Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 травня 2026 року Справа№200/1780/26
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Національної поліції України, в якому, просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі України з 15.03.1999 по 19.01.2018 до стажу служби в поліції без зміни стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та права на додаткову оплачувану відпустку оголошену наказом Національної поліції України від 14 березня 2025 року № 399 о/с;
2) зобов'язати Національну поліцію України відповідно до вимог статті 78 Закону України «Про Національну поліцію України» та п. 3 р. ІІ наказу МВС України від 06.04.2016 № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських» оголосити стаж служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, із зазначенням зміни загального стажу служби, з урахуванням вислуги років у Державній кримінально - виконавчій служби України за період з 15 березня 1999 року по 19 січня 2018 року у кількості 18 років 10 місяців 04 дні з 16 грудня 2024 року (дати призначення ОСОБА_1 ) на посаду в центральний орган Національної поліції України шляхом внесення змін до наказу Національної поліції України від 14 березня 2025 року № 399 о/с;
3) зобов'язати Національну поліцію України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з урахуванням оголошеного загального стажу служби, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки надбавки за стаж служби у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням у розмірах згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 16 грудня 2024 року (дати призначення ОСОБА_1 ) на посаду в центральний орган Національної поліції України).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що проходить службу в Національній поліції України. Проте відповідачем не правильно обраховано стаж служби, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. На думку позивача період проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 15.03.1999 року до 19.01.2018 року повинен зараховуватись, як стаж служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та права на додаткову оплачувану відпустку.
У зв'язку з чим позивач звернулася до суду із цим позовом.
16 березня 2026 року відкрито провадження із визначенням розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, про що постановлено відповідну ухвалу. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
02 квітня 2026 року від представника Національної поліції України надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що у вичерпному переліку видів служби, які зараховуються до стажу служби в поліції, визначеному частиною другою статті 78 Закону № 580-VІІІ, відсутня Державна кримінально-виконавча служба, то відповідно період служби позивача в у Державній кримінально-виконавчій службі не може бути зарахований до стажу служби в поліції.
Окрім того, звертає увагу, що наказ від 14.03.2025 № 399 о/с у встановлений законодавством України порядку та строк позивачем не оскаржувався та й не оскаржується, отже, підстави для задоволення даних позовних вимог відсутні.
На підставі наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , проходить службу в Національної поліції України.
Позивач в період з 15.03.1999 по 19.01.2018 року проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, про що свідчить послужний список.
Наказом Національної поліції України від 11.12.2024 №2219 о/с, ОСОБА_1 , яка прибула за переведенням з Донецького державного університету внутрішніх справ, призначено головним інспектором відділу організації повітряної та протиповітряної оборони управління координації підрозділів поліції особливого призначення (стрілецьких) Департаменту превентивної діяльності, з 16 грудня 2024 року.
Згідно наказу Національної поліції України від 14.03.2025 року № 399 о/с ОСОБА_1 , головному інспектору відділу організації повітряної та протиповітряної оборони управління координації підрозділів поліції особливого призначення (стрілецьких) Департаменту превентивної діяльності, установлено стаж служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки станом на 16 грудня 2024 року - 06 років 10 місяців 14 днів.
31.03.2025 позивач звернулась до відповідача із рапортом, в якому просила зарахувати до стажу служби в поліції періоду служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 15.03.1999 по 19.01.2018 року.
Листом № 35983-2025 від 15.04.2025 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для зарахування до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки терміну перебування на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України, враховуючи вимоги ст. 78 Закону України «Про Національну поліцію».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі №200/3451/25 визнано протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо незарахування позивачу до стажу служби в поліції вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі України з 15.03.1999 по 19.01.2018 року, зобов'язано Національну поліцію України зарахувати позивачу до стажу служби в поліції вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі України з 15.03.1999 по 19.01.2018 року. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі № 200/3451/25 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України Департаменту кадрового забезпечення про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - змінено. В абзаці четвертому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі № 200/3451/25 виключити назву «Департаменту кадрового забезпечення». В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
На виконання вказаного рішення відповідачем прийнято наказ від 25.12.2025 року № 2127 о/с, згідно якого зараховано майорові поліції ОСОБА_1 , головному інспектору відділу організації повітряної та протиповітряної оборони управління координації підрозділів поліції особливого призначення (стрілецьких) Департаменту превентивної діяльності, до стажу служби в поліції вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі України з 15 березня 1999 року по 19 січня 2018 року.
З розрахунку вислуги років в календарному та пільговому обчисленні вбачається, що станом на 16 грудня 2024 року до стажу служби в Національній поліції України, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки не зараховано період служби позивача у Державній кримінально-виконавчій службі України з 15.03.1999 по 19.01.2018 року.
Спірні правовідносини виникли щодо не зарахування відповідачем до стажу служби в Національній поліції України, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки з 16 грудня 2024 року періоду служби позивача у Державній кримінально-виконавчій службі України з 15.03.1999 року по 19.01.2018 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України “Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).
За статтею 1 Закону №580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
За приписами частин 1, 2 статті 59 Закону №580 служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ст. 60 Закону №580-VIII відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
За ч. 2 ст. 78 Закону №580-VIII до стажу служби в поліції зараховуються:
1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;
2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;
3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;
4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;
5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;
6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Частинами третьою та четвертою статті 78 Закону № 580-VIII встановлено, що під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.
Порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.
Таким чином, до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Згідно з п.5 «Прикінцевих положень» Кримінально-виконавчого кодексу України до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
Також, ч.5 ст.23 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 року №2713-IV передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
У попередніх редакціях ч.5 ст.23 цього ж Закону було передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.
Системний аналіз вище наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV.
Згідно з преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Крім того, частиною першою статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Отже, на позивача, під час проходження нею служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому поліції. Тобто, всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
Таким чином, на позивача, як і на інших працівників кримінально-виконавчої служби (окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України «Про державну службу»), під час проходження ними служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України «Про міліцію» та відповідні норми Закону України «Про Національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.
Враховуючи тотожність правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в установі виконання покарань, діяльність позивача, функції, які ним виконувались на момент проходження служби, статус позивача, дійшли правильного висновку, що стаж служби позивача в Державній кримінально-виконавчій службі України підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 01.08.2023 по справі №240/30024/21, від 06 лютого 2025 року по справі №140/856/24.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду Суди у справі № 755/10947/17 від 30.01.2019 під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тому зазначені правові висновки касаційного суду підлягають до врахування судом у цій справі у подібних правовідносинах.
З цих підстав суд не приймає до уваги посилання відповідача на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20, від 07.10.2020 у справі № 826/16143/18.
Згідно з частиною першою статті 78 ЗУ «Про Національну поліцію» стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, і відповідно до якої до стажу служби в поліції зараховується, зокрема, служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Як свідчать матеріали справи згідно наказу Національної поліції України від 14.03.2025 року № 399 о/с позивачу установлено стаж служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки станом на 16 грудня 2024 року (станом на момент призначення на посаду) - 06 років 10 місяців 14 днів, тобто без урахування стажу служби позивача в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Отже, позивач має право на встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, з урахуванням стажу служби позивача в Державній кримінально-виконавчій службі України, з дня призначення на відповідну посаду.
Разом з цим, у спірних правовідносинах відповідач не допускав бездіяльність, а навпаки вчинив дії щодо відмови в зарахуванні спірного періоду служби в Державній кримінально-виконавчій службі України до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Згідно з частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п.1 ст.6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п.1 ст.6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно абзацу другого частини 4 статті 245 КАС Україні у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Зважаючи на обставини справи, суд дійшов висновку, що повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій відповідача, а також зобов'язання останнього здійснити з 16 грудня 2024 року перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу з урахуванням стажу служби, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки періоду служби у Державній кримінально-виконавчій службі України з 15.03.1999 року до 19.01.2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Щодо строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Приписи абзацу 1 частини 2 статті 122 КАС України, визначають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суд вважає помилковими посилання відповідача на частину 1 статті 233 КЗпП України, з огляду на наступне.
Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі № 1-р/2025, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу (тобто, яка регулює правовідносини, під час проходження служби, на що також акцентовано увагу в мотивувальній частині судового рішення,) статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Як встановлено судом, на момент звернення до суду позивач проходить службу в Національній поліції України.
З огляду на зазначені обставини, позивачем не порушено строк звернення до суду з даним позовом.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати зі сплати судового збору не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Національної поліції України (місцезнаходження: вул. Богомольця Академіка, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40108578) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Національної поліції України щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до стажу служби в Національній поліції України, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки з 16 грудня 2024 року періоду служби у Державній кримінально-виконавчій службі України з 15.03.1999 року по 19.01.2018 року.
Зобов'язати Національну поліцію України здійснити ОСОБА_1 з 16 грудня 2024 року перерахунок та виплату грошового забезпечення з урахуванням до стажу служби в Національній поліції України, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки періоду служби у Державній кримінально-виконавчій службі України з 15.03.1999 року до 19.01.2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв