20 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 907/330/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючий, Кондратової І. Д., Мамалуя О. О.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ШБУ-77"
на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Панової І. Ю., Зварич О. В., Якімець Г. Г.
від 04 березня 2026 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ШБУ-77"
до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Закарпатській області,
за участю Закарпатської обласної прокуратури, що діє в інтересах держави в особі відповідача Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Закарпатській області,
про стягнення 31 801 621,53 грн,
за заявою Закарпатської обласної прокуратури
про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судового збору
1. Короткий зміст позовних вимог та судових рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій по суті спору.
У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ШБУ-77" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Закарпатській області про стягнення заборгованості за надані послуги в сумі 31 801 621,53 грн.
Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 02 квітня 2024 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 907/330/24, а ухвалою від 21 травня 2024 року задовольнив заяву Закарпатської обласної прокуратури про вступ у справу з метою представництва інтересів держави в особі відповідача - Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Закарпатській області.
Господарський суд Закарпатської області рішенням від 01 листопада 2024 року відмовив у задоволенні позову.
Західний апеляційний господарський суд постановою від 18 березня 2025 року скасував рішення Господарського суду Закарпатської області від 01 листопада 2024 року, позов задовольнив: стягнув зі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Закарпатській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ШБУ-77" 31 801 621,53 грн заборгованості за надані послуги.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, Заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури у квітні 2025 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати зазначену постанову Західного апеляційного господарського суду від 18 березня 2025 року, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 01 листопада 2024 року залишити в силі.
Верховний Суд постановою від 04 червня 2025 року касаційну скаргу Заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури задовольнив частково: скасував постанову Західного апеляційного господарського суду від 18 березня 2025 року у справі № 907/330/24 та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Західний апеляційний господарський суд постановою від 28 жовтня 2025 року, прийнятою за результатом нового розгляду справи, залишив без змін рішення Господарського суд Закарпатської області від 01 листопада 2024 року у справі № 907/330/24.
Верховний Суд постановою від 29 січня 2026 року залишив без змін рішення Господарського суду Закарпатської області від 01 листопада 2024 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2025 року у справі № 907/330/24.
2. Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат.
16 лютого 2026 року до Західного апеляційного господарського суду надійшла заява Закарпатської обласної прокуратури № 15-1382-25 від 13 лютого 2026 року про ухвалення додаткового рішення у справі № 907/330/24, в якій заявник просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ШБУ-77" на користь Закарпатської обласної прокуратури витрати у вигляді судового збору в сумі 763 238,92 грн, сплаченого за подання касаційної скарги згідно з платіжною інструкцією № 455 від 22 квітня 2025 року.
3. Короткий зміст оскаржуваної додаткової постанови апеляційного господарського суду, мотиви її ухвалення.
Західний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 04 березня 2026 року у справі № 907/330/24 задовольнив заяву Закарпатської обласної прокуратури № 15-1382-25 від 13 лютого 2026 року про ухвалення додаткового рішення: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ-77» на користь Закарпатської обласної прокуратури 763 238,92 грн судового збору за подання касаційної скарги.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що заява Закарпатської обласної прокуратури є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки питання розподілу судових витрат Закарпатської обласної прокуратури у вигляді судового збору в сумі 763 238,92 грн, сплаченого за подання касаційної скарги, не було вирішене та в даному випадку суд апеляційної інстанції, як суд, який прийняв остаточну постанову від 28 жовтня 2025 року за результатами нового розгляду цієї справи, наділений повноваженнями здійснювати розподіл судових витрат, понесених у тому числі і у зв'язку з розглядом цієї справи у суді касаційної інстанції, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "ШБУ-77" просить скасувати додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2026 року у справі № 907/330/24.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підставу касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції скаржник послався на пункти 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. За твердженням скаржника суд апеляційної інстанції:
1) порушив частини першу та п'яту статті 244, частини восьму та чотирнадцяту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені:
- у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22,
- у додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 грудня 2025 року у справі № 910/1840/25,
- в огляді судової практики Верховного Суду щодо судових витрат у господарському та цивільному судочинстві, опублікованому 19 листопада 2024 року, (розділ 1.2. «Доказування судових витрат»),
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/12;
2) неправильно застосував статті 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, а висновок Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах щодо можливості суду апеляційної інстанції здійснити розподіл судових витрат після остаточного рішення Верховного Суду від 29 січня 2026 року, яким питання розподілу витрат касаційної інстанції вже вирішено (res judicata), відсутній;
3) порушив статтю 270 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мотивував рішення щодо ключових аргументів / заперечень позивача про пропуск прокуратурою строків, повторність клопотання прокуратури, порушення принципу змагальності.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Закарпатська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ-77» без задоволення, а оскаржувану додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2026 року у справі № 907/330/24 - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права та спростовуються матеріалами справи і сталою практикою Верховного Суду, а оскаржувана додаткова постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з правильним застосуванням статей 129, 244, 282 та 316 Господарського процесуального кодексу України. За твердженням прокуратури:
- суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що саме суд апеляційної інстанції, який ухвалив остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, наділений повноваженнями здійснити остаточний розподіл судових витрат, понесених учасниками справи, у тому числі у суді касаційної інстанції, з огляду на що правильно задовольнив заяву прокуратури та здійснив розподілу судового збору, сплаченого прокуратурою за подання касаційної скарги.
- скаржник безпідставно посилається на те, що Верховний Суд постановою від 29 січня 2026 року у цій справі остаточно вирішив питання розподілу всіх судових витрат у справі, у тому числі за касаційною скаргою Закарпатської обласної прокуратури, оскільки Верховний Суд у пункті 9 зазначеної постанови виклав лише загальний висновок про покладення витрат, пов'язаних із розглядом касаційної скарги позивача, на скаржника, оскільки саме ця касаційна скарга розглядалася судом касаційної інстанції на відповідній стадії процесу; натомість питання розподілу судового збору, сплаченого прокуратурою за подання касаційної скарги, за результатами розгляду якої Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду від 18 березня 2025 року та передав справу на новий розгляд, залишилось невирішеним;
- посилання скаржника на принцип res judicata та «повторність звернення» є необґрунтованим, оскільки повернення Господарським судом Закарпатської області попереднього клопотання прокуратури від 21 листопада 2025 року не є вирішенням питання по суті та не породжує преюдиційного ефекту; це процесуальне рішення не містило висновків щодо наявності чи відсутності права прокуратури на компенсацію судового збору, а тому не перешкоджало повторному зверненню до належного суду після завершення нового розгляду справи;
- доводи скаржника про порушення принципу змагальності також є необґрунтованими, оскільки позивач був належним чином повідомлений про подану заяву прокуратури, подав письмові заперечення, які були прийняті та розглянуті судом, а сам факт незгоди скаржника з висновками суду не свідчить про відсутність оцінки його аргументів;
- посилання касатора на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/3312/21 є помилковим, оскільки цей правовий висновок стосується випадків, коли сторона взагалі не подала доказів понесення витрат, зокрема на професійну правничу допомогу, та є нерелевантним для цієї справи.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу позивача не надав.
Позиція Верховного Суду
7. Оцінка аргументів касаційної скарги і висновків суду апеляційної інстанцій, викладених в оскаржуваній додатковій постанові.
Верховний Суд, дослідивши наведені позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції, зазначає про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як вбачається оскаржувана позивачем в касаційному порядку додаткова постанова Західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2026 року у справі № 907/330/24 стосується розподілу судових витрат Закарпатської обласної прокуратури, а саме: судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, за результатом розгляду якої Верховний Суд прийняв постанову від 04 червня 2025 року, якою частково задовольнив касаційну скаргу Заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури: скасував постанову Західного апеляційного господарського суду від 18 березня 2025 року у справі № 907/330/24 та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, суд касаційної інстанції за результатом касаційного розгляду справи здійснює новий розподіл судових витрат лише у чітко визначених законом випадках, а саме у разі:
- скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення
або
- зміни оскаржуваних судових рішень.
При цьому, у разі прийняття судом касаційної інстанції постанови про скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд розподіл судових витрат у справі судом касаційної інстанції не здійснюється.
У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом з тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Аналогічні висновки Верховного Суду викладені в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 911/2390/18 та від 19 січня 2022 року у справі № 500/2632/19, а також у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20, у постановах Касаційного господарського суду від 20 квітня 2023 року у справі № 924/600/21, від 03 листопада 2023 року у справі № 903/972/20 тощо, на які обґрунтовано послався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній додатковій постанові.
Суд апеляційної інстанції, врахувавши зазначені висновки Верховного Суду, а також те, що Верховний Суд постановою від 04 червня 2025 року за результатом розгляду касаційної скарги Заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури задовольнив її частково та скасував постанову Західного апеляційного господарського суду від 18 березня 2025 року у справі № 907/330/24, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що у цій справі саме Західний апеляційний господарський суд, який за результатом нового розгляду справи прийняв остаточну постанову від 28 жовтня 2025 року, є судом, який наділений повноваженнями здійснювати розподіл судових витрат, понесених у тому числі і у зв'язку з розглядом цієї справи у суді касаційної інстанції,
Зазначений висновок повністю узгоджується з вимогами процесуального закону та зазначеною практикою Верховного Суду.
Позивач у касаційній скарзі зазначив про те, що суд апеляційної інстанції не мав права вирішувати питання розподілу судових витрат Закарпатської обласної прокуратури у вигляді судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, оскільки це питання вже було вирішене Верховним Судом у постанові від 29 січня 2026 року у цій справі, а суд апеляційної інстанції, ухваливши оскаржувану додаткову постанову фактично переглянув остаточне рішення Верховного Суду щодо цього питання, чим порушив принцип правової визначеності.
Однак, Верховний Суд не бере до уваги ці доводи скаржника з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, оскільки постанова Верховного Суду від 29 січня 2026 року у цій справі була ухвалена за результатом розгляду виключно касаційної скарги позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ-77», а не Закарпатської обласної прокуратури (прокуратура не була заявником касаційної скарги в цьому провадженні), з огляду на що Верховний Суд у цій постанові не міг вирішувати та не вирішував питання розподілу судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги іншою, ніж скаржник (ТОВ «ШБУ-77»), особою. Питання розподілу судового збору, сплаченого Закарпатською обласною прокуратурою за подання касаційної скарги, яка була предметом іншого касаційного провадження (постанова Верховного Суду від 04 червня 2025 року), Верховним Судом у постанові від 29 січня 2026 року у цій справі не вирішувалося. Суд касаційної інстанції зазначає про те, що скаржник у цих своїх доводах довільно та помилково тлумачить зміст постанови Верховного Суду від 29 січня 2026 року у цій справі в частині розподілу судових витрат, без урахування наведених вище правил розподілу судових витрат в суді касаційної інстанції, передбачених, зокрема частиною чотирнадцятою статті 129 та підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України, та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм процесуального права.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для формування висновку щодо застосування статей 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, про який просить позивач у касаційній скарзі, оскільки питання розподілу судових витрат прокуратури у постанові Верховного Суду від 29 січня 2026 року у цій справі не вирішувалося та ця постанова не може бути остаточним судовим рішення з цього питання, як про це помилково зазначає позивач у касаційній скарзі.
Крім того, той факт, що Закарпатська обласна прокуратура першочергово зверталась до суду першої інстанції з аналогічною заявою про розподіл судових витрат, яку Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 04 грудня 2025 року повернув заявнику без розгляду, жодним чином не свідчить про те, що суд апеляційної інстанції не мав права здійснювати розподіл судового збору прокуратури, оскільки у даному випадку ця справа направлялася Верховним Судом на новий розгляд саме до суду апеляційної інстанції і суд першої інстанції у такому випадку не є судом, який за результатом нового розгляду справи прийняв остаточне рішення, тобто не є судом, який наділений повноваженнями здійснювати розподіл судових витрат.
Отже, доводи скаржника про порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 129 та 244 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими.
Крім того, позивач у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції в порушення частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України безпідставно здійснив розподіл судових витрат прокуратури, мав залишити без розгляду заяву Закарпатської обласної прокуратури, оскільки Закарпатська обласна прокуратура не робила жодної заяви про розподіл її витрат та не подавала суду доказів розміру цих витрат у строки, встановлені цієї нормою процесуального права. В обґрунтування цих доводів скаржник послався на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22, у додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 грудня 2025 року у справі № 910/1840/25, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/12 та в огляді судової практики Верховного Суду щодо судових витрат у господарському та цивільному судочинстві, опублікованому 19 листопада 2024 року, (розділ 1.2. «Доказування судових витрат»).
Верховний Суд не бере до уваги ці доводи з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.
Відповідно до частини першої та пункту 2 частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Отже, судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи, є окремими самостійними видами судових витрат. Витрати на професійну правничу допомогу належать саме до витрат, пов'язаних з розглядом справи, та не можуть бути ототожнені з судовим збором.
Проте, позивач у своїх доводах фактично ототожнює такі види судових витрат, як судовий збір та судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на професійну правничу допомогу, що свідчить про помилкове розуміння позивачем положень, закріплених у частині першій та пункті 2 частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України.
Як вбачається оскаржувана позивачем додаткова постанова суду апеляційної інстанції стосується розподілу саме судового збору Закарпатської обласної прокуратури, сплаченого за подання касаційної скарга, а не витрат, пов'язаних з розглядом справи (не витрат на професійну правничу допомогу).
Верховний Суд зазначає про те, що положення частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України не підлягають застосуванню при вирішенні заяви Закарпатської обласної прокуратури про розподіл сплаченого нею за подання касаційної скарги судового збору та правильно не були застосовані судом апеляційної інстанції, оскільки ця норма закону стосується виключно витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Положення чинного процесуального законодавства, що регулюють питання розподілу судового збору, не передбачають подання учасником справи заяви про розподіл судового збору та доказів його розміру до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
З огляду на викладене посилання скаржника на не врахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22, у додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 грудня 2025 року у справі № 910/1840/25 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/12, є безпідставними, оскільки висновки Верховного Суду у цих постановах стосуються розподілу витрат на професійну правничу допомогу, а не розподілу судового збору. Отже, висновки Верховного Суду, викладені у зазначених постановах, є нерелевантними для вирішення питання розподілу судового збору прокуратури.
Крім того, суд касаційної інстанції враховує те, що висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 221 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/12, на які по тексту касаційної скарги послався позивач, стосуються редакції цієї норми процесуального права, яка була чинною до 16 липня 2025 року, тобто редакції цієї норми права, що втратила чинність станом на дату звернення Закарпатської обласної прокуратури до суду апеляційної інстанції із заявою про розподіл судових витрат та дату ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної додаткової постанови.
Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в огляді судової практики Верховного Суду щодо судових витрат у господарському та цивільному судочинстві, опублікованому 19 листопада 2024 року, (розділ 1.2. «Доказування судових витрат»), з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Як вбачається, визначена у пункті 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава касаційного оскарження судових рішень передбачає таку умову, як неврахування судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного саме у постанові Верховного Суду.
Крім того частина четверта статті 236 Господарського процесуального кодексу України також передбачає врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин висновків щодо застосування норм права, викладених саме у постановах Верховного Суду.
Отже, згідно з нормами чинного Господарського процесуального кодексу України такий інформаційний документ, як «огляд судової практики Верховного Суду», не є джерелом правозастосовчої практики та не є обов'язковими для врахування при застосуванні судами норм права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, встановивши те, що питання розподілу судового збору у розмірі 763 238,92 грн, сплаченого Закарпатською обласною прокуратурою за подання касаційної скарги не було вирішене при ухваленні судом апеляційної інстанції за результатом нового розгляду справи постанови від 28 жовтня 2025 року у цій справі, дійшов правильного висновку про те, що заява Закарпатської обласної прокуратури щодо ухвалення додаткового рішення є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Верховний Суд зазначає про те, що оскаржувана позивачем додаткова постанова суду апеляційної інстанції є обґрунтованою та ухвалена з правильним застосуванням норм процесуального права, а доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, є безпідставними та не спростовують правильні висновки апеляційного господарського суду.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на те, що доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, а наведені ним підстави касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції є необґрунтованими, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування додаткової постанови Західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2026 року у справі № 907/330/24.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ШБУ-77" залишити без задоволення.
2. Додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2026 року у справі № 907/330/24 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді І. Кондратова
О. Мамалуй