21 травня 2026 р.Справа №160/13566/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сліпець Н.Є., розглянувши заяву ОСОБА_1 в порядку письмового провадження у м. Дніпрі про забезпечення адміністративного позову у справі №160/13566/26 за позовом ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії, -
20.05.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідачі) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлену Довідкою ВЛК № 2026-0214-1112-1115-3 від 14.02.2026 про придатність до військової служби солдата ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати Наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 45-РС від 15.02.2026 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу за призовом під час мобілізації;
- визнати протиправним та скасувати пункт 2.2.19 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 51 від 15.02.2026 року в частині зарахування солдата ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини, призначення на посаду та постановки на всі види забезпечення;
- зобов'язати Військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_2 провести повторний медичний огляд ОСОБА_1 з обов'язковим направленням позивача на стаціонарне обстеження до спеціалізованого психіатричного закладу охорони здоров'я для належного встановлення діагнозу та об'єктивного визначення ступеня придатності відповідно до статей 14-17 графи ІІ Розкладу хвороб Наказу МОУ № 402.
Разом з позовною заявою, 20.05.2026 позивач звернувся до суду з клопотанням про забезпечення позову, в якому просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії постанови Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформленої Довідкою ВЛК № 2026-0214-1112-1115-3 від 14.02.2026 року щодо придатності до військової служби солдата ОСОБА_1 - до набрання судовим рішенням законної сили;
- зупинення дії пункту 2.2.19 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 51 від 15.02.2026 року в частині призначення солдата ОСОБА_1 на посаду водія та залучення до виконання службових обов'язків до набрання судовим рішенням законної сили;
- заборони Командуванню Військової частини НОМЕР_1 (та будь-яким іншим органам військового управління) вчиняти дії щодо переміщення ОСОБА_1 з фактичного місця перебування до інших місцевостей, навчальних центрів чи районів ведення бойових дій, а також заборони залучати його до поводження зі зброєю та керування транспортними засобами до вирішення справи по суті.
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову представник позивача зазначає, що 14.02.2026 року ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 була видана Довідка № 2026-0214-1112-1115-3 про придатність позивача до військової служби. На підставі цього, ОСОБА_1 було призвано за мобілізацією, зараховано до особового складу частини та призначено на посаду водія. Позивач зазначає, що ВЛК проігнорувала тяжкий психіатричний анамнез: підтверджені діагнози F-60.30 (емоційно-нестійкий розлад особистості), F-10.21 (синдром залежності від алкоголю), а також зафіксовані за 10 днів до огляду (04.02.2026 р. у клініці «Глорія») дезорієнтацію, енцефалопатію, психопатію та маячні думки. Крім того, у Карті професійно-психологічного відбору від 14.02.2026 р. встановлено «виражені ознаки» нервово-психічної нестійкості. Так, специфіка військової служби, а особливо посади водія військової техніки вимагає повної психологічної стабільності та доступу до джерел підвищеної небезпеки (зброя, транспорт). Допуск до виконання таких обов'язків особи з підтвердженими маячними думками, дезорієнтацією та вираженою нервово-психічною нестійкістю створює пряму, безпосередню та невідворотну загрозу життю самого позивача та оточуючих його військовослужбовців у разі настання трагічних наслідків через неконтрольовану поведінку позивача (афективний стан), подальше судове рішення вже не зможе відновити порушене право на життя та здоров'я. Таким чином, на думку позивача, невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови ВЛК, наказу військової частини про призначення позивача на посаду, а також заборона військовій частині вчиняти дії щодо переміщення ОСОБА_1 з фактичного місця перебування, може зробити неможливим поновлення порушених прав позивача у разі задоволення основних позовних вимог.
Частиною першою ст.154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням приписів частини першої ст. 154 КАС України суд розглянув заяву позивача про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та долучені докази, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Згідно Рекомендацій № R (89) 8 про тимчасовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами. І якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 та в подальшому підтримані у постановах від 01.06.2022 у справі №580/5656/21, від 18.05.2023 у справі №500/4200/22, від 21.02.2024 у справі №420/11311/23.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який було продовжено відповідними указами та який станом на час розгляду заяви про забезпечення позову триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до п. 10 ч 3 ст. 151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач має статус військовослужбовця та зарахований до списків особового складу Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.02.2026 №51 призначений на посаду водія.
Разом з цим, позивач з метою забезпечення позовної заяви просить суд зупинити дію постанови ВЛК, наказу військової частини про призначення позивача на посаду, а також заборонити військовій частині вчиняти дії щодо переміщення ОСОБА_1 з фактичного місця перебування.
Таким чином, аналізуючи заяву про забезпечення позову, суд зазначає, що постанова ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо придатності до військової служби є актом індивідуальної дії, який на момент звернення до суду вже вичерпав свою дію фактом його виконання, оскільки позивача призов за мобілізацією відбувся, і останній вже перебуває у статусі військовослужбовця.
Стосовно обраного позивачем засобу забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу командира військової частини про призначення солдата ОСОБА_1 на посаду водія та його залучення до виконання службових обов'язків, а також шляхом заборони командуванню військової частини вчиняти дії щодо переміщення ОСОБА_1 з фактичного місця перебування, суд зазначає, що згідно з матеріалами справи позивач наразі проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . При цьому, відповідно до пункту 10 частини третьої статті 151 КАС України, законодавством встановлено пряму заборону на забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану. Оскільки оскаржуваний наказ виданий саме в умовах дії правового режиму воєнного стану та стосується порядку проходження військової служби, його зупинення судом призведе до прямого порушення вищевказаної імперативної норми процесуального права.
Крім того, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі №826/13306/18.
Разом з цим, в заяві про забезпечення позову не наведені обставини, з якими ч. 2 ст. 150 КАС пов'язує застосування заходів забезпечення позову. Суду не надані докази існування таких обставин. Твердження позивача, викладені в заяві про забезпечення позову, ґрунтуються на непідтвердженій інформації заявника.
Наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності відповідача може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.
Тобто, вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб фактично вирішило б спір по суті, що суперечить меті застосування ст. 150 КАС України.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Враховуючи вищезазначене, позивачем не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень ст. 150 КАС України, а тому заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного та, керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у справі №160/13566/26 за позовом ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець