21 травня 2026 року
м. Харків
справа № 643/7098/24
провадження № 22-ц/818/2105/26
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії Маміної О.В., Мальованого Ю.М.
за участю секретаря Риндіч О.Б.
сторони справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2025 року в складі судді Афанасьєва В.О.,-
В липні 2024 року ТОВ «ФУ «ЄФКР» звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №03П/2019 від 07.02.2019 у розмірі 549308,50 гривень та судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 8239,63 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 лютого 2019 року між Акціонерним товариством «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір N?03П/2019, у відповідності до п. 1.1. якого Кредитодавець надає кредитні кошти в сумі та на умовах визначених договором, які позичальник зобов?язується повернути Кредитодавцю, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі згідно з додатками до Договору. 05 лютого 2020 між АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до Кредитного договору N?03П/2019 від 07.02.2019. У відповідності до умов договору кредитодавцем було видано боржнику 600 000 грн. 27 березня 2024 між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФУ «ЄФКР» за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених Протоколом електронного аукціону N? GFD001-UA-20240307-62547 від 14 березня 2024 року, був укладений Договір № GL6N025600 про (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно з яким 27.03.2024 відбулася заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення АТ «Мегабанк» на користь ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР» прав вимоги за Кредитним договором N?0311/2019 від 07.02.2019 (з усіма змінами та доповненнями до нього). Станом на дату укладання Договору відступлення розмір заборгованості за Кредитним договором N?03П/2019 від 07.02.2019, складав 549 308,50 грн, в т.ч.: основний борг - 549 307,66 грн, відсотки - 0,84 грн.
Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2025 року у задоволені позову ТОВ «ФУ «ЄФКР» відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено факту відступлення права вимоги від первісного кредитора до позивача, оскільки останнім не надано суду доказів на підтвердження здійснення оплати відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу прав вимоги, зокрема квитанції про сплату відступлення права вимоги до нового кредитора.
Не погодившись з рішенням суду ТОВ «ФУ «ЄФКР» подало апеляційну скаргу в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що встановивши факт зміни кредитора у зобов'язанні за договором відступлення, суд одночасно обґрунтував відмову у задоволені позову тим що позивачем не доведено факту оплати за договором відступлення прав вимоги, що суперечить дійсним матеріалам справи. Зазначає що позивачем надано до суду всі докази на підтвердження факту укладення кредитного договору між первісним кредитором та відповідачем та надано всі докази на підтвердження факту переходу до нього права вимоги за цим кредитним договором. Зазначене підтверджується зокрема наданими суду доказами: договором відступлення права вимоги, протоколом електронних торгів, реєстром боржників, актом прийому-передачі оригіналів документів та платіжною інструкцією яка підтверджує факт оплати за договором відступлення права вимоги. Також апелянт наголошує що суд першої інстанції не врахував законодавчо встановлених вимог щодо порядку здійснення розрахунків за договорами відступлення прав вимоги у банків що знаходяться в процедурі ліквідації відповідно до закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зазначає що відповідно до умов договору відступлення права вимоги передбачено що новий кредитор набуває право вимагати належного виконання боржником зобов'язань за основними договорами щодо сплати грошових коштів боржником у сумах вказаних у додатку 1 до цього договору та визначених на момент набуття новим кредитором права вимоги. Отже підписанням договору відступлення та додатку №1 до нього засвідчує момент набуття новим кредитором права вимоги до боржника. Крім того апелянт вказує що стороною відповідача не надано до суду заперечень щодо розміру заборгованості та не надано жодних належних та допустимих доказів її погашення.
16.02.2026 року до суду надійшов відзив від представника відповідача в якому він заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, зазначає що суд першої інстанції дослідив всі наявні в матеріалах справи докази та дійшов вірного висновку щодо відмови у задоволені позовних вимог. Зазначає що договір відступлення права вимоги є недійсним оскільки на момент укладання вказаного договору позивач не був фінансовою установою що виключає його можливість бути суб'єктом фінансових операції якою є як раз діяльність щодо придбання прав вимоги за договорами факторингу.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справ, що 07.02.2019 року між Акціонерним товариством «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір N?03П/2019, у відповідності до п. 1.1. якого Кредитодавець надає кредитні кошти в сумі та на умовах визначених договором, які позичальник зобов?язується повернути Кредитодавцю, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі згідно з додатками до Договору. Відповідно до Розділу 2. Умови та порядок надання кредиту Кредит надається на строк з 07 лютого 2019 р. до 05 лютого 2020 р. включно. Загальний розмір кредиту складає 600 000 грн. Процентна ставка за користування кредитом, що нараховується на суму заборгованості (фіксована) 3% річних (т.1 а.с.8-9).
Відповідно до п. 3.2.1. Договору Позичальник зобов?язується повернути одержаний Кредит у повному обсязі до 16.00 години 05 лютого 2020 року. Пунктом 7.2. передбачено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 05 лютого 2023, але в будь якому випадку до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов'язань за ним.
05.02.2020 між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до Кредитного договору N?03П/2019 від 07.02.2019 р., згідно якої до Розділу 2 внесено зміни та встановлено, що Кредит надається на строк з 07 лютого 2019 р. до 04 лютого 2021 р. включно. Процентна ставка за користуванням Кредитом, що нараховується на суму заборгованості (фіксована) становить 6% річних. Пункт 3.2.1. викладено у наступній редакції: «Повернути одержаний Кредит у повному обсязі до 16.00 години 04 лютого 2021» (т.1 а.с.16-17).
Відповідно до умов договору кредитодавцем було видано ОСОБА_1 600 000 грн., що підтверджується розпорядженням управлінню бухгалтерського обліку та контролю від 07.02.2019 та заявою на видачу готівки N?2131_1124 від 07.02.2019 (т.1 а.с.18).
Згідно даних виписки з особового рахунку відповідача за період з 07.02.2019 по 27.03.2024 року вбачається рух грошових коштів, відповідачу були видані кредитні кошти якими вона користувалась, здійснювала часткове погашення кредиту (т.1 а.с.25-46).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Мегабанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
За змістом статті 1056-1ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Аналізуючи зазначені норми права та додані позивачем до матеріалів справи документи колегія суддів приходить до висновку що 07.02.2019 року між сторонами було укладено кредитний договір №03П/2019, який було доповнено змінами відповідно до додаткової угоди б/н до кредитного договору №03П/2019 від 07.02.2019 року, крім того банком було дотримано вимоги передбачені частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем умов договору.
Заявляючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором № №03П/2019 від 07.02.2019 року позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 549308,50 грн яка складається з тіла кредиту - 549307,66 грн та відсотків - 0,84 грн.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).
На підтвердження заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості позивачем долучено розпорядження управлінню бухгалтерського обліку та контролю від 07.02.2019 року, заяву на видачу готівки №2131/1124, виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 відкритому на підставі договору №03П/2019 від 07.02.2019 року. Виписка по рахунку надана за період надана за період з 07.02.2019 року по 27.03.2024 року. Відповідно до виписки вбачається що 07.02.2019 року банком було видано кредитні кошти в розмірі 600000,00 грн. Крім того вбачається що відповідач здійснювала часткове погашення заборгованості за кредитом.
На час розгляду справи судом відповідачем не надано альтернативного розрахунку заборгованості за кредитним договором, а також даних, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку. Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідно до статті 617 ЦК України.
Отже позивачем доведений факт наявності у ОСОБА_1 перед АТ «МЕГАБАНК» заборгованості за кредитним договором N?03П/2019 від 07.02.2019 у розмірі 549 308,50 грн. в т.ч.: основний борг - 549 307,66 грн , відсотки - 0,84 грн, а відтак, відповідачем дійсно були порушені умови договору щодо своєчасного погашення заборгованості та сплати обумовлених договором платежів.
27.03.2024 між Акціонерним товариством «Мегабанк» та ТОВ ФУ «ЄФКР», за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених Протоколом електронного аукціону № GFD001-UA-20240307-62547 від 14 березня 2024 року, був укладений Договір № GL6N025600 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно з яким 27.03.2024р. відбулася заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення АТ «Мегабанк» на користь ТОВ «ФУ «ЄФКР» прав вимоги за Кредитним договором N 0311/2019 від 07.02.2019 р.(т.1 а.с.19, 20-22 зворот)
Додатком №1 до договору № GL6N025600 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 27.03.2024 року є реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників/заставодавців/поручителів/дебіторів за такими договорами. Відповідно до змісту вказаного реєстру вбачається що під №1 значиться боржник ОСОБА_1 , кредитний договір №03П/2019 від 07.02.2019 року, додаткова угода б/н від 05.02.2020 року до кредитного договору N?03П/2019 від 07.02.2019 року, тіло кредиту - 549307,66 грн, відсотки - 0,84 грн.(т.1 а.с.23)
Відповідно до акту прийому-передачі оригіналів документів до договору № GL6N025600 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 27.03.2024 року абачається що АТ «Мегабанк» передало а ТОВ «ФУ «ЄФКР» прийняло за цим актом наступні документи: кредитну справу №03П/2019 від 07.2019 року ( ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в 1 томі яка складається з - кредитний договір №03П/2019 від 07.02.2019 року на 2 арк., додаткова угода б/н від 05.02.2020 року до кредитного договору №03П/2019 від 07.2019 року на 2 арк. (т.1 а.с.24)
Разом з апеляційною скаргою позивачем було також долучено копію платіжної інструкції №2868 від 20.03.2024 року, та зазначено що такий доказ позивачем було подано до суду першої інстанції після закінчення судових дебатів по справі проте судом першої інстанції було повністю проігноровано вказаний доказ по справі. Зазначає що сторонами по справі під час судового розгляду не заперечувалась така обставина як оплатність договору відступлення права вимоги та тільки у судовому засідання 12.11.2025 року представником відповідача під час судових дебатів у промові було зазначено що позивачем не було надано підтвердження оплати за договором відступлення укладеним позивачем з первісним кредитором, чим самим було порушено принцип змагальності, оскільки в попередніх судових засідання ця обставина не оспорювалась та і навіть визнавалась стороною відповідача. Тому позивач просить поновити строк на подачу вказаної платіжної інструкції та долучити її до матеріалів справи.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі №296/9824/19 (провадження №61-13685св20).
Водночас питання прийняття доказу та оцінки його належності і допустимості належить до дискреції суду, який повинен врахувати причини пропуску строку, значення доказу для справи та дотримання балансу процесуальних прав сторін.
Зазначена платіжна інструкція №2868 від 20.03.2024 безпосередньо стосується предмета доказування у справі, отримана у встановленому законом порядку та не суперечить вимогам належності і допустимості доказів.
Крім того колегія суддів зазначає що факт переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача підтверджується також сукупністю інших доказів наявних у матеріалах справи.
Отже, за відсутності доведених порушень, що істотно вплинули на права сторін, колегія суддів долучає вважає за необхідне долучити надану позивачем платіжну інструкцію №2868 від 20.03.2024 та враховує її підчас судового розгляду.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, зокрема викладеними у постанові від 21 листопада 2022 року у справі № 991/492/19 в якій зазначено що саме собою порушення термінів щодо складання або надання доказів по справі не впливає на достовірність зафіксованих у такому доказі даних.
Відповідно до платіжної інструкції №2868 від 20.03.2024 року ТОВ «ФУ «ЄФКР» сплатило АТ «Мегабанк» грошові кошти у сумі 55550,72 грн в рахунок оплати за лот GL6N025600, переможець ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР», ЄДРПОУ 34615314, протокол електронного аукціонну № GFD001-UA-20240307-62547 від 14.03.2024 року, без ПДВ (т.2 а.с.12).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.
З наведених норм права слідує, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.
За загальним правилом відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
Вказаний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).
У той же час процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI, і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Наслідками початку процедури ліквідації банку, які передбачені статтею 46 спеціального Закону, є, зокрема, завершення банківської діяльності банку закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; настання строку виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) тощо.
Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.
При проведенні процедури ліквідації банку Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку.
Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.
Для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги (стаття 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Пунктом 5.11 глави 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, яке є спеціальним нормативним актом, що визначає умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури (в редакції, яка діяла до 21 листопада 2016 року), було унормовано, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок).
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 листопада 2016 року № 2526 «Про внесення змін до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» у пункті 5.11 глави 5 розділу V цього Положення виключені слова «між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)».
Договір відступлення прав вимоги було укладено 27.03.2024 між АТ «Мегабанк» та ТОВ ФУ «ЄФКР», (який перебуває в стані ліквідації) та ТОВ ФУ «ЄФКР» за результатами проведення відкритих торгів (аукціону), оформлених Протоколом електронного аукціону № GFD001-UA-20240307-62547 від 14 березня 2024 року.
Положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання на конкурсних засадах будь-яким суб'єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.
При цьому, враховуючи відкликання Національним банком України 21 липня 2022 року банківської ліцензії АТ «Мегабанк», а також наслідки початку процедури ліквідації банку й цілі цієї процедури, обмеження прав фізичних осіб на участь у торгах з продажу прав вимоги АТ «Мегабанк» законодавством не визначені.
В той же час Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом.
Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.
Відповідач не набув права здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов'язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор.
Вказаний висновок узгоджується із висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц та від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18.
Як вбачається з договору № GL6N025600 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 27 березня 2024 року, станом на момент укладання даного Договору відступлення АТ «МЕГАБАНК» перебував в стані ліквідації, тому актив (право вимоги за кредитним договором) було виставлено на продаж у передбаченому діючим законодавством порядку відповідно до рішення Комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації, управління та продажу майна (активів) банків «Про затвердження умов продажу активів АТ «МЕГАБАНК» №60/24 від 31.01.2024р.
Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, колегія суддів вважає доведеним позивачем перехід прав вимог до відповідача за кредитним договором №03П/2019 від 07.02.2019, що підтверджується, зокрема: копією Договору №GL6N025600 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 27.03.2024 року (т.1 а.с 20-22); копією протоколу електронного аукціону № GFD001-UA-20240307-62547 від 14.03.2024 року, копією реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників/заставодавців/поручителів/дебіторів до договору №GL6N025600 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 27.03.2024 року (т.1 а.с.23), копією акту прийому-передачі оригіналів документів до договору № GL6N025600 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 27.03.2024 року (т.1 а.с.24) та платіжною інструкцією №2868 від 20.03.2024 року (т.2 а.с.12)
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Суду не надано доказів на спростовування презумпції правомірності договору №GL6N025600 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 27.03.2024 року.
Оскільки, суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ТОВ «Фу «ЄФКР» підлягає задоволенню а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про повне задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФУ «ЄФРК»» заборгованість за кредитним договором №03П/2019 від 07.02.2019 року у розмірі 549308,50 року.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову 8239,63 грн, апеляційної скарги 9887,56 грн та 3028,00 грн за подання апеляційної скарги на ухвалу суд від 03.10.2024 року, а всього 21155,19 грн
Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» - задовольнити.
Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» (ЄДРПОУ 34615314) заборгованість за кредитним договором №03П/2019 від 07.02.2019 у розмірі 549308 (п'ятсот чотириста дев'ять тисяч триста вісім) гривень 50 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» (ЄДРПОУ 34615314) судовий збір у сумі 21155 (двадцять одна тисяча сто п'ятдесят п'ять) гривень 19 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.М. Маміна
Ю.М. Мальований