Справа № 127/40957/25
Провадження № 2/127/9958/25
19 травня 2026 рокумісто Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Сичука М.М.,
за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці в порядку спрощеного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором № Р24.00601.004014762 від 11 червня 2018 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 червня 2018 року між відповідачем та Акціонерним товариством «Ідея Банк» (далі - первісний кредитор) було укладено кредитний договір № Р24.00601.004014762, за умовами якого банком надано відповідачу кредитні кошти, а відповідач взяв на себе зобов'язання повернути отримані кошти у строки та на умовах, визначених договором, а також сплачувати проценти за користування кредитом, комісії та інші передбачені договором платежі.
Як зазначає позивач, кредитний договір є договором приєднання, умови якого були визначені банком у стандартній формі, з якими відповідач погодився шляхом підписання договору та фактичного отримання кредитних коштів.
Позивач вказує, що відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на дату звернення до суду становить 203 790,95 грн та складається з: - 99 307,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; - 36 832,70 грн - заборгованість за нарахованими процентами; - 67 651,25 грн - заборгованість за комісіями.
Позивач зазначає, що 02 грудня 2020 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 12/89, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив позивачу права грошової вимоги до боржників, визначених у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників № 1, що є невід'ємною частиною договору факторингу, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 203 790,95 грн.
Позивач зазначає, що після набуття права вимоги ним не здійснювалося жодних додаткових нарахувань штрафних санкцій, пені чи інших платежів, а розмір заборгованості визначено виключно на підставі даних первісного кредитора станом на дату відступлення права вимоги.
Також позивач посилається на те, що відповідно до умов договору факторингу та вимог цивільного законодавства первісний кредитор після відступлення права вимоги втратив право на отримання платежів від боржника, а всі зобов'язання підлягають виконанню на користь нового кредитора позивача.
Позивач вказує, що на адресу відповідача було направлено письмове повідомлення про відступлення права вимоги, а також вимогу про погашення заборгованості, однак зазначені вимоги залишені без виконання.
На думку позивача, відповідач порушив умови кредитного договору, оскільки не здійснив повернення кредитних коштів у строки, передбачені договором, та не сплатив нараховані проценти і комісії, чим допустив прострочення грошового зобов'язання.
Окремо позивач зазначає, що відповідно до статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж фактору після отримання повідомлення про відступлення права вимоги, а неповідомлення боржника не припиняє його обов'язку щодо виконання зобов'язання.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.01.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін, з роз'ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.
До суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому останній заперечує проти її задоволення частково та просить врахувати наведені доводи при вирішенні спору по суті.
Відповідач не заперечує факту укладення 11 червня 2018 року кредитного договору № Р24.00601.004014762 з АТ «Ідея Банк» та отримання кредитних коштів, а також визнає наявність заборгованості за тілом кредиту у розмірі 99 307,00 грн та нарахованими процентами у розмірі 36 832,70 грн, загалом на суму 136 139,70 грн.
Водночас відповідач заперечує проти стягнення суми 67 651,25 грн, яка становить плату за обслуговування кредиту (комісійні платежі), посилаючись на її незаконність та нікчемність умов договору в цій частині, з огляду на положення законодавства про захист прав споживачів та про споживче кредитування.
Таким чином, відповідач визнає позовні вимоги частково у розмірі 136 139,70 грн та просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 67 651,25 грн як необґрунтованої та такої, що не підлягає стягненню.
Позивач у поданій відповіді на відзив зазначає, що заперечення відповідача є безпідставними та не підтверджуються належними і допустимими доказами.
Зокрема, позивач вказує, що підповідач не заперечує факту укладення кредитного договору, а також факту отримання кредитних коштів, що свідчить про визнання ним відповідних обставин справи. Водночас доводи про відсутність заборгованості або її неправильний розмір документально не підтверджені.
Позивач наголошує, що кредитний договір є чинним, не визнаний недійсним у судовому порядку, а його умови погоджені сторонами при укладенні правочину шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Усі істотні умови договору, зокрема сума кредиту, строк користування, порядок нарахування процентів та відповідальність сторін, були визначені та доведені до відома Відповідача до моменту укладення договору.
Окремо позивач зазначає, що нарахування відсотків здійснювалося відповідно до умов договору та чинного законодавства, а розмір заборгованості є розрахованим первісним кредитором на момент відступлення права вимоги та не змінювався позивачем у бік збільшення.
Щодо доводів про несправедливість умов договору та порушення законодавства про захист прав споживачів, Позивач вказує, що Відповідач при укладенні договору був належним чином поінформований про всі істотні умови кредитування, погодився з ними та мав реальну можливість відмовитися від укладення договору, чим не скористався. Таким чином, підстави для визнання умов договору несправедливими відсутні.
Позивач також заперечує проти доводів щодо витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи, що заявлений розмір таких витрат є завищеним, не підтверджений належними доказами їх фактичної сплати (зокрема платіжними документами), а також є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг.
З урахуванням наведеного позивач просить суд відхилити доводи Відповідача, викладені у відзиві, як такі, що не впливають на правову кваліфікацію спірних правовідносин та не спростовують заявлені позовні вимоги, і задовольнити позов у повному обсязі.
Представник позивача просив розглядати справи у його відсутність, позов підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, підтримавши поданий відзив та просив вирішити в подальшому питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. 526, 527, 530, 536, 610, 611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або тож кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Судом установлено, що 11 червня 2018 року між відповідачем та АТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір № Р24.00601.004014762, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредитні кошти, а відповідач зобов'язався повернути отриману суму кредиту, сплачувати проценти за користування кредитом, комісії та інші передбачені договором платежі у строки, визначені договором, який за своєю правовою природою є договором приєднання у розумінні статті 634 ЦК України. Умови договору були сформульовані банком як кредитодавцем та прийняті відповідачем шляхом підписання без можливості їх зміни.
Відповідно до умов кредитного договору банк зобов'язався надати відповідачу кредитні кошти, а відповідач - повернути отриману суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, а також інші передбачені договором платежі у встановлені строки.
З матеріалів справи вбачається, що банк виконав свої зобов'язання та надав відповідачу кредитні кошти, що підтверджується умовами договору та відсутністю доказів зворотного.
Судом установлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на момент звернення до суду визначена Позивачем у розмірі 203 790,95 грн, що складається з основного боргу, процентів та комісій.
02 грудня 2020 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 12/89, відповідно до якого право грошової вимоги за вказаним кредитним договором було відступлено позивачу.
Згідно з реєстром боржників, який є невід'ємною частиною договору факторингу, право вимоги до Відповідача перейшло до позивача у повному обсязі, включно з усіма складовими заборгованості. Доказів недійсності договору факторингу або відсутності переходу права вимоги до матеріалів справи не надано.
Суд виходить із того, що відповідно до статей 512, 514 ЦК України у разі відступлення права вимоги до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Відповідач доказів належного виконання зобов'язань за кредитним договором не надав, розрахунок заборгованості не спростував, клопотань про призначення судової експертизи щодо перевірки розрахунку не заявляв, що відповідно до статей 81, 82 ЦПК України свідчить про недоведеність ним протилежних обставин.
Оцінюючи правову природу спірних правовідносин, суд виходить із положень статей 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625 ЦК України, згідно з якими зобов'язання має виконуватися належним чином, одностороння відмова від зобов'язання не допускається, а порушення строків виконання грошового зобов'язання тягне відповідальність боржника незалежно від його вини.
Всі нарахування, що відбувались до дати отримання ТОВ «ФК «ЄАПБ» права грошової вимоги здійснювались безпосередньо АТ «Ідея Банк» станом на день відступлення права вимоги. ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювалося жодних додаткових нарахувань, умови кредитного договору в односторонньому порядку не змінювалися.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тлумачення наведених норм свідчить, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.
Тобто відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 909/1411/13, від 13.10.2021 у справі № 910/11177/20).
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов'язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Всупереч умовам Кредитних договорів, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попередніх кредиторів. З моменту отримання права вимоги до відповідача, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 дійшла висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється. Права та інтереси кредитора в охоронних правовідносинах забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України.
Таким чином, позивач відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками за користування кредитними коштами у межах погодженого позикодавцем та боржником строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позивача відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором відсотки.
З огляду на викладене, нарахування позивачем за кредитним договором кредитними договорами № № М01.200.76902 від 15 листопада 2017 року, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч 1. ст. 625 Цивільного кодексу України, суд вважає обґрунтованими та законними.
Враховуючи, що відповідач належним чином не виконав обов'язку за договорами, що підтверджується розрахунками заборгованості, не надав суду жодного доказу на спростування вказаної заборгованості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволенню, а саме у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитними договорами на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» підлягає суму заборгованості за кредитним договором № Р24.00601.004014762 від 11.06.2018 року у загальному розмірі 203 790,95 грн та складається з: - 99 307,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; - 36 832,70 грн - заборгованість за нарахованими процентами; - 67 651,25 грн - заборгованість за комісіями.
Разом з тим, суд окремо досліджує правомірність включення до складу заборгованості суми 67 651,25 грн, визначеної як комісія за видачу кредиту.
Суд встановив, що кредитні кошти були надані відповідачу для споживчих потреб, а отже, спірні правовідносини підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів», який є спеціальним нормативним актом у сфері споживчого кредитування.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - це діяльність виконавця з надання споживачеві певного матеріального або нематеріального блага, що здійснюється для задоволення його особистих потреб.
Надання кредиту є фінансовою послугою, яка полягає у передачі грошових коштів позичальнику. Водночас дії банку щодо видачі кредиту як реалізація його договірного обов'язку не можуть розглядатися як окрема додаткова послуга, що підлягає окремій оплаті з боку споживача.
Згідно з частиною 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», положення договорів із споживачами, які є неоднозначними або допускають різне тлумачення, тлумачаться на користь споживача.
Пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою НБУ № 168 від 10.05.2007, прямо заборонено встановлювати платежі за дії банку, які здійснюються ним на власну користь, зокрема ведення кредитної справи, облік заборгованості, оформлення договору та інші адміністративні дії.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, де зазначено, що надання кредиту є обов'язком банку за кредитним договором і не може бути предметом окремої платної послуги для позичальника. Встановлення будь-яких комісій за дії, які не є самостійною послугою для споживача, суперечить вимогам законодавства та є нікчемним.
Отже, умови кредитного договору в частині встановлення комісії за видачу кредиту суперечать імперативним нормам законодавства про захист прав споживачів, а тому є нікчемними відповідно до статті 215 ЦК України.
Згідно з частинами 1-3 статті 216 ЦК України, нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а сторони зобов'язані повернути одержане за таким правочином, якщо це можливо.
Враховуючи викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 67651,25 грн. комісії за видачу кредиту є безпідставною.
Отже, суд дійшов висновку, що умови кредитного договору в частині нарахування комісійних платежів не відповідають вимогам законодавства, а тому вимоги про їх стягнення є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо процентів за користування кредитом суд виходить із положень статті 1048 ЦК України, відповідно до яких проценти можуть нараховуватися лише в межах строку дії кредитного договору. Після спливу строку кредитування або пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту право кредитодавця на нарахування договірних процентів припиняється, а відповідальність боржника визначається за правилами статті 625 ЦК України.
Таким чином, нараховані Позивачем проценти у межах строку кредитування є правомірними та підлягають стягненню разом із основною сумою боргу.
Відповідач доказів повного або часткового виконання зобов'язань за кредитним договором, за винятком тієї частини, яка ним фактично не заперечувалася, суду не надав. Поданий Позивачем розрахунок заборгованості у встановленому процесуальним законом порядку не спростував, альтернативного розрахунку заборгованості не подав, клопотання про призначення судової економічної експертизи щодо перевірки правильності нарахувань не заявляв.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, а ненадання доказів на спростування заявлених позовних вимог свідчить про їх недоведеність. Отже, заперечення Відповідача у частині, що виходить за межі визнаних ним обставин, є такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні статей 76-80 ЦПК України.
Оцінивши встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що між сторонами існують належним чином підтверджені зобов'язальні правовідносини, за якими Відповідач отримав кредитні кошти, однак взяті на себе договірні зобов'язання щодо їх повернення та сплати процентів виконав неналежним чином. Водночас вимоги позивача в частині стягнення комісійних платежів у розмірі 67651,25 грн задоволенню не підлягають, оскільки такі нарахування не відповідають вимогам законодавства про захист прав споживачів та не є платою за самостійну фінансову послугу, а тому не можуть бути покладені на відповідача.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту та нарахованими процентами як такими, що підтверджені матеріалами справи та відповідають умовам кредитного договору і вимогам цивільного законодавства, тоді як у частині стягнення комісійних платежів слід відмовити.
Загальний розмір заявлених позовних вимог становить 203 790,95 грн, з яких судом задоволено 136 139,70 грн, що становить 66,81% позовних вимог, а в іншій частині позову відмовлено.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. З огляду на часткове задоволення позову, судовий збір у справі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 2 021 грн 97 коп., що відповідає частці задоволених позовних вимог.
Також суд зауважує, що суд ухвалював рішення за відсутності учасників справи. Відповідно до положення ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
На відповідне застосування вказаних положень також звернула увагу Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 5 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11.
На підставі викладеного та керуючись ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 204, 207, 526, 530, 536, 625, 628, 629, 639, 1048, 1054, 1077, 1082 ЦК України, ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № Р24.00601.004014762 від 11 червня 2018 року у розмірі 136 139 (сто тридцять шість тисяч сто тридцять дев'ять) гривень 70 копійок, яка складається з заборгованості за тілом кредиту та нарахованими процентами.
В іншій частині позовних вимог про стягнення комісійних платежів відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 2 021 (дві тисячі двадцять одна) гривня 97 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо повний текст рішення не було вручено у день його проголошення, строк на апеляційне оскарження може бути поновлено, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення.
Учасники справи:
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, 2, поверх 4.
Відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення суду виготовлений 19.05.2026.
Суддя: