20 травня 2026 рокусправа № 380/22119/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Ген. Григоренка, 3, код ЄДРПОУ 40108833), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій за у 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області (ЄДРПОУ 40108833) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки, у кількості 126 днів, виходячи з розміру денного заробітку на день звільнення 24.07.2025 що становить 875,85 гривень, тобто 110 344 гривень 50 копійок.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він проходив службу в Головному управлінні Національної поліції у Львівській області та наказом ГУ НП у Львівській області від 24.07.2025 №526 о/с його звільнено з посади. Водночас, на думку позивача, станом на день прийняття наказу про звільнення зі служби в поліції відповідач не провів з ним усіх необхідних розрахунків, а саме не була виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки у кількості 126 днів, що є порушенням конституційних прав позивача, трудового законодавства, інших законів України, які регулюють спірні правові відносини та мало місце в результаті протиправного зловживання владними повноваженнями Головним управлінням Національної поліції у Львівській області.
Ухвалою судді від 11.11.2025 позовна заява залишена без руху.
Ухвалою судді від 24.11.2025 позовну заяву в частині позовних вимог за період з 2022 року по 2025 рік повернуто позивачеві.
Ухвалою судді від 24.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому суд враховує, що згідно з ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідач станом на дату розгляду справи відзиву на позовну заяву не подав.
Частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції України в період з 08.06.2017 року по 24.07.2025.
Згідно з наказом т.в.о. начальника ГУНП у Львівській області від 24.07.2025 № 526 о/с, мене, старшого слідчого відділення поліції № 1 Львівського РУП № 2 ГУНП у Львівській області звільнено відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням), виплативши грошову компенсацію за невикористані під час проходження служби дні щорічних оплачуваних відпусток, у кількості 69 днів (за 2022 рік - 20 днів основної відпустки та 02 дні додаткової відпустки, за 2023 рік - 03 дні додаткової відпустки, за 2024 рік - 15 днів основної відпустки та 04 днів додаткової відпустки, за 2025 рік - 20 днів основної відпустки та 05 днів додаткової відпустки)
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 позивач з 23.12.2015 має статус учасника бойових дій.
З метою отримання інформації щодо використаної відпустки з 2017 року позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою.
У відповідь на заяву відповідач листом від 27.10.2025 повідомив, що законодавство України не передбачає грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учасникам бойових дій при звільнені. Додаткова відпустка учасникам бойових дій є окремим видом відпустки, який не підпадає під загальні норми компенсації щорічних відпусток, які передбачені статтею 83 Кодексу законів про працю України.
Крім цього відповідач листом від 30.09.2025 надав витяги з наказів про надання щорічних основних та додаткових відпусток та відпусток як учаснику бойових дій, згідно з якими позивачу за 2017, 2018, 2019 роки не надавалася додаткова відпустка, як учаснику бойових дій.
Вважаючи, що при звільненні відповідач неправомірно здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до частин 1 та 3 статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно зі статтею 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Частинами 1 та 2 статті 92 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Статтею 4 Закону України № 504/96-ВР від 15.11.1996 «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР) визначено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом № 3551-ХІІ, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Частиною першою статті 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260) поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Крім того, згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 цього Закону, серед інших, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Системний аналіз змісту вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що позивач, як учасник бойових дій, мав право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати з набуттям статусу учасника бойових дій та з урахуванням доповнення Закону України «Про відпустки» статтею 16-2 згідно із Законом № 426-VIII від 14.05.2015, та відповідно набув право на компенсацію за невикористані додаткові відпустки по 14 днів щорічно. Обов'язок обліку таких відпусток та дотримання пов'язаних із ними гарантій покладається на роботодавця.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 по зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) вирішено спір за подібних спірних правовідносин. Зазначене судове рішення є релевантним до розглядуваного спору і висновки ВП ВС безумовно заслуговують на увагу та підлягають врахуванню, однак в даному випадку невиплата позивачеві компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не пов'язана із правозастосуванням відповідачем спеціального законодавства, а обумовлено в першу чергу не зверненням позивача за отриманням додаткової та щорічної відпустки у відповідному році служби та невизначенням у наказі про звільнення, який не оскаржувався та є чинним, не використаних днів відпустки, які підлягали компенсації.
Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році.
В наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З огляду на не врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку №260 питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи КЗпП України, Закону України «Про відпустки».
Відповідно до норм частини 1 статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Суд наголошує, що компенсація за невикористані додаткові відпустки не обмежується тільки роком звільнення поліцейського та поширюється на роки, що передували звільненню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 23.10.2019 по справі №826/8185/18, яка в силу частини п'ятої статті 242 КАС України, підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані ним дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 року у справі № 160/10875/19, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суд наголошує, що положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові по справі №360/4127/19 від 07.05.2020.
Судом встановлено, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 позивач з 23.12.2015 має статус учасника бойових дій.
24.07.2025 наказом ГУНП у Львівській області №526 о/с від 05.08.2025 капітана поліції ОСОБА_1 (0118544), старшого слідчого відділення поліції №1 Львівського районного управління поліції №2 ГУНП, звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням).
Відповідачем у день звільнення не виплачено позивачу компенсацію за невикористані дні відпусток, як учасника бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки.
Враховуючи викладене суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати грошової компенсації за не використані дні відпустки, як учасника бойових дій ОСОБА_1 за 2017, 2018, 2019 роки є протиправною.
З метою належного способу захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, як учасника бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки.
Щодо грошової компенсації за невикористані дні відпустки, як учасника бойових дій, за 2015, 2016 роки то суд зазначає, що позивач почав проходити службу в поліції з 08.06.2017, а тому в задоволенні позовної вимоги щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки, як учасника бойових дій за 2015, 2016 роки слід відмовити.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, КАС України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки;
Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області (місцезнаходження: пл. Ген.Григоренка, 3, м.Львів, 79010; код ЄДРПОУ: 40108833) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з розміру денного заробітку на день звільнення 24.07.2025.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан