Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" травня 2026 р.м. ХарківСправа №922/943/26
Господарський суд Харківської області у складі судді Добрелі Н.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Благодійної організації "МІЖНАРОДНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД "АРЕТА"
доФізичної особи-підприємця Бондаренка Олександра Сергійовича
простягнення коштів
без виклику учасників справи
БО "МБФ "АРЕТА" звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП Бондаренка О.С., в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 66.137,90 грн, з яких: сума основного боргу - 50.000,00 грн, сума 3% річних - 1.282,19 грн, сума інфляційних втрат - 2.655,71 грн, та судові витрати.
Фактичними підставами позову є бездіяльність відповідача щодо повернення помилково сплачених позивачем грошових коштів у зв'язку з відсутністю між ними будь-яких договірних відносин щодо поставки товару.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.03.2026 з урахуванням малозначності справи №922/943/26 в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи без повідомлення сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
Частиною п'ятою статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Ухвала про відкриття провадження у даній справі була надіслана за місцезнаходженням відповідача (№ поштового відправлення R067129101803), , проте повернулася на адресу суду з відміткою поштового відділення "Одержувач відсутній за вказаною адресою".
Суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17).
При цьому, виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/2654/22).
Враховуючи факт направлення судом ухвали про відкриття провадження у справі на дійсну адресу відповідача та повернення такої ухвали з відміткою поштового відділення "Одержувач відсутній за вказаною адресою", суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача у даній справі.
Положеннями частини другої статті 14 ГПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя статті 13 ГПК України).
Відповідно до частини дев'ятої статті 165, частини другої статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 ГПК України відзиву на позов не подав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розгляну за наявними матеріалами справи.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.
Згідно з платіжною інструкцією від 02.05.2025 №113 БО "МБФ "АРЕТА" перерахувало на рахунок ФОП Бондаренка О.С. грошові кошти в 50.000,00 грн, в призначені платежу зазначено: "оплата рахунку на оплату №6 від 22.04.2025р. за ремонт автомобіля mitsubishi, без ПДВ".
29.11.2025 позивач надіслав на адресу відповідача лист-претензію від 29.11.2025, в якому повідомила останнього про перерахування на його рахунок грошових коштів у розмірі 50.000,000 грн та зазначило, що ніякі роботи з ремонту автомобіля Mitsubishi ним не виконувалися. Даною претензією БО "МБФ "АРЕТА" вимагала негайно, але в будь-якому разі не пізніше ніж через 7 календарних днів з моменту отримання претензії повернути 50.000,00 грн.
Втім відповідач відповіді на претензію не надав, грошові кошти в сумі 50.000,00грн не повернув.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.
Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у статті 16 ЦК України, договором або іншим законом.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Так, відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3)обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Отже, кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.
Таким чином, вирішення питання про стягнення безпідставно набутих коштів залежить від висновків про наявність/відсутність між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких здійснено відповідне перерахування заявлених до стягнення коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.05.2025 БО "МБФ "АРЕТА" перерахувало на рахунок ФОП Бондаренка О.С. грошові кошти в 50.000,00 грн, в призначені платежу зазначено: "оплата рахунку на оплату №6 від 22.04.2025р. за ремонт автомобіля mitsubishi, без ПДВ", про що свідчить платіжна інструкція від 02.05.2025 №113.
Як стверджує позивач, ніякі роботи з ремонту автомобіля Mitsubishi відповідачем не виконувалися, бо ні станом на момент здійснення платежу, ні в подальшому з відповідачем були відсутні жодні договірні відносини.
В даному випадку приймається до уваги, що якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, в тому числі шляхом надання доказів сплати спірної заборгованості, оскільки вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність є предметом доказування у спорі про стягнення з боржника коштів. Тому у разі здійснення оплати спірної заборгованості боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора шляхом подання доказів оплати.
Однак ФОП Бондаренко О.С. належним чином не скористався своїм процесуальним правом на подання заперечень щодо розміру заявленої до стягнення заборгованості та доказів на підтвердження її сплати під час розгляду справи №922/943/26. Також відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження наявності між сторонами господарських правовідносин щодо надання послуг з ремонту автомобіля Mitsubishi, та, як наслідок, наявності правових підстав для отримання вартості послуг в сумі заявлених позовних вимог.
Разом з тим, суд зауважує, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, при розгляді справи слід дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність результатів виконаних робіт, руху матеріалів, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності позивача/відповідача, тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019р. у справі №905/49/15, від 29.11.2019р. у справі №914/2267/18.
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту здійснення господарської операції, сторони не позбавлені можливості доводити виконання робіт/надання послуг, постачання товарів іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення такої операції. Такі факти повинні оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зауважує, що на підтвердження реальності господарських правовідносин ні позивачем, ні відповідачем не надано документів, які підтверджують реальні зміни в майновому стані. Фактично, крім документів проведення оплати, інших доказів на підтвердження реальності господарських відносин, факту укладення договорів, складення актів прийняття-передачі виконаних робіт відповідачем не надано.
Водночас платіжний документ про перерахування коштів не є тим первинним документом, який підтверджує фактичний рух активів і реальне надання послуг відповідачем позивачу.
Судом враховується, що матеріли справи не містять доказів наявності договірних відносин між сторонами. Отже, правова підстава для перерахування БО "МБФ "АРЕТА" спірних коштів на користь ФОП Бондаренку О.С. 02.05.2025 відсутня.
Відтак, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених обставин справи, зокрема, зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів існування між сторонами договірних відносин на перерахування коштів, фактичне проведення позивачем перерахування цих коштів і отримання їх відповідачем, необхідно кваліфікувати правовідносини, що склалися між сторонами як кондикційні, що врегульовані статтею 1212 ЦК України.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 86 ГПК України).
Так, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статті 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (положення статей 13, 74 ГПК України).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги наведені положення законодавства, встановлені судом обставини, зміст позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 50.000,00 грн безпідставно збережених коштів є обґрунтованою, підтвердженою наявними в матеріалах справи доказами та підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення суми 3% річних - 1.282,19 грн та суми інфляційних втрат - 2.655,71 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати (аналогічні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц, та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц).
Суд зазначає, що дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України (див. правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17).
Перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат за період з 03.02.2025 до 10.03.2026, судом встановлено, що останні виконані арифметично вірно, згідно з нормами чинного законодавства. Доказів протилежного відповідачем не надано. Отже, позовні вимоги про стягнення 3% річних у сумі 1.282,19 грн та інфляційних втрат у розмірі 2.655,71 грн є законними та обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 3.328,00 грн покладаються на відповідача.
Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 12.200,00 грн, суд зазначає наступне.
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 129 ГПК України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані до суду такі документи:
- договір про надання юридичних послуг від 27.11.2025 №27/11/25, укладений між ФОП Котвицьким Є.О., який є адвокатом (виконавець) та БО "МБФ "АРЕТА" (замовник). Згідно з його умовами виконавець приймає від замовника доручення щодо надання юридичних послуг, а замовник зобов'язується оплатити послуги виконавцю в порядку визначеному договором. Предметом даного Договору є зобов'язання виконавця здійснити в інтересах замовника наступні дії: правовий аналіз та консультування замовника з питань можливості стягнення замовником грошових коштів з ФОП Бондаренка О.С., складання відповідної претензії; написання та подання до Господарського суду Харківської області позовної заяви про стягнення грошових коштів з ФОП Бондаренка О.С.;
- ордер на надання правничої допомоги від 10.30.2026 серії АА №058976;
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 24.10.2019 серії КВ №6514 видане Котвицькому Є.О.;
- платіжну інструкцію від 28.11.2025 №138 на суму 12.200,00 грн;
- акт приймання-передачі наданих послуг від 16.03.2026 №1 на суму 12.200,00грн.
За частиною п'ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в порядку статті 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом Котвицьким Є.О. професійної правничої допомоги у справі №922/943/26.
При цьому суд зазначає, що оскільки укладення договору із адвокатом як фізичною особою - підприємцем не позбавляє його статусу адвоката, а тому не впливає на правильність розподілу судових витрат у справі. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2022 у справі №910/10935/20.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (див. постанови Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 19.01.2022 у справі №910/1344/19, від 03.02.2022 у справі №910/17183/20).
В пункті 2.1. Договору про надання юридичних послуг від 27.11.2025 №27/11/25 сторони погодили, що за надання юридичних послуг визначених підпунктами 1.2.1.-1.2.2. цього Договору замовник зобов'язується не пізніше 30 календаних днів з моменту підписання даного Договору сплатити виконавцю суму грошових коштів у розмірі 12.200,00 грн.
Підтвердженням надання виконавцем послуг у повному обсязі є підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг (пункт 2.2. Договору).
Суд зазначає, що доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 ГПК України).
В даному випадку, відповідачем не було подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на послуги адвоката.
Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №912/354/20.
У відповідності до частини четвертої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи те, що позов БО "МБФ "АРЕТА" задоволено судом повністю, витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню відповідачем у розмірі 12.200,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бондаренка Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Благодійної організації "МІЖНАРОДНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД "АРЕТА" (Україна, 03065, м. Київ, б. Гавела Вацлава, буд. 51/16, код ЄДРПОУ 45120799) сума основного боргу - 50.000,00 грн, сума 3% річних - 1.282,19 грн, сума інфляційних втрат - 2.655,71 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 3.328,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12.200,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "21" травня 2026 р.
СуддяН.С. Добреля