12 травня 2026 року місто Київ
справа № 761/2463/25
апеляційне провадження № 22-ц/824/5570/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України", подану представником Мороз Світланою Сергіївною, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Пономаренко Н.В. від 27 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" про визнання майнових прав,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" (далі - ТОВ "ВКФ Фарби України") про визнання майнових прав.
Позов мотивовано тим, що 4 липня 2014 року сторони уклали договір купівлі-продажу майнових прав № 1502 на об'єкт нерухомості - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
На виконання вимог пункту 4.2. договору позивач у повному обсязі здійснив оплату грошових коштів, про що відповідачем видано довідку від 23 жовтня 2017 року, яка засвідчує 100% фінансування об'єкту нерухомості.
Відповідно до пункту 2.4. договору, запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об'єкта капітального будівництва - 2 квартал 2017 року. Проте, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання, не ввів в експлуатацію будинок, не здійснив передачу майнових прав на квартиру, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості отримати право власності на профінансовану ним нерухомість.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати за ним майнові права на об'єкт незавершеного будівництва - однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:91:050:0046.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:91:050:0046.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання та здійснив повну оплату за договором купівлі-продажу майнових прав, укладеним з відповідачем, який, у свою чергу не виконав узятих на себе зобов'язань та не ввів в експлуатацію будинок по АДРЕСА_4 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі представник ТОВ "ВКФ Фарби України" - Мороз С.С., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скаржник зазначає, що в один день - 4 липня 2014 року між сторонами укладено два договори, а саме попередній договір, підписаний директором ТОВ "ВКФ Фарби України" ОСОБА_3 та посвідчений нотаріально, і договір майнових прав, підписаний від імені директора ОСОБА_5
Факт нотаріального посвідчення попереднього договору вказує на те, що повноваження директора на укладення відповідного договору перевірено нотаріусом. Також, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що станом на 4 липня 2014 року директором ТОВ "ВКФ Фарби України" була саме ОСОБА_3
Вважає, що укладення в один день двох правочинів від імені однієї юридичної особи, однак різними директорами, є технічно неможливим. Тому суд дійшов помилкового висновку про укладення між сторонами 4 липня 2014 року договору купівлі-продажу майнових прав.
Також суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повне виконання позивачем своїх зобов'язань, посилаючись на довідку від 23 жовтня 2017 року про 100% фінансування згідно попереднього договору купівлі-продажу майнових прав № 1502 від 4 липня 2014 року, яка відсутня у матеріалах справи. Натомість у матеріалах справи наявна інша довідка, надана позивачем, а саме довідка про 100% фінансування згідно договору № 1502 купівлі-продажу майнових прав від 4 липня 2014 року, що датована 23 жовтня 2017 року.
Звертає увагу, що за умовами договору купівлі-продажу майнових прав та попереднього договору ціна об'єкта становить 324 380 грн, тоді як згідно наявної у матеріалах справи довідки позивачем сплачено 275 950 грн, що свідчить про помилковість висновку суду про повне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором.
Суд першої інстанції не досліджував та не встановлював обставин щодо зміни номера квартири та загальної площі об'єкта нерухомості. Також у мотивувальній частині рішення висновки суду стосуються майнових прав на квартиру під № 56 , але у резолютивній частині рішення суд визнав за позивачем майнові права на квартиру № 51 .
Суд першої інстанції, вважаючи визначений у договорі строк - 2 квартал 2017 року остаточним строком завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію, дійшов висновку про порушення відповідачем зазначеного строку, що є порушенням прав позивача, але не врахував, що буквальне тлумачення положень договору свідчить про те, що сторони чіткого та остаточного терміну завершення будівництва і введення будинку в експлуатацію не визначили, а визначили лише запланований, тобто орієнтовний.
Вказує, що суд безпідставно застосував до спірних правовідносин Закон України "Про інвестиційну діяльність" та помилково вважав, що укладення договору купівлі-продажу майнових прав має наслідком отримання покупцем майнових прав статусу інвестора будівництва; ухвалення судом оскаржуваного рішення призвело до зміни умов укладеного між сторонами договору.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не подав.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник ТОВ "ВКФ Фарби України" - Мороз С.С. в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просила її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що 4 липня 2014 року між ТОВ "ВКФ Фарби України" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено Договір № 1502 купівлі-продажу майнових прав (далі - Договір № 1502), згідно якого сторони домовились, що об'єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором, є об'єкт нерухомості, розташований в об'єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_7 , з наступними характеристиками: квартира № 56, кількість кімнат - 1, загальна площа - 46,34 кв.м., поверх - 8, секція - 1 .
Згідно пункту 2.2. Договору № 1502, загальна площа об'єкту нерухомості є проектною та підлягає уточненню за даними технічного паспорту, оформленого БТІ згідно договору.
У пункті 2.4. Договору № 1502 визначено, що запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об'єкта капітального будівництва - 2 квартал 2017 року.
Пунктами 4.1., 4.2. Договору № 1502 купівлі-продажу майнових прав від 4 липня 2014 року визначено, що в день укладення цього договору вартість майнових прав 1 кв.м. об'єкту нерухомості складає 7 000 грн, у тому числі ПДВ 20% - 1 166 грн 67 коп. Орієнтовна загальна вартість майнових прав на об'єкт нерухомості в день укладення цього договору складає 324 380 грн, у тому числі ПДВ 20% - 2 233 грн 33 коп.
23 листопада 2016 року ТОВ "ВКФ Фарби України" та ОСОБА_1 склали акт приймання-передачі технічного паспорта по попередньому договору за № 1502 від 2 липня 2014 року про те, що продавець передав, а покупець прийняв технічний паспорт однокімнатної квартири АДРЕСА_9 .
У матеріалах справи наявний технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_10 , у якому зазначено загальну площу квартири 39,8 кв.м.
Згідно довідки від 23 жовтня 2017 року про 100% фінансування згідно договору № 1502 купівлі-продажу майнових прав від 4 липня 2014 року, ОСОБА_1 , у відповідності до умов договору сплатив продавцю грошові кошти у розмірі 275 950 грн, у тому числі ПДВ 20% - 45 991 грн 66 коп., що складає 100% вартості майнових прав на об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_4 , а продавець прийняв їх, та після завершення будівництва гарантує передачу однокімнатної квартири № 56 на 8 поверсі, секція № 1, загальною площею 39,8 кв.м.
На момент звернення до суду з позовом будинок по АДРЕСА_4 не був введений в експлуатацію.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність"закріплено порядок інвестування та фінансування об'єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва.
Відповідно до пункту 5 статті 7 та статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об'єктом і результатом інвестицій (об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).
Згідно з пунктом 6 статті 7 вказаного Закону, інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.
У статті 2 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" закріплено, що об'єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об'єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.
Згідно зі статтею 177 ЦК України, до об'єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше. Майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина 1 статті 190 ЦК України).
За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об'єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об'єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об'єкт за собою.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21).
У разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов'язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, належним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об'єкт інвестування.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19), від 27 лютого 2019 року в справі №761/32696/13- ц (провадження № 14-606цс18), Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 638/12414/17 (провадження № 61-21546св19).
Установивши, що позивач у повному обсязі виконав грошові зобов'язання за договором купівлі-продажу майнових прав, а ТОВ "ВКФ Фарби України" допустило істотне порушення умов договору і в обумовлені правочином строки не ввело в експлуатацію будинок по АДРЕСА_4 , внаслідок чого позивач позбавлений можливості оформити право власності на спірну квартиру, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про укладення між сторонами 4 липня 2014 року Договору № 1502 купівлі-продажу майнових прав, оскільки неповно дослідив наявні у справі докази та не врахував, що у матеріалах справи наявний Договір № 1502 купівлі-продажу майнових прав підписаний від імені директора ТОВ "ВКФ Фарби України" - ОСОБА_5 та Попередній договір, підписаний директором ТОВ "ВКФ Фарби України" ОСОБА_3, тоді як укладення двох таких договорів є технічно неможливим.
На думку скаржника, між сторонами 4 липня 2014 року було укладено саме Попередній договір, підписаний директором ТОВ "ВКФ Фарби України" ОСОБА_3 і засвідчений нотаріально, оскільки станом на 4 липня 2014 року єдиним директором товариства була саме ОСОБА_3, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані, такі доводи апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Установлено, що Гайдаєнко Д.О. звернувся до суду з позовом до ТОВ "ВКФ Фарби України" про визнання майнових прав на об'єкт інвестування.
На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 , окрім іншого, надав суду копію Договору № 1502 купівлі-продажу майнових прав, укладеного 4 липня 2014 року між ним та ТОВ "ВКФ Фарби України".
З даного договору убачається, що останній від імені ТОВ "ВКФ Фарби України" підписаний директором ОСОБА_5 (а.с. 15).
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на те, що 4 липня 2014 року між сторонами було укладено саме Попередній договір, підписаний від імені товариства директором ОСОБА_3 На підтвердження того, що станом на 4 липня 2014 року директором була ОСОБА_3 відповідачем надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 53, 156-158).
Проте, з даного витягу неможливо встановити обставини, на які посилається відповідач, а саме, що станом на 4 липня 2014 року ОСОБА_3 була директором ТОВ "ВКФ Фарби України".
Так, у даному витязі наявна інформація про дату призначення ОСОБА_3 керівником (набуття повноважень) 21 травня 2014 року. Також наявна інформація про те, що 22 травня 2014 року відбулася державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, а саме змінено керівника на ОСОБА_4 .
Також у даному витязі містяться відомості, які стосуються організаційної форми товариства, дати створення товариства, складу засновків тощо за період з 14 березня 2008 року по 23 травня 2014 року.
Отже, даний витяг не містить відомостей про те, що саме ОСОБА_3 була керівником Товариства, як стверджує відповідач, станом на 4 липня 2014 року.
Таким чином, є безпідставними доводи скаржника про помилковість висновку суду першої інстанції щодо укладення між сторонами 4 липня 2014 року Договору № 1502 купівлі-продажу майнових прав.
Крім цього, колегія суддів зауважує, що даний договір у визначеному законом порядку не визнано недійсним, а відтак підлягав виконанню сторонами.
Колегія суддів також вважає безпідставними доводи скаржника про не надання позивачем доказів виконання своїх зобов'язань щодо повної оплати за договором купівлі-продажу майнових прав, з огляду на таке.
Установлено, що за умовами договору купівлі-продажу майнових прав (пункт 4.3.1.) позивач повинен був сплатити відповідачу 324 380 грн, у тому числі ПДВ 20% - 2 233 грн 33 коп.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження виконання своїх зобов'язань позивач надав суду довідку від 23 жовтня 2017 року про 100% фінансування згідно Договору № 1502 купівлі-продажу майнових прав від 4 липня 2014 року, яка підписана директором та містить печатку ТОВ "ВКФ Фарби України" (а.с. 16).
У вказаній довідці зазначено, що покупець ОСОБА_1 сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 275 950 грн, у тому числі ПДВ 20% - 45 991 грн 66 коп., що складає 100% вартості майнових прав на об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_4 , а відповідач прийняв їх та гарантує після завершення будівництва передачу квартири № 51 , загальною площею 39,8 кв.м.
Також у довідці зазначено, що фактична кількість квадратних метрів загальної площі об'єкта нерухомості (квартири) визначається після завершення будівництва будинку на підставі даних, зазначених у технічному паспорті БТІ, згідно з якими здійснюються остаточні розрахунки між сторонами у порядку, передбаченому договором.
Зміст вище вказаної довідки свідчить про те, що позивач виконав свій обов'язок та сплатив відповідачу вартість майнових прав на об'єкт нерухомості у повному обсязі, оскільки відповідач прийняв такі кошти та зобов'язався після завершення будівництва передати квартиру, що засвідчено підписом директора та печаткою товариства.
Крім того, з довідки вбачається, що оплата здійснена за квартиру меншої площі, ніж вказана у договорі купівлі-продажу майнових прав, а саме 39,8 кв.м., замість 46,34 кв.м. Сума оплати відповідає розміру площі, що вбачається із пункту 4.1. договору купівлі-продажу майнових прав.
Таким чином, оскільки судом першої інстанції беззаперечно встановлено, що ОСОБА_1 сплатив 100% вартості майнових прав на квартиру, що підтверджується виданою самим відповідачем довідкою, доводи скаржника про здійснення позивачем не повної оплати об'єкту нерухомості не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів вважає недоречними доводи скаржника, що матеріали справи не містять доказів щодо зміни загальної площі квартири, оскільки такі дії прямо передбачено у Договорі № 1502 купівлі-продажу майнових прав, а саме у пункті 2.3. зазначено, що загальна площа об'єкту нерухомості, вказана у пункті 2.2. договору, є проектною та підлягає уточненню за даними технічного паспорту, оформленого БТІ згідно договору.
Згідно технічного паспорту на квартиру, загальна площа становить 39,8 кв.м. (а.с. 18-21).
Щодо доводів скаржника про те, що визначений у договорі купівлі-продажу майнових прав строк завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію є орієнтовним та у зв'язку з цим відповідачем не порушено прав позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 5.2.5. договору купівлі-продажу майнових прав визначено обов'язок ТОВ "ВКФ Фарби України" забезпечувати будівництво об'єкту капітального будівництва та введення його в експлуатацію в терміни, зазначені у пункті 2.4. даного договору, згідно якого запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об'єкта капітального будівництва - 2 квартал 2017 року.
Згідно з частиною 2 статті 252 ЦК України, термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З наведеного слідує, що у даних правовідносинах сторони визначили термін будівництва та введення в експлуатацію, що охоплює конкретно визначений термін, а саме 2 квартал 2017 року, тобто квітень, травень, червень 2017 року.
Разом з тим, у договорі купівлі-продажу майнових прав відсутні умови, що вказаний у цьому договорі плановий термін прийняття будинку в експлуатацію може термін прийняття будинку в експлуатацію може змінюватися. Також матеріали справи не містять доказів укладення додаткових договір між сторонами, в яких, зокрема, було б змінено термін прийняття будинку в експлуатацію.
Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року в справі № 607/11746/17 зазначив, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Таким чином, доводи апеляційної скарги, що сторони при укладенні договору погодили лише запланований, тобто орієнтовний термін будівництва, що не може тлумачитись, як кінцевий та остаточний, відхиляються колегією суддів, як необґрунтовані, та такі, що свідчать про намагання відповідача виправдати фактичне невиконання взятих на себе зобов'язань відповідно до умов договору.
Доводи апеляційної скарги, що до даних правовідносин не підлягали застосуванню положення Закону України "Про інвестиційну діяльність", оскільки інвестування та фінансування будівництва може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, і матеріали справи не містять жодного доказу, який би наділяв позивача статусом інвестора будівництва, також відхиляються колегією суддів, як необґрунтовані, адже такі доводи суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наведені в апеляційній сказі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними його відзиву на позовну заяву, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким надано належну правову оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і відповідає наявним у справі доказам.
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України", подану представником Мороз Світланою Сергіївною, залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2025 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: