Справа № 215/9234/25
1-кс/215/334/26
Іменем України
19 травня 2026 року м. Кривий Ріг
Слідчий суддя Тернівського районного суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , розглянув у судовому засіданні клопотання представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025041760000810 від 19.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.152, ч. 4 ст.153, ч.6 ст.153 КК України,-
Адвокат ОСОБА_5 , який діє від імені та в інтересах неповнолітньої потерпілої ОСОБА_4 13.05.2026 звернулася до слідчого судді Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з вказаним клопотанням, яке мотивує наступним.
Досудовим розслідуванням у даному кримінальному провадженні визнано потерпілою неповнолітню ОСОБА_4 , підозрюваним у вчинені вищезазначених злочинів ОСОБА_6 . Представником потерпілої до органу досудового розслідування було подано позовну заяву до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди завдану злочином на користь неповнолітньої ОСОБА_4 в розмірі 2000000гривен, які було отримано 30.04.2026.
Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
З огляду на викладене чинним КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення в тому числі відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
З огляду на викладене, підставою для накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_6 є наявність доказів, що підтверджують вчинення останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.152, ч. 4 ст.153, ч.6 ст.153, зокрема наявність завдання моральної шкоди.
Метою накладення арешту на майно ОСОБА_6 є відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
На підставі вище викладеного з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, знищення, перетворення, відчуження вказаного майна, що належить підозрюваному ОСОБА_6 , враховуючи сукупність підстав та розумних підозр вважати, що воно може бути стягнуто для відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), існують обґрунтовані підстави для накладення арешту на майно, належне підозрюваному ОСОБА_6 , а саме: транспортний засіб «АЗЛК» модель 2901, 1995 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 ; транспортний засіб марки «Ford», модель «Focus», 2004 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , транспортний засіб марки «Mercedes -Benz», модель «Vito», номер кузова НОМЕР_3 .
Враховуючи мету арешту майна, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, є співмірною з розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Враховуючи викладене, у кримінальному провадженні, з метою забезпечення арешту майна, є необхідність розглядати клопотання про арешт майна без виклику особи, у володінні якої воно знаходиться, у зв'язку з можливістю ОСОБА_6 відчужити шляхом купівлі-продажу, дарування, міни або іншим способом до розгляду вказаного клопотання по суті.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 доводи клопотання підтрималв, з підстав у ньому зазначених, та просив задовольнити.
На підставі положень ч. 2ст. 172 КПК України, слідчий суддя прийняв рішення здійснювати розгляд поданого клопотання без виклику підозрюваного ОСОБА_6 , оскільки це може призвести до вчинення дій, пов'язаних із відчуженням вказаного майна, що унеможливить забезпечення виконання рішення суду про арешт майна з метою забезпечення подальшого відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
Відповідно до п. 7 ч. 2ст. 131 КПКУкраїни арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.
Загальні вимоги щодо порядку застосування будь-яких заходів забезпечення визначені статтями131та132 КПК України.
Згідно п.1 ч.2 ст.132 КПК України, клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, якщо інше не передбачено пунктом 2 цієї частини.
Стаття 170 КПК України встановлює, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
У випадку накладення арешту з метою відшкодування шкоди, відповідно до ч. 6ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.
Водночас, відповідно до абз. 1 ч. 1ст. 173 КПК України, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1ст. 170 КПК України. До таких ризиків відноситься можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.
За змістом ч. 2ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.
Отже, з аналізу зазначених норм КПК України, при вирішення питання про арешт майна, слідчий суддя має встановити:
1) чи набула особа статусу підозрюваного та чи наявна обґрунтована підозра щодо вчинення підозрюваним інкримінованого йому кримінального правопорушення;
2) чи відноситься майно, щодо якого вирішується питання про його арешт до виду майна, на яке можна накладати арешт та чи перебуває воно у власності осіб, щодо майна яких дозволено накладення арешту з відповідною метою;
3) чи можливо за допомогою арешту досягнути завдань, для виконання яких прокурор звертається із відповідним клопотанням;
4) чи будуть розумними та співрозмірними із завданнями цього кримінального провадження наслідки арешту майна для осіб, чиї права обмежуються внаслідок його застосування.
З урахуванням вказаного, дослідив клопотання та додані до нього матеріали, заслухав прокурора, слідчий суддя, встановлюючи наявність зазначених вище обставин, приходить до таких висновків.
Як зазначено вище, підставою застосування арешту майна з метою забезпечення відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, є, зокрема, набуття особою статусу підозрюваного та наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченомустаттями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру.
Як встановлено слідчим суддею, 16.03.2025 письмове повідомлення про підозру було вручено особисто ОСОБА_6 , про що в матеріалах, долучених до клопотання, міститься письмова розписка останнього про її отримання.
Отже, у відповідності до вимогст. 42 КПК України, ОСОБА_6 має статус підозрюваного у цьому кримінальному провадженні і щодо його майна може вирішуватися питання про застосування заходів забезпечення, зокрема арешту.
Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри, слідчий суддя виходить з того, що кримінальне процесуальне законодавство України не містить визначення поняття «обґрунтована підозра», у зв'язку з чим, керуючись приписами ч.5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя при встановленні змісту вказаного поняття враховує практику Європейського суду з прав людини.
Так, з вказаної практики вбачається, що існування обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які змогли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, факти, які дають підставу для підозри, не мають бути такого ж рівня, як і ті, що обґрунтовують засудження особи, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення ЄСПЛ у справах «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України»).
Отже, обґрунтована підозра не передбачає наявності переконання «поза розумним сумнівом» щодо вчинення особою кримінального правопорушення. Однак, вона повинна ґрунтуватись на об'єктивних фактах, встановлених на підставі наданих стороною обвинувачення доказів.
Таким чином, слідчому судді необхідно з'ясувати, чи є підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_6 міг вчинити саме інкриміноване йому кримінальне правопорушення. При цьому, остаточна оцінка та кваліфікація конкретних діянь здійснюється судом під час розгляду справи по суті.
Як вбачається з клопотання та доданих до нього матеріалів, в межах цього кримінального провадження ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.152, ч. 4 ст.153, ч.6 ст.153 КК України та стосовно нього здійснюється досудове розслідування.
Підсумовуючи, слідчий суддя вважає, що викладені вище обставини на даному етапі досудового розслідування з розумною достатністю та вірогідністю пов'язують підозрюваного з вчиненими кримінальними правопорушеннями, оскільки для стороннього спостерігача прослідковується зв'язок між описаними діями та наслідками, які за версією обвинувачення, настали у вигляді завдання моральної шкоди. В подальшому такі обставини мають бути перевірені та оцінені в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні.
При цьому, відповідні обставини, які враховані при оцінці обґрунтованості повідомленої ОСОБА_6 підозри, встановлені слідчим суддею.
Також, відповідно до інформації з Головного сервісного центу МВС - транспортний засіб «АЗЛК» модель 2901, 1995 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 ; транспортний засіб марки «Ford», модель «Focus», 2004 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , транспортний засіб марки «Mercedes -Benz», модель «Vito», номер кузова НОМЕР_3 на праві власності належать ОСОБА_6 .
Оцінивши вказані докази в їх сукупності з доводами клопотання та поясненнями прокурора, не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації дій ОСОБА_6 , виходячи з наданих матеріалів клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення підозрюваним інкримінований йому кримінальних правопорушень.
Частина 10 статті 170 КПК України встановлює, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Враховуючи, що обмежень чи заборон щодо накладення арешту на вказане майно не було встановлено, слідчий суддя вважає обґрунтованими доводи представника потерпілої щодо можливості накладення арешту на таке майно з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (цивільного позову).
Як зазначено вище, відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України застосування арешту з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення може бути за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.
При цьому, згідно з ч. 8 вказаної статті вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові.
Як встановлено слідчим суддею, на день розгляду клопотання про арешт майна цивільний позов наявний в матеріалах кримінального провадження.
Так, слідчий суддя бере до уваги, що ОСОБА_6 підозрюється у вчинені насильницьких дій сексуального характеру, та потерпілою стороною визначений розмір шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням 2000000 грн.
Отже, у випадку засудження ОСОБА_6 за вчинення, інкримінованих йому кримінальних правопорушень, на нього може бути покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, зокрема, за рахунок майна, яке йому належить.
З урахуванням викладеного, слідчий суддя вважає, що встановлено достатньо підстав для висновку, що у випадку засудження ОСОБА_6 за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення на нього може бути покладеного обов'язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, зокрема, за рахунок майна, яке йому належить.
Отже, враховуючи, що існують об'єктивні підстави вважати, що незастосування арешту в цьому випадку зумовить труднощі чи неможливість виконання вироку в частині забезпечення цивільного позову, слідчий суддя вважає, що арешт майна на цьому етапі є цілком законним і необхідним заходом для забезпечення дієвості кримінального провадження.
З накладенням арешту можливість особи розпоряджатись відповідним майном на власний розсуд та відчужувати його на користь третіх осіб втрачається. Отже, у такий спосіб, може бути виконане завдання арешту майна, а саме запобігання можливості його відчуження.
За таких умов, заявлені представником потерпілої підстави арешту є виправданими, а переслідувані цілі можуть бути досягнуті через застосування до майна підозрюваного саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Щодо розумності та співрозмірності арешту, слід зазначити наступне.
Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).
На думку слідчого судді, накладення арешту в цьому випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, враховуючи суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, його специфіку, наявність обґрунтованої підозри у його вчиненні особи, яка є власником такого майна. За таких обставин, слідчий суддя вважає, що пов'язані із накладенням арешту обмеження є виправданими, співмірними із завданнями кримінального провадження та пропорційними меті, з якою такі обмеження застосовуються.
У цьому контексті слідчий суддя зауважує, що арешт накладається без заборони користування відповідним майном, а тому не вбачає негативних наслідків від його застосування як для самого підозрюваного, так і для інших осіб. Водночас, заборона відчуження та розпорядження відповідним майном є обґрунтованою та виправданою з огляду на встановлений ризик передачі зазначеного майна на користь інших осіб, що унеможливить досягнення заявленої мети арешту.
Крім того, з урахуванням характеру кримінального правопорушення, що розслідуюється у межах цього кримінального провадження, такий захід забезпечення кримінального провадження є пропорційним втручанню у володіння майном. Підстав сумніватися в співмірності такого обмеження права власності завданням кримінального провадження у слідчого судді не виникає. У цьому випадку арешт майна необхідний для забезпечення ефективності кримінального провадження та негативних наслідків для володільців майна не створює.
Також слідчий суддя зазначає, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав. Хоча власник обмежується у реалізації правомочностей щодо таких прав, такий захід є тимчасовим.
За таких обставин, слідчий суддя вважає, що обмеження, яких зазнає підозрюваний на цьому етапі виправдовують такий ступінь втручання у його право власності.
З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку про наявність необхідних і достатніх підстав для задоволення клопотання представника потерпілогї про арешт майна в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.2,131,170-173,372,376 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про арешт майна - задовольнити в повному обсязі.
Накласти арешт шляхом заборони відчуження на майно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП № НОМЕР_4 , а саме на: транспортний засіб «АЗЛК» модель 2901, 1995 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 ; транспортний засіб марки «Ford», модель «Focus», 2004 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , транспортний засіб марки «Mercedes -Benz», модель «Vito», номер кузова НОМЕР_3 .
Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню.
Копію ухвали негайно після її оголошення вручити прокурору.
Роз'яснити, що згідно ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали складений та оголошений 19.05.2026.
Слідчий судя: