27.01.11р.
Справа № 5005/493/2011
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровське Підприємство "Залізничник", м. Дніпропетровськ
до Відкритого акціонерного товариства Новомосковський завод залізобетонних виробів, пгт. Меліоративне, Новомосковський р-н, Дніпропетровська обл.
про стягнення 3 693.77 грн. за виконані роботи
Суддя Назаренко Н.Г.
Представники:
від позивача: Галабурда Ю.П., директор, наказ №1 від 04.01.2010р.;
від відповідача: Шведова З.В., довіреність № 28 від 20.01.2011р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровське підприємство "Залізничник" звернулося до господарського суду з позовом та просить стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Новомосковський завод залізобетонних виробів" грошові кошти у сумі 3 693 грн. 77 коп., з яких: основний борг у сумі 2 064 грн. 40 коп., інфляційні витрати у сумі 927 грн. 33 коп., 3 % річних у розмірі 182 грн. 62 коп., пеня у сумі 374 грн. 92 коп. та штраф у сумі 144 грн. 50 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за відповідачем рахується заборгованість у сумі 2 064 грн. 40 коп., яка виникла на підставі, договору № 11/Ж/297 від 04.05.2007р., укладеного між сторонами, п. 1.6 якого передбачено, що доставка тепловоза на ремонтну базу та з ремонтної бази виконавця здійснюється за рахунок замовника. Позивач зазначає, що 04.10.2007р. між сторонами підписано акт приймання -передачі виконаних робіт по доставці тепловоза, відповідно до договору та виставлено відповідачу рахунок № 79 від 25.10.2007р. по оплаті робіт за договором на суму 2 064 грн. 40 коп.
Разом з тим, відповідач до цього часу свої обов'язки по оплаті наведеної суми не виконав, відповідачу направлено претензію № 36 від 05.10.2010р., відповідь на яку до цього часу позивачем не отримано. Як на правову підставу своїх вимог, позивач посилається на ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та на ст. 526, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Крім того, з посиланням на ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України позивач просить стягнути з відповідача пеню за період шість місяців від 25.10.2007р. та штраф за прострочення оплати більше тридцяти днів.
Відповідач, відповідно до відзиву на позов № 35 від 26.01.2011р., повідомляє, що позовні вимоги визнає частково у сумі 2 064 грн. 40 коп. Виникнення заборгованості пояснює економічною кризою на підприємстві та несприятливою економічною ситуацією в будівельній галузі, через відсутність замовлень зменшився об'єм виробництва. Разом з тим, відповідач зазначає, що позивач допустив порушення законодавства при розрахунках пені та інфляційних витрат, та звертає увагу суду на те, що розрахунки зроблені всупереч ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України. Крім того, відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України розмір пені встановлений в процентах і відповідає обліковій ставці НБУ, а не 0,1 %, як зазначив позивач, а у зв'язку з порушенням строку позовної давності, пеня, 3 % річних та інфляційні не нараховуються.
Також, враховуючи тяжкий економічний стан підприємства, відповідач просить суд надати відстрочку для погашення боргу до березня місяця, а судові витрати розподілити між сторонами, оскільки, на думку відповідача, сума позовної заяви набагато збільшена та не відповідає дійсності.
Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу представниками сторін не заявлялось.
В судовому засіданні 27.01.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
04 травня 2007 року між Дочірнім підприємством "Залізничник" Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровське підприємство промислового залізничного транспорту" (далі -виконавець, позивач), правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровське підприємство "Залізничник", що підтверджується статутом останнього, затвердженого рішенням про створення Товариства № 1 від 25.12.2009р., державну реєстрацію юридичної особи проведено 28 грудня 2009 року та Відкритим акціонерним товариством "Новомосковський завод залізобетонних виробів" (далі -замовник, відповідач) укладено договір № 11/Ж/297 (далі -договір), відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт по капітальному ремонту у обсязі КР1 тепловоза ТГМ-4.
Відповідно до п. 1.6 Договору, заходи щодо доставки тепловоза на ремонту базу та з ремонтної бази виконавця здійснюються за рахунок замовника.
Згідно з п. 2.2 Договору замовник зобов'язується оплатити вартість робіт шляхом перерахування не менше ніж 50 % передплати на протязі трьох банківських днів з моменту підписання цього договору та дефектного акту на підставі наданого до виконання виконавцем рахунку. Інші платежі здійснюються замовником за фактом -виконання робіт, згідно підписаного сторонами акту приймання -передачі робіт.
На виконання умов вищевказаного договору позивач виконав роботи по капітальному ремонту у обсязі КР1 тепловоза ТГМ-4 замовнику за договором.
04 жовтня 2007 року між сторонами підписано акт приймання -передачі виконаних робіт, підписи скріплено печатками. Згідно з положеннями вказаного акту встановлено, що цей акт свідчить про те, що були проведені роботи по відправці тепловозу ТГМ-4 № 1394 відповідно до договору № 11/Ж/297 від 04.05.2007р. та про приймання -передачу робіт за договором на суму 2 064 грн. 40 коп.
25.10.2007р. позивачем відповідачу виставлено рахунок № 79 по оплаті робіт за договором на суму 2 064 грн. 40 коп.
Позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 36 від 05 жовтня 2010 року з вимогою про сплату грошових коштів у сумі 2 064 грн. 40 коп. у добровільному порядку.
Вищенаведені обставини позивачем та відповідачем не заперечуються.
Позивач посилається на ті обставини, що відповідачем не оплачено роботи щодо доставки тепловоза на ремонту базу та з ремонтної бази виконавця, оплата яких, положеннями п. 1.6 договору покладається на замовника, станом на сьогоднішній день заборгованість на користь позивача складає 2 064 грн. 40 коп., яка не оплачена, що і є причиною спору.
Відповідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
В силу ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини, що склалися між сторонами, є правовідносинами підряду, які регулюються нормами законодавства про підряд, в тому числі главою 61 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений договором строк, або за згодою замовника, - достроково.
З огляду на умови Договору щодо строку оплати виконаних робіт по доставці тепловоза, строк оплати, є таким, що настав.
Доказів оплати виконаних робіт відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, його розміру не спростував.
За наведеного, є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 2 064 грн. 40 коп.
Крім того, згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що позовні вимоги визнає частково у розмірі 2 064 грн. 40 коп.
Згідно ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Дії відповідача не суперечать законодавству, не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, з огляду на що господарський суд приймає часткове визнання позову відповідачем.
Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати у сумі 927 грн. 33 коп., 3 % річних у розмірі 182 грн. 62 коп., пеню у сумі 374 грн. 92 коп. та штраф у сумі 144 грн. 50 коп.
Щодо стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних, суд зазначає, що ці вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг з урахуванням індексу інфляції, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Відповідач проти стягнення інфляційних витрат та 3 % річних заперечує, посилаючись на те, що розрахунки зроблені в супереч ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, суд не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки приписами п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Між тим, суд зазначає, що інфляційні -це частина грошового зобов'язання боржника, яка не залежить від його волі; стягнення інфляційних є правом кредитора, встановленим законом. Щодо стягнення інфляційних застосовується позовна давність та ж, що і до суми основного боргу. Інфляційні не є санкцією, не є штрафом чи неустойкою, і не є способом забезпечення зобов'язання, оскільки є частиною самого зобов'язання.
Три відсотки річних -це частина грошового зобов'язання боржника, як спеціальна відповідальність перед кредитором за порушення грошового зобов'язання; стягнення трьох відсотків річних є правом кредитора, встановленим законом. Щодо стягнення трьох відсотків річних застосовується позовна давність та ж, що і до суми основного боргу. Три відсотки річних не є штрафом, неустойкою або способом забезпечення виконання зобов'язань.
Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що грошове зобов'язання боржника перед кредитором -це грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Перевіривши розрахунки позивача за допомогою нормативно-довідкових таблиць системи "Законодавство", судом встановлено, що інфляційні нараховані невірно і повинні становити 1 524 грн. 63 коп., однак суд не може вийти за межі позовних вимог та оскільки порушення строку оплати поставленого товару підтверджується матеріалами справи, суд визнає правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у сумі 927 грн. 33 коп. та 3 % річних у сумі 182 грн. 62 коп.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 374 грн. 92 коп. та штрафу у сумі 144 грн. 50 коп. суд зазначає наступне.
Позивач в обґрунтування вищевказаних позовних вимог посилається на ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
Однак зазначена правова норма може бути застосована лише у випадках, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання , що належить до державного сектора економіки або порушення пов'язане з виконанням державного контракту або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту. Наведений перелік підстав для застосування зазначеною правової норми є вичерпним. Враховуючи те, що сторони у спорі до жодної з названих категорій не належать, не можливо застосовувати цю статтю до даних правовідносин.
Крім того, п. 2.1 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/293 від 29.04.1994р. "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що, якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочини щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі.
Між тим, умовами договору не передбачена відповідальність відповідача за невиконання ним своїх обов'язків по договору у вигляді пені та штрафу, тому у суду відсутні правові підстави для застосування до відповідача штрафних санкцій.
Враховуючи викладене, у стягненні пені та штрафу слід відмовити.
Відповідач у відзиві, враховуючи тяжкий економічний стан підприємства просить суд надати відстрочку для погашення боргу до березня місяця.
Пунктом 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України суду при прийнятті рішення надано право відстрочити або розстрочити його виконання.
При цьому слід ураховувати приписи ст. 121 Господарського процесуального кодексу України про те, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Разом з тим, виходячи з того, що обставини, якими відповідач обґрунтовує клопотання про відстрочку виконання рішення суду, не підтверджується відповідними доказами та враховуючи той факт, що обидва підприємства знаходяться у рівних економічних умовах, господарський суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду до березня місяця.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати відносяться на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. п. 1 ч. 2 ст. 258, 526, ч. 1 ст. 547, 610, 611, 612, ч. 2 ст. 625, ст. 629, ч.1 ст. 837, ст. 854 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Новомосковський завод залізобетонних виробів" (51217, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Меліоративне, вул. Заводська, 1, код ЄДРПОУ 01033409, р/с 26001122337051 в КБ "ПриватБанк", МФО 305299) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровське підприємство "Залізничник" (49089, Дніпропетровськ, вул. Автотранспортна, 8, код ЄДРПОУ 30548920, р/с 26003060366665 в КБ "ПриватБанк", МФО 305299) основний борг у сумі 2 064 (дві тисячі шістдесят чотири) грн. 40 коп., інфляційні у сумі 927 (дев'ятсот двадцять сім) грн. 33 коп., 3 % річних у сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 62 коп., витрати на оплату державного мита у сумі 87 (вісімдесят сім) грн. 66 коп., витрати на оплату інформаційно -технічного забезпечення судового процесу у сумі 202 (двісті дві) грн. 81 коп.,
про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні інших вимог -відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя
Н.Г. Назаренко
Дата підписання рішення,
оформленого відповідно до
вимог ст. 84 ГПК України, - 02.02.2011р.