21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
02 лютого 2011 р. Справа 7/212-10
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальнстю "Неофіт" ЛТД (Волинська область, м.Луцьк, вул.Л.Українки,46, код ЄДРПОУ 20137132)
до: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Кряж і Ко" (Вінницька область, смт.Крижопіль, вул.Чкалова, 16 "б", код ЄДРПОУ 30803438)
про стягнення 217043,01 грн
Головуючий суддя Банасько О.О.
Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.
Представники
позивача : Грибков М.С. - юрист, довіреність № 26 від 01.02.2011 року, паспорт серія НОМЕР_1 виданий 03.02.1998 року.
відповідача: Баюш В.Я. - представник, довіреність № б/н від 01.12.2010 року, паспорт серія НОМЕР_2 виданий 23.10.1998 року.
29.11.2010 року до господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява ТОВ "Неофіт" про стягнення з СТОВ "Кряж і Ко" 217043,01 грн..
Ухвалою від 02.12.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/212-10 та призначено до розгляду на 22.12.2010 року.
Ухвалою від 22.12.2010 року розгляд справи відкладено до 02.02.2011 року в зв'язку з неявкою позивача.
02.02.2011 року в судовому засіданні представником позивача подано заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 36335,08 грн. за період з 01.01.2009 року по 01.11.2010 року.
Вказана заява прийнята до розгляду як така, що не суперечить ст. 22 ГПК України.
Також у судовому засіданні представником відповідача подано письмову заяву про визнання позову в частині вимог про стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втрат.
За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
07.04.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Неофіт" ЛТД (Продавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Кряж і Ко" (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу №12/0, згідно п. 1.1 якого Продавець зобов'язується поставити у строки та на умовах, а Покупець зобов'язується оплатити та прийняти спеціальні комплексні водорозчинні добрива.
Відповідно до п.3.1 Договору загальна вартість товару за даним договором 122836,67 грн..
Згідно п.2.3 Договору Покупець оплачує за Товар шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок згідно поданого Продавцем рахунку на наступних умовах:
а) .10 % оплати від загальної вартості товару в квітні 2008 р.,
б). 10 % оплати від загальної вартості товару в травні 2008 р.,
в). 10 % оплати від загальної вартості товару в червні 2008 р.,
г). 70 % оплати від загальної вартості товару до 01.11.2008 р.
Відповідно до п. 5.3 Договору поставка товару здійснюється за графіком.
При дослідженні обставин спору судом встановлено, що позивачем поставлено товар відповідачу згідно довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та видаткових накладних:
- від 24.04.2008 року № Н- 00000024 поставлено товар на суму 132080,00 грн.;
- від 30.04.2008 року № Н- 00000035 поставлено товар на суму 131040,00 грн.;
- від 12.05.2008 року № Н- 00000086 поставлено товар на суму 24 000,00 грн.;
- від 02.06.2008 року № Н- 00000083 поставлено товар на суму 149760,00 грн.;
- від 12.06.2008 року № Н- 00000112 поставлено товар на суму 106960,00 грн.;
- від 07.06.2008 року № Н- 00000100 поставлено товар на суму 318740,00 грн.;
- від 12.06.2008 року № Н- 00000112 поставлено товар на суму 106960,00 грн.;
- від 01.07.2008 року № Н- 00000134 поставлено товар на суму 92540,00 грн.
Всього позивачем відповідачу поставлено товар по Договору на суму 955120,00 грн..
За отриманий товар Покупцем було сплачено 807722,00 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками та довідкою базового відділення Волинської ОД ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".
Таким чином сума заборгованості становить 147398,00 грн. (955120,00 - 807722,00 ).
Слід вказати, що факт поставки товару та перерахування грошових коштів на вказані вище суми не заперечується сторонами.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.
З моменту укладення сторонами договору від 07.04.2008 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".
Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 147398,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.
Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 25205,06 інфляційних втрат за період з 01.01.2009 р. по 01.11.2010 року та 8104,87 грн. 3 % річних за період з 02.12.2008 року по 01.10.2010 року за результатами чого суд дійшов наступних висновків.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.
Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних судом не виявлено помилок в зв'язку з чим вказані позовні вимоги задовольняються в повному обсязі.
Розглянувши заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення пені суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження в цій частині з огляду на наступне.
Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Згідно ч.1 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.
Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення пені приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу роз'яснені процесуальні наслідки його дій.
Приймаючи заяву про відмову від позову в частині стягнення пені суд враховує те, що вона підписана представником позивача Грибковим М.С. у якого наявні повноваження на відмову від позову, що вбачається із довіреності № 26 від 01.02.2011 року.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) за винятком згаданих раніше.
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення пені.
Задовольняючи позов суд прийняв до уваги заяву відповідача про визнання позовних вимог.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.
При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається. У випадках відмови позивача від заявленого позову до прийняття рішення зі справи або задоволення відповідачем позовних вимог після подання позову внесене з цієї справи державне мито не повертається.
02.02.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.82, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст.84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Кряж і Ко", вул.Чкалова, буд.16 "б", смт.Крижопіль, Вінницька область (ідентифікаційний код - 30803438) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Неофіт" ЛТД, вул.Л.Українки, 46, м.Луцьк, Волинська область, 43025 (ідентифікаційний код - 20137132) - 147398 грн. 00 коп. - боргу, 25205 грн. 06 коп. - інфляційних втрат, 8104 грн. 87 коп. - 3 % річних, 1807 грн. 08 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 196 грн. 49 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забез6печення судового процесу.
3. Прийняти відмову позивача від позовної вимоги про стягнення пені у сумі - 36335 грн. 08 коп., провадження у справі в цій частині припинити на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Банасько О.О.
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 07 лютого 2011 р.
віддрук. 1 прим.:
1 - до справи.