12 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
власника майна ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року,
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 14.04.2026 задоволено клопотання начальника слідчого відділення відділу поліції в річковому порту Київ Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_7 , погоджене прокурором Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 , та накладено арешт, з метою забезпечення збереження речового доказу, на земельну ділянку особливо цінних земель природо-заповідного фонду площею 6583 кв.м., яка заходиться за координатами 50.516940, 30.656090, у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:212:0008, площею 962065 кв.м., та перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, в особі Київської міської ради, розташованої в Деснянському районі м. Києва на території ландшафтного заказника місцевого значення «Троєщинські луки», а також розташовані на ній будівлі: будинок площею 21 кв.м., будинок площею 37 кв.м., гараж площею 32 кв.м., шляхом заборони відчуження та розпорядження вказаним майном.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого в повному обсязі.
Справа № 758/5889/26Слідчий суддя - ОСОБА_8
Апеляційне провадження № 11-сс/824/4281/2026 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначала, що вона є користувачем арештованої земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, однак слідчий суддя не повідомив її про дату, час та місце розгляду клопотання, безпідставно пославшись про наявність ризику відчуження майна, що є юридично неможливим.
Також посилалася на порушення підслідності та погодження клопотання прокурором, який не мав на це відповідних повноважень.
Зокрема, зазначала, що досудове розслідування щодо земельної ділянки на суші в Деснянському районі міста Києва безпідставно здійснюється відділенням поліції в річковому порту «Київ», юрисдикцією якого є виключно акваторія річки Дніпро.
Крім того, клопотання слідчого та оскаржувана ухвала містить суттєві суперечності, які не узгоджуються між собою, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та суперечать офіційним документам державних органів, що виключає наявність складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 КК України.
На думку апелянта, зазначена слідчим у клопотанні сума майнової шкоди штучно сфабрикована експертом МВС шляхом незаконного застосування 10-кратного штрафного коефіцієнта (згідно з Постановою КМУ № 575), який призначений виключно для офіційно зареєстрованих об'єктів природно-заповідного фонду.
Також зазначала, що відповідно до ч. 4 ст. 170 КПК України, арешт майна для відшкодування шкоди накладається за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову, однак власник землі (Київська міська рада) не заявляв цивільного позову у даному кримінальному провадженні.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення власника майна ОСОБА_6 , яка підтримала подану апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_5 , яка в режимі відеоконференцзв'язку заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_6 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання начальника слідчого відділення відділу поліції в річковому порту Київ Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_7 , погоджене прокурором Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 ,про арешт майна розглянуто без повідомлення та у відсутності власників майна.
Дані про направлення учасникам судового провадження копії оскаржуваної ухвали, у справі відсутні.
Як зазначила апелянт в апеляційній скарзі, копію оскаржуваної ухвали вона отримала разом з супровідним листом слідчого лише 23.04.2026, та 24.04.2026 нею було подано апеляційну скаргу.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга подана в строк, передбачений абзацом 2 ч. 3 ст. 395 КПК України.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Слідчим відділенням відділу поліції в річковому порту Київ, за процесуального керівництва Подільської окружної прокуратури міста Києва, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100160000046 від 04.12.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України.
Згідно даних клопотання, досудовим розслідуванням встановлено, що рішенням Київської міської ради від 28.07.2020 № 92/9171 «Про оголошення ландшафтним заказником місцевого значення «Троєщинські луки» ландшафтний заказник місцевого значення «Троєщинські луки» включено до територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Як зазначено в матеріалах клопотання, приблизно у 2016 році, більш точний час не встановлено, у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на самовільне зайняття земельної ділянки площею 6583 кв.м., розташованої у Деснянському районі м. Києва поблизу озера «Алмазне», а також здійснення самовільного будівництва на ній будівель, з метою подальшого проживання у них та ведення домашнього господарства.
Реалізуючи свій злочинний умисел, усупереч нормам законодавства, не маючи рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу у власність чи надання у користування земельної ділянки, з прямим умислом та корисливим мотивом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, у період з 2016 року по серпень 2017 року, більш точний час не встановлено, ОСОБА_6 , без відповідних дозвільних та правовстановлюючих документів, самовільно зайняла земельну ділянку особливо цінних земель природо-заповідного фонду площею 6583 кв.м., яка заходиться за координатами 50.516940, 30.656090 у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:212:0008, площею 962065 кв.м., та перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, розташовану в Деснянському районі м. Києва поблизу озера «Алмазне» на території ландшафтного заказника місцевого значення «Троєщинські луки», огородивши її парканом з металевої сітки, де в період з 2019 року по 2021 рік здійснила самовільне будівництво будівель, а саме: будинку площею 21 кв.м. (№1), будинку площею 37 кв.м. (№2), гараж площею 32 кв.м. (№3).
Таким чином, ОСОБА_6 самовільно збудувала будівлі на самовільно зайнятій земельній ділянці площею 6583 кв.м., яка віднесена до особливо цінних земель природо-заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення «Троєщинські луки» та перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, чим спричинила територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради майнову шкоду на суму 4 476 058, 38 грн.
Згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, долученої до клопотання начальника слідчого відділення відділу поліції в річковому порту Київ Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_7 , власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:212:0008 являється територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.
08.04.2026 у межах вказаного кримінального провадження ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні самовільного будівництва будівель на самовільно зайнятій земельній ділянці особливо цінних земель, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 4 ст. 197-1 КК України.
Постановою першого заступника начальника відділу - начальника слідчого відділення відділу поліції в річковому порту Київ Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_7 від 08.04.2026 земельну ділянку особливо цінних земель природо-заповідного фонду площею 6583 кв.м., яка заходиться за координатами 50.516940, 30.656090, у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:212:0008, площею 962065 кв.м., та перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, в особі Київської міської ради, розташованої в Деснянському районі м. Києва на території ландшафтного заказника місцевого значення «Троєщинські луки», а також розташовані на ній будівлі: будинок площею 21 кв.м., будинок площею 37 кв.м., гараж площею 32 кв.м., які розташовані на території огородженої земельної ділянки за координатами 50.516940, 30.656090 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12025100160000046 від 04.12.2025.
09.04.2026 начальник слідчого відділення відділу поліції в річковому порту Київ Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_7 , звернувся до Подільського районного суду м. Києва з клопотанням погодженим прокурором Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 , про накладення арешту, з метою забезпечення збереження речового доказу, на земельну ділянку особливо цінних земель природо-заповідного фонду площею 6583 кв.м., яка заходиться за координатами 50.516940, 30.656090, у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:212:0008, площею 962065 кв.м., та перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, в особі Київської міської ради, розташованої в Деснянському районі м. Києва на території ландшафтного заказника місцевого значення «Троєщинські луки», а також розташовані на ній будівлі: будинок площею 21 кв.м., будинок площею 37 кв.м., гараж площею 32 кв.м., шляхом заборони відчуження та розпорядження вказаним майном.
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 14.04.2026 задоволено клопотання начальника слідчого відділення відділу поліції в річковому порту Київ Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_7 , погоджене прокурором Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 , та накладено арешт, з метою забезпечення збереження речового доказу, на земельну ділянку особливо цінних земель природо-заповідного фонду площею 6583 кв.м., яка заходиться за координатами 50.516940, 30.656090, у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:212:0008, площею 962065 кв.м., та перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, в особі Київської міської ради, розташованої в Деснянському районі м. Києва на території ландшафтного заказника місцевого значення «Троєщинські луки», а також розташовані на ній будівлі: будинок площею 21 кв.м., будинок площею 37 кв.м., гараж площею 32 кв.м., шляхом заборони відчуження та розпорядження вказаним майном.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання начальника слідчого відділення поліції про накладення арешту на на земельну ділянку особливо цінних земель природо-заповідного фонду площею 6583 кв.м., яка заходиться за координатами 50.516940, 30.656090, у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:212:0008, площею 962065 кв.м., та перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, в особі Київської міської ради, розташованої в Деснянському районі м. Києва на території ландшафтного заказника місцевого значення «Троєщинські луки», а також розташовані на ній будівлі: будинок площею 21 кв.м., будинок площею 37 кв.м., гараж площею 32 кв.м., шляхом заборони відчуження та розпорядження вказаним майном, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами у межах кримінального провадження № 12025100160000046 від 04.12.2025, та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання начальника слідчого відділення відділу поліції та накладення арешту на вищезазначену земельну ділянку та розташовані на ній будівлі, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна може призвести до його відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
З урахуванням наведеного, доводи апелянта про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 КК України є передчасними, та підлягають встановленню та перевірці під час подальшого досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025100160000046 від 04.12.2025.
Сукупність долучених до клопотання начальника слідчого відділення відділу поліції матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апелянта про те, що арешт майна для відшкодування шкоди накладається за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову, однак власник землі (Київська міська рада) не заявляв цивільного позову у даному кримінальному провадженні, не впливають на правильність висновків слідчого судді, оскільки арешт майна у даному провадженні накладено з метою, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме з метою збереження майна як речових доказів.
Арешт майна з вказаної підстави по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та не вимагає наявності цивільного позову для можливості накладення арешту на таке майно.
Доводи апелянта про порушення підслідності та погодження клопотання прокурором, який не мав на це відповідних повноважень, фактично стосуються питань оцінки належності та допустимості зібраних у справі доказів. Однак з'ясування вказаних обставин не є предметом доказування при розгляді клопотання про арешт майна та підлягають перевірці судом під час розгляду кримінального провадження по суті.
Крім того постановою заступника керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва визначено групу прокурорів у кримінальному провадженні №12025100160000046 від 04.12.2025, до складу якої включено прокурорів Подільської окружної прокуратури м. Києва: ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 старшим групи визначено прокурора ОСОБА_5 .
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що слідчим суддею в порушення вимог ч. 2 ст. 172 КПК України не повідомлено її, як користувача арештованої земельної ділянки, про розгляд клопотання слідчого, не є безумовною підставою для скасування правильної по суті ухвали слідчого судді, з урахуванням вимог ст. 172 КПК України, відповідно до якої слідчий суддя за наявності підстав, викладених у наведеній нормі закону, може розглянути клопотання без повідомлення власника майна.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Інші зазначені в апеляційні скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3