02 лютого 2011 р. № 3/212
Вищий господарський суд України в складі колегії
головуючого:Короткевича О.Є.
суддів:Міщенко П. К., Хандуріна М. І
розглянувши матеріали
касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року
у справі№ 3/212
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5
доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
про Розірвання договору суборенди від 18.04.2006 р., звільнення і повернення приміщення та стягнення 130515,50 грн.
за участю представників:
відповідача: ОСОБА_4
ОСОБА_6 Дов. від 26.07.2010 року
Рішенням господарського суду м. Києва від 13.08.2010 (суддя Сівакова В. В.) у справі № 3/212 стягнуто з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 на користь Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 82 330,00 грн. - боргу з орендної плати, 6 901,06 грн. -пені та судові витрати; виселено Фізичну особу -підприємця ОСОБА_4 з орендованого нежилого приміщення (літера А) у складі приміщень другого поверху № 1 по № 10, групи приміщень № 6 загальною площею 116,6 кв. м.; в решті частини позову відмовлено.
Київський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою відповідача, постановою від 23.11.2010 року (колегія суддів у складі головуючого судді Кондес Л. О., суддів Куровського С. В., Нєсвєтова Н. М.) рішення господарського суду м. Києва від 13.08.2010 року у справі №3/212 залишено без змін.
Відповідач, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанцій, звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, просить постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у справі №3/212 скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.04.2006 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (орендодавець) та Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_4 (орендар) було укладено Договір суборенди нежитлового приміщення (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування на умовах оренди нежиле приміщення (літера А) у складі приміщень другого поверху з № 1 по № 10 групи приміщень № 6 загальною площею 116,6 кв. м.
В п. 9.1. Договору сторони передбачили, що договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 30.04.2016 та як вбачається з матеріалів справи не перевищує строк оренди за договором оренди укладеного 18.04.2006 позивачем з ЗАТ "Ярославна".
Розмір орендної плати за цим договором становить 7325 грн. на місяць, без ПДВ орендар перераховує грошові кошти на поточний рахунок орендодавця у вигляді передплати за два місяці (четвертий та останній) на протязі 5 банківських днів з моменту передачі приміщення за актом приймання. Після закінчення перших дванадцяти місяців оренди, розмір орендної плати за даним договором за кожний наступний місяць підлягає індексації з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції (п.п. 3.2, 3.3 Договору).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги нормами ст. ст. 526, 530 ЦК України.
Статтями 525, 526 ЦК України закріплено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін в разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій з урахуванням умов договору розмір орендної плати, що мала бути сплачена відповідачем за період з січня 2009 року по червень 2010 року становить 306 918, 43 грн. Однак позивачем було подано позов по стягненню з відповідача розміру боргу по орендній платі в сумі 82 330 грн.
Відповідачем як було вірно встановлено судами було здійснено часткову сплату орендної плати на загальну суму 86 100 грн.
Враховуючи вищезазначене висновок суду попередніх інстанції про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення боргу з орендної плати в сумі 82 330 грн. є правомірним.
Пунктом 7.2 Договору визначено, що у випадку несвоєчасного внесення орендної плати, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла в період прострочення.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції на підставі ст. ст. 230, 549 ЦК України, п. 7.2 договору суборенди правомірно дійшов висновку про стягнення з відповідача пені за на заявлену суму боргу в розмірі 82 330 грн. за шестимісячний період за несвоєчасне внесення орендної плати, яка складає 6 901,06 грн. Тому висновок судів попередніх інстанції про відмову в задоволенні пені в сумі 5 933,32 грн. являється правомірним.
Нормами ст. ст. 782, 783 ЦК України встановлене право орендодавця відмовитись від договору оренди та/або вимагати його розірвання і повернення майна, зокрема, якщо орендар не вносить плату за користування майном протягом трьох місяців підряд. Аналогічну умови сторони встановили в п. 5.3 договору.
В порушення вищезазначених вимог відповідач не сплачував орендну плату протягом трьох місяців підряд, оскільки останній платіж про внесення орендної плати був здійснений відповідачем 02.03.2010 року, тому позивач змушений був звернутись з листом від 15.07.2010 в якому повідомив про відмову від Договору суборенди, оскільки відповідач неналежно виконує умови Договору по сплаті орендної плати, та вимагав звільнити орендоване приміщення.
Тому висновки судів попередніх інстанцій про визнання договір суборенди від 18.04.2006 року розірваним з 19.07.2010 року та безпідставне користування відповідач орендованим приміщенням, чим заважає позивачу розпоряджатись цим майном є обґрунтованим.
Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона бала одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Враховуючи вищевказане, вимоги позивача щодо виселення відповідача з нежитлового приміщення площею 116,6 кв. м., що розміщене за адресою АДРЕСА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Договором укладеним між сторонами передбачено, що витрати пов'язані з оплатою наданих комунальних послуг (опалення, водопостачання, каналізація, електропостачання, вивіз сміття, тощо), послуг електрозв'язку в орендну плату не включаються та оплачуються орендарем окремо. Орендар зобов'язується укласти договори з підприємствами, що надають відповідні послуги або він зобов'язується відшкодовувати їхню вартість орендодавцю відповідно до рахунків, виставлених орендодавцем на протязі 3-х банківських днів.
Однак як правомірно зазначив суд апеляційної інстанції, обов'язковою умовою згідно договору для відшкодування комунальних послуг є наявність належних доказів понесення позивачем цих витрат.
Тому висновок судів про відмову в задоволенні позовних вимог по сплаті заборгованості відповідача за комунальні послуги в розмірі 35 351, 12 грн. також є правомірним, оскільки позивачем не надано доказів понесенням ним витрат щодо сплати комунальних послуг.
Таким чином, колегія суддів вважає, що фактичним обставинам справи суд першої та апеляційної інстанції надав належну оцінку і дійшов до ґрунтовного висновку про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 82 330,00 грн. - боргу з орендної плати, 6 901,06 грн. -пені, судових витрат та виселення відповідача з нежитлового приміщення площею 116,6 кв. м., що розміщене за адресою АДРЕСА_1.
Враховуючи те, що суди попередніх інстанцій всебічно і повно дослідили всі обставини справи, та вірно застосували норми матеріального і процесуального права, а доводи скаржника спростовуються матеріалами справи, господарський суд касаційної інстанції вважає судові акти, ухвалені по справі, законними та правових підстав для їх скасування не вбачає.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року та рішення господарського суду м. Києва від 13.08.2010 року у справі №3/212 залишити без змін.
Головуючий О. Є. Короткевич
Судді П. К. Міщенко
М. І. Хандурін