договору в цілому.
Оскільки постачальник порушив зобов'язання за договором та несвоєчасно поставив товар, відповідач за наявності правової підстави (гарантійного випадку) правомірно звернувся до банку-гаранта та отримав суму гарантії в розмірі 364 899,30 грн.
Відтак, відповідач отримав суму банківської гарантії за наявності правових підстав, які станом на час розгляду справи не відпали. Після пред'явлення відповідачем вимоги про сплату, забезпечення (гарантія) трансформувалося у грошове зобов'язання банку, а відтак не підлягає поверненню позивачу. У зв'язку зі сплатою банком суми гарантії, вона є припиненою, внаслідок чого права і обов'язки за нею припинені, а тому її повернення є неможливим.
Щодо оскарження додаткового рішення, скаржник зазначає, що додаткове рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права (ст. ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України) та неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Надане позивачем завдання до договору про надання правничої допомоги не містить строків надання відповідних послуг та окремо їх ціни, що унеможливлює дослідження кількості витраченого часу на їх надання та співрозмірності ціни.
Наданий акт здачі-приймання робіт також не деталізує кількість витраченого часу на кожну дію адвоката.
Окремо зазначені в акті послуги (зокрема «правовий аналіз документів», «підготовка позовної заяви...») є єдиним комплексом юридичних послуг, за наслідком яких досягається єдина мета представництва, а тому вони не можуть бути кваліфіковані як окремий вид правничої допомоги при визначенні її обсягу та розміру компенсації.
Скаржник звертає увагу на те, що оскільки розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників, враховуючи рівень складності, обсяг документів та час, стягнуті витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн є необґрунтованими, непропорційними до предмета спору та не відповідають критеріям розумності.
19.02.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА", не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у стягненні 193 319,73 грн через підсистему «Електронний суд» звернулось із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні 193 319,73 грн , та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного.
Позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ним не доведено та не надано належних доказів того, що наявність форс-мажорних обставин унеможливила виконання взятих на себе зобов'язань за договором.
Відповідно до умов договору позивач мав поставити товар (двигуни та їх частини) виробництва Китаю , для чого здійснив його замовлення за міжнародним контрактом.
Проте, виробник повідомив позивача про затримку вантажу в порт Одеса внаслідок відкладення судноплавною лінією заходу судна, що було спричинене пошкодженням іншого судна в результаті ракетного удару 01.03.2025. Як наслідок, постачальником суттєво затримувалась поставка, що призвело до прострочення виконання зобов'язань позивачем з незалежних від нього обставин.
З метою дотримання умов договору позивач своєчасно (в межах 7-денного строку) повідомив відповідача про настання форс-мажорних обставин листом від 10.03.2025 та звернувся до торгово-промислової палати для отримання сертифіката.
В подальшому, позивач отримав та направив відповідачу сертифікат про форс-мажорні обставини №1200-25-0541 від 31.03.2025, а після здійснення поставки - сертифікат №1200-25-1022 від 18.06.2025, яким засвідчено закінчення дії форс-мажорних обставин 29.05.2025.
Незважаючи на це, відповідач відмовив у врахуванні повідомлення про настання форс-мажору, надіслав вимогу про сплату пені та штрафу, а при розрахунках за поставлений товар не сплатив основну заборгованість в сумі 193 319,73 грн, визнавши її штрафними санкціями за прострочення.
Посилаючись на приписи ст. ст. 614, 617 ЦК України та судову практику Верховного Суду щодо обставин непереборної сили (форс-мажору), скаржник наголошує, що він довів відсутність своєї вини та реалізував своє право на повідомлення й підтвердження існування непереборної сили належними доказами. У зв'язку з цим, у нього існують обґрунтовані очікування на звільнення від відповідальності згідно з п. 7.8 Договору.
З огляду на викладене, позивач вважає, що висновки місцевого суду суперечать дійсним обставинам справи , що є підставою для скасування рішення в частині відмови у стягненні суми основної заборгованості 193 319,73 грн та 3% річних в сумі 1 223,48 грн, і ухвалення нового рішення про їх стягнення.
Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 було відкрито апеляційне провадження у справі №910/11797/25 за правилами спрощеного позовного провадження, вирішено об'єднати апеляційні скарги Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» та Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/11797/25 в одне апеляційне провадження, встановлено учасникам справи строк на подання відзивів та призначено судове засідання.
03.03.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА", у якому відповідач зазначає, що при розрахунку суми пені та штрафу за несвоєчасну поставку товару останнім було враховано термін дії форс-мажорних обставин, зазначених у сертифікаті ТПП від 31.03.2025.
Оскільки позивач не сплатив штрафні санкції добровільно за вимогою від 11.06.2025, відповідач, керуючись п. 7.11 договору, повідомив його про застосування оперативно-господарської санкції та утримав 193 319,73 грн із суми, що підлягала сплаті за товар. До суду із заявою про скасування цієї санкції позивач не звертався.
Відповідач не приймає до уваги сертифікат ТПП від 18.06.2025 (з датою закінчення форс-мажору 29.05.2025), оскільки фактичне розмитнення товару відбулося 09.04.2025, а його поставка на адреси підрозділів відповідача здійснювалася у період з 15.04.2025 по 19.05.2025.
Факт постачання позивачем товару та виконання договору в повному обсязі саме протягом періоду дії заявлених форс-мажорних обставин виключає наявність ознак непереборної сили, що об'єктивно унеможливлює виконання зобов'язання.
З огляду на правомірне утримання штрафних санкцій, відповідач вважає, що підстави для стягнення 193 319,73 грн як основної заборгованості за товар, так і підстави для задоволення похідної вимоги про стягнення 3% річних - відсутні.
10.03.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування", у якому позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги відповідача, просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва (в оскаржуваній частині) та додаткове рішення - без змін.
В обґрунтування позивач зазначає, що сторони в договорі поставки чітко визначили виробника товарів та адреси поставки без можливості зміни цих умов.
Позивачем виконано зобов'язання за договором поставки але із затримкою внаслідок виникнення обставин непереборної сили - затримки вантажу в порт Одеса, спричиненої пошкодженням іншого судна в результаті ракетного удару 01 березня 2025 року.
Умови п. 10.3 договору поставки передбачають повернення відповідачем забезпечення виконання договору після виконання позивачем укладеного між сторонами договору у повному обсязі та не містять будь-яких застережень із неповернення банківської гарантії у випадку прострочення виконання зобов'язання Позивачем. У договорі поставки не передбачено умову для звернення бенефіціара до гаранта для виплати суми банківської гарантії у випадку неналежного виконання постачальником зобов'язань з поставки, тому за відсутності порушення (невиконання) основного зобов'язання принципалом, у бенефіціара не виникає підстав для звернення до гаранта для виплати суми банківської гарантії, і у такому випадку повернення бенефіціаром принципалу коштів відбувається відповідно до ст. 1212 ЦК України як безпідставно набутих.
Внаслідок відмінностей положень договорів про закупівлю правовий висновок, викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2025 у справі №910/3776/25, не може бути застосований, оскільки є таким, що викладений з приводу відмінних правовідносин.
Щодо додаткового рішення вказує, що позивачем заявлено до відшкодування фіксований розмір гонорару, а згідно ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) розмір витрат встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, що і було визначено в додатковому рішенні, в якому відсутній будь-який поділ витрат на професійну правничу допомогу в залежності від участі чи процесуальних дій представника.
У судовому засіданні представники сторін надали суду усні пояснення щодо спірних правовідносин та суті апеляційної скарги.
Колегія суддів, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи зазначає наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, та перевірено судом апеляційної інстанції права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі наступних правочинів:
- договору поставки №УГВ1377/30-24 від 11.11.2024 (надалі - договір), укладеного між позивачем, як постачальником, і відповідачам, як покупцем, та за правовою природою є договором поставки;
- договору про надання гарантії №42939/ЮГ-24 від 29.10.2024 (надалі - договір гарантії), укладеного між позивачем (принципалом) та Акціонерним товариством "Комерційний банк "Глобус" (банк-гарант);
- банківської гарантії №42939 від 29.10.2024, наданої Банком відповідачу, яка є одностороннім правочином та одним із видів забезпечення виконання зобов'язань.
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити покупцеві двигуни та їх частини (запасні частини до двигунів внутрішнього згорання), (далі - товар), зазначений в специфікації/-ях, що додається/ються до договору і є його невід'ємною/-ими частиною/-ами), а покупець - прийняти і оплатити такий товар. Під поставкою сторони розуміють передачу товару постачальником для прийняття покупцем.
Згідно п.1.2 договору, найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару вказується у специфікації/-ях (далі - специфікація/-ії), яка/і є додатком/ми №1 до договору та є його невід'ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком/ми поставки товару, який/і є додатком/ми №3 до Договору та є його невід'ємною частиною/ами.
Відповідно до п. 5.1. договору, строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації/-ях та графіку поставки до цього договору. Здійснення поставки товару не потребує будь-яких додаткових погоджень, крім тих, що передбачені договором.
На виконання умов договору, сторони підписали специфікацію №1 від 11.11.2024, що є додатком №1 до договору №УГВ1377/30-24 від 11.11.2024, відповідно до якої визначили:- найменування товару, його кількість, загальну вартість 7 297 686,00 грн з ПДВ (включно). Виробник Товару: Weichai Power Company Ltd, Китай;
- умови поставки: DDP - склад (станція) згідно адреси, вказаних в п.10.1 даної специфікації, а саме: Філія «УГВ-Сервіс» (УГВС) - 39420, с. Базилівщина, Полтавський р-н, Полтавська обл.; УБМР «Укргазспецбудмонтаж» (УБМР) - 63303, м. Красноград, Харківська обл.; БУ «Укрбургаз» (УБГ) - 63303, м. Красноград, Харківська обл.;
- строк поставки товару: відповідно до графіка поставки товару (додаток №3) та становить 120 календарних днів з дати укладання договору поставки;
- умови та строки оплати: оплата по факту прийняття, протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.
Згідно з п. 5.2. договору, датою прийняття товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару, форма якого наведена в додатку №4 до цього договору, який є невід'ємною частиною (застосовується, якщо Постачальник є нерезидентом в Україні) або видаткової накладної. Датою передачі постачальником товару для прийняття покупцем є дата прибуття товару до місця поставки зазначена у відповідному товарно-транспортному документі або дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару, якщо покупець за допомогою товаротранспортних документів не може визначити дату їх передачі для прийняття.
Позивач здійснив замовлення товару у Компанії GUANGZHOU QIDASHENG TRADING CO, LIMITED в межах дії міжнародного контракту №GQTILG/23 від 21.09.2023.
Проте, Компанія GUANGZHOU QIDASHENG TRADING CO, LIMITED листом від 10.03.2025 повідомила позивача про затримку прибуття вантажу за контрактом №GOTILG/23 від 21.09.2023 в порт Одеса, внаслідок відкладення судноплавною лінією MSC заходу судна з контейнером FSCU4670231 за коносаментом MEDUYR484518 в порт Одеса, спричинене пошкодженням іншого судна компанії у вказаному порті в результаті ракетного удару, який відбувся 01.03.2025 року.
Умовами п. 8.1. договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, (форс-мажорних обставин), які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін. Обставинами непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання стороною зобов'язань, передбачених умовами договору (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Згідно п. 8.2. договору, сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, (форс-мажорних обставин), повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити у письмовій формі або листом на електронну пошту про це іншу сторону. В такому повідомленні повинна бути вказана наступна інформація: конкретні обставини непереборної сили, дата та місце виникнення таких обставин, їх очікувану тривалість (якщо таку можна визначити), та реквізити цього договору (номер та дату).
Наслідком не повідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) або відсутність інформації, яку повинно мати таке повідомлення, є втрата права такої сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, (форс-мажорні обставини), як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов'язань.
Доказом виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або Торгово-промисловою палатою або іншим уповноваженим на це органом країни розташування сторони яка постраждала внаслідок таких обставин, та/або країни у якій виникли такі обставини, внаслідок чого постраждала сторона (п. 8.3. Договору).
Листом від 10.03.2025 №10/03 ТОВ «СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА» повідомило АТ «Укргазвидобування», що 01.03.2025 відбувся ракетний обстріл Одеського порту, внаслідок якого було пошкоджено судно Panami, у зв'язку із чим судохідна лінія MSC відклала захід своїх суден в Одеський порт, що унеможливило вчасну поставу Товару на територію України.
Листом від 01.04.2025 №01/04 ТОВ «СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА» надала сертифікат про форс мажорні обставини від 31.03.2025 №1200-25-0541, виданий Дніпропетровською торгово-промисловою платою. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): Дата настання: 01 березня 2025 року; Дата закінчення: тривають 31 березня 2025 року.
Митне оформлення (розмитнення) товару відбулося 09.04.2025, що підтверджується електронною ВМД 25UA110140002737U9.
В подальшому, позивач здійснив поставку товару на загальну суму 7 297 986,00 грн, що підтверджується видатковими накладними:
- №575 від 15.04.2025 на суму 245 772,00 грн.;
- №582 від 15.04.2025 на суму 226 692,00 грн.;
- №637 від 28.04.2025 на суму 6 812 202,00 грн.;
- №803 від 19.05.2025 на суму 13 320,00 грн.
У свою чергу, АТ «Укргазвидобування» здійснило часткову оплату за поставлений товар по Договору згідно платіжних інструкцій:
- №1000143587 від 20.05.2025 на суму 245 772,00 грн;
- №1000143588 від 20.05.2025 на суму 226 692,00 грн;
- №1000147069 від 30.05.2025 на суму 6 618 882,27 грн;
- №1000156142 від 27.06.2025 на суму 13 320,00 грн.
При цьому, 11.06.2025 АТ «Укргазвидобування» направило на електронну пошту позивача вимогу від 11.06.2025 за вих. №302.1-022-5821 про сплату пені та штрафу в сумі 193 319,73 грн, нарахованих за період прострочи поставки товару за договором.
У відповідь на вказану вимогу позивач листом за вих. №19/06-1 від 19.06.2025 надав сертифікат про форс-мажорні обставини №1200-25-1022 від 18.06.2025, виданий Дніпропетровською торгово-промисловою палатою, відповідно до якого: дата закінчення дії форм-мажорних обставин - 29 травня 2025 року.
Також листом за вих. №19/06-2 від 19.06.2025 позивач повідомив відповідача про незгоду щодо застосування до нього відповідальності за порушення виконання умов договору поставки.
АТ «Укргазвидобування» листом за вих. №302.1-022-6370 від 26.06.2025 повідомило позивача, що не приймає до уваги сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати від 18.06.2024 №1200-25-1022, оскільки дата закінчення періоду дії форс-мажорних обставин, яка в ньому зазначена, є необґрунтованою, а також враховуючи невиконання ним вимоги №302.1-022-5821 від 11.06.2025 у строк, встановлений п. 7.11 договору, а саме протягом 7 робочих днів з дати направлення відповідної письмової вимоги, відповідачем застосовано оперативно-господарську санкцію шляхом утримання суми, нарахованих штрафних санкцій, спричинених несвоєчасним виконанням договору, із суми, що підлягає сплаті за поставлений товар.
Позивач 01.07.2025 направив на адресу АТ «Укргазвидобування» лист-вимогу за №01/07 з проханням доплатити суму заборгованості за поставлений товар у розмірі 193 319,73 грн, посилаючись на відсутність порушення строків поставки товару, оскільки виникли форс-мажорні обставини, підтверджені сертифікатами про форс-мажорні обставини від 31.03.2025 за №1200-25-0541 та від 18.06.2025 за №1200-25-1022.
У відповідь на вищезазначений лист, АТ «Укргазвидобування» листом №302.1-022-7009 від 15.07.2025 повідомило про відсутність підстави для здійснення доплати суми заборгованості в розмірі нарахованих штрафних санкцій за договором від 11.11.2024 за №УГВ1377/30-24, оскільки листом за №302.1-022-6359 від 26.06.2025 було повідомлено позивача, що враховуючи невиконання ним вимоги №302.1-022-5821 від 11.06.2025 у строк, встановлений п. 7.11 Договору, АТ «Укргазвидобування» було застосовано оперативно-господарську санкцію, а саме отримано суму нарахованих штрафних санкцій, спричинених несвоєчасним виконанням Договору із суми, що підлягала сплаті за товар.
Крім того, відповідно до п. 10.2 Договору позивачем була надана банківська гарантія №42939 від 29.10.2024р на суму 364 899,30 грн, за умовами якої банк-гарант зобов'язується сплатити відповідачу вказану суму, у випадку отримання відповідної вимоги без будь-якого обґрунтування та надання інших документів.
23.06.2025 до позивача надійшов лист за вих. №1-1985 від 23.06.2025 від АТ «КБ «ГЛОБУС» з повідомленням про необхідність здійснення гарантійного платежу згідно п.3.3 договору про надання гарантії №42939/ЮГ-24 від 29.10.2024 у розмірі 364 899,30 грн.
27.06.2025 згідно платіжної інструкції №162 позивачем виконано гарантійний платіж та надіслано на реквізити банку 364 899,30 грн в якості гарантійного платежу за договором про надання гарантії №42939/ЮГ-24 від 29.10.2024.
Позивачем 29.05.2025 остаточно виконано зобов'язання із поставки товарів за Договором поставки №УГВ1377/30-24 від 11.11.2024, що підтверджується відповідним підписом уповноваженої особи відповідача на видатковій накладній №803 від 19.05.2025.
У п.10.3 Договору сторони узгодили, що забезпечення виконання договору повертається протягом п'яти банківських днів з дня настання таких обставин (для забезпечення виконання зобов'язань по договору у формі банківської гарантії): після виконання постачальником зобов'язань за договором в повному обсязі; за рішенням суду, яке набрало законної сили, щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України, що регулює публічні закупівлі.
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційні скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" та Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА" не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Положеннями ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України (який був чинним на дату виникнення спірних правовідносин) з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з приписами ст. 200 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Статтею 560 ЦК України визначено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ст. 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.
Статтею 562 ЦК України визначено, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
У відповідності до ст. 563 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 628 ЦК України, визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У ч. 1 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Перевіряючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підставою для предявлення вимог до гаранта є порушення зобовязань з боку принципала, але не у відношенні гаранта, а щодо бенефіціара за основним зобов'язанням.
Тобто, як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні, підставою для виконання гарантом своїх зобовязань є особливий стан сторін в основній угоді, в якій гарант не є субєктом.
Іншими словами, гарант сплачує відповідну суму бенефіціару при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов'язань (відповідно до Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 639).
За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами ч. 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Колегія суддів поділяє позицію суду першої інстанції щодо застосування приписів ст. 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України, відповідно до яких порушення зобовязання може бути двох видів: по-перше, це невиконання зобовязання (коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобовязання), а по-друге - неналежне виконання зобовязання (виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання). Такий підхід повністю узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 01.04.2019 у справі №910/2693/18 та від 27.01.2020 у справі №911/1867/18, які обґрунтовано враховані місцевим судом.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору поставки №УГВ1377/30-24 від 11.11.2024 сторони підписали специфікацію №1, згідно з якою визначили строк поставки товару (120 календарних днів). Позивач здійснив поставку товару на загальну суму 7 297 986,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №575 та №582 від 15.04.2025, №637 від 28.04.2025, №803 від 19.05.2025, які підписані представниками обох сторін без будь-яких зауважень, а відповідач частково оплатив поставлений товар.
З огляду на наведене вище, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем було повністю виконано умови договору щодо поставки товару, проте, із порушенням строків, визначених додатком № 3.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги АТ «Укргазвидобування» щодо правомірності неповернення банківської гарантії, колегія суддів зазначає таке.
У відповідності до п.1 ч. 2 ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем договору про закупівлю.
Тобто, за змістом вказаної норми Закону, чітко передбачений момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, в той час як можливість неповернення забезпечення існує лише у разі невиконання учасником умов договору. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/4460/19, від 14.01.2019 у справі №910/3777/18, від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23 та від 25.03.2025 у справі № 910/11352/24, релевантність яких до спірних правовідносин правильно встановлена місцевим судом згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на п. 10.3 договору, де сторони прямо узгодили, що забезпечення виконання договору повертається протягом п'яти банківських днів після виконання постачальником зобов'язань за договором в повному обсязі.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що з моменту повного виконання позивачем зобов'язань за договором з поставки товару, у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення забезпечення виконання договору, незалежно від доводів відповідача про неналежне виконання умов договору в частині строків. Доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині відхиляються, як необґрунтовані.
Окремо суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Отже, гарантія, як і порука, має на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло би слугувати меті задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, а тому є надійним, твердим забезпеченням виконання зобов'язань.
При цьому, гарантія за своєю правовою природою виконує компенсаційну функцію покриття всіх грошових вимог кредитора відповідно до умов договору та чинного законодавства.
Тобто, компенсаційна функція полягає у тому, що в межах певної суми гарант бере на себе зобов'язання задовольнити певні грошові вимоги кредитора, які виникли у зв'язку із порушенням принципалом свого зобов'язання (наприклад, щодо сплати неустойки). У такому випадку сума гарантії чітко не визначається, а лише встановлюється верхня межа суми гарантії. Така гарантія не може забезпечувати зобов'язання, що не підлягають грошовій оцінці. Крім того, у такому випадку сума гарантії може бути повернута у разі якщо принципалом буде виконано, хоч із простроченням, основне зобов'язання та компенсовано всі грошові вимоги бенефіціара, які виникли на підставі відповідного прострочення.
В даному випадку, відповідачем не доведено, які саме його вимоги, передбачені умовами договору та чинним законодавством України, були задоволені за рахунок гарантії, які б могли слугувати підставою для їх повного або часткового неповернення.
Щодо доводів апеляційної скарги ТОВ «СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА» про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 193 319,73 грн та 3% річних, колегія суддів відзначає наступне.
Як вірно встановлено судом, строк поставки товару за договором позивач мав виконати до 11.03.2025 (включно). Обґрунтовуючи порушення цього строку, позивач посилався на сертифікати про форс-мажорні обставини від 31.03.2025 №1200-25-0541 та від 18.06.2025 №1200-25-1022.
Місцевий господарський суд зауважив, що договір №УГВ 1377/30-24 від 11.11.2024 укладався сторонами вже під час дії воєнного стану, а відтак, позивач мав враховувати відповідні ризики.
Більше того, як випливає з наявних у справі доказів, позивач виконував свої зобов'язання перед відповідачем в повному обсязі саме у період дії заявлених ним же форс-мажорних обставин, що виключає наявність ознак непереборної сили, яка б абсолютно унеможливлювала виконання договору.
Колегія суддів додатково підкреслює, що розмитнення товару відбулося 09.04.2025 (електронна ВМД 25UA110140002737U9 від 09.04.2025), а поставки товару на адресу підрозділів відповідача розпочалися 15.04.2025.
Відтак, суд першої інстанції дійшов абсолютно обґрунтованого висновку, що визначена у другому сертифікаті ТПП №1200-25-1022 дата закінчення дії форс-мажорних обставин (29 травня 2025 року) є такою, що не доводить неможливість виконання зобов'язання за договором та спростовується фактичною логістикою товару на території України.
Відповідно до положень ст. 235 ГК за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.
До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.
Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.
Згідно з приписами ст. 237 ГК України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання.
Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.
Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.
З огляду на доведеність порушення позивачем строків поставки, колегія суддів погоджується, що АТ «Укргазвидобування» правомірно нарахувало пеню та штраф, і, керуючись п. 7.11 договору та статтями 235, 237 ГК України, обґрунтовано застосувало оперативно-господарську санкцію, утримавши 193 319,73 грн із суми, що підлягала сплаті за поставлений товар. Застосування цієї санкції відбулося у чіткій відповідності до погодженого сторонами порядку.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений товар у сумі 193 319,73 грн та похідної вимоги про стягнення 3% річних, а доводи апеляційної скарги позивача не спростовують цих висновків.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2026, ухвалено із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування або зміни немає.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі 910/11797/25, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, додатковим рішенням місцевого господарського суду було частково задоволено заяву ТОВ «СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА» та стягнуто з АТ «Укргазвидобування» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн (із заявлених 56 000,00 грн).
Скаржник (відповідач) не погоджується з вказаним судовим актом, аргументуючи це тим, що стягнуті витрати є необґрунтованими, Акт здачі-приймання робіт не деталізує кількість витраченого часу, а вказані у Завданні послуги є єдиним комплексом і не можуть кваліфікуватися окремо. Крім того, скаржник наголошує на неспівмірності витрат з огляду на розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників.
Положеннями ст. 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частина 5 статті 129 ГПК України передбачає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).
За змістом статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Положеннями Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено види адвокатської діяльності, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Тож, вибір форми та суб'єкта надання правової допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов'язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта. Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №916/893/21.
Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Суд першої інстанції, дослідивши договір надання правничої допомоги №ПД-04/08 від 04.08.2025, завдання №2 та акт здачі-приймання робіт, вірно встановив, що сторонами було погоджено саме фіксовану вартість послуг у розмірі 56 000,00 грн.
При цьому, розглядаючи клопотання відповідача про зменшення судових витрат, місцевий господарський суд слушно зауважив, що до переліку послуг, зафіксованих у завданні №2, були включені дії, які фактично не вчинялися (зокрема, супроводження розгляду справи у судових засіданнях, складання інших процесуальних документів, крім позову, отримання документів у суді), оскільки справа розглядалася в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Фактично правова допомога звелася до складання позовної заяви та подання її через підсистему «Електронний суд».
Враховуючи вказані обставини, а також застосовуючи критерії розумності, співмірності та пропорційності (частина 5 статті 129 ГПК України), суд першої інстанції обґрунтовано скористався своїм правом на зменшення розміру витрат на правничу допомогу та стягнув з відповідача 6 000,00 грн замість заявлених 56 000,00 грн.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком, оскільки сума у розмірі 6 000,00 грн є абсолютно розумною, виправданою та адекватною компенсацією за підготовку позовної заяви майнового характеру у господарському спорі з урахуванням його складності та ціни позову.
Відхиляючи доводи скаржника про відсутність в Акті детального погодинного опису витраченого адвокатом часу, колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Доводи апелянта про те, що послуги з правового аналізу та підготовки позову є "єдиним комплексом", не спростовують факту надання адвокатом реальної правової допомоги (результатом якої стало відкриття провадження та часткове задоволення позову), а тому не можуть бути підставою для повної відмови у відшкодуванні цих витрат. Суд першої інстанції вже врахував ці обставини, зменшивши заявлену суму майже вдесятеро.
Відтак, місцевий господарський суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права при ухваленні додаткового рішення, забезпечивши баланс інтересів сторін. Доводи апеляційної скарги АТ «Укргазвидобування» не спростовують законності додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026, у зв'язку з чим воно підлягає залишенню без змін.
Згідно з ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржників.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/11797/25 - залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2026 - залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2026 у справі №910/11797/25 - залишити без змін.
4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/11797/25 - залишити без змін.
5. Судовий збір за подання апеляційних скарг покласти на апелянтів.
6. Матеріали справи №910/11797/25 повернути до місцевого господарського суду.
7. Повний текст постанови складено та підписано 21.05.2026.
8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст. 287 ГПК України, та у строки, втсановлені ст. 288 ГПК України.
Головуючий суддя О.М. Сковородіна
Судді А.І. Тищенко
Р.М. Колесник