Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101
Іменем України
18.01.2011Справа №5002-7/5635-2010
За позовом Приватного підприємства "Надежда-К.С." (98000, м. Судак, с. Уютне, вул. Приморська, 32 а, кв. 5)
До відповідача Новосвітської селищної ради (98032, м. Судак, смт Новий Світ, вул. Голіцина, 16)
Про спонукання до виконання певних дій та стягнення 127 687,00 грн.
Суддя ГС АР Крим І.І.Дворний
представники:
Від позивача - Бережной М. О. - директор; Філонов О. І. - предст., дов. б/н від 05.10.2010р.
Від відповідача - Коновалов Б. П., предст., дов. від 07.12.2010 р.
Суть спору: Приватне підприємство "Надежда-К.С." звернулося до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до Новосвітської селищної ради, в якій просить суд зобов'язати відповідача зняти з обліку та передати мікроавтобус а/м MITSUBISHI L400 1999 року випуску Приватному підприємству "Надежда-К.С.", який згідно свідоцтва про реєстрації НОМЕР_1 від 06.03.2007 р. був оформлений та експлуатувався Новосвітською селищною радою та його виконавчими органами з 20 лютого 2007 року. Крім того, позивач просить стягнути з Новосвітської селищної ради майнову шкоду у розмірі 127 687,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами у справі 29.05.2006 р. були укладені договори про оренду комунального майна з правом викупу та про взаємовідносини, згідно яких позивачем був переданий Новосвітській селищній раді мікроавтобус вартістю 18920 доларів США. Позивач стверджує, що за рішенням Новосвітської селищної ради №57/12 від 15.05.2007 р. відповідач зобов'язався повернути мікроавтобус, але до теперішнього часу не повернув.
Відповідач у судове засідання з'явився та надав суду відзив на позов, однак, враховуючи, що відзив не був підписаний представником Новосвітської селищної ради, суд не приймає його до розгляду.
Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
З матеріалів справи вбачається, що 29.05.2006 р. між Новосвітською селищною радою та Приватним підприємством “Надежда-К.С.” було укладено договір про взаємовідносини, відповідно до якого селищна рада взяла на себе зобов'язання укласти з ПП. “Надежда-К.С.” договір оренди колишньої насосної станції площею 105,8 кв. м. на земельної ділянці 0,07 га для реконструкції під офіс, прийняти переданий підприємством Новосвітській селищній раді мікроавтобус безоплатно протягом двох місяців після підписання цього договору, а також передати земельну ділянку під колишньою насосною станцією (площею 105,8 кв. м.) площею 0,07 га.
На виконання договору про взаємовідносини сторони 29.05.2006 р. уклали договір оренди комунального майна з правом на викуп, відповідно до якого селищна рада передала ПП “Надежда-К.С.” в тимчасове користування будівлю колишньої насосної станції площею 105,8 кв. м. на земельної ділянці 0,07 га для реконструкції під офіс.
Рішенням 2 сесії Новосвітської селищної ради 5 скликання від 30.05.2006 р. №14 було затверджено договір про взаємовідносини. Рішенням №13 від 30.05.2006 р. тієї ж сесії було затверджено договір оренди комунального майна з правом викупу.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Приватне підприємство "Надежда-К.С." посилається на те, що за рішенням Новосвітської селищної ради №57/12 від 15.05.2007 р. відповідач зобов'язався повернути мікроавтобус, але до теперішнього часу не повернув.
Так, з матеріалів справи вбачається, що на виконання договору про взаємовідносини від 29.05.2006 р. між сторонами у справі 20.02.2007 р. був підписаний акт приймання-передачі автомобіля, за яким Приватне підприємство "Надежда-К.С." передало, а Новосвітська селищна рада прийняла мікроавтобус, що був у використанні, білого кольору, номер кузову MITSUBISHI, модель L400, номер двигуна 4Д56 У25368, 1999 року випуску, у відмінному технічному стані (а. с. 23).
Матеріали справи свідчать, що 15.05.2007 р. Новосвітською селищною радою було прийнято рішення №57/12, яким, зокрема:
- рішення Новосвітської селищної ради №13 від 30.05.2006 р. визнано таким, що втратило силу;
- рішення Новосвітської селищної ради №14 від 30.05.2006 р. визнано таким, що втратило силу;
- договір оренди комунального майна з правом викупу від 29.05.2006 р. був розірваний;
- виконавчому комітету Новосвітської селищної ради приписано повернути наданий у безоплатне користування мікроавтобус та зняти його з балансу.
Саме вказане рішення покладено позивачем в основу заявлених ним вимог про спонукання відповідача до передачі транспортного засобу.
Однак, суд звертає увагу на те, що рішення Новосвітської селищної ради щодо повернення отриманого ним мікроавтобусу було пов'язано з розірванням договору оренди комунального майна з правом викупу від 29.05.2006 р. та визнанням такими, що втратили силу, рішень №13 та №14 від 30.05.2006 р., оскільки з аналізу укладених між сторонами договорів вбачається, що обов'язок відповідача по передачі в оренду будівлі колишньої насосної станції кореспондувався з обов'язком позивача передати у користування транспортний засіб.
У той же час, рішенням Господарського суду АР Крим від 26.03.2009 р. у справі №2-4/11025-2008, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.05.2009 р., рішення Новосвітської селищної ради №57/12 від 15.05.2007 р. в частині пунктів 2 та 3 було визнано недійсним.
Отже, оскільки умови, з якими відповідач пов'язував повернення мікроавтобусу, відпали, відсутня й підстава для вимоги про повернення спірного автотранспорту.
Про це, зокрема, свідчить і рішення Новосвітської селищної ради №24/03/10 від 20.12.2010 р., яким пункти 4 та 5 рішення 12-ї сесії 5-го скликання Новосвітської селищної ради №57/12 від 15.05.2007 р. були виключені.
Крім того, суд звертає увагу на те, що в позовній заяві не було наведено нормативне та документальне обґрунтування вимоги про спонукання Новосвітську селищну раду зняти з обліку та повернути мікроавтобус, у зв'язку з чим таке обґрунтування суд витребував у позивача ухвалами від 22.11.2010 р. та від 09.12.2010 р. Проте, вимоги суду були залишені позивачем поза увагою.
В свою чергу, суд зазначає, що вимога про повернення майна від особи, яка, на думку позивача, не має права утримувати у себе спірне майно, є ознакою віндикаційних позовів, необхідною умовою подання яких є наявність у особи, що звертається до суду, речового права на спірне майно, яке, відповідно, підлягає судовому захисту.
Так, відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 396 Цивільного кодексу України закріплено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення фактів такого роду.
Ухвалами ГС АР Крим від 22.11.2010 р. та від 09.12.2010 р. суд зобов'язав позивача надати документальне підтвердження того, що спірний мікроавтобус MITSUBISHI L400 є власністю ПП "Надежда-К.С.".
Проте, відповідні докази суду надані не були, у зв'язку з чим є недоведеним право позивача на спірний транспортний засіб.
Суд зазначає, що обов'язок щодо доведення суду обставин, якими він обґрунтовує правомірність своїх вимог, статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України покладений саме на позивача. В свою чергу, статтями 4-2 та 4-3 ГПК України закріплені принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та здійснення судочинства на засадах змагальності. Аналогічні положення про принцип рівності закріплені в статті 129 Конституції України та ст. 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Принцип рівності перед законом і судом означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу. З принципу рівності перед законом і судом випливає, що правосуддя здійснюється незалежно від правового статусу учасників процесу, їхнього майнового стану, форми власності й інших критеріїв; процесуальне становище учасників судочинства визначається тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим; процесуальний порядок вирішення справ визначається процесуальною формою. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторін, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обов'язку збирання доказів. Принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав, тобто обумовлює мотивацію поведінки сторін під час розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи - учасники процесу обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Саме у цьому полягає активність сторін та інших учасників процесу в змагальності. Оскільки суд зобов'язаний попередити про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, ризик настання цих наслідків покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. З урахуванням викладеного, суд вважає, що збирання судом будь-яких доказів в обґрунтування правомірності вимог заявника є фактично перекладанням обов'язку сторони на суд, що суперечить принципам рівності та змагальності.
У той же час, в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі від 17.02.2007 р.. з якого вбачається, що спірний автомобіль (мікроавтобус) був переданий Приватному підприємству "Надежда-К.С." Луговим Г. В., який визначений як володілець транспортного засобу. При цьому, в акті відсутня інформація щодо того, на виконання якого правочину був підписаний цей акт та не зазначено, чи то передано мікроавтобус у власність, чи то у користування, чи на іншому правовому титулі.
З урахуванням цього, суд вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявності у позивача будь-якого речового права на мікроавтобус MITSUBISHI L400, яке є передумовою звернення до суду за захистом свого порушеного/оспорюваного права.
Крім того, суд звертає увагу на те, що пунктом 5 рішення Новосвітської селищної ради №57/12 від 15.05.2007 р. обов'язок по передачі мікроавтобуса був покладений на Виконавчий комітет Новосвітської селищної ради, у зв'язку з чим саме вказану особу Приватне підприємство "Надежда-К.С." мало визначити в якості відповідача.
Враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позову про спонукання Новосвітську селищну раду зняти з обліку та передати мікроавтобус MITSUBISHI L400 1999 року випуску Приватному підприємству "Надежда-К.С.", не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з відповідача 127 687,00 грн. шкоди, оскільки вказана вимога мотивувалася позивачем безпідставним неповерненням відповідачем майна, тобто є пов'язаною з вимогою про зняття з обліку та передачу автотранспорту.
Крім того, враховуючи, що в позовній заяві не були наведені підстави обчислення шкоди, ухвалами від 22.11.2010 р. та від 09.12.2010 р. суд витребував зобов'язав позивача обґрунтувати розмір заявленої до відшкодування шкоди з посиланням на норми чинного законодавства чи укладеного сторонами правочину, оскільки частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Проте, вимоги суду позивачем виконані не були.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства "Надежда-К.С." не підлягають задоволенню у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведенням позивачем правомірності своєї позиції.
Судові витрати суд залишає за позивачем згідно з приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Суддя господарського суду
Автономної Республіки Крим (підпис) І. І. Дворний
Рішення підписано 21.01.2011 р.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.