11 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/16013/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Кондратова І.Д., Студенець В.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Чарівна Скриня"
на ухвалу Господарського суду міста Києва (Князьков В. В.)
від 26.12.2025
та на постанову Північного апеляційного господарського суду (Демидова А.М., Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.)
від 26.01.2026
у справі за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Чарівна Скриня"
про стягнення 17 273 893,38 грн
Хід розгляду справи
1. ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Чарівна Скриня" (далі - Відповідач, Скаржник) про стягнення вартості частки учасника в розмірі 16 834 100,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 236 400,56 грн та 3 % річних у розмірі 203 392,82 грн. Разом із позовом Позивачка подала заяву про застосування заходів забезпечення позову.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем всупереч вимог чинного законодавства та статуту товариства не було здійснено виплату вартості учасника товариства за наслідками його виходу.
Стислий зміст оскаржуваного судового рішення
3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 26.12.2025, залишеною без змін Північним апеляційним господарським судом у постанові від 26.01.2026 у справі № 910/16013/25, заяву Позивачки про вжиття заходів забезпечення позову задовольнив частково, наклав арешт на грошові кошти Відповідача в межах ціни позову на суму 17 481 180,10 грн, до вирішення спору у справі по суті та набрання рішенням у справі законної сили.
4. Судові рішення, зокрема, мотивовані таким:
- в разі невжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Відповідача у межах ціни позову (17 273 893,38 грн + витрати на сплату судового збору в розмірі 207 286,72 грн) Відповідач матиме можливість безперешкодно розпорядитися вказаним майном, що, в разі задоволення позову, може реально істотно утруднити захист або поновлення порушених прав або інтересів Позивачки та призвести до невиконання відповідного судового рішення;
- в даному випадку застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Відповідача у межах ціни позову та судового збору не порушить прав та охоронюваних законом інтересів Відповідача у справі, а лише запровадить тимчасові обмеження, існування яких забезпечить реальне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та правова позиція інших учасників справи
5. 16 березня 2026 року Скаржник (Відповідач), із використанням підсистеми "Електронний суд", звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на вказані судові рішення, в якій просить:
- скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 26.12.2025 у справі № 910/16013/25 у частині вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать Відповідачу, в межах ціни позову на суму 17 481 180,10 грн, та знаходяться й обліковуються на його банківських рахунках;
- скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 у справі №910/16013/25 в частині залишення судом апеляційної скарги Відповідача без задоволення, а ухвали Господарського суду м. Києва від 26.12.2025 в оскаржуваній частині без змін;
- ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Позивачки про застосування заходів забезпечення позову у справі № 910/16013/25.
6. Підставою касаційного оскарження Скаржник зазначив абзац 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
7. На думку Скаржника, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме:
- частину 4 статті 137 ГПК України (порушення принципу співмірності);
- статтю 136 ГПК України (застосовано захід забезпечення без наявності підстав, а саме Позивачем не подані докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходу забезпечення позову);
- частину 1 статті 236 ГПК України (судами не обґрунтовано прийняті ними рішення).
8. Позивачка в межах строку, встановленого Верховним Судом, подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
9. Верховний Суд перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.
10. Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
11. Згідно із статтею 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) виключено;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) виключено;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
12. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 15.01.2020 у справі №915/1912/19).
13. Суд звертає увагу, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2021 у справі № 344/14718/20).
14. Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватися до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватися для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України.
15. Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
16. Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов'язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов'язаних з передачею грошових сум чи майна.
17. У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
18. При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах: від 15.09.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 16.10.2019 у справі № 911/1530/19, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 20.09.2022 у справі № 916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22).
19. Водночас Верховний Суд у постанові від 13.01.2025 у справі № 904/3751/24 зазначив про те, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
20. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
21. Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що, зрештою, дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, від 28.08.2023 у справі № 906/304/23.
22. У цьому контексті варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
23. Аналогічні висновки Верховного Суду містяться також у постановах від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
24. Предметом позову в цій справі є вимога Позивачки про стягнення вартості частки учасника в розмірі 16 834 100,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 236 400,56 грн та 3 % річних у розмірі 203 392,82 грн.
25. Судами попередніх інстанцій встановлено, що обґрунтовуючи подану заяву Позивачка посилалась на те, що Відповідач створює усі умови та дії, спрямовані на виведення активів на свої пов'язані особи та на порушення прав Позивачки на отримання справедливої ринкової вартості частки Товариства. Позивачка об'єктивно позбавлена можливості контролювати процес відчуження Відповідачем свого майна, оскільки, по-перше, учасниками Відповідача створене аналогічне товариство на яке вже переведено активи, натомість на відповідачеві залишились зобов'язання, а по-друге, інформація про рух коштів з його банківського рахунку відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" становить банківську таємницю.
26. При цьому у касаційній скарзі Скаржник зазначив, що не може накопичити 17 481 180,10 грн на своїх рахунках, оскільки поповнення рахунку обіговими коштами можливе лише за умови здійснення підприємством господарської діяльності, тоді як арешт коштів в межах вказаної суми блокує господарські процеси підприємства. Зазначив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні питання про накладення арешту на кошти на рахунках не надали належної уваги тій обставині, що ними вирішується питання арешту в межах знаної суми вимоги, а саме 17 481 180,10 грн, і такий арешт може блокувати господарську діяльність Відповідача.
27. Суд відхиляє вказані доводи Скаржника, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 07.11.2024 у справі № 915/538/24 та багатьох інших, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме Відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду Позивачка.
28. Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану Відповідача (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме Відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти Відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів Відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах та належного йому майна в межах спірної суми. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі № 910/268/23.
29. Відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан Відповідача та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).
30. При цьому, у разі, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постанові від 07.01.2025 у справі № 910/1/21.
31. Такий висновок узгоджується з пунктом 31 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22: "За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 23 238 041,19 грн. доцільно було накласти арешт на майно Відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.".
32. З огляду на викладене Суд зазначає про безпідставність доводів Скаржника щодо порушення судами попередніх інстанцій принципу співмірності.
33. З урахуванням зазначеного Суд вважає помилковими доводи касаційної скарги щодо неналежного обґрунтування судами попередніх інстанцій підстав для застосування заходів забезпечення позову, зважаючи також на таке.
34. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
35. Відповідно до статті 3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність.
36. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
37. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
38. Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
39. Обов'язок із доказування варто розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи (пункт 8.2. постанови Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17).
40. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
41. Тлумачення змісту цієї статті свідчить про те, що закріплена в ній норма права покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
42. Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу (постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 16.07.2021 у справі № 916/2620/20, від 16.09.2021 у справі № 910/12930/18).
43. Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 31.03.2019 у справі № 923/875/19).
44. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
45. Таким чином, суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
46. Враховуючи зазначене, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності, застосувавши стандарт доказування "вірогідності доказів", суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про те, що стверджувана Позивачкою обставина щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти є більш вірогідною, аніж протилежні твердження Відповідача, які не були доведені належними та допустимим доказами.
47. Отже, доводи касаційної скарги про порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України не знайшли підтвердження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
48. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
49. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
50. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, вважає, що вони ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Судові витрати
51. Понесені Скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на нього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Чарівна Скриня" залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 у справі №910/16013/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Г. Вронська
Судді І. Кондратова
В. Студенець