21 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/7446/26
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року (суддя Захарчук-Борисенко Н.В.) в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті серії ОПШ №011314 від 10.03.2026 про застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 .
Разом з позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій просить
зупинити дію Постанови про застосування адміністративно господарського штрафу Серії ОПШ №011314 від 10.03.2026, винесеної заступником начальника Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн;
заборонити Управлінню державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті вчиняти дії щодо звернення до органів державної виконавчої служби (приватних виконавців) щодо примусового виконання виконавчого документа Постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу Серії ОПШ №011314 від 10.03.2026, винесеної заступником начальника Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовлено.
Позивачка не погодившись з ухвалою суду першої інстанції звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти постанову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити, зупинити дію постанови про застосування адміністративного господарського штрафу Серії ОПШ №011314 від 10.03.2026.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції під час ухвалення спірної ухвали не врахував, що відповідач під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції щодо визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно- господарського штрафу, в межах встановленого чинним законодавством України строку, може звернутися до органів Державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу ОПШ №011314 від 10.03.2026, за наслідками якого державний виконавець винесе постанову про відкриття виконавчого провадження та в рамках вказаного виконавчого провадження може накласти арешти на банківські рахунки на рухоме/нерухоме майно належне позивачці на праві власності. За відсутності вжиття заходів забезпечення позову, усі перелічені вище дії можуть бути проведені державним виконавцем до ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі. Разом з тим, у разі ухвалення рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом про визнання протиправною постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу ОПШ №011314 від 10.03.2026 та за умови примусового стягнення з позивачки адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000,00 грн., остання буде вимушена звертатися до суду із заявою про поворот виконання рішення суду.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; - або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України).
Колегія суддів враховує, що виходячи з аналізу норм процесуального права, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову; 2) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень; 4) очевидність порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, оспорюваним рішенням, дією або бездіяльністю.
Підстави забезпечення позову, що визначені в ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, повинні бути безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення, повинні забезпечувати співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до Рекомендації № R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових та інших наслідків застосування конкретного заходу забезпечення позову.
Адекватність заходу про забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками застосування конкретного заходу забезпечення позову.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову із предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України.
Сама лише незгода позивача із рішенням суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним і скасування ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з'ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Виходячи із викладеного, забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, оскільки вживається судом з метою охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних рішень, дій та бездіяльності з боку відповідача, щоб забезпечити в подальшому реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до ч. 6 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» адміністративно-господарські штрафи стягуються відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), і зараховуються до загального фонду Державного бюджету України, крім 50 відсотків адміністративно-господарських штрафів, передбачених абзацами чотирнадцятим - сімнадцятим частини першої статті 60 цього Закону, та плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю, що зараховуються до державного дорожнього фонду, створеного у складі спеціального фонду Державного бюджету України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Положеннями п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Приписами ч. 4 цієї статті встановлено, що на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках та електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.
Згідно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Заявляючи клопотання про забезпечення позову позивачка не надає жодних доказів на підтвердження обставин пред'явлення спірної постанови до примусового виконання, прийняття такої постанови органом ДВС до примусового виконання, прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, про накладення арешту на рахунки/майно, тощо.
Отже, позивачкою не доведені та документально не підтверджені обставини, які вказували б на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які мали би реальний характер, та унеможливили захист її прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у цій справі. Обставин щодо того, що невжиття заходів забезпечення позову кимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, позивачем не наведені.
При цьому, суд зазначає, що у разі звернення відповідача до органу державної виконавчої служби з приводу примусового виконання постанови серії ОПШ №011314 від 10.03.2026 та відкриття відповідного виконавчого провадження, позивачка не позбавлена права звернення до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення цього позову відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 151 КАС України, з урахуванням п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».
На підставі наведених вище обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді питання про забезпечення позову неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
При вирішенні спірних правовідносин, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко