8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" травня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/253/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Ломакіній О. В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзернопром Шевченкове", Харківська обл., Куп'янський р-н, село Новомиколаївка
до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації
про стягнення 117612776,40 грн.
за участю представників учасників справи:
позивача - Вагоровської А.Е.,
відповідача - не з'явився;
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрзернопром Шевченкове", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь в якості відшкодування збитків грошові кошти в сумі 2819557,71 доларів США, що складає еквівалент 117612776, 40 грн за курсом НБУ на день складення звіту про оцінку збитків.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що території, на яких знаходилось майно позивача, були захоплені російськими військовими починаючи з 24.02.2022 року. Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 25 квітня 2022 року №75 затверджено Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), до якого включено Шевченківську селищну територіальну громаду Куп'янського району Харківської області до складу якої входить с. Новомиколаївка. Території на яких позивач здійснював свою господарську діяльність знаходяться у зоні бойових дій, в період з 26 лютого 2022 по 08 вересня 2022 перебували в окупації, майно позивача було захоплено військовослужбовцями російської армії, досі не повернуто та/або знищене. Збитки від втрати необоротних активів (основних засобів), машин та обладнання становлять 77014,76 гривень, що складає еквівалент 1846,25 доларів США станом на день підготовки звіту; збитки внаслідок пошкодження, втрати або знищення колісних транспортних засобів становлять 577032,88 гривень, що складає еквівалент 13833,34 доларів США станом на день підготовки звіту; збитки від втрати товарно-матеріальних цінностей у вигляді товарів на складі становлять 409189,98 гривень, що складає еквівалент 9809,60 доларів США станом на день підготовки звіту; збитки від втрати біологічних активів у вигляді посівів (незавершеного виробництва сільськогосподарської продукції) становлять 116549538,80 гривень що складає еквівалент 2794068,52 доларів США станом на день підготовки звіту.
Ухвалою суду від 30.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.
Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
14.05.2026 в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов повністю.
Представники відповідача в судове засідання не з'явились.
Щодо повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, суд зазначає, що за приписами ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
Разом з тим, у зв'язку з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно Закону України від 12.01.2023 №2855-ІХ, який набрав чинності з 05.02.2023, Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої у м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 9, ст. 66).
Згідно листа Міністерства юстиції України від 21.03.2022 № 25814/12.1.1/32-22 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 ГПК України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Разом з тим, у зв'язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗС РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.
З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв'язку із припиненням поштового сполучення.
Відтак, взявши до уваги вищенаведене, єдиним доступним для суду способом повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи було розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення-повідомлення. І такі заходи судом належним чином застосовувалися, що підтверджується матеріалами справи.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Призначення судом кожної дати підготовчого засідання, а також судового засідання щодо розгляду справи по суті, здійснювалося судом із достатніми інтервалами часу для забезпечення відповідачу процесуальної можливості відреагувати на розгляд цієї справи та повідомити суд про своє відношення до розглядуваного позову.
Протягом розгляду справи судом повідомлено відповідача про дати, час та місце проведення судових засідань у даній справі шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.
Також, інформація про час та місце проведення судового засідання була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.
Наведене вище у сукупності дає підстави стверджувати, що ті заходи, які в межах цієї справи було вчинено судом задля забезпечення обізнаності відповідача про сутність розглядуваної справи, про стадії її розгляду, відповідні дати проведення судових засідань, є достатніми для висновку про належне повідомлення відповідача, як про зміст позовних вимог, так і про рух справи, а тривалість судового розгляду справи свідчить про наявність у відповідача достатнього часу для надання суду своїх аргументів щодо суті справи.
Відповідач правом, передбаченим ст. 165 ГПК України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, станом на дату проведення даного засідання не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ч.1,4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Позивач визначив відповідачем державу Російську Федерацію.
Згідно із ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності.
Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди (ч. 8 ст. 29 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з ч.1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Разом з тим, необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни. Тож коли Російська Федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Крім того, у п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй закріплений принцип, згідно з яким всі члени ООН утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об'єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
Разом із тим, Російська Федерація здійснює військову агресію проти України, у зв'язку із чим, указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває станом на даний час.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує ст. 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно-визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Станом на час подання цього позову та розгляду справи по суті, Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об'єктів в порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 "Про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Положеннями Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, ІV Женевською конвенцією 1949 року , а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародна правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Отже, дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Суд приходить до висновку, що судовий імунітет держави-агресора, не може бути перешкодою для реалізації правосуддя при порушенні основ міжнародного правопорядку та скоєнні міжнародних злочинів, а тому, у цій справі, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення судового процесу щодо відшкодування завданих нею збитків, в ході ініційованого воєнного вторгнення на територію України.
Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), а також Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Крім того, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.
У Постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Верховний Суд також констатував, що загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях у Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації, для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.
При цьому, судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту").
Отже, у даній справі підлягає застосуванню "деліктний виняток", відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у юридичної особи України, навіть з іноземною країною, зокрема, й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Також, суд зазначає, що оскільки в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди Російської Федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Дана правова позиція суду відображена у постановах Верховного Суду у справі №№ 796/165/18 від 25.01.2019, № 308/9708/19 від 14.04.2022 та № 760/17232/20-ц від 18.05.2022.
Таким чином, суд констатує, що судовий імунітет Російської Федерації у даній справі не підлягає застосуванню, з огляду на обставини, що викладено вище.
З урахуванням наведеного, по суті спірних правовідносин, судом встановлені наступні обставини.
24.02.2022 о 5:00 ранку розпочався відкритий воєнний напад Російської Федерації (далі за текстом - відповідач, РФ), який виразився в тому, що збройними силами Російської Федерації, які діяли за наказом керівництва Російської Федерації, здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна. По всій території України розпочалися масові авіаудари, ракетні та артилерійські обстріли військових та цивільних об'єктів. У цей день Україна розірвала з РФ дипломатичні відносини.
Території, на яких знаходилось майно позивача, були захоплені російськими військовими починаючи з 24.02.2022 року.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 25 квітня 2022 року № 75 затверджено Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), до якого включено Шевченківську селищну територіальну громаду Куп'янського району Харківської області до складу якої входить с. Новомиколаївка.
Згідно п. 1.8 Розділу І Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, с. Новомиколаївка Шевченківської селищної територіальної громади Куп'янського району Харківської області входило до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, а саме з 26 лютого 2022 р. по 08 вересня 2022 р. перебувало у повній тимчасовій окупації, а з 08.09.2022 - входить до переліку територій можливих бойових дій.
Таким чином, території на яких позивач здійснював свою господарську діяльність знаходяться у зоні бойових дій, в період з 26 лютого 2022 р. по 08 вересня 2022р. перебували в окупації, майно позивача було захоплено військовослужбовцями російської армії, досі не повернуто та/або знищене.
19.08.2022 року Слідчим відділом УСБУ Харківській області було зареєстровано кримінальне провадження №2202220000002645 за заявою представника позивача адвоката Манько К.В. щодо незаконного заволодіння військовими РФ будівлями товариства та належного йому майна. Наявність нерухомого майна у власності позивача підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Після часткової деокупації Харківської області у вересні 2022 року позивачем було створено комісію з проведення інвентаризації активів підприємства, відповідно до Наказу від 26.09.2022 року. Зазначеною комісією було проведено інвентаризацію майна товариства, за результатами якої було складено інвентаризаційні описи майна №№ЦБУЗП001, ЦБУЗП002, ЦБУЗП003, ЦБУЗП004, ЦБУЗП005, ЦБУЗП006, а також Акт обстеження основних засобів від 06.10.2022 року.
За результатами обстеження основних засобів підприємства, комісією було прийнято рішення про часткове списання таких основних засобів внаслідок викрадення та/або пошкодження та або/знищення їх внаслідок окупації.
Списання таких основних засобів було здійснено на підставі наступних документів:
- наказ від 06.10.2022 року "Щодо виведення з експлуатації основних засобів";
- акт на списання основних засобів №ЦБУЗП000004 від 06.10.2022 року;
- акт на списання основних засобів №ЦБУЗП000005 від 06.10.2022 року;
- акт на списання основних засобів №ЦБУЗП000005 від 06.10.2022 року;
- акт на списання основних засобів №ЦБУЗП000007 від 06.10.2022 року;
- акт на списання основних засобів №ЦБУЗП000008 від 06.10.2022 року.
Станом на 24.02.2022 року позивачу на праві власності належали також автомобілі:
- Chevrolet Niva (легковий універсал - В) 2004 року випуску, сірого кольору, з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 (Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 від 18.01.2013 року);
- HUINDAI TUCSON (загальний легковий - загальний універсал-В) 2012 року випуску, білого кольору, з державним реєстраційним номером НОМЕР_3 (Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_4 від 08.08.2018 року);
- ВАЗ-21214 (легковий універсал-В) 2008 року випуску, білого кольору, з державним реєстраційним номером НОМЕР_5 (Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_6 від 27.08.2008 року).
Після початку збройної агресії такі автомобілі були викрадені військовослужбовцями РФ з території підприємства або місця проживання співробітників.
06 жовтня 2022 року Куп'янським районним відділом поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області було зареєстровано кримінальне провадження №12022221100000672 за заявою представника позивача адвоката Манько К.В. щодо незаконного заволодіння військовими РФ транспортним засобом Chevrolet Niva (легковий універсал - В) 2004 року випуску, сірого кольору, з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , який належить на праві власності позивачу.
06 жовтня 2022 року Куп'янським районним відділом поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області було зареєстровано кримінальне провадження №12022221100000673 за заявою представника позивача адвоката Манько К.В. щодо незаконного заволодіння військовими РФ транспортним засобом HUINDAI TUCSON (загальний легковий - загальний універсал-В) 2012 року випуску, білого кольору, з державним реєстраційним номером НОМЕР_3 , який належить на праві власності позивачу.
07 жовтня 2022 року Куп'янським районним відділом поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області було зареєстровано кримінальне провадження №12022221100000673 за заявою представника позивача адвоката Манько К.В. щодо незаконного заволодіння військовими РФ транспортним засобом ВАЗ-21214 (легковий універсал-В) 2008 року випуску, білого кольору, з державним реєстраційним номером НОМЕР_5 , який належить на праві власності позивачу.
Також на зберіганні ТОВ "Дворічанський елеватор" перебувало зерно, яке належало позивачу на праві власності:
- пшениця м'яка 2 кл. у кількості 40 т вартістю 88000,00 грн;
- пшениця м'яка 3 кл. у кількості 54,63 т вартістю 155696,00 грн.
26.09.2022 року позивач звернувся до ТОВ "Дворічанський елеватор" із листом №14/3 щодо надання інформації про майно, яке перебувало на зберіганні, відповідно до договору зберігання №01/2107-ХР від 26.07.2021 року.
У відповідь на цей лист 03.10.2022 року ТОВ "Дворічанський елеватор" надало інформацію, що станом на 24.02.2022 року на зберіганні перебувало зерно за номенклатурою "Пшениця м'яка 3 класу" у кількості 54,630 тон та за номенклатурою "Пшениця м'яка 2 класу" у кількості 40,0 тон. При цьому, в листі було зазначено також, що з 24.02.2022 року на території, де були зернові склади ведуться активні бойові дії, зв'язок з працівниками відсутній, а також те, що 19 вересня 2022 року Слідчим відділом УСБУ у Харківській області було зареєстровано кримінальне провадження №22022220000002857 за заявою представника ТОВ "Дворічанський елеватор" Павленко О.Ю. щодо незаконного заволодіння військовими РФ будівлями ТОВ "Дворічанський елеватор" на яких в тому числі зберігалось зерно позивача.
На підставі зазначеного 06.10.2022 року позивачем було складено Акт оцінки зменшення корисності активів (сільськогосподарської продукції), відповідно до якого зерно за номенклатурою "Пшениця м'яка 3 класу" у кількості 54,630 тон та за номенклатурою "Пшениця м'яка 2 класу" у кількості 40,0 тон було вирішено знецінити до чистої вартості реалізації, яка дорівнює "нулю".
Також на зберіганні ТОВ "Куп'янський КХП" перебувало зерно, яке належало позивачу на праві власності:
- пшениця м'яка 3 клас у кількості 0,74 т вартістю 2109,00 гривень;
- ячмінь 3 класу у кількості 10,14 тон вартістю 21801,00 грн.
26.09.2022 року позивач звернувся до ТОВ "Куп'янський КХП" із листом №14/1 щодо надання інформації про майно, яке перебувало на зберіганні, відповідно до Договору зберігання №3-21-ХР від 01/07.2021 року.
У відповідь на цей лист 18.11.2022 року ТОВ "Куп'янський КХП" надало інформацію, що станом на 24.02.2022 року на зберіганні перебувало зерно за номенклатурою "Пшениця м'яка 3 класу" у кількості 0,740 тон та за номенклатурою "Ячмінь 3 класу" у кількості 10,140 тон. При цьому, в листі було зазначено також, що з 24.02.2022 року на території, де були зернові склади ведуться активні бойові дії, мало місце збройне захоплення територій зерноскладів, потрапляння вибухових снарядів/ пристроїв по складам, що спричинило руйнування, пожежі та пошкодження майна а також те, що 13 вересня 2022 року Слідчим відділом УСБУ у Харківській області було зареєстровано кримінальне провадження №22022220000002864 за заявою директора ТОВ "Куп'янський КХП" Вінник О.В. щодо збройного нападу військовослужбовців РФ на склади ТОВ "Куп'янський КХП" на яких в тому числі зберігалось зерно позивача.
На підставі зазначеного 18.11.2022 року позивачем було складено списання товарів №15, відповідно до якого було списано зерно за номенклатурою "Пшениця м'яка 3 класу" у кількості 0,740 тон та за номенклатурою "Ячмінь 3 класу" у кількості 10,140 тон.
Станом на момент вторгнення військ РФ позивачем було здійснено посів озимих сільськогосподарських культур та підготовку полів до посів ярих культур на сезон весна-осінь 2022 року, а саме:
- гірчиця на площі 1244,58 га;
- пшениця озима на площі 1091,78 га;
- ячмінь на площі 827,2 га, а також землі під паром на площі 5,13 га.
Після деокупації Куп'янського району комісією позивача у вкладі обліковця Ремізанцева М.М., директора Іванова В.В., фахівця з безпеки Шляхова С.І., головного бухгалтера Іванової О.А. на підставі наказу на проведення інвентаризації №29/09-А від 26.09.2022 року провели обстеження полів позивача та встановили, що в результаті проведення бойових дій та шкоди, заподіяної окупаційними військами повністю знищено посіви пшениці озимої на площі 1091,78 га, повністю знищено посіви ячміню на площі 827,2 га, площа розроблена під посів гірчиці 1244,58 га та площа 5,13 га під паром засмічена вибухонебезпечними предметами. За результатами обстеження комісією прийнято рішення: списати витрати понесені на площі 1091,78 га на посів пшениці озимої; списати витрати понесені на площі 827,2 га на посів ячміню; списати витрати на підготовку полів під посів гірчиці на площі 1244,58 га; списати витрати на підготовку полів під посів озимих культур на площі 5,13 га.
На підставі зазначеного позивачем були складені акти списання незавершеного виробництва: акт №4 від 06.10.2022 року; акт №5 від 06.10.2022 року; акт №2 від 06.10.2022 року; акт №3 від 06.10.2022 року.
На замовлення позивача ТОВ "ГЕО ФІНАНС ГРУП" було проведено оцінку збитків позивача в результаті збройної агресії Російської Федерації, за результатами якої було надано звіт, відповідно до якого:
- збитки від втрати необоротних активів (основних засобів), машин та обладнання становлять 77014,76 гривень, що складає еквівалент 1846,25 доларів США станом на день підготовки звіту;
- збитки внаслідок пошкодження, втрати або знищення колісних транспортних засобів становлять 577032,88 гривень, що складає еквівалент 13833,34 доларів США станом на день підготовки звіту;
- збитки від втрати товарно-матеріальних цінностей у вигляді товарів на складі становлять 409189,98 гривень, що складає еквівалент 9809,60 доларів США станом на день підготовки Звіту;
- збитки від втрати біологічних активів у вигляді посівів (незавершеного виробництва сільськогосподарської продукції) становлять 116549538,80 гривень що складає еквівалент 2794068,52 доларів США станом на день підготовки звіту.
Отже, величина реальних збитків внаслідок пошкодження, втрати та/або знищення товарно-матеріальних запасів та біологічних активів, без урахування ПДВ, нанесених позивачу, в результаті втрати, знищення товарів, запасів, сільськогосподарської продукції, основних засобів на території виробничих підрозділів позивача у Куп'янському районі Харківській області становить: 2819557,71 доларів США, що складає еквівалент 117612776,40 гривень за курсом НБУ на день складення звіту про оцінку збитків.
Вказані обставини, на переконання позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право", права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу, зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Як визначено в ч. 1, 2, 6 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
За приписами ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У силу приписів ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 1, 2 ст.1166 ЦК України).
Як випливає з ст. 1166 ЦК України, відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними. 3) причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов'язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.
Згідно ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
На підставі Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі Закон про ратифікацію Конвенції) відбулася ратифікація Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в результаті чого вона стала частиною національного законодавства України.
У пункті першому частини першої Закону про ратифікацію Конвенції зазначено, що: "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції".
Ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, держава, передусім, зобов'язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені Конвенцією та протоколами.
Судова практика ЄСПЛ визначає, що для присудження відшкодування матеріальної шкоди заявник повинен продемонструвати існування причинно-наслідкового зв'язку між порушенням та будь-якою стверджуваною фінансовою втратою (Справа "East/West Alliance Limited" проти України" (Заява No19336/04).
Відповідно ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно з ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Як визначено в ч. 1 ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК України).
У Справі "Stretch v. the United Kingdom" (заява № 44277/98, рішення від 24.06.2003, пункт 32) Суд нагадує, що згідно з усталеною практикою органів Конвенції, поняття майно (possessions) може означати "існуюче майно" (existing possessions) або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
У ч. 9 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Знищення/захоплення внаслідок збройної агресії Російської Федерації належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв'язку з цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
У ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року визначено, що як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії Російської Федерації проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування Російської Федерації з України.
Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року "Про Заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Агресивна війна проти України є консолідованою політикою Російської Федерації та реалізується через увесь відповідний апарат, до якого належать різнорідні органи, установи, організації, у тому числі і юридичні особи, які формально хоч і є відокремленими суб'єктами господарювання, але фактично повністю контролюються державою Росія та використовуються нею у тому числі для реалізації чисто державних функцій.
Позивачем доведено, а судом встановлено заподіяння шкоди позивачу діями відповідача, матеріалами справи підтверджується також причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою майну позивача шкодою. Так само, з матеріалів справи вбачається наявність вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу у формі умислу. Судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.
Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223 затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Відповідно пунктів 5, 6 розділу І цієї Методики, оцінка шкоди та збитків, що проводиться відповідно до цієї Методики, здійснюється з такою метою: визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, у межах кримінальних проваджень відповідно до законодавства України; визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання постраждалими заяв на компенсацію; визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання позовів (у тому числі колективних) постраждалими до судових інстанцій, зокрема міжнародних, а також подання позову державою Україна до міжнародних судових інстанцій; інші цілі, визначені законодавством. Така мета згідно з цією Методикою досягається шляхом визначення у вартісному виразі: розміру реальних збитків; упущеної вигоди; потреб у витратах, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу внаслідок збройної агресії.
Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки (пункт 9 розділу І Методики).
Відповідно до цієї Методики у здійснюється визначення розміру упущеної вигоди стосовно майна, що призначалося для здійснення комерційної діяльності з метою отримання прибутку або доходу в іншій формі: сільсько-, рибо- та лісогосподарська нерухомість, інвестиційна нерухомість, нерухомість з комерційним потенціалом, ЄМК підприємств, установ та організацій усіх форм власності, корпоративні частки, об'єкти у матеріальній та нематеріальній формах, вартість яких визначається вартістю ЄМК, що створений на їх основі (об'єкти, асоційовані з бізнесом), тощо. Визначення розміру упущеної вигоди для цілей цієї Методики виконують стосовно майна, власнику (балансоутримувачу, користувачу) якого заподіяні реальні збитки щодо вказаного майна, які й були причиною упущеної вигоди. Для цілей цієї Методики під упущеною вигодою розуміють розмір накопиченого протягом визначеного періоду часу прибутку, що його міг отримати власник (балансоутримувач, користувач) пошкодженого, втраченого та (або) знищеного майна за умови, що майно не було пошкоджене, знищене або втрачене внаслідок збройної агресії. Грошовий потік, що відображає упущену вигоду, визначають як такий, що номінований в умовних грошових одиницях. Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США (пункти 1-3 розділу IV Методики).
Позивачем доведено та підтверджується матеріалами справи розмір завданих йому протиправними діями відповідача збитків.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзернопром Шевченкове" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Щодо валюти стягнення суд зазначає наступне.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті при існуванні іноземного елемента у відносинах.
Зважаючи на повний розрив дипломатичних відносин між Україною та країною-агресором очевидним є те, що стягнення з Російської Федерації грошових коштів в гривні є неможливим, через неможливість конвертації російських платіжних засобів в гривню.
Відповідно Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, та Методики визначення шкоди та збитків, завданих об'єктам енергетичної інфраструктури України внаслідок збройної агресії Російської Федерації, оцінка розміру збитків здійснюється в умовних одиницях (функціональна валюта) - доларах США. Отриманий результат оцінки підлягає конвертації в національну валюту за поточним курсом Національного банку України на дату оцінки.
Враховуючи наведене, з метою забезпечення реального відновлення порушеного права позивача, зважаючи на те, що долари США є грошовою валютою, яка знаходиться в обігу в більшості країн світу, суд вважає за можливе стягнути грошові кошти з відповідача в доларовому еквіваленті за курсом НБУ на дату проведеної оцінки.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1164800,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір у розмірі 1164800,00 грн за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житная, буд. № 14, стр. № 1, м. Москва, Російська Федерація, 119049) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзернопром Шевченкове" (код в ЄДРПОУ: 34466255, адреса реєстрації: 63630, Харківська обл., Куп'янський р-н, село Новомиколаївка, вул. Миру, буд. 146) в якості відшкодування збитків грошові кошти в сумі 2819557,71 доларів США, що складає еквівалент 117612776, 40 гривень за курсом НБУ на день складення звіту про оцінку збитків.
Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житная, буд. № 14, стр. № 1, м. Москва, Російська Федерація, 119049) в дохід Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, рахунок UA908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) 1164800,00 грн судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення буде складено протягом десяти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини, відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Повне рішення складено "21" травня 2026 р.
СуддяЛ.В. Шарко