02 лютого 2011 р. № 15/138/10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів :Остапенка М.І.,
Гончарука П.А.,
Стратієнко Л.В.
розглянувши касаційну скаргу ПП "Агро-Віта.Юг"
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 року
у справі за позовомПП "Агро-Віта.Юг"
доТОВ "Агрофірма "Дружба"
проповернення безпідставно набутого майна
у липні 2007 року, ПП "Агро-Віта.Юг" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Агрофірма "Дружба" про повернення соняшника у кількості 139,995 центнерів на суму 38 052,80 грн., як безпідставно набутого.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.10.2010 року у задоволенні позову відмовлено.
За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 року рішення місцевого господарського суду залишено без змін, а апеляційна скарга позивача без задоволення.
Постановленні судові рішення оскаржені в касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 27.01.2011 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і просить судові рішення скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю -доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Постановляючи про відмову в позові господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд виходили з того, що правові підстави для витребування у відповідача майна відповідно до ст. 1212 ЦК України відсутні.
Проте погодитись з наведеним не можна.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач передав відповідачу 139,995 центнерів соняшнику за накладною № 5 від 20.10.2008 року.
Зі змісту накладної вбачається, що товар надавався "в долг", "позика".
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За приписами ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Наведене зобов'язувало суд не обмежуватись лише встановлення наявності між сторонами договірних зобов'язань, а визначити правомірність користування майном з огляду на вимоги позивача про повернення майна, надати правовий висновок щодо наявності у відповідача права на це майно, а у разі встановлення безпідставного збереження майна на час розгляду спору судом обговорити питання щодо застосування наслідків передбачених главою 83 ЦК України.
Але ці обставини судами належним чином не з'ясовувались, а тому висновок про неможливість застосування до спірних правовідносин положень глави 83 ЦК України є передчасним.
З огляду на наведене, судові рішення не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати наведене, повно та всебічно з'ясувати дійсні обставини справи, дати їм належну правову оцінку, і у залежності від встановленого, постановити законне та обґрунтоване рішення.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 85, 1119-11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 12.10.2010 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд у іншому складі суддів.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді П.А. Гончарук
Л.В. Стратієнко