20 травня 2026 року Справа № 160/3205/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства «СТЕФІ»
до Південно-Східної митниці
про визнання протиправними, скасування рішення та картку відмови,
11.02.2026 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства «СТЕФІ» до Південно-Східної митниці, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Південно - Східної митниці про коригування митної вартості № UA110050/2025/000152/2 від 18.12.2025;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови Південно - Східної митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110050/2025/000250 від 18.12.2025.
В обґрунтування своїх вимог позивач, зазначив, що ним було подано митну декларацію разом з усіма необхідними документами з метою митного оформлення товару, при цьому відповідач відмовив позивачу у митному оформленні товарів та прийняв рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Позивач не погоджується із вказаними рішенням та карткою відмови та вважає їх протиправними та такими, що не відповідають вимогам законодавства, у зв'язку з чим просив задовольнити позовні вимоги.
18.02.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
04.03.2026 року від Південно-Східної митниці надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що оскаржуване рішення та картка відмови є правомірними та такими, що прийняті відповідно до вимог законодавства України, оскільки відповідачем встановлено в митних деклараціях та митних документах розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей, щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, у зв'язку з чим відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
09.03.2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує всі доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву.
10.03.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні заяви відповідача про повернення адміністративного позову.
11.03.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
16.03.2026 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких вказано, що в повідомленнях митниці декларанту, гр.33 оскаржуваних Рішень та матеріали справи, оскаржуване Рішення про коригування митної вартості товарів прийнято митницею відповідно до норм чинного законодавства, а відтак, вважаємо вказане позивачем в відповіді на відзив, щодо змісту оскаржуваного рішення, є помилковим та таким, що спростовується матеріалами справи.
20.03.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено Південно-Східній митниці строк для подачі заперечень на відповідь на відзив. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства «СТЕФІ» про залишення без розгляду заперечень відповідача на відповідь на відзив - відмовлено.
20.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 06.08.2025 року між Товариство з обмеженою відповідальністю підприємством "СТЕФІ", Україна, (Покупець) та DONGYANG HUILIAN KNITTING CO., LTD, Китай, (Постачальник) укладено зовнішньоекономічний контракт №HL060825 (далі за текстом - Контракт), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується здійснити поставку трикотажних виробів та безшовної білизни, іменовані надалі «Товар», а Покупець зобов'язується сплатити та прийняти зазначений Товар відповідно до комерційних рахунків, що виставляються.
Відповідно до п. 2.1. Контракту Загальна сума Контракту складається із суми вартості партії Товару по кожному комерційному рахунку до даного Контракту. Валюта контракту - долар США.
Згідно до п. 2.2. Контракту платежі за Товар, що постачається за Контрактом, якщо інші умови оплати не погоджено Сторонами в комерційному рахунку на партію Товару, повинні здійснюватися Покупцем на рахунок Постачальника у наступному порядку:
- передоплата у розмірі 30 % (Тридцять) від суми, рахунку/інвойсу, наданого Постачальником після підписання Контракту;
- залишок вартості 70% (Сімдесят) суми за Товар, згідно рахунку/інвойсу наданого Постачальником, Покупець сплачує протягом 10 календарних днів після отримання відповідних документів щодо відвантаження товару (коносамент).
Умови постачання: FCA, склад Постачальника, Китай (Інкотермс 2020), якщо інші умови постачання не зазначені Сторонами в комерційному рахунку на постачання партії Товару (п. 3.1. Контракту).
Відповідно до п. 3.3. Контракту строки постачання Товару вказуються в комерційному рахунку на партію Товару, але не можуть складати більше 60 календарних днів з моменту здійснення оплати Покупцем.
На виконання умов контракту № HL060825 від 06.08.2025 компанією DONGYANG HUILIAN KNITTING CO., LTD, відповідно до рахунку-фактури (інвойсу) № 000002 від 23.09.2025, здійснено поставку товарів на суму 97 140, 05 доларів США.
З метою митного оформлення поставленого товару, позивач подав до митного органу електронну митну декларацію № 25UA110050004434U3 від 15.12.2025, в якій митна вартість товару заявлена за ціною договору (основний метод) відповідно до ст. 58 Митного Кодексу України.
До митної декларації були долучені, зокрема: Комерційна пропозиція від 08.06.2025 року; Пакувальний лист № б/н від 23.09.2025 року; рахунок-фактура (інвойс) № 000002 від 23.09.2025; Коносамент № ZH251000179А від 21.10.2025; Міжнародна товарно-транспортна накладна CMR № 8134 від 11.12.2025; Витяг з реєстру осіб, які здійснюють операції з товарами; SWIFT № 74 від 11.08.25; SWIFT № 75 від 29.09.25; Рахунок на оплату транспортно експедиторських послуг від ТОВ «ГОЛ» № 75479 від 12.12.2025; Договір транспортного експедирування № 05/12 від 05.12.2025; Зовнішньоекономічний контракт № HL060825 від 06.08.2025; Додаткова угода № 1 від 08.08.2025 про внесення змін до Контракту № HL060825 від 06 08 2025; Специфікація № 000001 від 28.09.2025 до Контракту; Сертифікат походження товару № 25С349120257 00010 від 29.09.2025; Сертифікат якості виробника товару від 23.09.2025; Опис товару від 23.09.2025; Митна декларація країни відправлення № 310120250515405793 від 21.10.2025.
18.12.2025 декларантом отримано повідомлення митниці (ідентифікатор повідомлення 86f1bda9-5c36-4448-b684-2eb705fb3fae) відповідно до якого за результатами розгляду наданих декларантом документів митним органом встановлено, що на думку митного органу, надані декларантом документи, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а саме:
Поставка оцінюваної партії товару заявлена до митного оформлення на комерційних умовах поставки FСA - Ningbo, Китай (гр. 20 ЕМД), хоча у специфікації зазначено FСA ZHEJIANG, Китай, а в інвойсі зазначено FСA - Ningbo.
Відомості про додаткові витрати не зазначені у рахунку на оплату ТЕО транспортних витрат. Також цей рахунок не містить опис/перелік всіх складових транспортних витрат за даним маршрутом міжнародного перевезення товару з застосуванням, типи комбінованих видів транспорту, можливі відомості про додаткові витрати. Виникає сумнів що всі додаткові витрати на транспортування товару були враховані в вартості послуги транспортування товару в документах наданих для перевірки заявленої в ЕМД транспортної складової митної вартості товару. У наданих до митного оформлення документах відсутні відомості щодо вартості додаткових витрат на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів.
До митного оформлення калькуляція транспортних витрат не надана та у гр. 44 ЕМД не зазначена. Для підтвердження складових митної вартості, окрім інвойсу, декларантом надано наступні документи: договір транспортного експедирування від 05.12.2025 № 05/12, зазначено у гр. 44 ЕМД під кодом 4301 (далі Договір ТЕО), між ТОВ ПІДПРИЄМСТВО «СТЕФІ» та ТОВ «ГЛОБАЛ ОУШЕН ЛІНК» (код ЕДРПОУ 36554180) та Рахунок на оплату № 75479 від 12.12.2025, зазначено у гр. 44 ЕМД під кодом 3004. Необхідно зазначити, що переміщення заявленої партії вантажу за коносаментом від 21.10.2025 № ZH251000179A розпочато 21.10.2025, а Договір на ТЕО підписано сторонами лише 05.12.2025. Пунктом 3.1. договору ТЕО передбачено, що Експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські та інші супровідні послуги в порядку та обсязі, встановленому цим Договором та додатками до нього, зокрема Заявками. До митного оформлення Заявка не надана та у гр. 44 ЕМД не зазначена. Згідно пункту 4.1. договору ТЕО Клієнт сплачує плату Експедитора на підставі виставлених Експедитором рахунків шляхом оплати протягом 7 (семи) робочих днів після підписання сторонами Заявки, якщо інше не обумовлено такою Заявкою. До митного оформлення Заявка не надана та у гр. 44 ЕМД не зазначена. До митного оформлення документи, що підтверджують оплату транспортних витрат не надані та у гр. 44 ЕМД не зазначені. Аналіз транспортних (перевізних) документів, зазначених в графі №44 УМД, в частині повноти включення транспортних витрат при міжнародному перевезені товарів за єдиним міжнародним документом свідчить про наявність ризиків розрахунку величини фактично понесених витрат.
Для підтвердження оплати за отриманий товар, декларантом надано банківські платіжні документи системи SWIFT від 11.08.2025 № 74 та від 29.09.2025 № 75. У призначенні платежу вказано виключно реквізити контракту та специфікації. Враховуючи зазначене, відсутність у банківських платіжних документах (копії swift) посилання на платіжні документи (проформа-інвойс, інвойс) унеможливлює ідентифікацію оплати партії товару, що задекларована.
Надані банківські платіжні документи не завірено банківською установою та оформлено без дотримання вимог Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216. А саме: вищезазначена Платіжна інструкція не містить підпис(и) (власноручний(і)/електронний(і)) відповідальної(их) особи (іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком.
Згідно наданих банківських платіжних документів системи SWIFT від 11.08.2025 № 74 та від 29.09.2025 № 75 оплату здійснено відповідно 11.08.2025 - 30% та 29.09.2025 - 70 %, що не відповідає умов Контракту.
Декларантом також надіслано після подання ЕМД комерційну пропозицію від 06.08.2025 та прайс лист від 22.05.2025. Згідно загальносвітової практики прейскурант (прайс-лист) та комерційна пропозиція мають містити відомості, яких достатньо будь-якому покупцю для отримання інформації щодо умов продажу товару. Наданий прайс лист виробника товару та комерційна пропозиція містять цінову інформацію виключно на асортимент товарів та умови поставки товару FCA, які декларуються за цією ЕМД. Надані декларантом вищевказані прайс-лист та комерційна пропозиція мають суб'єктивний характер в розумінні вимог статті 52 МКУ, адже містять виключно перелік товарів, заявлених за ЕМД та конкретні умови поставки FCA, що не відповідає вимогам п.2 ч.2 статті 52 МКУ.
На підставі ч. 3 ст. 53 МК України, відповідачем повідомлено декларанта про необхідність подання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості: транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; - виписку з бухгалтерської документації; - копію митної декларації країни відправлення (з перекладом); - актуальні каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У відповідь на дане повідомлення Позивачем надано Лист №18-12 від 18.12.2025 року, в якому позивач посилаючись на надання повного пакета документів для підтвердження митної вартості згідно ст.53 МКУ, просив завершити митне оформлення товарів.
У зв'язку з неможливістю застосування митної вартості, заявленої декларантом, з урахуванням вищезазначеного відповідачем прийнято Рішення про коригування митної вартості від 18.12.2025 № UA110050/2025/000152/2, митну вартість скореговано на рівні товарів № 1 - 14,4830 дол. США/кг.
Також, митницею складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110050/2025/000250 від 18.12.2025 року, якою відмовлено у митному оформлені (випуску) товарів за митною декларацією №25UA110050004434U3 від 15.12.2025 у зв'язку із прийняттям рішення про коригування митної вартості.
Позивач не погоджується із вищевказаними рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови та вважає їх такими, що не відповідають вимогам законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Основним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини, пов'язані з митним оформленням товарів, є Митний кодекс України.
Згідно з ч. 8 Митного кодексу України митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться, окрім іншого, відомості щодо митної вартості товарів та методу її визначення.
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (стаття 49 Митного кодексу України).
На виконання статті 52 Митного кодексу України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначений статтею 53 Митного кодексу України. До таких документів належать: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За приписами частини 3 вказаної статті, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
З метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, митний орган має право, серед іншого, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; застосовувати інші передбачені форми митного контролю (ч.5 ст.54 Митного кодексу України).
Відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, митний орган може виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі, у разі невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу (ч.6 ст. 54 Митного кодексу України).
Згідно ст. 55 Митного кодексу України, якщо митний органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, він має право прийняти у письмовій формі рішення про коригування заявленої митної вартості товарів.
Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту встановлюються статтею 57 Митного кодексу України. До таких методів належать: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); та другорядні - за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що митною вартістю товарів є ціна, яку декларант дійсно сплатив за придбаний товар, щодо якого здійснюється митне оформлення. Така ціна має бути підтверджена належними та достовірними документами, зокрема, зовнішньоекономічним договором (контрактом) або рахунком-фактурою (інвойсом). При цьому, якщо рахунок сплачено, декларант в обов'язковому порядку зобов'язаний надати банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.
Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, наявності у них розбіжностей, ознак підробки, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
За приписами статті 337 Митного кодексу України перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу подаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені цим Кодексом. При цьому, контроль із застосуванням системи управління ризиками - це оцінка ризику шляхом аналізу (у тому числі з використанням інформаційних технологій) поданих документів у конкретному випадку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України з метою обрання форм та обсягу митного контролю, достатніх для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи (ч.ч. 1,4 ст.337 Митного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 320 Митного кодексу України, форми та обсяги контролю, обираються 1) посадовими особами митних органів на підставі результатів застосування системи управління ризиками; та/або 2) автоматизованою системою управління ризиками.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. При цьому, митний орган зобов'язаний довести обґрунтованість цього сумніву, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Суд зауважує, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.08.2020 у справі №815/3451/16, від 12.06.2020 у справі №826/4434/16, від 10.10.2019 у справі №809/1469/16, від 13.01.2022 у справі № 1.380.2019.005307.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із ч.2 ст. 55 Митного кодексу України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Суд досліджуючи рішення про коригування митної вартості, яке є предметом оскарження, на відповідність ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов до наступного висновку.
Так, в оскаржуваному рішенні № UA110050/2025/000152/2 від 18.12.2025, як підставу для коригування митної вартості товарів, митний орган зазначив: «Поставка оцінюваної партії товару заявлена до митного оформлення на комерційних умовах поставки FСA - Ningbo, Китай (гр. 20 ЕМД), хоча у специфікації зазначено FСA ZHEJIANG, Китай, а в інвойсі зазначено FСA - Ningbo».
Відповідно до п. 3.1. Контракту умови постачання: FCA, склад Постачальника, Китай (Інкотермс 2020), якщо інші умови постачання не зазначені Сторонами в комерційному рахунку на постачання партії Товару.
Отже, умови поставки товару, зазначені в рахунку-інвойсі мають пріоритетне значення, якщо вони передбачають інші умови, ніж зазначені в п. 3.1. Контракту.
Відповідно до умов, зазначених в рахунку-фактурі (інвойс) № 000002 від 23.09.2025, поставка товару здійснюється на умовах FСA - Ningbo.
При цьому, Коносамент № ZH251000179А від 21.10.2025, рахунок на оплату транспортно експедиторських послуг від ТОВ «ГОЛ» № 75479 від 12.12.2025 року, Довідка ТОВ «ГОЛ» № 13654 від 12.12.2025 про транспортні витрати кореспондуються між собою та передбачають місце відправлення - Ningbo.
Також, слід зазначити, що ZHEJIANG є провінцією Китаю, що включає в себе портове місто Ningbo.
Отже, зазначені документи не містять розбіжностей щодо умов поставки товару.
Щодо зауважень відповідача до транспортної складової, суд зазначає наступне.
Так, позивачем було подано до митного органу на підтвердження транспортних витрат рахунок на оплату транспортно експедиторських послуг від ТОВ «ГОЛ» № 75479 від 12.12.2025 року; Договір транспортного експедирування № 05/12 від 05.12.2025; Коносамент № ZH251000179А від 21.10.2025 року, Міжнародну товарно-транспортну накладну CMR № 8134 від 11.12.2025, які підтверджують витрати на перевезення товару, придбаного за контрактом на підставі рахунку-фактури (інвойс) № 000002 від 23.09.2025 року.
У розділі III Правил заповнення декларації митної вартості, що затверджені наказом Міністерства фінансів України №599 від 24.05.2012 року (далі - Наказ №599), визначено, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини 2 статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: - рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортноекспедиційних послуг відповідно до виставленого рахункафактури; - калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Отже, наказ Міністерства фінансів України № 599 лише визначає можливі приклади документів на підтвердження вартості перевезення, але не встановлює вичерпного переліку таких документів, а його формулювання не містить обов'язкової вимоги.
Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Отже, документами на підтвердження витрат на транспортування можуть бути не лише транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
У пункті 14 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 № 2, вказано, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/ або бухгалтерські документи), а тому, довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Таким чином, зважаючи на надані позивачем документи до митного оформлення щодо транспортування товару, суд вказує на необґрунтованість висновків митного органу, оскільки позивачем надано документи, які дають змогу перевірити суму витрат за транспортування товару.
Крім того, положення п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України та Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, не визначено вичерпного переліку документів, що надаються декларантом на підтвердження розміру витрат на транспортування товарів, відповідно, наданий експедитором, ТОВ «ГОЛ», рахунок на оплату транспортно експедиторських послуг від № 75479 від 12.12.2025 року є допустимим доказом розміру таких витрат.
При цьому, експедитором надана довідка № 13654 від 12.12.2025 року про транспортні витрати.
Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. МК України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідки про транспортні витрати є допустимими доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Така правова позиція викладена, зокрема, в пункті 2.11 Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13.03.2012, затвердженої Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 № 2.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.09.2019 у справі № 815/2501/18, від 22.08.2019 у справі № 810/2784/18 та від 11.04.2022 у справі № 1.380.2019.006980, який підлягає врахуванню у спірних правовідносинах.
Крім того, в рахунку на оплату транспортно експедиторських послуг від № 75479 від 12.12.2025 року зазначено маршрут морського перевезення: Ningbo - Gdansk з посиланням на коносамент № ZH251000179А, а отже дає змогу встановити витрати за доставку якої партії товару, містяться в зазначеному рахунку експедитора.
Також, позивач звернувся до експедитора, Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ ОУШЕН ЛІНК» (скорочене найменування - ТОВ «ГОЛ»), із заявкою про надання транспортно-експедиторських послуг від 29.09.2025 за маршрутом Ningbo, ZHEJIANG, China- Дніпро, Україна, яка була погоджена та прийнята до виконання експедитором.
В подальшому між позивачем та експедитором, ТОВ «ГОЛ», було укладено договір транспортного експедирування № 05/12 від 05.12.2025 року, при цьому додатковою угодою від 05.01.2026 року до зазначеного договору транспортного експедирування Сторони, керуючись ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, погодили, що умови Договору, застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення щодо виконання Заявки Клієнта про надання транспортно-експедиторських послуг від 29.09.2025 року.
Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг), а не первинні документи.
У постанові від 26.06.2018 у справі №803/1362/16 Верховний Суд вказав, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно господарська операція вважається реальною, яка пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.
Таких висновків також дотрималася і об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21 та Верховний Суд у справі № 911/1981/20 від 05.10.2023.
У постанові від 22.08.2023 у справі № 910/14570/21 Верховний Суд також зазначив, що факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (надання послуг).
Відтак, факт здійснення господарської операції (надання транспортно-експедиторських послуг) підтверджено сукупністю наданих доказів.
Також слід зазначити, що твердження відповідача, що «у наданих до митного оформлення документах відсутні відомості щодо вартості додаткових витрат на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів» спростовуються п'ятою строчкою таблиці рахунку на оплату транспортно експедиторських послуг № 75479 від 12.12.2025 р., яка містить суму компенсації вартості послуг вантажно - розвантажувальних робіт (ВРР), виконаних нерезидентом за межами України у розмірі 18 557, 45 грн.
За вказаних обставин, слід відхилити доводи відповідача щодо транспортної складової.
Щодо неможливості ідентифікації оплати партії товару, що задекларована, через відсутність у банківських платіжних документах (копії swift) посилання на платіжні документи (проформа-інвойс, інвойс).
Загальна вартість товару за рахунком-фактурою (інвойсом) № 000002 від 23.09.2025 року складає 97 140, 05 доларів США, що повністю кореспондується зі специфікацією № 000001 від 28.09.2025 до Контракту.
Зазначена вартість товару сплачена позивачем двома банківськими переказами: SWIFT № 74 від 11.08.25 на суму 28500.00 доларів США та SWIFT № 75 від 29.09.25 на суму 68640.05 доларів США.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04 вересня 2020 року у справі № 826/26058/15 та від 15 квітня 2021 року у справі № 804/7757/16, для цілей ідентифікації спірної поставки товару достатнім є зазначення у платіжних документах реквізитів зовнішньоекономічного договору, а відсутність посилання на конкретний рахунок-фактуру (інвойс) за таких обставин не може сама по собі свідчити про недостовірність заявленої митної вартості.
Аналогічний за змістом підхід до застосування норм МК України у взаємозв'язку з вимогами валютного та банківського законодавства наведений і у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі №810/2784/18, від 25 травня 2021 року у справі № 520/10386/2020.
У зазначених справах Верховний Суд, аналізуючи положення МК України та Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2008 року № 216, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2008 року за № 910/15601, дійшов висновку, що чинним законодавством не встановлено обов'язку зазначати у банківському платіжному документі посилання на інвойс чи проформу-інвойс.
Верховний Суд у цій постанові підкреслив, що сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару.
Відтак, оскільки вищезазначені платіжні документи у графі призначення платежу містять посилання на відповідний Контракт, вказані доводи митного органу не можуть бути підставою для коригування митної вартості.
Також, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Довідкою № 20.1.0.0.0/7-20260126/37658 від 26.01.2026 підтвердив здійснення платежу в сумі 28500.00 USD від 11.08.2025 року, платежу в сумі 68640,05 USD від 29.09.2025 року згідно інвойсу № 000002 від 23.09.2025 року за контрактом № HL060825 від 06.08.2025 року з нерезидентом DONGYANG HUILIAN KNITTING CO., LTD (CN).
Щодо відсутності завірення банківською установою платіжних документів, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 7 Закону України «Про валюту та валютні операції переказ валютних цінностей, транскордонний переказ валютних цінностей здійснюється виключно через уповноважені установи, а порядок проведення переказу валютних цінностей визначається Національним банком України.
Згідно із п.33 Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 2 від 02.01.2019 року користувачі платіжних послуг (далі - користувачі) для здійснення платіжних операцій з переказу іноземної валюти надають платіжну інструкцію в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 року № 216, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.10.2008 року за № 910/15601.
Пункти 6 та 7 Положення №216 передбачають, що ініціатор має право оформити платіжну інструкцію в іноземній валюті або банківських металах в електронній або паперовій формі. Форма та порядок надання платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах визначаються умовами договору про надання платіжних послуг між користувачем і надавачем платіжної послуги. Надавач платіжних послуг здійснює обслуговування користувачів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх документів з питань здійснення безготівкових розрахунків.
З наведених норм слідує, що під платіжною інструкцією законодавець розуміє документ, складений у формі встановленої банком надавачем фінансових послуг (наприклад платіжне доручення та ін.) на підставі вимог, встановлених законодавством, яким клієнт надає банку інструкцію щодо розміру коштів, дати переказу та адресату перерахування коштів. Таким чином, прийнятий до виконання та виконаний банком платіжний документ, виданий відповідно до внутрішніх документів банківської установи, є належним та допустимим доказом оплати за товар.
Долучені до митної декларації платіжні інструкції в іноземній валюті № 74 від 11.08.2025 на суму 28500,00 доларів США та № 75 від 29.09.2025 року на суму 68640,05 доларів США про сплату за товар місять всі необхідні реквізити, передбачені вищезазначеним Положенням, зокрема: надавач платіжних послуг платника, найменування платника, адреса, код, та номер рахунку, з якого здійснюється переказ, сума та валюта, найменування отримувача, адреса, код, та номер рахунку, надавач платіжних послуг отримувача, Банк-кореспондент, призначення платежу, дата виконання платежу тощо.
Отже, банківські платіжні документи містять усі обов'язкові реквізити, передбачені законодавством, а тому підтверджують, здійснену позивачем на рахунок контрагенту, DONGYANG HUILIAN KNITTING CO., оплату за товар, що поставляється.
Щодо умов оплати товару, суд зазначає наступне.
У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.
Отже, визначений порядок розрахунків, а також обставини здійснення таких розрахунків не характеризують митну вартість, оскільки така підтверджується відомостями про вартість товару, а не про порядок сплати такої вартості.
Відповідно, незалежно від того чи належним чином сторони розрахувалися між собою, ця обставина не змінює визначену вартість поставки та, відповідно, фактурну митну вартість товару, яка підтверджується в першу чергу контрактом, рахунком на оплату та платіжним документом.
Крім того, Верховний Суд у постановах від 12.03.2020 у справі №804/6243/14, від 07.05.2020 у справі №1.380.2019.00162, від 02.03.2021 у справі №380/842/20 висловив позицію, що умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв'язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.
Разом з тим, ціна продажу імпортованих товарів це ціна, зазначена саме відправником у рахунках-фактурах. Лише рахунок-фактура (інвойс), згідно з частиною 2 статті 53 МК України, є документом, який підтверджує митну вартість товару.
Таким чином, доводи відповідача у вказаній частині є необґрунтованими.
Щодо суб'єктивного характеру прайс-листа та комерційної пропозиції, суд зазначає наступне.
Так, в оскаржуваному рішенні митний орган посилався на те, що надані декларантом прайс лист виробника товару та комерційна пропозиція містять цінову інформацію виключно на асортимент товарів та умови поставки товару FCA, які декларуються за цією ЕМД. Вказано, що надані декларантом вищевказані прайс-лист та комерційна пропозиція мають суб'єктивний характер в розумінні вимог статті 52 МКУ, адже містять виключно перелік товарів, заявлених за ЕМД та конкретні умови поставки FCA, що не відповідає вимогам п.2 ч.2 статті 52 МКУ
Верховним Судом зроблено висновок у постанові від 08.12.2022 року у справі № 420/2792/19, що прейскурант (прайс-лист) - це довідник цін (тарифів) на товари та/ або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців. При цьому, прайслист є документом довільної форми й чинне законодавство не встановлює вимог до форми та змісту прайс-листів, які можуть оформлюватись не лише виробником товару, а й продавцем у довільній формі на власний розсуд; наявність же чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів), зокрема, інформації щодо умов поставки, лише сама по собі не може свідчити про заниження митної вартості товарів.
Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2020 р. у справі № 810/690/17 зазначив, що посилання контролюючого органу на те, що наданий прайс-лист не можна вважати ні прайс-листом, ні комерційною пропозицією, оскільки виданий особі, що жодним чином не фігурує ні в одному документі та відповідно до загальноприйнятої практики не містить відомостей, яких достатньо будь-якому покупцю для отримання інформації щодо умов продажу товару, а саме умови платежу, термін поставки, характер тари та упаковки дата його складання, або ж число, з якого дані ціни вводяться в дію, термін дії, суди також обґрунтовано не взяли до уваги з огляду на те, що по - перше, прайс-лис не є основним документом відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України, який підтверджує митну вартість товарів, по - друге, прайс-лис - це довідник цін (тарифів) на товари та/ або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців, по - третє, жодним нормативним актом, в тому числі і міжнародним, не встановлено вимоги до форми та змісту прайс-листів, тобто прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатись на неповноту чи обмеженість його відомостей, як на підставу для коригування митної вартості товару.
Слід зауважити, що прайс-лист є додатковим документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатися на неповноту чи обмеженість його відомостей, як на підставу для коригування митної вартості товару.
Щодо не надання копії митної декларації країни відправлення, позивач зазначає, що митна декларація країни відправлення не визначена ч.2 ст.53 МК України як документ, що підтверджує митну вартість, і тому відсутність декларації, навіть коли надання її зазначено в контракті, не може бути підставою для витребування додаткових документів.
До того ж, митна декларація країни відправлення № 310120250515405793 від 21.10.2025 року була надана відповідачеві разом із електронною митною декларацією №25UA110050004434U3 від 15.12.2025 року.
З приводу запиту відповідача про надання перекладу на українську мову копії митної декларації країни відправлення, слід зазначити, що відповідно до ст. 254 Митного кодексу України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Тобто, Митним кодексом України чітко зазначено, що декларант надає переклад документів українською мовою на відповідну вимогу митного органу.
Подані до митного оформлення документи потребують перекладу на українську мову, тільки у разі якщо дані, які містяться в них є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей зазначених у митній декларації.
Разом з тим, ані під час консультацій, ані в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару відповідачем не обґрунтовано необхідність здійснення такого перекладу.
Щодо методу коригування митної вартості, обраного відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Частинами другою та третьою вказаної статті передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
В цій справі відповідач відхилив основний метод визначення митної вартості та застосував резервний метод визначення митної вартості, що ґрунтується на раніше визнаній (визначеній) митним органом митній вартості товару.
В якості підстави для незастосування попередніх методів митний орган послався на відсутність інформації щодо вартості операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами, відсутність інформації щодо обчисленої вартості, наданої виробником товарів.
З приводу використання посилання на конкретні інші митні декларації суд відзначає, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 15.02.2022 року по справі №815/6768/17.
Разом з цим, факт ненадання позивачем додатково затребуваних документів, які підтверджують митну вартість товарів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 29.01.2019 року по справі №815/6827/17.
При цьому рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 18.12.2020 по справі №160/5853/19.
Наведене також вказує на необґрунтованість та протиправність рішення, що є предметом оскарження.
Суд зазначає, що зміст спірного рішення відповідача, які є індивідуально-правовими актами, оскільки породжують права і обов'язки для позивача, має відповідати вимогам, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Обґрунтованість, в силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є однією з обов'язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує Закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
У рішенні №37801/97 від 1 липня 2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі «Серявін та інші проти України Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 р. по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів № UA110050/2025/000152/2 від 18.12.2025 прийнято без урахування усіх обставин та без дотримання норм чинного законодавства, що вказує на його протиправність, в зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.
В свою чергу картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110050/2025/000250 від 18.12.2025 рокує похідним актом від рішення про коригування митної вартості та обґрунтована фактом ухвалення такого рішення. Відповідно, скасування рішення про коригування митної вартості є підставою для скасування картки відмови в прийнятті митної декларації.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 2956,37 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією №37 від 30.01.2026 року.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в розмірі 2956,37 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства «СТЕФІ» (51200, Дніпропетровська обл., Самарівський р-н, м.Самар, вул.Гетьманська, буд.19А, кв. 3, код ЄДРПОУ 24985302) до Південно-Східної митниці (49038, місто Дніпро, вулиця Ольги Княгині, будинок, 22, код ЄДРПОУ 43971371) про визнання протиправними, скасування рішення та картку відмови - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Південно - Східної митниці № UA110050/2025/000152/2 від 18.12.2025 року про коригування митної вартості.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови Південно - Східної митниці № UA110050/2025/000250 від 18.12.2025 року в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства «СТЕФІ» (код ЄДРПОУ 24985302) судові витрати у розмірі 2956,37 грн. (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят шість гривень тридцять сім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східної митниці.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв