06 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/9212/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комплекс Яворницький» та Дніпровської міської ради
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2025 (головуючий - Дармін М. О., судді: Верхогляд Т. А., Парусніков Ю. Б.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2024 (суддя Красота О. І.) у справі
за позовом Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара
до: (1) Дніпровської міської ради, (2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комплекс Яворницький», (3) Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТБУД-ПРОЕКТ»,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: (1) Міністерства освіти і науки України, (2) Дніпропетровської обласної державної адміністрації
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 та відповідача-2 - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Пустового Сергія Володимировича
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 та відповідача-3 - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Балтакса Ірини В'ячеславівни
за участю Дніпропетровської обласної прокуратури
про визнання недійсними рішень та договорів, скасування державної реєстрації та зобов'язання вичинити дії
(відповідно до статті 216 ГПК України в судовому засіданні 29.04.2026 оголошувалась перерва до 06.05.2026)
(за участю представників: прокурор - Баклан Н.Ю.; позивача - Гордієнко Т.О.; відповідача-1 - Росітюк Н.М., Іорданов К.І.; відповідача-2 - Кириченко Є.В., Дніпропетровської ОДА - Кушнірчук Н.В.)
Історія справи
Обставини справи, встановлені судами
1. Відповідно до пункту 1.1 статуту Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (далі - Університет позивач) в редакції, затвердженій наказом Міністерства освіти і науки України від 11.07.2017 № 1004, Університет засновано як Катеринославський університет рішенням Міністерства народної освіти і мистецтв Української держави від 20.08.1918. Згідно з рішенням Катеринославського губернського відділу народної освіти від 24.02.1920 замість Катеринославського університету було створено Катеринославський інститут народної освіти (з 1926 року - Дніпропетровський інститут народної освіти).
2. Випискою з актів земельної реєстрації на земельну дільницю від 27.06.1934 засвідчено, що земельну ділянку в м. Дніпропетровську на просп. Карла Маркса, 18 (зараз - м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 36) площею 1,473 га (далі - земельна ділянка 1,473 га) на підставі картки володіння від 26.08.1924 в реєстрі № 12916/5 надано в користування Інституту Народної Освіти для учбового закладу.
3. Реєстрацію земельної ділянки затверджено 10.07.1930 протоколом № 55 засідання Президії Дніпропетровської міської ради та 04.04.1930 за № 1328 і занесено до загального реєстру земельних ділянок м. Дніпропетровська. На земельній ділянці 1,473 га розташовано будівлі Інституту Народної Освіти літ. «А», «Б», «В».
4. У процесі реорганізації навчальних закладів, на виконання постанови Ради народних комісарів УСРР «Про реорганізацію мережі і системи педосвіти» від 22.07.1930, Дніпропетровський педагогічний інститут Профосвіти з факультетами соціальних наук, біологічних і виробничого навчання з використанням наявної матеріальної бази розміщено в навчальному корпусі (з допоміжними будівлями і спорудами) у м. Дніпропетровську на просп. Карла Маркса, 18.
5. Відповідно до постанови Ради народних комісарів УСРР «Мережа й контингенти державних університетів УСРР» від 21.07.1933, прийнятої на виконання постанови Ради народних комісарів УСРР «Про організацію на Україні державних університетів» від 10.03.1933, основні та допоміжні приміщення в м. Дніпропетровську по просп. Карла Маркса, 18 передані Дніпропетровському державному університету. Зокрема, постановою Ради народних комісарів УСРР від 21.07.1933 «Мережа й контингенти державних університетів УСРР» передбачено не пізніше 15.08.1933 передати університетам усі учбові та спеціального призначення приміщення (як основні, так і допоміжні), що є у віданні фізико-хіміко-математичних інститутів та інститутів профосвіти в містах: Харкові, Одесі, Києві, Дніпропетровську, та приміщення науково-дослідних установ, що передаються університетам.
6. Виписом з актів земельної реєстрації на земельну дільницю від 27.06.1934 засвідчено, що земельна ділянка 1,473 га перебуває в користуванні Інституту народної освіти. До акту додано план земельної ділянки з розташуванням будівель позначених А ,Б, В.
7. 21.08.1999 Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради видав свідоцтво про право власності на будівлю навчального корпусу № 2 літ. «А-4» та житлові будинки літ. «Б-1», «В-1» Дніпропетровського державного університету. Право державної власності на це майно зареєстровано Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації 21.08.1999.
8. Суди встановили, що Університет є правонаступником учбових закладів, які утворювалися з 20.08.1918 на базі Катеринославського університету.
9. У зв'язку зі змінами адреси об'єктів нерухомого майна та земельної ділянки основні та допоміжні будівлі та земельна ділянка мають адресу: м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 36.
10. Відповідно до відомості Міністерства освіти і науки України про державне право (нерухоме майно державних підприємств, їх об'єднань, установ та організацій), сформованої 17.04.2023, за Університетом обліковується в тому числі житловий будинок літ. «Б» площею 425,6 кв.м, навчальний корпус № 2 літ. «А» площею 6228,9 кв.м за адресою м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького 36.
11. Отже, на земельній ділянці площею 1,473 га у м. Дніпрі на просп. Дмитра Яворницького, 36 розташовані об'єкти нерухомого майна, які є державною власністю і закріплені за Університетом на праві господарського відання згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 23.06.2017 № 912 «Про закріплення державного майна за Дніпропетровським національним університетом імені Олеся Гончара».
12. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 14.08.2007 у справі № 39/341-07, яке набрало законної сили, задовольнив позов Університету та зобов'язав Товариство з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельну фірму «Домобуд» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Консоль ЛТД» усунути перешкоди в користуванні Університетом земельною ділянкою у м. Дніпропетровськ по просп. Карла Маркса, 36 (зараз - м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 36) шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів на вказаній земельній ділянці.
13. Зазначеним судовим рішенням встановлено факт здійснення відповідачами самочинного будівництва будівлі житлового комплексу на частині земельної ділянки орієнтовною площею 3,700 м кв, яка розташована в межах земельної ділянки Університету 1,473 га, без наявності речового права на таку земельну ділянку.
14. Указане судове рішення в частині знесення самочинно збудованих об'єктів виконано не було, а об'єкт самочинного будівництва, збудований на земельній ділянці в м. Дніпропетровську на просп. Дмитра Яворницького, 36, за договором купівлі-продажу від 20.09.2013 був відчужений в межах справи № Б3/160-10 про банкрутство ТОВ ПБФ «Домобуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Реалпласт», яке 24.09.2013 здійснило державну реєстрацію права власності на цей об'єкт. У подальшому вказаний об'єкт самочинного будівництва за ланцюгом правочинів був неодноразово відчужений на користь третіх осіб, в результаті чого його кінцевим набувачем у 2021 році стало Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельний комплекс Яворницький» (далі - ТОВ «БК Яворницький», відповідач-2).
15. На підставі звернення ТОВ «БК Яворницький» від 07.06.2021 Дніпровська міська рада (далі - Рада, відповідач-1) рішенням від 28.07.2021 № 462/9 (далі - Рішення № 462/9) надала ТОВ «БК Яворницький» дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по просп. Дмитра Яворницького, 36 по фактичному розміщенню об'єкта незавершеного будівництва та для будівництва багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення.
16. Рішенням від 26.01.2022 № 150/15 (далі - Рішення №150/15) Рада: (1) зареєструвала за собою право комунальної власності на земельну ділянку площею 0,3415 га (кадастровий номер 1210100000:03:325:0152) по просп. Дмитра Яворницького, 36 (далі - земельна ділянка 0,3415 га); (2) затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передала ТОВ «БК Яворницький» земельну ділянку 0,3415 га в оренду строком на 10 років для фактичного розміщення об'єкта незавершеного будівництва та для будівництва багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення;
17. На підставі Рішення № 150/15 державний реєстратор 10.02.2022 зареєстрував право комунальної власності Ради на земельну ділянку 0,3415 га.
18. 09.02.2022 між Радою та ТОВ «БК Яворницький» укладений договір оренди земельної ділянки 0,3415 га строком на 10 років. На підставі цього договору за ТОВ «БК Яворницький» зареєстровано право оренди земельної ділянки 0,3415 га.
19. 25.01.2023 ТОВ «БК Яворницький» уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТБУД-ПРОЕКТ» (далі - ТОВ «АРТБУД-ПРОЕКТ») договір суборенди вказаної земельної ділянки строком дії до 09.02.2032. На підставі цього договору суборенди зареєстровано право суборенди земельної ділянки 0,3415 га за ТОВ «АРТБУД-ПРОЕКТ».
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
20. Університет звернувся до суду з позовом до Ради, ТОВ «БК Яворницький» та ТОВ «АРТБУД-ПРОЕКТ», в якому просив (з урахуванням заяви про зміну предмета позову):
- визнати недійсними Рішення № 462/9 та Рішення № 150/15;
- визнати недійсним договір оренди від 09.02.2022;
- скасувати державну реєстрацію: за Радою права власності на земельну ділянку 0,3415 га з одночасним припиненням речових прав Ради на вказаний об'єкт нерухомого майна; за ТОВ «БК Яворницький» права оренди земельної ділянки 0,3415 га з одночасним припиненням речових прав ТОВ «БК Яворницький» на вказаний об'єкт нерухомого майна;
- визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки від 25.01.2023;
- скасувати державну реєстрацію права суборенди ТОВ «АРТБУД-ПРОЕКТ» на земельну ділянку 0,3415 га з одночасним припиненням речових прав цієї особи на вказаний об'єкт нерухомого майна;
- зобов'язати ТОВ «БК Яворницький» усунути перешкоди в користуванні Університетом земельною ділянкою у м. Дніпрі по просп. Дмитра Яворницького, 36 шляхом знесення самочинно збудованої будівлі - об'єкта незавершеного будівництва за проектом квартирний (багатоповерховий) житловий будинок та паркану.
21. Позов мотивований тим, що земельна ділянка 1,473 га ще з 1930-х років перебуває в постійному користуванні Університету - закладу вищої освіти державної форми власності, а отже належить до земель державної власності. Як Університет, так і орган управління - Міністерство освіти і науки України не надавали згоди на передачу частини земельної ділянки з державної в комунальну власність. У зв'язку з чим Рішення № 462/9 та № 150/15 прийняті Радою за відсутності повноважень на розпорядження землями державної власності та порушують права Університету на землю, а договір оренди від 09.02.2022 та договір суборенди від 25.01.2023 є такими, що укладені з порушенням закону та підлягають визнанню недійсними з одночасним скасуванням проведеної на підставі цих правочинів державної реєстрації речових прав відповідачів на земельну ділянку 0,3415 га. Як наслідок, зведений на земельній ділянці 1,473 га об'єкт є самочинно збудованим та створює позивачу перешкоди в користуванні земельною ділянкою, а отже підлягає знесенню.
Узагальнений зміст та обґрунтування прийнятих у справі судових рішень
22. Справа розглядалась судами неодноразово.
23. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 25.04.2024 позов задовольнив частково. Визнав недійсним Рішення № 150/15; скасував державну реєстрацію за Радою права комунальної власності на земельну ділянку 0,3415 га з одночасним припиненням речових прав Ради на вказаний об'єкт нерухомого майна; визнав недійсним договір оренди від 09.02.2022; скасував державну реєстрацію права оренди відповідача-2 на земельну ділянку 0,3415 га з одночасним припиненням речових прав відповідача-2 на вказаний об'єкт нерухомого майна; зобов'язав відповідача-2 усунути перешкоди у користуванні Університетом земельною ділянкою у м. Дніпрі на просп. Дмитра Яворницького, 36 шляхом знесення самочинно збудованої будівлі - об'єкта незавершеного будівництва за проектом квартирний (багатоповерховий) житловий будинок та паркану. В задоволенні іншої частини позову відмовив.
24. У частині задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що наявними у справі доказами підтверджено, що земельна ділянка 1,473 га є державною власністю і перебуває в постійному користуванні позивача. Суд констатував відсутність доказів передачі в комунальну власність спірної земельної ділянки або її частини чи розташованих на ній об'єктів нерухомого майна державної власності. Передача в оренду такої ділянки (її частини) можлива виключно після припинення відповідного права Університету з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Отже, Рада за відсутності визначених законом повноважень розпорядилась землями державної власності та незаконно передала земельну ділянку в оренду відповідачу-2. Відтак, договір оренди від 09.02.2022 укладений між Радою та ТОВ «БК Яворницький» з порушенням положень закону, тому підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а проведена за відповідачами державна реєстрація речових прав на земельну ділянку підлягає скасуванню.
25. За таких обставин зведений на земельній ділянці позивача об'єкт є самочинним будівництвом, його існування створює Університету перешкоди в користуванні земельною ділянкою, а відтак самовільно зайнята відповідачем-2 земельна ділянка підлягає звільненню шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва.
26. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 27.03.2025 вказане рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про відмову в позові.
27. Апеляційний суд констатував, що позивач, звернувшись до суду 15.06.2023 із уточненою позовною заявою та 20.07.2023 із заявою про уточнення предмета позову, надав додаткові докази для обґрунтування нових позовних вимог та фактично в порушення вимог частини 4 статті 46 ГПК України одночасно змінив предмет і підстави позову, тобто подав по суті новий позов у справі. Зазначені порушення норм процесуального права є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог Університету в повному обсязі.
28. Верховний Суд постановою від 16.09.2025 вказану постанову суду апеляційної інстанції скасував з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
29. Верховний Суд вказав на те, що суд апеляційної інстанції дійшов взаємовиключних висновків: зазначив, що не розглядає заявлені Університетом уточнені позовні вимоги, зокрема, про визнання недійсним Рішення № 150/15, договору оренди від 09.02.2022 та суборенди від 25.01.2023, скасування державної реєстрації речових прав на спірну земельну ділянку та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованої будівлі та паркану; водночас суд апеляційної інстанції ухвалив постанову про відмову в задоволенні зазначених вимог по суті. При цьому суд усунувся від аналізу предмета та підстав уточненої позовної заяви, від надання оцінки доводам Університету щодо зміни фактичних обставин справи, а також щодо моменту, коли такі фактичні зміни настали.
30. Суд касаційної інстанції звернув увагу, що виявлене апеляційним судом процесуальне порушення не є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки не належить до обов'язкових підстав для скасування судового рішення, вичерпний перелік яких наведений в частині 3 статті 277 ГПУ України.
31. За результатом нового розгляду Центральний апеляційний господарський суд постановою від 23.12.2025 рішення суду першої інстанції залишив без змін.
32. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що за відсутності доказів передачі в комунальну власність спірної земельної ділянки або її частини чи розташованих на ній об'єктів нерухомого майна державної власності Рада розпорядилась земельною ділянкою державної власності, яка перебуває в постійному користуванні позивача, за відсутності визначених законом повноважень.
33. При цьому суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача-2 про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи з метою встановлення меж фактичного землекористування позивача. Суд апеляційної інстанції встановив, що на плані земельної ділянки, доданому до акта від 27.06.1934 наявні будівлі корпусів А, Б, В, які визнані сторонами тими самими будівлями, що відображені на кресленнях від 28.02.1952, 09.04.1999 та схемі розташування будівель. Дослідивши наявні у справі докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність факту перебування усієї земельної ділянки у м. Дніпро по просп. Дмитра Яворницького, 36 в постійному користуванні Університету станом на дату прийняття Радою Рішення № 150/15 та укладення договору оренди від 09.02.2022. Обставина ж здійснення самочинного будівництва на земельній ділянці Університету підтверджена судовим рішенням у справі № 39/341-07.
34. Також, врахувавши вказівки Верховного Суду в постанові від 16.09.2025, апеляційний суд дійшов висновку, що в уточненому позові позивач доповнив предмет позову новими вимогами, тобто відбулася зміна предмета позову. Натомість одночасної зміни підстав позову не відбувалося, оскільки мало місце доповнення позивачем мотивувальної частини позову іншими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилань на норми матеріального права. Уточнення позовних вимог вчинено позивачем з метою ефективного захисту його прав з дотриманням норм процесуального права і їх прийняття до розгляду місцевим судом, здійснено з дотриманням завдання господарського судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів позивача.
Касаційні скарги
35. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Рада звернулася з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позову з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
36. Також з касаційною скаргою на вказані судові рішення звернувся відповідач-2, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позову з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги Ради
37. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо питання застосування:
- статей 2, 4 ГПК України, статті 16 ЦК України та щодо застосування ефективного способу захисту цивільного права у постановах від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20;
- статті 152 ЗК України про те, що підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами відповідного права особи на земельну ділянку у постановах від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 12.06.2018 у справі № 916/2948/15, від 04.09.2018 у справах № 915/1279/17, № 915/1284/17, від 20.11.2018 у справі № 921/7/18;
- статті 79 ГПК України щодо стандарту доказування вірогідності доказів, у постанови від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 16.07.2021 у справі № 916/2620/20, від 16.09.2021 у справі № 910/12930/18);
- - статей 79-1, 125 ЗК України, Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у постановах від 28.02.2020 № 913/169/18, від 14.02.2019 № 922/1019/18, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20;
- статей 158, 193, 194 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 (із змінами та доповненнями від 27.02.1927), якими передбачалася обов'язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правовстановлюючих документів на землю та підтвердження права користування відповідними державними актами у постановах від 15.05.2019 у справі №914/1420/18, від 04.02.2021 у справі № 910/8502/17, від 05.02.2025 у справі № 916/1795/24.
38. Відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування статей 12, 79-1, 116, 122, 123, 124, 126 ЗК України, 2, 3, 5, 9, 30, 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у правовідносинах, пов'язаних із прийняттям органом місцевого самоврядування рішень про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою/про затвердження проекту землеустрою з подальшою передачею землі у користування щодо можливості визнання дії та рішення органу місцевого самоврядування незаконним у випадку, якщо на момент прийняття оспорюваних рішень відомості про право користування іншої особи на відповідну земельну ділянку не були внесені до Державного земельного кадастру та не містилися у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та чи може відсутність таких відомостей у офіційних державних інформаційних системах вважатися достатньою підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування. Додатково касатор зазначає, що у спірних правовідносинах відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норм права, які регулювали порядок виникнення та переходу прав користування земельними ділянками у період дії Земельного кодексу УСРР 1922 року та інших нормативно-правових актів того часу.
39. Суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Зокрема, на підставі випису з актів земельної реєстрації на земельну дільницю від 27.06.1934 та статуту позивача суд дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою є належним підтвердженням виникнення такого права у позивача. Суд апеляційної інстанції не дослідив обставин виникнення права користування земельною ділянкою на підставі картки володіння відповідно до статей 192-199 Земельного кодексу УСРР 1922 року. Суд безпідставно відхилив клопотання відповідача-2 щодо необхідності призначення судової експертизи для встановлення меж фактичного користування земельною ділянкою позивачем.
Узагальнені доводи касаційної скарги ТОВ «БК Яворницький»
40. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування:
- частини 4 статті 46 ГПК України в постановах від 27.06.2018 у справі № 910/18802/17, від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 01.04.2021 у справі № 914/825/19, не надавши належної правової оцінки тому, чи відбулася у справі одночасна зміна позивачем предмета та підстав позову. Фактично суд апеляційної інстанції проігнорував вказівки Верховного Суду в постанові від 16.09.2025 у цій справі, чим порушив вимоги статті 316 ГПК України;
- статті 79 ГПК України в постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 20.12.2024 у справі №910/21682/15 (910/17038/21), щодо стандарту доказування «вірогідність доказів» при встановленні обставини правонаступництва позивача;
- від 05.06.2018 у справі №338/180/17; від 11.09.2018 у справі №905/1926/16; від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц; від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц; від 09.02.2022 у справі №910/6939/20 щодо обраного способу захисту та належності позивача;
- статей 79-1, 116, 122, 152 ЗК України в постановах від 20.03.2018 у справі №910/1016/17; від 17.04.2018 у справі №914/1521/17; від 12.06.2018 у справі №916/2948/15; від 04.09.2018 у справах №915/1279/17 та №915/1284/17, від 02.07.2025 у справі № 569/13445/20 про те, що відсутність оформленого права у встановленому законом порядку виключає можливість його судового захисту і архівні довідки та записи у книгах без належного оформлення права за сучасним законодавством не є доказами права власності чи користування, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про те, що земельна ділянка 1,473 га є державною власністю на підставі архівних документів 1934 року;
- Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», статті 15 ЦК України в постановах від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 10.12.2025 у справі № 924/91/25, внаслідок чого не встановив реального правового режиму спірної земельної ділянки та проігнорував відсутність реєстрації цього об'єкта у Державному земельному кадастрі;
41. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання відповідача-2 про призначення експертизи, внаслідок чого не встановив, де саме пролягають межі земельної ділянки 1934 року відносно ділянки відповідача-2, що без спеціальних знань зробити неможливо.
Позиція інших учасників справи
42. Рада у відзиві на касаційну скаргу ТОВ «БК Яворницький» вважає її обґрунтованою, підтримує доводи скаржника, просить касаційну скаргу задовольнити.
43. Щодо інших поданих учасниками справи відзивів, додаткових пояснень, заперечень на відзиви Верховний Суд зазначає про таке.
44. Згідно із частинами 1, 2 статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
45. Відповідно до частини 1 статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, а згідно із частиною першою статті 295 цього Кодексу учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
46. При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частини 1, 5 статті 161 ГПК України).
47. Ухвалами від 06.04.2026 Верховний Суд установив строк для подання відзивів на касаційні скарги до 22.04.2026, а ухвалою від 27.04.2026 надав позивачу додатковий строк для подання відзивів на касаційні скарги до 27.04.2026.
48. Позивач подав відзив на касаційну скаргу ТОВ «БК Яворницький» 28.04.2026, а 05.05.2026 подав додаткові пояснення по суті касаційних скарг, які за своїм змістом також є відзивом на касаційні скарги. З огляду на пропуск позивачем як основного, так і додаткового процесуального строку відзиви позивача на касаційні скарги мають бути залишені без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України.
49. З цих же підстав підлягають залишенню без розгляду і подані 27.04.2026 та 04.05.2026 додаткові пояснення Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - Дніпропетровська ОДА), які за змістом також є відзивами на касаційні скарги.
50. Від Ради 24.04.2026 надійшли додаткові пояснення, які за своїм змістом є доповненням касаційної скарги, отже не можуть бути прийняті Судом, оскільки вони подані поза межами строку, встановленого частиною 1 статті 298 ГПК України, а тому згідно з частиною 2 статті 118 ГПК України залишаються без розгляду.
51. Рада не просила дозволу додати до матеріалів справи заперечення на пояснення третьої особи, заперечення на відзив позивача, Верховний Суд не визнав необхідним їх одержання від учасників справи та не призначив строк для їх подання. З огляду на наведене Верховний Суд відповідно до частини 2 статті 118 ГПК України залишає без розгляду подані Радою 28.04.2026 та 04.05.2026 заперечення, а також подані відповідачем-2 01.05.2026 додаткові пояснення щодо відзиву позивача.
52. 05.05.2026 до Верховного Суду від Ради та ТОВ «БК Яворницький» надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з наміром сторін укласти мирову угоду.
53. У судовому засіданні 06.05.2026 суд касаційної інстанції постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотань відповідачів про відкладення розгляду справи.
Позиція Верховного Суду
54. Як встановлено судами попередніх інстанцій, Університет є вищим навчальним закладом державної форми власності, який заснований у 1918 році як Катеринославський університет та є правонаступником учбових закладів, що послідовно утворювалися на базі Катеринославського університету.
55. З 1924 року в постійному користуванні Університету перебуває земельна ділянка 1,473 га, що підтверджується оформленими за одним з правопопередників Університету - Інститутом народної освіти карткою володіння від 26.08.1924 № 12916/5 та виписом з актів земельної реєстрації на земельну дільницю від 27.06.1934. Реєстрацію земельної ділянки затверджено 10.07.1930 протоколом № 55 засідання Президії Дніпропетровської міської ради та 04.04.1930 за № 1328 і занесено до загального реєстру земельних ділянок м. Дніпропетровська. До акту земельної реєстрації додано план земельної ділянки 1,473 га з розташуванням будівель Інституту народної освіти літ. «А», «Б», «В».
56. Отже, земельна ділянка площею 1,473 га у м. Дніпро по просп. Дмитра Яворницького, 36 є державною власністю і перебуває в постійному користуванні Університету, речове право якого виникло на підставі картки володіння від 26.08.1924 №12916/5 та оформлено виписом з актів земельної реєстрації на земельну дільницю від 27.06.1934, що узгоджується з положеннями статей 193, 195, 196, 201 Земельного кодексу УРСР в редакції від 29.11.1922.
57. На земельній ділянці 1,473 га розташовані об'єкти нерухомого майна: будівля навчального корпусу № 2 літ. «А-4» та житлові будинки літ. «Б-1», «В-1», які також є державною власністю і закріплені за Університетом на праві господарського відання.
58. Протягом 2005-2007 років ТОВ ПБФ «Домобуд» і ТОВ «Консоль ЛТД» самовільно виконали роботи з демонтажу споруд, які належали Університету, та без наявності речових прав на землю і дозвільних документів на будівництво намагалися здійснити самочинне будівництво житлового комплексу на земельній ділянці орієнтованою площею 3,700 кв м, яка розташована в межах земельної ділянки 1,473 га. Вказані преюдиційні для даної справи обставини встановив Господарський суд Дніпропетровської області в рішенні від 14.08.2007 у справі №39/341-07.
59. Зазначеним судовим рішенням у справі №39/341-07 суд задовольнив позов Університету про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов'язав ТОВ ПБФ «Домобуд» і ТОВ «Консоль ЛТД» знести самочинно збудовані об'єкти на земельній ділянці у м. Дніпро по просп. Дмитра Яворницького, 36; стягнув солідарно з відповідачів 206 409 грн збитків, які становлять вартість самовільно зруйнованих цими особами споруд Університету.
60. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
61. Однак замість виконання судового рішення та знесення самочинно збудованого об'єкта ТОВ ПБФ «Домобуд» спробувало «легалізувати» об'єкт самочинного будівництва шляхом його відчуження за ланцюгом правочинів на користь третіх осіб та проведення завдяки цьому державної реєстрації речових прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об'єкт незавершеного будівництва. У підсумку державна реєстрація права власності на вказаний об'єкт самочинного будівництва в 2021 році була проведена за ТОВ «БК Яворницький».
62. У цьому контексті Верховний Суд звертає увагу на те, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності. Як слідує із змісту частини 3 статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво, не може звертатись за підтвердженням належного їй права власності або вимагати визнання належного їй права в іншому, позасудовому порядку. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21).
63. Отже, укладення ряду правочинів щодо об'єкта самочинного будівництва та державна реєстрація речових прав на цей об'єкт за різними особами, у тому числі за ТОВ «БК Яворницький», не змінила статус цього об'єкта як самочинного будівництва. З усією очевидністю можна стверджувати, що у спірних правовідносинах ТОВ «БК Яворницький» стало учасником схеми з оформлення речових прав на самочинне будівництво житлового комплексу поза межами встановленої законом процедури та всупереч судовому рішенню у справі № 39/341-07.
64. Верховний Суд також звертає увагу на те, що за обставинами справи №39/341-07 саме контролюючі органи Ради ще в 2006 році виявили факт згаданого самочинного будівництва на земельній ділянці Університету, а безпосередньо Рада була залучена до участі у вказаній справі в якості третьої особи. Тобто Рада була достеменно обізнана з обставиною належності земельної ділянки 1,473 га на праві власності державі та її перебування в користуванні Університету, а також з фактом зведення саме в межах цієї ділянки самочинного будівництва, яке в подальшому було оформлено за ТОВ «БК Яворницький».
65. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
66. Згідно з частиною 2 статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають, зокрема усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
67. ЗК України, зокрема в положеннях статей 12, 13, 17, 116, 122, чітко розмежовує повноваження відповідних органів щодо розпорядження земельними ділянками в залежності від форми власності: органи місцевого самоврядування мають повноваження з передачі у власність або користування земельних ділянок комунальної власності відповідних територіальних громад, а функції з розпорядження земельними ділянками державної власності покладено на органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції.
68. При цьому за приписами частини 2 статті 117 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, зокрема земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.
69. Отже, земельна ділянка 1,473 га, яка перебуває в постійному користуванні державного навчального закладу та на якій розташовані об'єкти нерухомого майна державної власності в силу наведеного імперативного законодавчого застереження не могла передаватися у комунальну власність за виключенням випадку попередньої передачі в комунальну власність відповідних об'єктів нерухомості.
70. Суди у цій справі не встановили обставину передачі у встановленому законом порядку будь-яких розташованих на земельній ділянці 1,473 га об'єктів нерухомості з державної в комунальну власність, що у такому випадку виключає можливість набуття територіальною громадою міста Дніпра в особі Ради речових прав на вказану земельну ділянку або на її частину.
71. Відповідно до принципу належного урядування, який є складовою верховенства права та передбачає обов'язок органу публічної влади діяти відкрито, послідовно, розсудливо та передбачувано, до органів місцевого самоврядування, в силу їх публічно-правового статусу та наявності владних управлінських повноважень, висуваються підвищені вимоги щодо стандартів поведінки у правовідносинах з іншими суб'єктами.
72. Принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень (постанова Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № П/811/1015/16).
73. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що однією з основних засад законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), дії учасників правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.
74. Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
75. У зв'язку з наведеним добросовісність у правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісними, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися так, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ними ставляться. І навпаки - реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.
76. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
77. Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципи здійснення суб'єктивних цивільних прав, потрібно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Подібні висновки викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 521/17654/15-ц.
78. За встановленими у цій справі обставинами земельна ділянка 0,3415 га була сформована в 2022 році та надана Радою в користування ТОВ «БК Яворницький» по фактичному розміщенню об'єкта самочинного будівництва, щодо якого в 2007 році за участю Ради було ухвалено судове рішення про знесення. Водночас Рада присвоїла зазначеній земельній ділянці адресу, тотожну адресі нерухомого майна та земельної ділянки Університету: м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 36.
79. Наведене очевидно свідчить про те, що на момент вчинення правочинів щодо земельної ділянки Університету Рада не могла не знати про те, що оформлює речові права на землю під самочинним будівництвом, правовий статус якого підтверджений чинним судовим рішенням, та розпоряджається частиною земельної ділянки державної власності.
80. Отже, свідомо ігноруючи судове рішення у справі №39/341-07, Рада вчинила завідомо неправомірні розпорядчі дії щодо земельної ділянки 1,473 га, створивши у такий спосіб штучні юридичні підстави для оформлення речового права на земельну ділянку державної власності за територіальною громадою. Завдяки цьому Рада також створила для ТОВ ««БК Яворницький» формальну можливість оформлення права користування земельною ділянкою державної власності під об'єктом самочинного будівництва, одночасно створивши юридичні перешкоди дійсному власнику землі та законному землекористувачу у відновленні порушених прав на землю.
81. Такі дії органу місцевого самоврядування, який використав свої владні повноваження всупереч їх призначенню з метою завдання шкоди речовим правам Університету, не відповідають принципу належного урядування та є очевидно недобросовісними.
82. Недобросовісність дій Ради та ТОВ ««БК Яворницький» підтверджується також і їх процесуальною позицією у цьому спорі.
83. Так, не маючи належних правових аргументів на підтвердження законності власних дій, які є предметом оскарження Університету, Рада будує свою позицію виключно на формальних зауваженнях щодо оформлення речового права Університету на земельну ділянку 1,473 га та намагається виправдати свої неправомірні розпорядчі дії відсутністю державної реєстрації права постійного користування Університету.
84. Такі аргументи Ради були обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій з наведенням у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень детального правового обґрунтування, з яким погоджується суд касаційної інстанції та яке, зокрема стосується того, що речове право на землю Університету підтверджується відповідними правовстановлюючими документами, а Земельні кодекси УРСР 1970 року і 1990 року, ЗК України 2001 року серед підстав припинення набутого раніше права користування земельними ділянками не передбачають його неоформлення або непереоформлення, тоді як державна реєстрація не є підставою набуття права, а є лише засвідченням вже набутого особою права.
85. З огляду на приписи частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відсутність записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права постійного користування Університету жодним чином не свідчить, що таке право в останнього відсутнє.
86. При цьому відповідно до пункту 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.
87. У касаційній скарзі Рада дублює ці самі аргументи. За своєю суттю доводи Ради в пунктах 37, 38 цієї постанови не містять питань права або правозастосування, зводяться до буквального відтворення змісту норм матеріального права та спрямовані на переоцінку наявних у справі доказів з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Це ж саме стосується і подібних за змістом доводів ТОВ «БК Яворницький» в абзацах 3-5 пункту 40 цієї постанови.
88. Посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції частини 4 статті 46 ГПК України, ТОВ «БК Яворницький» не зазначає, як саме це процесуальне порушення призвело до ухвалення незаконного судового рішення. У зв'язку з чим такі доводи Верховний Суд відхиляє з огляду на імперативні норми частини 2 статті 309 та частини 2 статті 311 ГПК України.
89. Стосовно доводів Ради про ухвалення судових рішень на підставі недопустимих доказів Верховний Суд зазначає таке.
90. Згідно з частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
91. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина 2 статті 73 ГПК України).
92. Відповідно до статті 77 ГПК України («допустимість доказів») обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
93. Допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.
94. Натомість за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
95. Відповідно до положень пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.
96. У той же час відповідач-1 не зазначив наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання оцінених судами доказів (випису з актів земельної реєстрації на земельну дільницю від 27.06.1934 та статуту позивача) саме недопустимими. Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до необхідності вирішення питання щодо належності доказів, тобто переоцінки їх змісту, що виходить за межі визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.
97. Таким чином Рада помилково ототожнює правила належності та допустимості доказів, не враховуючи, що відповідно до частини другої статті 86 ГПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
98. Відповідач-2 у касаційній скарзі зазначає, що суд безпідставно не задовольнив його клопотання про призначення судової експертизи.
99. Призначення експертизи є правом, а не обов'язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 910/18570/17, від 14.12.2021 у справі № 910/9564/20, від 24.11.2021 у справі №914/1396/20.
100. Призначення судової експертизи віднесено до компетенції суду за наявності умов, передбачених частиною 1 статті 99 ГПК України і таке призначення не може розцінюватися як порушення норм процесуального права (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 910/9564/20).
101. Відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача-2 в призначенні експертизи, суд апеляційної інстанції зазначив, що наявні у справі докази дозволяють суду самостійно встановити істотну для вирішення цього спору обставину належності позивачу права користування земельною ділянкою 1,473 га, а обставина знаходження належного ТОВ «БК Яворницький» об'єкта самочинного будівництва на вказаній земельній ділянці встановлена судовим рішенням у справі №39/341-07.
102. Верховний Суд зауважує, що сама по собі незгода скаржника з відмовою у призначенні експертизи не може бути підставою для висновку про порушення судом норм процесуального права.
103. За таких обставин відсутні підстави вважати такими, що порушують норми процесуального права, дії суду, який не задовольнив клопотання відповідача-2 про призначення судової експертизи.
104. За наведеного доводи скаржників про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК України, Верховний Суд визнає безпідставними і відхиляє.
105. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Отже, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії»).
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
106. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
107. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
108. Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є правильними по суті, а тому підлягають залишенню без змін, натомість касаційні скарги слід залишити без задоволення.
Розподіл судових витрат
109. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комплекс Яворницький» та Дніпровської міської ради залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2025 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2024 у справі № 904/9212/21 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І. С.
Судді Берднік І. С.
Зуєв В. А.