Рішення від 20.05.2026 по справі 916/237/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/237/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Кочуровської К.О., розглянувши у відкритому засіданні справу

за позовом заступника керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави

до

відповідача-1- Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області

відповідача-2- Генічеської міської ради

відповідача-3 - Фермерського господарства “АГРО-СПІВДРУЖНІСТЬ»

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Херсонської обласної державної адміністрації,

- Генічеської районної державної адміністрації

про визнання недійсним наказу, скасування рішення держреєстратора, визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації земельної ділянки

за участю представників:

від прокуратури - Кущ В.

від відповідача-1 - Новіков М.

від відповідача-2 - Станчук А

Заступник керівника Херсонської обласної прокуратури подав до Господарського суду Одеської області через підсистему Електронний суд позов в інтересах держави до відповідача-1- Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, відповідача-2- Генічеської міської ради, відповідача-3 - Фермерського господарства “АГРО-СПІВДРУЖНІСТЬ», яким просить суд:

1) Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 11.12.2020 № 47 “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині, що стосується передачі у комунальну власність Генічеській міській раді Генічеської територіальної громади Генічеського району Херсонської області земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 6,4518 га з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272.

2) Скасувати рішення державного реєстратора Давиденко О.К. (індексний номер рішення 56736154 від 22.02.2021) про державну реєстрацію права комунальної власності Генічеської міської ради (код ЄДРПОУ 35248359 ) на об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 6,4518 га з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272, яка розташована на території Генічеської міської ради Херсонської області з одночасним припиненням права комунальної власності Генічеської міської ради (код ЄДРПОУ 35248359) на об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 6,4518 га з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272, яка розташована на території Генічеської міської ради Херсонської області, номер запису про речове право 40662233, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2296381065221, шляхом скасування державної реєстрації речового права.

3) Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 6,4518 га з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272, укладений 26.08.2021 між Генічеською міською радою та ФГ “Агро - Співдружність» (код ЄДРПОУ 40464128), зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.09.2021, номер запису про інше речове право 44197972.

4) Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272 площею 6,4518 га в Державному земельному кадастрі.

Ухвалою від 30.01.2026 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 04.03.2026.

Відповідач-1 та відповідач-2 отримали ухвалу 30.01.2026 в своїх електронних кабінетах.

Відповідач-3 отримав ухвалу 10.02.2026 відповідно до поштового повідомлення про вручення (а.с. 112). Відповідач-3 в засідання не прибув і відзиву не надав.

Відповідач-2 02.02.2026, у встановлений строк, подав до суду відзив, яким просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що указом Президента України № 387/2022 від 03.06.2022 р. було утворено Генічеську міську військову адміністрацію, яка виконує свої повноваження відповідно ч.2 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Розпорядженням Президента України № 87/2022-рп було призначено Є. Родіонова начальником Генічеської міської військової адміністрації Херсонської області». Згідно постанови Верховної Ради України від 03.11.2022 № 2706-ІХ начальник Генічеської міської військової адміністрації згідно ч. 2 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» набув повноважень Генічеської міської ради, її виконкому та Генічеського міського голови. Відповідач-2 зазначає, що Генічеська міська рада як юридична особа не припиняла та не призупиняла своєї діяльності, а лише (відповідно до постанови ВРУ 03.11.2022 № 2706-IX та ч. 2 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану») змінила свого керівника - ним став начальник Генічеської міської військової адміністрації Родіонов Є.О. Відповідач-2 вважає, що прокурор необгрунтовано визначив себе позивачем у справі, оскільки позов він мав подати в особі Херсонської обласної державної адміністрації.

Також відповідач-2 вважає, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту, оскільки скасування реєстрації ділянки робить її безгосподарною та призведе до знищення цієї земельної ділянки як об'єкта прав, тобто обумовить її вибуття з державної або комунальної власності.

Крім того, відповідач-2 зазначає, що перебування земельної ділянки з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272 площею 6,4518 га. у межах прибережної захисної смуги Азовського моря ніяким чином не забороняє її використання як сільськогосподарської землі та не унеможливлює її державну реєстрацію в якості земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а лише накладає певні обмеження у здійсненні на ній господарської діяльності . Частина 4 Ст. 111 ЗК України передбачає, що обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами ) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації. Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені. З урахуванням викладеного, обмеження щодо використання земельної ділянки з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272, є такими, що встановлені ст. 90 Водного кодексу України та ст. 62 Земельного кодексу України є чинними з моменту прийняття відповідних кодексів та не потребують додаткової державної реєстрації.

За посиланнями відповідача-2, з урахуванням того, що земельна ділянка, що є предметом позову, була передана в оренду, питання наявності чи відсутності з його боку порушень режиму обмежень при господарській діяльності в межах прибережної захисної смуги мають бути чітко обумовлені конкретними фактами таких порушень, встановлених компетентними контролюючими органами. З урахуванням того, що територія Генічеської міської територіальної громади з 24.02.2022 року перебуває під тимчасовою окупацією - зазначені факти за останні роки не зафіксовані та не можуть бути зафіксованими.

05.02.2026, у встановлений строк, відповідач-1 подав відзив, в якому заперечує проти позову, посилаючись на те, що прокурор необгрунтовано визначив себе позивачем, оскільки позивачем могла бути Херсонська обласна державна адміністрація, а також Державна екологічна інспекція Південного округу (Запорізька та Херсонська області) за умови виявлення порушень природоохоронного законодавства

Відповідач-1 вважає, що позовна вимога про визнання незаконними та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, який вже був реалізований і вичерпав свою дію фактом його виконання, не призведе до поновлення прав позивача, а тому така позовна вимога не є ефективним способом захисту права прокурора

Щодо позовної вимоги про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації та скасування рішення державного реєстратора в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності, то відповідач-1 також вважає, що це неефективний спосіб захисту, оскільки не призведе до поновлення прав держави.

Також відповідач-1 звертає увагу суду, що докази надані прокурором не містять інформації щодо знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги. За посиланнями відповідача-1 окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав.

06.02.2026 прокурор подав відповідь на відзив відповідача-2, а 10.02.2026 - відповідь на відзив відповідача-1.

Ухвалою від 04.03.2026 повідомлено про перерву в засіданні до 18.03.2026.

Ухвалою від 18.03.2026 продовжено строк підготовчого провадження, відкладено розгляд справи на 15.04.2026, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Херсонську обласну державну адміністрацію (код 00022645, м .Херсон, пл. Свободи, 1) та Генічеську районну державну адміністрацію (код 04060045, с. Чорнобаївка Херсонського району Херсонської області, вул. Соборна, 44). Цією ухвалою суд встановив третім особам - подати письмові пояснення щодо позову протягом 15 днів з дня отримання ухвали.

Херсонська обласна державна адміністрація отримала ухвалу в електронному кабінеті 19.03.2026 і у встановлений строк подала письмові пояснення, в яких підтримала позовні вимоги прокурора.

Суд надіслав ухвалу від 18.03.2026 на адресу Генічеської районної державної адміністрації, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 75024, с. Чорнобаївка, Херсонського р-ну, вул. Соборна, 44, оскільки не було електронного кабінету. Ухвала повернулась до суду з відміткою пошти «адресат відсутній». Однак, відповідно до с. 242 ГПК України третя особа вважається належним чином повідомлена про розгляд справи. В подальшому, Генічеська районна державна адміністрація зареєструвала електронний кабінет і отримувала наступні ухвали в електронному кабінеті. Письмових пояснень ця третя особа не подала, в засідання не прибула.

Ухвалою від 15.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 20.05.2026.

15.05.2026 відповідач-2 подав пояснення.

Розглянувши матеріали справи, суд

встановив:

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - земельна ділянка кадастровий номер 6522187500:02:001:0272 площею 6,4518 га зареєстрована на праві власності за Генічеською міською радою Херсонської області (ЄДРПОУ 35248359) на підставі наказу від 11.12.2020 № 47 Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 14.12.2020.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 11.12.2020 № 47 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Генічеській міській раді Генічеської територіальної громади Генічеського району Херсонської області у комунальну власність передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 15343,4378 га згідно із переліком, у якому зазначені кадастрові номери ділянок та місце їх розташування.

До цього переліку увійшла і ділянка з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272 площею 6,4518 га (п.11 переліку), яка передана у комунальну власність як земельна ділянка сільськогосподарського призначення.

Водночас вищевказана земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Азовського моря.

У подальшому Генічеською міською радою на підставі договору від 26.08.2021 земельну ділянку передано в оренду для ведення фермерського господарства (сільськогосподарського виробництва) Фермерському господарству «Агро-Співдружність» строком на 7 років. Договір не передбачає обмежень у використанні земельної ділянки.

Згідно із ст. ст. 15, 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, а саме: кадастровий номер, місце розташування, площа, цільове призначення (категорія земель), інформація про її власників. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

За даними Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272 площею 6,4518 га розташована в безпосередній близькості до урізу води (впритул до) Азовського моря та їй присвоєно категорію землі сільськогосподарського призначення; обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води .

У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає:

· території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями;

· прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів;

· скелі, інші гірські утворення.

Факт знаходження спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги підтверджено витягом з інформаційно - телекомунікаційної системи «Автоматизована система Державного земельного кадастру», а також листом Національного центру управління та випробувань космічних засобів (з додатками), згідно з якими земельна ділянка розташована на території природоохоронної водозахисної смуги.

Відповідно до Державного водного кадастру, поверхневий водний об'єкт, з яким межує спірна земельна ділянка є Азовським морем, а саме його складовою частиною - затока Сиваш, код типу масиву UA_TW_M6_E_O.

Правовий статус водного масиву UA_TW_M6_E_O визначений відповідно до Порядку здійснення державного моніторингу вод (Постанова Кабінету Міністрів України № 758 від 19.09.2018) та Методики визначення масивів поверхневих та підземних вод (Наказ Міністерства екології та природних ресурсів № 4 від 14.01.2018).

Об'єкт водного фонду, до якого примикає земельна ділянка, ідентифікований як еврігалинний відкритий лиман (код UA_TW_M6_E_O). Специфіка таких об'єктів полягає у постійному гідрологічному зв'язку з Азовським морем та динамічності берегової лінії.

Враховуючи, що вказаний об'єкт відноситься до перехідних вод Азовського моря, прилегла до нього територія в силу ст. 88 Водного кодексу України є прибережною захисною смугою, на якій згідно зі ст. 89 ВК України та ст. 61 Земельного кодексу України заборонено ведення сільськогосподарської діяльності та існування земель відповідної категорії.

Відповідно до частини 5 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції на час формування та передачі у комунальну власність спірної земельної ділянки) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частиною третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрації не утворена, для всіх потреб.

Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі Азовського моря, тобто відноситься до земель водного фонду, тому в силу приписів вищевказаних норм законодавства розпорядником спірної ділянки на той час була Херсонська обласна державна адміністрація.

Враховуючи викладене, прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області наказу від 11.12.2020 № 47 в частині земельної ділянки з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272, яким фактично змінено цільове призначення спірної земельної ділянки та яка передана у комунальну власність як земельна ділянка сільськогосподарського призначення, прийнято з перевищенням повноважень.

При цьому відповідно до ст. ст. 21, 393 ЦК України правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються окрім цивільного законодавства, зокрема й приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів держави (суспільних інтересів).

Зазначені норми права кореспондуються із вимогами ст. ст. 16, 21 та 393 ЦК Україні щодо способу захисту порушених прав - визнання недійсними та скасування судом рішень органів державної влади, які у незаконний спосіб порушують права та інтереси власника землі.

За прийнятим у теорії права визначенням, рішення уповноваженого державою органу щодо розпорядження землями державної власності є зовнішнім вираженням законодавчо обумовленої управлінської діяльності та владної волі суб'єкта владних повноважень, який в інтересах держави як власника землі здійснює правомочність щодо розпорядження нею з дотриманням земельних інтересів держави та суспільства.

Прийняття органом влади рішень у формі ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних відносин.

Правовий акт - це акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин тощо.

Ненормативними актами є індивідуально-правові акти (юридичні факти), на підставі яких у конкретних суб'єктів правовідносин (фізичних осіб та/чи юридичних осіб приватного права) виникають, змінюються або припиняються конкретні права і обов'язки.

При цьому акт уповноваженого органу може мати юрисдикційний зміст та може бути підставою для набуття у власність чи користування фізичними та юридичними особами земельних ділянок державної власності. У такому разі акт уповноваженого органу влади набуває нової правової якості, оскільки фактично стає актом зі здійснення правомочності власника земельної ділянки у частині розпорядження нею. При реалізації рішення уповноваженого органу у випадку недосягнення мети, з якою воно видається, ненормативний акт зазвичай не вичерпує свою дію фактами його застосування, а діє впродовж тривалого часу, а тому не має одноразового застосування.

За змістом ст. ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Враховуючи викладене, зазначений вище наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області прийнято з порушенням вимог ст. ст. 21, 152, ч.1 ст.155 Земельного кодексу України, ст.ст.16, 21, 393 ЦК України, оскільки на його підставі земельну ділянку водного фонду прибережної захисної смуги Азовського моря (право розпорядження якою на той час мала Херсонська обласна державна адміністрація) передано у комунальну власність, як земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

Крім того, статтею 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Частиною 1 ст. 26 вищевказаного Закону передбачено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону .

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону , на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону , на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону , посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом , крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону .

Статтею 21 Земельного кодексу України визначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Ураховуючи, що право комунальної власності на земельну ділянку водного фонду зареєстровано за реєстраційним номером 40662233 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 11.12.2020 № 47 та акта приймання-передачі нерухомого майна (якими визначено спірну земельну ділянку як сільськогосподарського призначення), право власності на вказаний об'єкт нерухомості має бути припинено шляхом скасування державної реєстрації такого права.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У Конституції України (статті 13, 14) передбачено, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом ст. ст. 4, 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 19 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на землі сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісового та водного фонду, промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно із ч.-ч. 1, 2, 7 ст. 20 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проєктами землеустрою щодо їх відведення.

Як зазначено вище, відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема прибережними захисними смугами вздовж морів та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до ст. 59 Земельного кодексу України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до частини четвертої ст. 84 Земельного кодексу України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством. .

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої ст. 59 Земельного кодексу України

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України ).

За положеннями ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60 , 62 Земельного кодексу України та статтями 1, 88 , 90 Водного кодексу України

Так, згідно зі ст. 62 Земельного кодексу України . та ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу; в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; г) застосування сильнодіючих пестицидів; ґ) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища;

Відповідно до ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України)

З огляду на наведене, положення ч.1 ст. 83, ч.1 ст. 84, ст. 122 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

У результаті державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 6522187500:02:001:0272 площею 6,4518 га порушено вимоги Земельного кодексу України щодо визначення цільового призначення земельної ділянки водоохоронної зони Азовського моря, а землі водного фонду в межах прибережної захисної смуги протиправно перенесено до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Існування вказаної ділянки унеможливлює виготовлення проєкту землеустрою щодо встановлення меж водогосподарських зон та прибережної захисної смуги.

Тому, без скасування права власності та державної реєстрації в Держаному земельному кадастрі спірної земельної ділянки, землі водного фонду будуть обліковуватись як землі сільськогосподарського призначення, а отже на них не буде поширюватись режим обмеженої господарської діяльності.

Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272 не може існувати у встановлених межах, її державна реєстрація повинна бути скасована та створено новий об'єкт (об'єкти) земельних відносин з іншим цільовим призначенням та встановленими обмеженнями у використанні.

Статтями 16, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки закривається і відповідна Поземельна книга.

Отже, з метою реального поновлення прав громадян щодо користування об'єктами права державної та комунальної власності для задоволення своїх потреб, реєстрація права власності Генічеської міської ради та державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272 підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, ефективним способом захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах, який узгоджується з положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України, буде відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав або створення небезпеки порушення прав та скасування права власності та державної реєстрації земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.

Слід також зазначити, що спеціальним законом, який установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру є Закон України «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ст. 6 Закону).

За нормами ст. 9 Закону внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов'язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється (ч. 7 ст. 9 Закону).

Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки відповідно до норм, встановлених ч. 8 ст. 9 та ч. 2 ст. 24 Закону.

Процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру визначає Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.

Згідно зі ст. 15 Закону до Державного земельного кадастру включаються відомості щодо цільового призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Відповідно до ст. 16 Закону земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ч. 6 ст. 16 Закону кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

За нормою ч. 10 ст. 24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема внаслідок ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Аналогічні підстави для скасування державної реєстрації земельних ділянок містить п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.

Законом України від 05.12.2019 № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набув чинності 16.01.2020, внесені відповідні зміни до земельного законодавства з питання скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Так, ст. 79-1 Земельного кодексу України доповнено частиною тринадцятою такого змісту: «Земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації;

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень)».

Аналогічні зміни внесені до ч. 10 ст. 24 Закону.

Крім того, ч. 10 ст. 24 Закону доповнено абзацом четвертим згідно із Законом України від 05.12.2019 № 340-IX: «Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності)».

У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених в абзацах третьому і четвертому ч. 10, державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це особу, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, а в разі наявності зареєстрованих речових прав на неї - суб'єктів таких прав (п. 11 ст. 24 Закону).

Виходячи з вищенаведеного, необхідні правові підстави для скасування державної реєстрації земельних ділянок на даний час розширені законодавцем.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

В постанові від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного та водного законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Водним кодексом України зміна цільового призначення земельних ділянок водного фонду з метою їх використання в інших цілях не передбачена.

Відведення за рахунок водного фонду земельної ділянки сільськогосподарського призначення супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення цієї ділянки всупереч ч.1 ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України.

Земельна ділянка з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272 площею 6,4518 га розташована в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, а отже не може відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.

Отже, з метою реального поновлення прав держави, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272 площею 6,4518 га підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать: ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст; здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні; ведення поземельних книг та надання витягів із Державного земельного кадастру про земельні ділянки.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин є Держгеокадастр України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

При цьому, формування земель водного фонду в частині їх накладення на вже сформовану спірну ділянку як земельну ділянку сільськогосподарського призначення, державна реєстрація якої не скасована, є неможливим, з огляду на існування цієї ділянки у встановлених межах.

З огляду на викладене, прокуратурою обрано ефективний спосіб захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах, який узгоджується з положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України, а саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272 в Державному земельному кадастрі.

Задоволення судом саме таких позовних вимог призведе до відновлення права мешканців територіальної громади безперешкодного та безоплатного доступу до берегів морів, а також обмеження права розпорядження земельними ділянками і можливого надання їх у користування на умовах оренди.

Щодо оренди спірної земельної ділянки.

Згідно з вимогами ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин, згідно положень ч. 3 ст. 215 ЦК України, може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи те, що Генічеською міською радою поза межами компетенції передано за договором в оренду ФГ «Агро - Співдружність» як землю сільськогосподарського призначення - рілля, для цілей використання прямо заборонених Земельним та Водним кодексом України (обмеження у використанні водного фонду та прибережних захисних смуг), тому договір оренди земельної ділянки площею 6,4518 га з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272, укладений 26.08.2021 підлягає визнанню недійсним.

Державним реєстратором Новотроїцької селищної ради Херсонської області Нущик Н.Г. 28.09.2021 прийнято рішення № 60635232 про реєстрацію права оренди ФГ «Агро - Співдружність» земельної ділянки площею 6,4518 га з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272 на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного 26.08.2021 з Генічеською міською радою, а також 24.09.2021 за реєстраційним номером 44197972 проведено державну реєстрацію відповідного речового права (права оренди).

У свою чергу ФГ «Агро - Співдружність» не могло отримати цю ділянку прибережної захисної смуги в оренду для ведення сільськогосподарського виробництва, оскільки ведення такої діяльності на цій земельній ділянці прямо суперечить вимогам законодавства та встановленим обмеженням.

ФГ «Агро - Співдружність», діючи як професійний суб'єкт господарювання, що спеціалізується на сільськогосподарській діяльності, виявило недобросовісність, оскільки, враховуючи фактичне розташування земельної вздовж урізу води не могло не знати неможливість використання земель прибережної захисної смуги для сільськогосподарської діяльності. Укладення договору на завідомо незаконних умовах свідчить про спрямованість волі сторін на порушення екологічних інтересів держави та територіальної громади.

Крім того, господарство, усвідомлюючи заборону на розробку прибережної захисної смуги, все одно ініціювало процедуру отримання землі саме для сільськогосподарської діяльності, що свідчить про свідоме прагнення обійти закон з метою отримання прибутку на землях, що підлягають особливій охороні, та створення видимості законності (презумпція правомірності правочину), знаючи про дефект змісту самого договору.

Використання земельної ділянки неминуче призводить до порушення заборони розорювання та хімізації, що свідчить про використання землі не за її екологічним призначенням та створює реальну загрозу виснаження і забруднення водного ресурсу.

Підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справи тощо.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідно функції у спірних відносинах.

За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народ. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Аналогічні положення містяться і у ст. ст. 1, 2 ЗК України, відповідно до яких земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Аналіз норм Конституції України, Земельного кодексу України свідчить, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у земельних правовідносинах діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи ці повноваження, вказані органи вступають у правовідносини з юридичними та фізичними особами.

Вилучення з порушенням земельного законодавства земель водного фонду, зміна їх цільового призначення, загрожує порушенню використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та порушує інтереси держави.

Крім того, незаконна зміна цільового призначення, безумовно становить суспільний інтерес.

В даному випадку, порушення інтересів держави полягає в тому, що земельна ділянка з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272 не може існувати в межах прибережної захисної смуги Азовського моря як землі сільськогосподарського призначення, її державна реєстрація повинна бути скасована та створено новий об'єкт (об'єкти) земельних відносин з іншими цільовим призначенням.

Херсонською обласною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано запит Генічеський міській раді, де вказано про конкретні порушення законодавства при переході в комунальну власність земельної ділянки водного фонду, яка обліковується як сільськогосподарського призначення.

Листом уповноваженим представницьким органом територіальної громади повідомлено прокуратуру про відсутність землевпорядної документації та неможливість надання і оцінки інших документів щодо земельної ділянки.

З огляду на викладене та відсутність заходів до усунення порушень з боку уповноважених органів, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване на припинення незаконних дій органів виконавчої влади, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки незаконні дії щодо реєстрації земельної ділянки органом виконавчої влади порушують рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливають на зміцнення їх авторитету у суспільстві.

Крім цього, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

У справі № 911/3738/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора з вимогою про скасування права власності та державної реєстрації земельної ділянки яка знаходиться в межах прибережної захисної смуги моря як землі сільськогосподарського призначення у цій справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, водних об'єктів - національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту та в цілому водних ресурсів, які забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу, і є обмеженими та уразливими природними об'єктами. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі водного фонду, захист такого права шляхом скасування державної реєстрації об'єкту права, який не може існувати як об'єкт права та надання можливості органу місцевого самоврядування внесення до Державного земельного кадастру передбачених законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера як земельної ділянки водного фонду.

В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким чином, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому надано повноваження органу виконавчої влади.

У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12 245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

У постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 зроблено висновок, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому, прокурор не зобов'язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.

Тобто, для здійснення представництва інтересів держави не має значення, з яких причин (об'єктивних чи суб'єктивних) орган державної влади чи орган місцевого самоврядування не здійснив захист державних інтересів. Важливо лише те, що такий захист не здійснено.

Аналогічну правову позицію щодо наявності у прокурора підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2020 по справі № 905/120/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення належного позивача до суду, свідчить про те, що орган виконавчої влади неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Також, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до пункту 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України з 27.05.2021 землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, за виключенням вичерпного переліку категорій земельних ділянок.

Відтак, землі водного фонду та прибережні захисні смуги водних об'єктів являються землями комунальної власності.

Статтею 172 ЦК України визначено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 12 визначено, що розпорядження землями комунальної власності територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності належить до повноважень сільських, селищних, міських рад.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, тобто з 27.05.2021. Однією з позовних вимог у позові ставиться питання припинення права власності на об'єкти цивільних прав - сформовані земельні ділянки сільськогосподарського призначення. У такому спорі уповноважений представник територіальної громади у господарському спорі може приймати участь виключно у якості відповідача, оскільки така вимога заявлена саме до уповноваженого представника територіальної громади.

Враховуючи вказані норми та те, що відповідачами за даним позовом є орган місцевого самоврядування в особі Генічеської міської ради Херсонської області, за якою на праві власності зареєстрована земельна ділянка з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272 та яка не може існувати в межах прибережної захисної смуги Азовського моря як землі сільськогосподарського призначення, її державна реєстрація повинна бути скасована та створено новий об'єкт (об'єкти) земельних відносин з іншим цільовим призначенням, тому позовна заява подана прокурором в інтересах держави, як самостійним позивачем у зв'язку з відсутністю уповноваженого державою органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Крім того, відповідно до ст. ст. 5, 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Таким чином, інтерес держави полягає у міцному та самодостатньому місцевому самоврядуванні кожної територіальної общини в її територіальних кордонах і держава гарантує наділення органів місцевого самоврядування певними державними повноваженнями та надає можливість населенню управляти власними справами, спільно приймати рішення та діяти з метою їх реалізації.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади вирішувати питання місцевого управління в межах Конституції і Законів України.

Отже, гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, при встановленні наявності або відсутності порушень або загрози порушень інтересів держави необхідно виходити з того, що ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначає про порушення або загрозу порушення «інтересів держави», якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти до висновку що «інтереси держави» (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителів певного населеного пункту).

Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади є частинами одного цілого - «інтересів держави», про які зазначено в ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Статтями 142 Конституції України та 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За таких обставин у позові «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду є задоволення суспільної потреби у відновленні не лише законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання використання землі, яка належить територіальній громаді, відповідно до цільового призначення, а також забезпечення можливості раціонального використання цих земель.

Реалізація державної політики у сфері охорони навколишнього природнього середовища та раціонального використання прибережних захисних смуг є пріоритетним завданням.

Приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності.

Суд відхиляє заперечення відповідачів, виходячи з наступного.

Предметом позову є право власності на землю, формування земельної ділянки та її існування як об'єкта цивільних прав та власності територіальної громади на неї.

Згідно з положеннями про Державну екологічну інспекцію, її головне завдання - нагляд (контроль) за дотриманням екологічних норм. ДЕІ не є власником землі. Вона не наділена повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками або захищати право власності на них від імені держави. Власником є територіальна громада.

У приватноправовому спорі щодо земельної ділянки:

- Порушений інтерес: Порушено право власника володіти та розпоряджатися майном.

- Належний позивач: Це орган, який за законом має розпоряджатися цією землею чи реалізовувати повноваження власника.

Твердження Відповідача про те, що Державна екологічна інспекція Південного округу могла бути належним позивачем у даній справі, є юридично необґрунтованим. ДЕІ здійснює контроль за використанням та охороною земель (екологічний аспект), тоді як предмет даного позову - право власності на землю (цивільно-правовий аспект). Оскільки ДЕІ не наділена повноваженнями власника щодо спірної ділянки, вона не може заявляти вимоги про повернення цієї землі або скасування титулу власності. Відтак, ДЕІ не може бути стороною у вказаному спорі.

Щодо посилань на те, що визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області є неефективним способом захисту порушеного права, то суд зауважує наступне. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, у якій Касаційний суд дійшов висновку, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані. Також, відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, у якій зазначено, що вимога про визнання наказів Головного управління Держгеокадастру незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, а тому ця вимога не є нерозривно пов'язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Вказане свідчить про те, що забезпечення завдань господарського судочинства в частині ефективного захисту порушених інтересів держави є першочерговим для суду та учасників справи. Верховний Суд акцентує увагу на тому, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів (подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №242/68/19).

Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту порушеного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Під час вибору правомірного способу захисту порушеного права підлягають врахуванню правова природа господарських відносин, що існують між сторонами - як сторонами господарських правовідносин. Способи захисту порушених інтересів держави визначені, у тому числі, у ст.ст. 16, 391, 387 ЦК України, ст.ст. 79-1, 152 ЗК України, Законом України «Про Державний земельний кадастр».

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц наголосила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, порівняно з фактичними обставинами справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом з цим, щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд у справі № 910/3948/19 звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору; зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору); об'єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц). Отже, правовідносини не є подібними, якщо різняться за предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин.

Так, у справі № 922/1830/19 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022), на правову позицію якої послався відповідач 1, прокурор в інтересах держави звернувся з позовом до Головного управління Дежгеокадастру у Харківській області, ФГ «Скосогорівка», зокрема, про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області, яким надано земельну ділянку в оренду фізичній особі.

У справі № 922/1830/19 прокурор не оспорював перевищення компетенції цього органу при наданні земельної ділянки в оренду, а фактично вказував на порушення, допущені Головним управлінням Держгеокадастру при прийнятті наказів та надання в оренду фізичній особі земель сільськогосподарського призначення.

У даній справі прокурор пред'явив позов в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, Генічеської міської ради вказуючи на те, що відповідач 1 видав наказ, якими фактично спірну земельну ділянку водного фонду передано в комунальну власність як землі сільськогосподарського призначення. Тобто ця справа та № 922/1830/19 не є подібними.

До також висновку щодо відсутності подібності справ, де прокурор виступає як самостійний позивач, та справи, де прокурор звернуся з позовом в інтересах власника земельної ділянки, дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 922/3953/21 (постанова від 03.10.2023). Колегія суддів у цій справі установила, що у справі № 922/1830/19, на відміну від справи № 922/3953/21, Прокурор як самостійний позивач в інтересах держави заявив позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу відповідача Головного управління Держземагентства у Харківській області, тому позивач держава в особі Прокурора і відповідач ГУ Держгеокадастру у Харківській області збігалися, і такий збіг унеможливлював наявність спору. Натомість у справі № 922/3953/21, що розглядається, Прокурор звернувся в особі Валківської міської ради до відповідачів, зокрема ГУ Держгеокадастру. Отже, позивач і відповідач у справі № 922/3953/21 не збігаються в одній особі, тому доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 45 Господарського процесуального кодексу України та неврахування висновків, наведених в постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, є безпідставними (п.5.23 постанови)

Аналогічний висновок про можливість оскарження наказів ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, що стали підставою для незаконного формування земельної ділянки, яке відбулось внаслідок неправомірного вилучення з державної власності і постійного користування ДП «Врадіївське лісове господарство» земель державного лісового фонду і як наслідок, призвело до незаконної державної реєстрації права комунальної власності на цю землю та набуття ТОВ «ТАС АГРО ПІВДЕНЬ» похідних прав (оренди) на спірну земельну ділянку викладено у постанові від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22. З приводу можливості оскарження при пред'явленні негаторних позовів рішень органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади, правочинів, записів про право власності, тощо, неодноразово висловлювалися Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 707/2051/19 та від 21.07.2021 у справі № 707/816/19, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 909/50/20.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09.12.2010, яке набуло статусу остаточного 09.03.2011, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Відповідно до ст. ст. 21, 393 ЦК України правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються окрім цивільного законодавства, зокрема й приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Зазначені норми права повністю кореспондуються із вимогами ст. ст. 16, 21 та 393 ЦК Україні щодо способу захисту порушених прав - визнання недійсними та скасування судом рішень органів державної влади, які у незаконний спосіб порушують права та інтереси власника землі.

Прийняття органом влади рішень ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних відносин.

Як вбачається з обставин справи, спірний наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області став підставою для незаконного формування та передачі у комунальну власність земельної ділянки та, як наслідок, протиправної державної реєстрації прав комунальної власності на таку землю зі зміною відповідно її цільового призначення.

У той же час, нескасований (невизнаний недійсним) акт породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта. У зв'язку із цим виникає необхідність відновити status quo antе становища, яке існувало до видання цього акта в усіх правовідносинах. З огляду на це, вимоги прокурора про визнання рішень органу місцевого самоврядування незаконними та їх скасування є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника (подібну позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та Верховним Судом у постанові від 11.08.2021 у справі № 922/443/20).

Також у п. 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради, за участі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ТОВ «Енерджі-ВМ» та ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення, наголошено що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного (господарського) судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної (юридичної) особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у п.п. 25-28 постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та у п.п. 33, 34 постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Таким чином, оскарження спірного наказу органу кадастру у цій справі за умови невідповідності закону спрямоване на захист інтересу держави в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення), тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення згаданого інтересу.

Близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 24.04.2018 у справі № 401/2400/16-ц, від 15.05.2018 у справі № 809/739/17, від 20.09.2018 у справі № 126/1373/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (п. п. 25-28), від 20.03.2019 у справі № 756/5081/14-ц (п. 32), від 03.07.2019 у справі № 756/5080/14-ц (п. 37), від 16.06.2020 у справі № 554/9719/18.

Рішення суб'єктів владних повноважень щодо розпорядження землями державної та комунальної форми власності мають одночасно публічний та приватно правовий характер. З одного боку вказані акти є формою вираження владно-розпорядчої діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо раціонального використання, справедливого розподілу природних ресурсів, забезпечення економічних, екологічних та соціальних інтересів суспільства, тощо.

В той же час, рішення суб'єкта владних повноважень є підставою для набуття, зміни та припинення прав на землю, відчуження певних речових прав держави, що свідчить про виникнення цивільно-правових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників.

У такому випадку законне рішення суб'єкта владних повноважень виступає вираженням волі власника на розпорядження землею та є підставою для вибуття земель державної власності у власність чи користування інших учасників цивільних правовідносин, а чинність такого рішення виступає гарантом сталості вказаних правовідносин.

У даному випадку суб'єкт владних повноважень, який мав би виступати представником держави та реалізовувати відповідне цивільне право в межах компетенції, визначеної законом, виступає порушником речових прав держави (Українського народу) на землю, як дійсного власника.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії», заява № 42454/02).

Таким чином, представництво інтересів держави в суді прокурором є запобіжником здійснення порушень прав Українського народу, суспільних та державних інтересів з боку суб'єктів владних повноважень. Саме тому ініціювання судового розгляду у випадку оскарження рішення органу державної виконавчої влади у сфері земельних відносин прокурором, а не цим же суб'єктом владних повноважень, є інструментом правосуддя, елементом забезпечення обґрунтованості та законності судового рішення та реалізації функцій держави, як гаранта законності суспільних відносин.

Щодо ефективності такого способу захисту, як визнання недійсним (незаконним та скасування) рішення суб'єкта владних повноважень щодо розпорядження землями державної форми власності слід зазначити, що в силу положень ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до положень ст. ст. 167, 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, а територіальні громади - через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції (ст.ст. 169, 172 ЦК України, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

За ст. 84 ЗК України до земель державної власності належать усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень, визначених ст. 122 ЗК України. Правомочність розпорядження - це закріплена нормами права можливість власника визначити долю належної йому речі, у тому числі шляхом відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам. Засобом вираження волі на розпорядження конкретною земельною ділянкою державної або комунальної власності є рішення суб'єкта владних повноважень, визначеного законом.

При цьому як ст. 19 Конституції України, так і положення ст.ст. 170, 172 ЦК України містять застереження, за яким вказані суб'єкти зобов'язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України для того, щоб їх рішення (волевиявлення) відповідало внутрішній волі власника - Українського народу.

Незаконне рішення суб'єкта владних повноважень в першу чергу порушує права дійсного власника такого майна, оскільки не відповідає його волі, свавільно позбавляє власника його речових прав та засновує цивільне правовідношення на недобросовісності, що безумовно є хибою (пороком) будь-якого правочину, вчиненого на виконання такого рішення. Застосувати до нього закон, розрахований на добросовісний правочин, означало б не лише не виконати закон, а й допустити його порушення, допустити глум над ним, та проігнорувати права дійсного власника.

Також, відповідно до ч. 11 ст. 17-2 Земельного кодексу України адміністративний акт у сфері земельних відносин, що є підставою для виникнення речових прав на земельну ділянку - не втрачає чинності після державної реєстрації відповідного речового права і продовжує діяти протягом усього часу існування такого права. Крім того, адміністративний акт у сфері земельних відносин, яким погоджується документація із землеустрою - не втрачає чинності після затвердження відповідної документації і продовжує діяти протягом усього часу реалізації заходів із землеустрою, передбачених такою документацією.

Тобто, спірний наказ, на підставі якого вчинено державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку, відповідно до прямої вказівки ч. 11 ст. 17-2 ЗК України, не втратив чинності шляхом свого виконання та продовжує діяти до цього часу, оскільки існує (діє) право власності, яке виникло на підставі цього розпорядчого адміністративного акту, а тому підлягає скасуванню у судовому порядку.

З огляду на викладене як Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 02.11.2016 у справі № 6-2161цс16, від 23.11.2016 у справі № 3-1058гс16, так і Велика Палата Верховного Суду, наприклад, у постанові від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц, зазначали, що воля власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Серед способів захисту цивільних прав власника земель як ЦК України (ст. 21), так і ЗК України (ст. 155) визначає можливість оскарження у судовому порядку правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п.п. 33 та 34) щодо позовних вимог прокурора в частині визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово констатувала, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оскарження речового права (права власності), що виникло у особи внаслідок прийняття такого рішення.

Від вказаних висновків Велика Палата Верховного Суду до цього часу також не відступала. Таким чином, оскарження в судовому порядку правовстановлюючого рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке є підставою (юридичним фактом) виникнення (у власника) та припинення (у Українського народу) цивільних прав - є належним способом захисту порушеного права.

Нескасований (не визнаний недійсним) акт породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта, а тому оскарження рішення суб'єкта владних повноважень за умови його невідповідності закону спрямоване на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення.

Неоскарження прийнятого всупереч вимог закону рішення уповноваженого органу щодо розпорядження земельними ділянками державної власності матиме своїм наслідком залишення в силі незаконного рішення, що суперечитиме волі та інтересам суспільства, а також може призвести до його повторного виконання. Таке рішення, до моменту втрати ним чинності на підставі рішення суду, може виступати формальною підставою для реєстрації речових прав чи укладення нових правочинів.

Відповідний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, у п. 83 якої вказано, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення направлене не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу.

Підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у спорах щодо захисту прав на землю визнання незаконними та скасування (визнання недійсними) рішень суб'єктів владних повноважень щодо розпорядження земельними ділянками є ефективним способом захисту. Більше того, такий спосіб захисту прямо передбачений цивільним та земельним законодавством, є ефективним з огляду на правову природу таких рішень, що поєднують у собі публічно-правові та приватно-правові елементи, а також на правові наслідки їх реалізації, які не завжди вичерпуються фактом укладення правочину чи відповідної реєстрації речового права.

З виданням незаконного рішення щодо протиправного відчуження з власності Українського народу земельної ділянки, права дійсного власника на таку ділянку не припиняються та можуть бути захищені у судовому порядку.

При цьому викладення у мотивувальній частині рішення суду висновків щодо незаконності рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, без постановлення відповідного рішення в його резолютивній частині, не достатньо для захисту права власника. Судове рішення за результатами розгляду земельного спору не лише зобов'язує відповідача до вчинення певних дій або утримання від їх вчинення, а й уповноважує позивача, конкретизуючи зміст його суб'єктивного права у правовідносинах, спірність яких усуває суд своїм рішенням, тому оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, яким порушено цивільні права або інтереси, є ефективним та виправданим способом захисту порушеного права як Українського народу, так і інших суб'єктів права власності на землю в Україні.

Відповідно до абз. 5 ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Таким чином, законодавець установив, що у випадку здійснення незаконної державної реєстрації земельної ділянки єдиною можливою підставою для її скасування в Державному земельному кадастрі є саме судове рішення про скасування державної реєстрації ділянки, яке має супроводжуватися скасуванням рішення органу державної виконавчої влади, яким затверджено документацію, що слугувала підставою формування відповідної земельної ділянки.

Враховуючи викладене, на законодавчому рівні відсутній інший правовий механізм усунення порушених інтересів держави у спірних правовідносинах, крім розгляду заявленого прокурором позову про визнання недійсними спірних наказів, скасування державної реєстрації земельної ділянки, що відповідає вимогам ст. 16, 391 ЦК України і ч. 2 ст. 152 ЗК України. Отже, з метою забезпечення відновлення порушених інтересів держави, прокурором обрано ефективний спосіб захисту, передбачений законом.

Щодо доводів відповідача, який посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.04.2023 у справі № 727/2415/22 про те, що задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі не може привести до захисту або відновлення порушеного права позивача, необхідно зазначити, що обставини встановлені у цій справі не є тотожними, оскільки судом у цій справі не встановлено включення до складу спірної земельної ділянки різних за категорією та розпорядником земельних ділянок.

Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі призведе до фактичного відновлення становища, яке існувало до порушення, надасть можливість у подальшому встановити належну категорію земельної ділянки та наявні обмеження у її використанні, та є ефективним захистом порушених і законних інтересів держави. Беручи до уваги вищенаведене, доводи відзиву відповідача на позовну заяву є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не спростовують підстав позову і його правового обґрунтування.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги.

Витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 11.12.2020 № 47 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині, що стосується передачі у комунальну власність Генічеській міській раді Генічеської територіальної громади Генічеського району Херсонської області земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 6,4518 га з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272.

3. Скасувати рішення державного реєстратора Давиденко О.К. (індексний номер рішення 56736154 від 22.02.2021) про державну реєстрацію права комунальної власності Генічеської міської ради (код ЄДРПОУ 35248359 ) на об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 6,4518 га з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272, яка розташована на території Генічеської міської ради Херсонської області з одночасним припиненням права комунальної власності Генічеської міської ради (код ЄДРПОУ 35248359) на об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 6,4518 га з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272, яка розташована на території Генічеської міської ради Херсонської області, номер запису про речове право 40662233, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2296381065221, шляхом скасування державної реєстрації речового права.

4. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 6,4518 га з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272, укладений 26.08.2021 між Генічеською міською радою та ФГ «Агро - Співдружність» (код ЄДРПОУ 40464128), зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.09.2021, номер запису про інше речове право 44197972.

5. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6522187500:02:001:0272 площею 6,4518 га в Державному земельному кадастрі.

6. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (код 39766281, м.Херсон, Миколаївське шосе, 26б) на користь Херсонської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 04851120, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33, р/р UA568201720343100001000002291, ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 3549,87грн судового збору.

7. Стягнути з Генічеської міської ради (код 35248359, м. Генічеськ Херсонської області, вул. Міська, 8) на користь Херсонської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 04851120, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33, р/р UA568201720343100001000002291, ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 3549,87грн судового збору.

8. Стягнути з Фермерського господарства “АГРО-СПІВДРУЖНІСТЬ» (код 40464128, м. Запоріжжя, вул. Парковий бульвар, 8, офіс 90) на користь Херсонської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 04851120, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33, р/р UA568201720343100001000002291, ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 3549,87грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21 травня 2026 р.

Суддя В.В. Литвинова

Попередній документ

136699613

Наступний документ

136699615

Інформація про рішення:

№ рішення:	136699614
№ справи:	916/237/26
Дата рішення:	20.05.2026
Дата публікації:	22.05.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Одеської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (20.05.2026)
Дата надходження:	27.01.2026
Предмет позову:	про визнання недійсним наказу, скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації

Розклад засідань:

Минулі засідання (4)

04.03.2026 10:30	Господарський суд Одеської області
18.03.2026 14:30	Господарський суд Одеської області
15.04.2026 11:30	Господарський суд Одеської області
20.05.2026 14:00	Господарський суд Одеської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ЛИТВИНОВА В В

3-я особа без самостійних вимог на стороні позивача:

Генічеська районна державна адміністрація Херсонського району Херсонської області

Херсонська обласна державна адміністрація

відповідач (боржник):

Генічеська міська рада

Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області

ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО "АГРО-СПІВДРУЖНІСТЬ"

позивач (заявник):

Херсонська обласна прокуратура

представник позивача:

Зіневич Дмитро Вікторович