вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" травня 2026 р. Справа№ 911/973/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання: Лукінчук І.А.,
представників сторін:
від позивача: Ярук А.І. (в залі суду),
від відповідача: Пудкалюк К.О. (в залі суду),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»
та Приватного підприємства «Еверест»
на рішення Господарського суду Київської області від 29.01.2026 (повний текст складено 16.02.2026)
у справі № 911/973/24 (суддя Бацуца В.М.)
за позовом Приватного підприємства «Еверест»
до Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»
про стягнення 6 012 477,68 грн,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У квітні 2024 року Приватне підприємство «Еверест» (далі - Підприємство) сформувало у системі «Електронний суд» позовну заяву, у якій з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просило стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» (далі - Товариство) 5 702 846,02 грн, з яких 2 726 212,11 грн заборгованості, 160 822,98 грн 3% річних, 859 131,21 грн інфляційних втрат та 1 956 679,72 грн пені.
На обґрунтування заявлених вимог Підприємство посилається на невиконання Товариством обов'язку щодо оплати у повному обсязі за товар згідно з договором поставки від 01.07.2020.
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі №911/973/24 за позовом Підприємства до Товариства про стягнення 5 702 846,02 грн позов задоволено частково; стягнуто з Товариства на користь Підприємства 2 726 212,10 грн боргу, 160 114,48 грн 3% річних, 859 131,21 грн інфляційних втрат, 1 495 677,44 грн пені, 78 617,03 грн судового збору та 45 951,93 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі №911/973/24 змінено та викладено п. 1 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі №911/973/24 в такій редакції: «Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства на користь Підприємства 2 726 212,10 грн боргу, 160 114,48 грн 3% річних, 1 495 677,44 грн пені, 65 730,06 грн судового збору та 38 419,45 грн витрат на професійну правничу допомогу». Стягнуто з Підприємства на користь Товариства витрати по сплаті судового забору за подачу апеляційної скарги в сумі 15 464,36 грн. Стягнуто з Товариства в дохід Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 15 723,40 грн.
Постановою Верховного Суду від 13.05.2025 скасовано рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі №911/973/24, справу №911/973/24 передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
У серпні 2025 року Підприємство відповідною заявою збільшило позовні вимоги та просило стягнути з Товариства 2 749 749,62 грн основної заборгованості, 1 956 679,72 грн пені, 1 360 467, 60 грн інфляційних збитків, 276 037,12 грн 3 % річних.
Позиції учасників справи.
У листопаді 2025 року Товариство звернулося з клопотанням про зменшення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, у якому просило суд зменшити штрафні санкції та стягнути 735 567,13 грн пені, 360 004,79 грн інфляційних втрат та 71 716, 63 грн 3 % річних.
Підприємство надало заперечення на подане Товариством клопотання про зменшення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних.
У січні 2026 року Товариство у заяві від 22.01.2026 визнало позов тільки в частині основної заборгованості у розмірі 1 338 984, 33 грн, а в частині інших вимог поклалося на розсуд суду.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Київської області від 29.01.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Підприємства 1 338 984,33 грн основної заборгованості, 1 445 940,43 грн пені, 981 914,79 грн інфляційних збитків, 195 335,02 грн 3% річних та судові витрати 47 546,09 грн судового збору. Відмовлено в задоволенні інших позовних вимог.
Суд дійшов висновку, що обґрунтованими є вимоги Підприємства в частині стягнення з Товариства суми основної заборгованості за договором поставки від 01.07.2020 у розмірі 1 338 984,33 грн без урахуванням зміни курсу долара до гривні на підставі п. 8 специфікації №1 від 01.07.2020. Також суд здійснив власний розрахунок пені, інфляційних та 3% річних, виходячи зі встановленого розміру заборгованості.
Відмовляючи у задоволенні клопотання Товариства про зменшення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань, суд виходив з того, що відповідач не зазначив жодних обставин та доказів їх підтвердження, передбачених положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Товариства та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Київської області від 29.01.2026, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних збитків та змінити рішення у відповідній частині. Судові витрати покласти на позивача.
Товариство вважає, що суд правильно визначив суму основного боргу в розмірі 1 338 984,33 грн і таку суму відповідач визнавав під час розгляду справи в суді першої інстанції. Відповідач вважає, що суд стягнув надмірно великі суми пені, інфляційних збитків та 3% річних, що у сумі складає 2 623 190,24 грн.
На думку Товариства, суд першої інстанції відмовив у задоволенні його клопотання про зменшення штрафних санкцій без належного обґрунтування.
Скаржник зазначає, що з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, які не були враховані судом першої інстанції, існує необхідність у зменшенні пені, 3% річних та інфляційних збитків, та, відповідно, необхідно змінити рішення у відповідній частині. Оскільки пеня, інфляційні витрати та 3% річних складають 2 623 190,24 грн, а сума основного боргу 1 338 984,33 грн, то стягнення повністю пені, інфляційних витрат та 3% річних є неспівмірним та таким, що порушує права та законні інтереси відповідача.
Позиції учасників справи.
Підприємство у поданому відзиві проти апеляційної скарги Товариства заперечило, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Товариства по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2026 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/973/24 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Київської області від 29.01.2026 до надходження матеріалів справи №911/973/24.
25.02.2026 матеріали справи №911/973/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду Київської області від 29.01.2026 у справі №911/973/24 залишено без руху. Надано Товариству строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору в сумі 47 217,42 грн у встановленому порядку. Попереджено Товариство, що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Київської області від 29.01.2026 у справі №911/973/24. Розгляд справи призначено на 06.04.2026. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Підприємства та узагальнення її доводів.
Також не погодившись з рішенням Господарського суду Київської області від 29.01.2026, Підприємство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови Підприємству у стягненні з Товариства суми основного боргу з урахування валютної (курсової) різниці у розмірі 1 387 237,77 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства на користь Підприємства суму основного боргу з урахуванням валютної (курсової) різниці у розмірі 2 726 212,10 грн, в іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.
Апелянт вважає, що суд в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми основного боргу з урахуванням валютної (курсової) різниці усунувся від виконання обов'язків, передбачених ст. 8, 9, 55 Конституції України, ст. 236, 238 ГПК України, вказівок п. 2, 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» №6 від 23.03.2012; постановив незаконне, необґрунтоване, упереджене рішення без повного з'ясування всіх суттєвих та фактичних обставин справи, без належного дослідження доказів у справі, які мають значення для правильного вирішення справи, без надання правової оцінки цим доказам та доводам сторін.
За доводами Підприємства, у Специфікації №1 від 01.07.2020 до договору сторони визначили валюту ціни вугілля - долар США, порядок оплати - в національній валюті гривні за курсом НБУ долара США, встановленим у робочий день, що передує даті оплати рахунку, та валютне застереження - якщо коливання курсу долара буде більше або менше 5% за період відтермінування оплати, то постачальник залишає за собою право переглядати ціну з урахування ціни долара у гривні. Отже, ціна договору визначена сторонами у розмірі 210,00 доларів США і не змінювалась сторонами. Таку редакцію Специфікації №1 від 01.07.2020 погодили обидві сторони договору.
Апелянт зазначає, що відповідач приймав та визнавав вимоги п. 8 Специфікації та коливання курсу долара США до гривні у кожній фактичній оплаті, що є конклюдентною дією, а тому редакція п. 8 специфікації до договору та його зміст не вимагає в розумінні п. 12.4 договору будь-яких додаткових письмових погоджень.
Щодо врахування судом першої інстанції платежу від 24.02.2021 у сумі 351 923,04 грн скаржник вважає, що відповідність товару у специфікації та рахунку не може свідчити про пов'язаність цього платежу з договором; суд не досліджував питання асортименту товарів, які продає позивач, більше того, позивач наголошував на тому, що відповідач так і не надав рахунок, зазначений у призначені платежу - рах. №СФ-0001 від 24.02.2021, що прямо свідчить про позадоговірний характер платежу. Також суд не зазначив, яка кількість тон була зарахована в рахунок платежу у розмірі 351 923,04 грн.
Позиції учасників справи.
Від Товариства відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Підприємства по суті.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.03.2026 апеляційну скаргу Підприємства на рішення Господарського суду Київської області від 29.01.2026 у справі №911/973/24 передано для розгляду колегії у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду Київської області від 29.01.2026 у справі №911/973/24. Постановлено здійснювати розгляд апеляційних скарг Підприємства та Товариства на рішення Господарського суду Київської області від 29.01.2026 у справі №911/973/24 в одному апеляційному провадженні. Розгляд справи призначено на 06.04.2026. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу Підприємства протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
01.07.2020 Підприємство (постачальник) та Товариство (покупець) уклали договір поставки №01-07Е/19 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити у встановлений термін у власність покупця вугільну продукцію (вугілля), a покупець зобов'язався прийняти вугілля та сплатити за нього грошові кошти на умовах, викладених у договорі.
Марка вугілля, сорт, кількість, якість, строки поставки вугілля, що поставляється, визначаються в специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 2.1 договору ціна вугілля зазначена в національній валюті України, що фіксується в специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною договору.
Фактична вартість вугілля за договором буде визначатись сторонами сумарною вартістю товарних поставок вугілля, які визначені в специфікаціях, доданих до договору, та прийняті покупцем у період дії договору (п. 2.3 договору).
Відповідно до п. 2.4 договору загальна сума договору може бути змінена за згодою сторін, у зв'язку зі зміною рівня цін, обсягів поставки та/або підписанням нових специфікацій. Загальна сума договору визначається загальною сумою всіх специфікацій за договором.
Постачальник поставляє вугілля залізничним транспортом насипом (навалом) у відкритих піввагонах з люками, що відкриваються, на умовах DPP - станція призначення (ст. Сухоліси, Південно-Західної залізниці, код станції: 344001, код отримувача - 4332) (п. 3.1 договору).
Згідно з п. 3.2 договору відправником вугілля, що поставляється, може бути підприємство, яке не є стороною за договором, одержувачем вугілля є сторона, яка визначена в договорі як покупець.
Постачальник передає у власність покупця вугілля, вказане у видаткових накладних на підставі додатків - специфікацій до договору. Датою поставки та право власності на вугілля виникає у покупця з дати, що вказана на штемпелі залізничної накладної станцією призначення (п. 3.7 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України на підставі рахунків постачальника та згідно із залізничною накладною.
Оплата вугілля здійснюється покупцем за фактом поставки постачальником до 31.12.2020, з моменту його отримання покупцем згідно з п. 3.7. Покупець зобов'язується здійснити оплату отриманого вугілля шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у рахунку постачальника, якщо інші умови оплати не зазначено в додатках (специфікаціях) (п. 4.2 договору).
Згідно з п. 5.3 договору приймання вугілля, що постачається за договором, здійснюється покупцем чи вантажоодержувачем вугілля шляхом підписання акта приймання-передачі вугілля на підставі даних про кількість та якість вугілля, зазначених в рахунку, залізничній накладній та паспорті (сертифікаті, посвідченні) якості.
Прострочення оплати вартості поставленої партії вугілля відповідно до п. 4.2 договору або строків оплати, визначених у специфікації, тягне сплату покупцем на користь постачальника пені в розмірі 0,1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення. Пеня нараховується від дня виникнення прострочення і по день остаточного погашення зобов'язання за договором (п. 7.2 договору).
Відповідно до п. 11.1 договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і діє до 01.06.2021, а в частині виконання грошових та гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання.
01.07.2020 сторони підписали специфікацію №1 до договору (далі - Специфікація), яка є додатком №1 до договору.
У Специфікації сторони погодили:
- постачальник поставляє покупцеві вугілля, зазначене в таблиці №1, а саме вугілля марки АО (25-70) та АО (25-50) у кількості 700 т (+/- 10%) (п. 1);
- сума поставки за цією специфікацією складає 3 961 650,00 грн з ПДВ (п. 2);
- вантажоодержувачем є Товариство (п. 6);
- строк відвантаження: липень-серпень 2020 року. Оплата за вугілля здійснюється в гривнях за курсом НБУ долара США, встановленим у робочий день, що передує даті оплати рахунку, виходячи з еквівалента ціни за вугілля. Ціна на вугілля фіксується станом на 10.07.2020 та складає 210,00 доларів США за 1 т з ПДВ. Курс НБУ гривні по відношенню до долара США станом на 10.07.2020 становить 26,95 грн. Якщо коливання курсу долара буде більше або менше 5% за період відтермінування оплати, то постачальник залишає за собою право переглядати ціну з урахуванням ціни долара до гривні (п. 8).
Сторони не заперечують, що на виконання умов договору постачальник поставив, а покупець прийняв товар, а саме вугілля кам'яне АО (25-50) у загальній кількості 680 тон, загальною вартістю (відповідно до видаткових накладних) 3 855 600,00 грн (згідно з підписаними сторонами та скріпленими їх печатками видатковими накладними: №РН-0267 від 31.07.2020 у кількості 68 тон на суму 385 560,00 грн; №РН-0268 від 06.08.2020 у кількості 68 тон на суму 385 560,00 грн; №РН-0272 від 17.08.2020 у кількості 272 тони на суму 1 542 240,00 грн; №РН-0273 від 21.08.2020 у кількості 272 тони на суму 1 542 240,00 грн).
Товар у кількості 68 тон, який поставлявся покупцю на підставі залізничної накладної №29380946, доставлений на станцію призначення Сухоліси 31.07.2020, що підтверджується штемпелем станції призначення у вказаній залізничній накладній.
Товар у кількості 68 тон, який поставлявся покупцю на підставі залізничної накладної №29381062, доставлений на станцію призначення Сухоліси 06.08.2020, що підтверджується штемпелем станції призначення у вказаній залізничній накладній.
Товар у кількості 272 тони, який поставлявся покупцю на підставі залізничної накладної №29467910, доставлений на станцію призначення Сухоліси 17.08.2020, що підтверджується штемпелем станції призначення у вказаній залізничній накладній.
Товар у кількості 272 тони, який поставлявся покупцю на підставі залізничної накладної №29477947, доставлений на станцію призначення Сухоліси 21.08.2020, що підтверджується штемпелем станції призначення у вказаній залізничній накладній.
Жодної оплати вартості поставленого постачальником вугілля у кількості 680 тон до 31.12.2020 покупець не здійснив, що він не заперечує.
Постачальник виставив покупцю з посиланням на договір рахунки-фактури за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у загальній кількості 251,33 тони на загальну суму 1 469 666,89 грн, а саме: №СФ-0002 від 02.06.2021 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 80,000 тон на суму 462 067,20 грн; №СФ-0001 від 19.01.2022 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 89,965 тони на суму 531 299,69 грн; №СФ-0002 від 14.02.2022 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 81,365 тони на суму 476 300,00 грн.
Зазначені рахунки свідчать, що у них ціна за вугілля сформована постачальником на підставі пункту 8 специфікації №1 з урахування того, що покупець не сплатив за поставлене вугілля у строк до 31.12.2020, як передбачено умовами договору, а за період відтермінування оплати коливання курсу долара було більшим за 5%.
Відповідно до наданих Підприємством виписок з особового рахунку:
- рахунок-фактура №СФ-0002 від 02.06.2021 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 80,000 тон на суму 462 067,20 грн покупець оплатив 07.06.2021 з призначенням платежу: «вугілля кам'яне зг. рах № СФ-0002 від 02.06.2021 у т.ч. ПДВ 20,00 % - 77011,20»;
- рахунок-фактура №СФ-0001 від 19.01.2022 вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 89,965 тони на суму 531 299,69 грн покупець оплатив 20.01.2022 з призначенням платежу: «вугілля кам'яне АО(25-50 мм) зг. рах № СФ-0001 від 19.01.2022 зг дог № 01-07Е/19 від 01.07.20 у т.ч. ПДВ 20,00 % - 88549,95»;
- рахунок-фактура №СФ-0002 від 14.02.2022 за вугілля кам'яне АО (25-50 мм) у кількості 81,365 тон на суму 476 300,00 грн покупець оплатив 14.02.2022 з призначенням платежу: «вугілля кам'яне зг. рах № СФ-0002 від 14.02.2022 у т.ч. ПДВ 20,00 % - 79383,33».
24.02.2021 Товариство перерахувало Підприємству 351 923,04 грн вартості поставленого вугілля (виписка з банківського рахунку відповідача за 24.02.2021).
16.11.2021 Підприємство повернуло Товариству вказані грошові кошти як помилково перераховані.
Цього ж дня, 16.11.2021, платіжною інструкцією №10483 покупець сплатив постачальнику 351 923,04 грн з призначенням платежу: «вугілля кам'яне АО(25-50 мм) зг. рах №СФ-0001 від 24.02.2021 у т.ч. ПДВ 20,00 % - 58 653,84» (виписка з банківського рахунку відповідача за 16.11.2021).
У період 02.06.2021-14.02.2022 покупець перерахував постачальнику 1 469 666,89 грн вартості поставленого вугілля.
27.02.2023 покупець перерахував постачальнику 695 025,74 грн з призначенням платежу: «оплата за вугілля зг дог № 01-07Е/19 від 01.07.2020 у т.ч. ПДВ 20,00 % - 115 837,62».
07.03.2024 Підприємство направило Товариству претензію №1 від 07.03.2024 (цінний лист №1403005260915 від 07.03.2024), у якій просило Товариство протягом 5 календарних днів від дати отримання цієї претензії перерахувати позивачу 6 012 477,68 грн, з яких 2 749 749,62 грн боргу, 176 537,28 грн 3% річних, 2 148 686,40 грн пені та 937 504,37 грн інфляційних втрат.
Разом з претензією №1 від 07.03.2024 Підприємство виставило Товариству рахунок-фактуру №СФ-0000001 від 07.03.2024 на оплату 2 749 749,62 грн боргу за договором №01-07Е/19 від 01.07.2020.
Товариство залишило претензію без відповіді та задоволення.
Підприємство просить стягнути з Товариства 2 749 749,62 грн основної заборгованості, що включає суми курсової різниці відповідно до умов договору та п. 8 Специфікації №1 від 01.07.2020.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України, чинного станом на дату укладення договору та спірних правовідносин).
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За визначенням ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Під предметом договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.
У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов'язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов'язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 22.04.2025 у справі №910/5296/24, прийнятій після подання касаційної скарги Товариства у цій справі №911/973/24, та висновки у якій підлягають урахуванню в силу приписів ч. 4 ст. 300 ГПК України, господарські суди з огляду на зміст та умови договору (а не назву договору) мають встановити, який саме правочин вчинено сторонами, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. З'ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно.
У постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
Верховний Суд послідовно та незмінно висновував, що, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору, з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов'язків, моменту виникнення зобов'язання тощо.
Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06.03.2025 у справі №910/21682/15 (910/10924/22), від 22.04.2025 у справі №910/5296/24, прийнятих після подання касаційної скарги Товариства у цій справі №911/973/24, та висновки у яких підлягають урахуванню в силу приписів ч. 4 ст. 300 ГПК України.
Так, зі встановлених у цій справі обставин і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що предметом позову є вимога постачальника (Підприємства) до покупця (Товариства) про стягнення вартості отриманого покупцем товару і така вартість визначена постачальником з урахуванням збільшення валютного курсу.
Скасовуючи рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі №911/973/24 та направляючи цю справу на новий розгляд до Господарського суду Київської області, Верховний Суд у постанові від 13.05.2025 зазначив таке.
Як позивач, так і суди першої та апеляційної інстанцій послались на положення п. 8 Специфікації, якою передбачено, зокрема, те, що оплата за вугілля здійснюється в гривнях за курсом НБУ долара США, встановленим у робочий день, що передує даті оплати рахунку, виходячи з еквівалента ціни за вугілля. Ціна на вугілля фіксується станом на 10.07.2020 та складає 210,00 доларів США за 1 т з ПДВ. Курс НБУ гривні по відношенню до долара США станом на 10.07.2020 становить 26,95 грн, якщо коливання курсу долара буде більше або менше 5% за період відтермінування оплати, то постачальник залишає за собою право переглядати ціну з урахуванням ціни долара до гривні.
Суди попередніх інстанцій виснували про те, що перегляд ціни на вугілля, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонений, не суперечить чинному законодавству України та погоджений сторонами в п. 8 Специфікації. Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України у п. 8 Специфікації сторони визначили, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за курсом долара, що передує даті оплати рахунку, виходячи з еквівалента ціни за вугілля, при цьому право на перегляд ціни з урахуванням курсу долара сторони залишили за позивачем. Умовами договору та специфікації не встановлено обов'язку позивача повідомляти відповідача про перегляд ціни, якщо коливання курсу долара буде більше або менше 5% за період відтермінування відповідачем оплати.
Водночас Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою інші умови договору та специфікації.
Так, як визначено у п. 2.1 договору, ціна вугілля зазначена в національній валюті України, що фіксується в специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною договору.
Пунктами 2.3, 2.4 договору передбачено, що фактична вартість вугілля за договором буде визначатись сторонами сумарною вартістю товарних поставок вугілля, які визначені в специфікаціях, доданих до договору, та прийняті покупцем в період дії договору. Загальна сума договору може бути змінена за згодою сторін у зв'язку зі зміною рівня цін, обсягів поставки та/або підписанням нових специфікацій. Загальна сума договору визначається загальною сумою всіх специфікацій за договором.
Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України на підставі рахунків постачальника та згідно з залізничною накладною.
Згідно з п. 4.2 договору оплата вугілля здійснюється покупцем за фактом поставки постачальником до 31.12.2020, з моменту його отримання покупцем згідно з п. 3.7 покупець зобов'язується здійснити оплату отриманого вугілля шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у рахунку постачальника, якщо інші умови оплати не зазначено в додатках (специфікаціях).
Відповідно до п. 12.4 договору зміни та доповнення до договору будуть дійсні за умови, якщо вони укладені в письмовій формі і підписані уповноваженими на це представниками сторін та скріплені печатками.
У п. 2 специфікації, яка прийнята судами попередніх інстанцій, сторонами погоджено, що сума поставки за цією специфікацією складає 3 961 650,00 грн з ПДВ, у п. 3 специфікації передбачено, що базова ціна однієї тони вугілля і показники якості зазначені в таблиці №1, а у п. 7 специфікації визначено, що умови оплати - згідно з договором.
В таблиці №1, яка викладена у специфікації, сторони визначили, що ціна за 1 тонну вугілля (марки АО(25-70) та АО(25-50)) без ПДВ становить 4 716,25 грн.
Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою наведені вище умови договору та специфікації, зокрема, положення п. 2.3, 4.1, 4.2 договору та п. 2, 3, 7, таблиці №1 специфікації, в яких сторони погодили фактичну вартість вугілля в національній валюті, а саме вартість за 1 тону - 4 716,25 грн без ПДВ та 5 659,50 грн з ПДВ, та вартість суми поставки загалом - 3 961 650,00 грн з ПДВ.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Частиною 2 ст. 632 ЦК України визначено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Із п. 2.3, 12.4 договору та п. 8 специфікації убачається, що у випадку зміни курсу долара (більше або менше 5%) у постачальника є право переглядати ціну на вугілля, однак така зміна можлива за наявності підписаних сторонами нових специфікацій або підписаних сторонами змін та доповнень до договору (які, як правило, вносяться шляхом укладення додаткової угоди до основного договору).
Отже, лише у такому разі у постачальника виникає право на стягнення вартості вугілля, зміненої внаслідок зміни валютного курсу.
Водночас ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не досліджували, та не встановлювали обставин укладення між сторонами відповідної додаткової угоди про зміну ціни договору, чи підписання сторонами нових специфікацій, існування яких надає постачальнику право стягнення з покупця відповідних сум.
Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на викладене, є передчасними висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що умовами договору та специфікації не встановлено обов'язку позивача повідомляти відповідача про перегляд ціни, якщо коливання курсу долара буде більше або менше 5% за період відтермінування відповідачем оплати.
Також Верховний Суд зазначив, що без дослідження та без встановлення вище вказаних обставин є передчасними висновки судів попередніх інстанції про стягнення з відповідача суми основного боргу, визначеної позивачем і судами з врахуванням валютної (курсової) різниці.
При цьому визначені у п. 8 специфікації умови (у сукупності) стосуються питання можливої зміни ціни товару з урахуванням коливання курсу долара до гривні. До того ж, як зазначалось вище, таке питання зміни ціни повинно відбуватись за погодженням обох сторін, зокрема, шляхом підписання сторонами змін та доповнень до договору або підписання сторонами нових специфікацій.
Отже, враховуючи, що сторони у договорі погодили відповідний порядок перегляду ціни на вугілля, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), а саме за погодженням обох сторін, застосування судами попередніх інстанцій положень ч. 2 ст. 533 ЦК України є неправильним.
До того ж суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги суперечливу поведінку позивача щодо вартості товару за договором при визначенні ним суми основного боргу та нарахованих сум штрафних санкцій, з огляду на те, що у позові позивач здійснював визначення вартості товару, виходячи з ціни згідно з видатковими накладними та з урахуванням валютної (курсової) різниці, а штрафні санкції нараховував, виходячи з вартості визначеної у п. 2, 3, таблиці №1 специфікації та без урахування валютної (курсової) різниці.
Отже, суди попередніх інстанцій належним чином не встановили дійсні обставини справи щодо визначення сторонами фактичної вартості товару за договором та, відповідно, суми боргу відповідача перед позивачем, нарахованих на таку суму інфляційних втрат, 3% річних та пені.
Крім того, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для зменшення розміру 3% річних з огляду, зокрема, на те, що заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Водночас, за Висновком Верховного Суду, такі висновки не узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається і скаржник, і сам суд апеляційної інстанції, у якій Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
При цьому у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 Велика Палата Верховного Суду підтримала свій висновок (постанова від 18.03.2020 у справі №902/417/18) щодо права суду, за певних умов, на зменшення розміру річних відсотків (ст. 625 ЦК України).
Колегія суддів з огляду на доводи апеляційної скарги Підприємства в частині, що стосується відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми основного боргу з урахуванням валютної (курсової) різниці, зазначає таке.
Верховний Суд, направляючи цю справу на новий розгляд, у свої постанові зазначив, що у постачальника виникає право на стягнення вартості вугілля зміненого внаслідок зміни валютного курси лише за наявності умов, визначених п. 2.3, 12.4 договору та п. 8 Специфікації. Так, у разі зміни курсу долара (більше або менше 5%) у постачальника є право переглядати ціну на вугілля. Однак така зміна можлива за наявності підписаних сторонами нових специфікацій або підписаних сторонами змін та доповнень до договору (які, як правило, вносяться шляхом укладення додаткової угоди до основного договору).
Верховний Суд зауважив на тому, що визначені у п. 8 специфікації умови (у сукупності) стосуються питання можливої зміни ціни товару з урахуванням коливання курсу долара до гривні. До того ж, як зазначалось вище, таке питання зміни ціни повинно відбуватись за погодженням обох сторін, зокрема, шляхом підписання сторонами змін та доповнень до договору або підписання сторонами нових специфікацій.
Колегія суддів відзначає, що у матеріалах справи відсутні докази, які свідчили би про укладення між сторонами відповідної додаткової угоди про зміну ціни договору чи підписання сторонами нових специфікацій, існування яких надає постачальнику право стягнення з покупця відповідних сум.
Отже, враховуючи, що сторони у договорі погодили відповідний зрозумілий порядок перегляду ціни на вугілля в разі зміни курсової різниці (зміни курсу гривні стосовно долара), а саме за погодженням обох сторін, і за відсутності доказів, які свідчили би про таке погодження у певний спосіб, застосування положень ч. 2 ст. 533 ЦК України є неправомірним.
За таких обставин у позивача відсутнє право вимагати від відповідача оплати вартості вугілля з урахуванням коливання (зміни) курсу долара до гривні на підставі п. 8 специфікації № 1 від 01.07.2020.
Враховуючи встановлені у справи обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки Товариство у встановлений договором строк та станом на час розгляду справи товар у повному обсязі не оплатило, обґрунтованим є висновок місцевого суду, що основна заборгованість Товариства перед Підприємством складає 1 338 984,33 грн.
З огляду на доводи апеляційної скарги Підприємства щодо платежу на суму 351 923,04 грн суд зазначає таке.
Підприємство вважає зазначений платіж таким, що не є належним в якості оплати товару за договором, оскільки цей платіж (грошові кошти) був повернутий ним Товариству 16.11.2021. Суд встановив, що 24.02.2021 Товариство здійснило цей платіж як оплату товару за договором. 16.11.2021 о 12 год 24 хв Підприємство повернуло Товариству вказані грошові кошти як помилково перераховані і в той же день 16.11.2021 о 14 год 37 хв Товариство повторно перерахувало Підприємству 351 923,04 грн як оплату за товар за договором. Підприємство зазначені обставини не спростувало.
Доводи Підприємства про те, що виписка з банківського рахунка Товариства за 16.11.2021 та платіжна інструкція №10483 від 16.11.2021 на суму 351 923,04 грн щодо оплати товару за договором не є належними доказами оплати Товариством товару саме за договором поставки №01-07Е/19 від 01.07.2020 і стосуються інших позадоговірних відносин між сторонами, суд оцінює критично та зазначає, що кошти Товариство сплатило з призначенням платежу «оплата вугілля кам?яне АО (25-50 мм) згідно рах. № СФ-0001 від 24.02.2021». Суд першої інстанції зауважив, що вказаний товар відповідає товару, зазначеному у Специфікації №1 від 01.07.2020 до договору, а інших договірних чи позадоговірних відносин щодо купівлі-продажу вугілля між сторонами не виникало і відповідні інші договори чи видаткові накладні поза межами дії договору поставки від 01.07.2020 між сторонами не підписувались.
За таких підстав вимоги Підприємства підлягають задоволенню частково, до стягнення з Товариства на користь Підприємства підлягають 1 338 984,33 грн основної заборгованості за договором поставки від 01.07.2020 (без урахуванням зміни курсу долара до гривні на підставі п. 8 Специфікації №1 від 01.07.2020).
Щодо доводів апеляційної скарги Підприємства в частині, що стосується подання платіжної інструкції №10483 від 16.11.2021 на суму 351 923,04 грн, суд зазначає, що Північний апеляційний господарський суд у постанові від 17.02.2025 для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду ухвалив розглядати справу по суті з урахуванням наданої апелянтом в суді апеляційної інстанції копії цієї платіжної інструкції.
У цій же постанові від 17.02.2025 Північний апеляційний господарський суд також щодо наданих відповідачем під час апеляційного перегляду копій платіжних інструкцій №10742 від 20.01.2022 на суму 531 299,69 грн, №12552 від 27.02.2023 на суму 695 025,74 грн, №10802 від 14.02.2022 на суму 476 300,00 грн та №9698 від 07.06.2021 на суму 462 067,20 грн зазначив, що матеріалами справи підтверджується, що докази про сплату відповідачем коштів згідно з цими платіжними інструкціями містяться в матеріалах справи, а отже такі платіжні інструкції фактично не є додатковими доказами.
Щодо апеляційної скарги Товариства в частині, що стосується відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, апеляційний суд зазначає таке.
Товариство у своєму клопотанні від 05.11.2025 про зменшення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних просило суд зменшити штрафні санкції, інфляційні втрати та 3% річних та стягнути 735 567,13 грн пені, 360 004,79 грн інфляційних втрат та 71 716,63 грн 3% річних згідно з доданими розрахунками.
Суд першої інстанції визнав обґрунтованими та задовольнив вимоги Підприємства про стягнення з Товариства 1 445 940,43 грн пені, 981 914,79 грн інфляційних збитків, 195 335,02 грн 3% річних.
Відмовляючи у задоволенні клопотання Товариства, суд вказав на те, що відповідач не зазначив жодних обставин та доказів їх підтвердження, передбачених положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України, а тому у суду відсутні правові підстави для реалізації його права на зменшення розміру штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, заявлених позивачем.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Верховний Суд неодноразово та послідовно наводив висновки, згідно з якими застосування у ст. 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі №911/95/20, від 18.12.2024 у справі №921/320/24 та ін.). При цьому розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена права компенсації своїх майнових втрат; такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків; такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. 549-552 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 наголосила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст. 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема у постановах від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі №909/321/24 та ін.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначив, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не зазначив жодних обставин та доказів їх підтвердження, передбачених положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України, а тому вважає відмову суду у задоволенні клопотання Товариства про зменшення розміру штрафних санкцій в частині, що стосується пені, правомірною.
Апеляційний суд при цьому відзначає, що у апеляційній скарзі Товариство не визначає, які конкретно обставини не врахував суд першої інстанції під час вирішення клопотання про зменшення штрафних санкцій. Крім того, береться до уваги і те, що вугілля було поставлене ще у 2020 році і досі повністю не оплачене.
Щодо вимог клопотання Товариства в частині зменшення інфляційних та 3% річних апеляційний суд зазначає, що клопотання Товариства у цій частині у будь-якому разі не підлягає задоволенню, оскільки зменшення таких нарахувань не передбачене чинним законодавством.
Так, у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд у визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти. Отже, розмір процентів річних, який визначений законом (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат. Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат. Висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №904/4334/22, від 24.01.2024 у справі №917/991/22, від 01.10.2024 у справі №910/18091/23 та від 05.11.2024 у справі №902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №712/4975/22.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційних скарг витрати за їх подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянтів.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційні скарги Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» та Приватного підприємства «Еверест» на рішення Господарського суду Київської області від 29.01.2026 у справі №911/973/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.01.2026 у справі №911/973/24 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційних скарг, покласти на скаржників.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 21.05.2026.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
В.А. Корсак