20 травня 2026 рокусправа № 380/2905/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення від 16.01.2025 про відмову у перетині державного кордону по відношенню до позивача, прийняте начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_2 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на таке. 16.01.2025 Рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України відмовлено у виїзді з України ОСОБА_1 начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_3 з причини відсутності документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України №57(зі змінами та доповненнями). Позивач зазначає, що ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» не містить посилань на зазначені закони, постанову КМУ від 27.01.1995 №57, тому вважає, що таке обґрунтування відмови не відповідає вимогам закону, яким керувався відповідач у прийняті рішення, а також рішення не містить у відповідності до Закону України «Про прикордонний контроль» даних щодо строків тимчасового обмеження. Також відповідач у спірному рішенні не визначає які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для підтвердження права виїзду за кордон. З цих підстав вважає, що відповідачем протиправно прийнято рішення про відмову у перетині державного кордону України, просить суд визнати його незаконним та скасувати.
Ухвалою судді від 17.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач 03.03.2025 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити повністю в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що надані позивачем при перетині державного кордону документи не давали підстав, для прийняття рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України, уповноваженими посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України. З цих підстав вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, тому в задоволенні позову просить відмовити повністю.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Рішенням від 16.01.2025 начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служи (тип А) відділу прикордонної служи « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_3 відмовлено у виїзді з України громадянину України, з місцем проживання у Словацькій Республіці, м.Трнава, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 з причини відсутності документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України №57 (зі змінами та доповненнями).
Суд встановив, що ОСОБА_5 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 . Згідно з відмітками в паспорті ОСОБА_6 міграційною службою України 14.09.2022 оформлено виїзд на постійне проживання і його взято на постійний консульський облік в Посольстві України в Словацькій Республіці з 12.10.2022.
Позивач вважає, що постійне проживання закордоном та перебування на консульському обліку в іноземній державі дає йому право безперешкодного виїзду з України, а тому вказане рішення відповідача є протиправним та таким, що необхідно скасувати. З цих підстав звернувся з позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Згідно із частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із пунктом 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються: вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
За приписами частини другої статті 9 Закону №389-VIII Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Частинами першою, другою статті 20 Закону №389-VIII передбачено, що правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону. В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено: ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1); у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (пункт 3).
В подальшому, Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжувались строки дії воєнного стану в Україні, станом на дату прийняття оскаржуваного рішення і сьогодні воєнний стан продовжений та триває.
Системний аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку про те, що передбачене частиною першою статті 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, за умови, що в Указі Президента України про введення воєнного стану таке конституційне право зазначене у вичерпному переліку конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а особливий режим в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян встановлюються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені, зокрема, статтею 33 Конституції України, тому з 24.02.2022 (дня введення в Україні воєнного стану) право кожного вільно залишати територію України, яке передбачене частиною першою статті 33 Конституції України, може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI) прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
За приписами частин першої, третьої, четвертої статті 6 Закону №1710-VI перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом. Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні. Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
За приписами частин першої третьої статті 14 Закону № 1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт. Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону. Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Згідно із частинами першою, другою статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 №3857-ХІІ (далі - Закон № 3857-ХІІ) перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Пунктом 2 Правил перетинання Державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (далі - Правила №57) передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Згідно з пунктом 12 Правил №57 для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Кабінет Міністрів України 29.12.2021 затвердив Порядок встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, про що прийняв Постанову №1455 (далі - Порядок №1455, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Цей Порядок визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (п.1 Порядку №1455).
За приписами пункту 2 Порядку №1455 правовою основою встановлення та здійснення заходів особливого режиму є Конституція України, Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях.
Встановлення особливого режиму здійснюється військовим командуванням на підставі Указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях (п.4 Порядку №1455).
Пунктом 8 Порядку № 1455 встановлено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
На період дії правового режиму воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» виїзд за межі країни громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років забороняється. Всі громадяни, які підпадають під виключення, повинні мати необхідні документи для підтвердження.
Головою Державної прикордонної служби прийнято рішення «Про Указ Президента України» від 24.02.2022 №23-6122/0/6-22-Вих, адресоване органам Держприкордонслужби, згідно з яким на виконання пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з метою забезпечення оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, проведення своєчасної та повної мобілізації, заборонено, на період дії правового режиму воєнного стану, виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років.
Відповідно до Указу Президента №64/2022 та на виконання вимог Закону №389-VIII Адміністрація Державної прикордонної служби України з метою формування єдиних підходів під час здійснення прикордонного контролю листом від 30.09.2022 №23-31046/0/6-22-Вих «Щодо виїзду за кордон України деяких категорій осіб» надала органам Держприкордонслужби відповідні роз'яснення.
У пункті 3 вищевказаного листа вказано, що за рішенням Голови Державної прикордонної служби обмеження щодо заборони до громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, на період дії правового режиму воєнного стану не застосовуються до осіб, які виїхали до інших держав на постійне місце проживання, що підтверджено документально одним із таких документів:
для осіб які виїжджають вперше - штамп про оформлення виїзду за кордон на постійне місце проживання, визначений додатком 6 до Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2016 №816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за № 1241/29371;
для осіб, які постійно проживають за кордоном - штамп про оформлення виїзду за кордон на постійне місце проживання, визначений додатком 6 до Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2016 № 816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за № 1241/29371 та відмітка (штамп) про взяття на постійний консульський облік у закордонній дипломатичній установі України або перебування такого громадянина на постійному консульському обліку, що підтверджується довідкою про перебування на консульському обліку, яка формується з використанням засобів відомчої інформаційної системи Міністерства закордонних справу України.
В решті питань для прийняття рішень доповідати Голові Державної прикордонної служби через заступника директора департаменту - начальника управління організації прикордонного контролю (пункт 4).
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства і підзаконних нормативно-правових актів вбачається, що право позивача на перетин державного кордону у встановленому законодавством порядку на момент прийняття оскаржуваного рішення було тимчасово обмежене в умовах воєнного стану.
Додатково суд також звертає увагу, що статтею 6 Закону №3857-ХІІ визначено перелік підстав для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Проте, на переконання суду, вказаний перелік підстав для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України в умовах воєнного стану не є вичерпним, та передбачене частиною першою статті 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Верховним Судом у постановах від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3428/22, від 26.10.2023 у справі №260/3951/22 сформовано правовий висновок, відповідно до якого той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
Суд звертає увагу, що стаття 14 Закону України «Про прикордонний контроль» Законом № 2952-IX від 24.02.2023 була доповнена частиною 6 наступного змісту: за наявності підстав гуманітарного характеру, для забезпечення захисту національних інтересів або у зв'язку з виконанням міжнародних зобов'язань іноземцям, особам без громадянства або громадянам України, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону України, Голова Державної прикордонної служби України або особа, яка виконує його обов'язки, може дозволити перетнути державний кордон.
Саме на виконання вказаної норми Голова Державної прикордонної служби України (розпорядження АДПСУ від 30.09.2022 №23-31046/0/6-22-Вих) вказав, що за його рішенням обмеження щодо заборони до громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, на період дії правового режиму воєнного стану не застосовуються до осіб, які виїхали до інших держав на постійне місце проживання за умови надання відповідних документів.
Причому ч.6 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» вказує, що Голова Державної прикордонної служби України або особа, яка виконує його обов'язки, може дозволити перетнути державний кордон за наявності підстав гуманітарного характеру, для забезпечення захисту національних інтересів або у зв'язку з виконанням міжнародних зобов'язань іноземцям, особам без громадянства або громадянам України.
Отже, це не обов'язок суб'єкта владних повноважень, а його диспозитивне право, яке може бути реалізоване за певних умов.
Крім того, відповідно до статті 15 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР) під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом. Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, і від статей 3, 4 (пункт 1) і 7.
Отже, в умовах воєнного стану можливий відступ від пункту 2 статті 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, що не включені до Конвенції та першого Протоколу до неї (яким передбачено, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну).
Згідно зі статтею 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР №2148-VIII від 19.10.1973) під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов'язань за цим Пактом тільки в такій мірі, у якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії соціального походження. Це положення не може бути підставою для якихось відступів від статей 6, 7, 8 (пункти 1 і 2), 11, 15, 16 і 18.
Тобто, під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, тобто під час воєнного стану, держави-учасниці Міжнародного пакту про громадянські і політичні права можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов'язань за статтею 12 Пакту (пункт 2 якої передбачає право кожної людини покидати будь-яку країну, включаючи свою власну).
Суд звертає увагу, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено: Міністерству закордонних справ України забезпечити інформування в установленому порядку Генерального секретаря ООН та офіційних осіб іноземних держав про введення в Україні воєнного стану, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення (пункт 7).
З вищевикладеного слідує, що станом на час виникнення спірних у даній справі відносин в Україні діяв воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що оскаржуване у цій справі Рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України від 16 січня 2024 року ОСОБА_7 в умовах воєнного стану є правомірним та таким, що прийняте відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, судом не встановлено, що позивач належить до кола осіб, які в умовах воєнного стану мають право перетинати державний кордон, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування вказаного рішення з підстав, викладених у позовній заяві, належить відмовити.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що оскаржуване Рішення відповідача про відмову в перетинанні державного кордону України від 16 січня 2024 року ОСОБА_4 є актом індивідуальної дії, яке прийняте начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служи (тип А) відділу прикордонної служи « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_3 на виконання владних управлінських функцій, який стосується прав або інтересів позивача та дія якого вичерпується його виконанням. Відтак, скасування чи не скасування вказаного акта індивідуальної дії у судовому порядку не захищає права та інтереси позивача, оскільки оскаржуване рішення вичерпало свою дію.
Крім того, суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо судового збору, то такий на підставі статті 139 КАС України покладається на позивача.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан