ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
21 квітня 2026 р. м. Ужгород Справа №926/2379/25
За позовом Комунального некомерційного підприємства “Сокирянська лікарня» Сокирянської міської ради, м. Сокиряни Чернівецької області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
про стягнення 672 710,40 грн, в тому числі 505 235 грн основної заборгованості, 79 726,15 грн пені, 35 366,45 грн штрафу та 52 382,80 грн реальних збитків (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог),
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Мартон М.М.
представники:
Позивача (в режимі відеоконференції) -
Відповідача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Комунальне некомерційне підприємство “Сокирянська лікарня» Сокирянської міської ради, м. Сокиряни Чернівецької області звернулося до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області про стягнення 719 300,62 грн, в тому числі 505 235 грн основної заборгованості, 97 005,12 грн пені, 35 366,45 грн штрафу та 81 694,05 грн реальних збитків. Заявою про зменшення розміру позовних вимог №65 від 05.11.2025 (вх. №02.3.1-02/9682/25 від 06.11.2025), представник позивача просить стягнути з відповідача 672 710,40 грн, в тому числі 505 235 грн основної заборгованості, 79 726,15 грн пені, 35 366,45 грн штрафу та 52 382,80 грн реальних збитків.
Комунальне некомерційне підприємство “Сокирянська лікарня» Сокирянської міської ради, м. Сокиряни Чернівецької області звернулося до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області про стягнення 719 300,62 грн, в тому числі 505 235 грн основної заборгованості, 97 005,12 грн пені, 35 366,45 грн штрафу та 81 694,05 грн реальних збитків.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 18.07.2025 матеріали позовної заяви (справи №926/2379/25) направлено за підсудністю до Господарського суду Закарпатської області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2025 матеріали позовної заяви (справи №926/2379/25) розподілено для розгляду судді Пригарі Л.І.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2025 відкрито провадження у справі №926/2379/25 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.09.2025. Явку уповноважених представників сторін в підготовче засідання визнано обов'язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачеві строк на надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.
Ухвалами суду від 23.09.2025 та 21.10.2025 підготовчі засідання у справі №926/2379/25 відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області суду від 06.11.2025 прийнято до розгляду та задоволено заяву представниці позивача №65 від 05.11.2025 (вх. №02.3.1-02/9682/25 від 06.11.2025) про зменшення розміру позовних вимог в порядку ст. 46 ГПК України, якою остання просить стягнути з відповідача суму 672 710,40 грн, в тому числі 505 235 грн основної заборгованості, 79 726,15 грн пені, 35 366,45 грн штрафу та 52 382,80 грн реальних збитків; закрито підготовче провадження у справі №926/2379/25 та призначено справу до судового розгляду по суті; судове засідання призначено на 04.12.2025.
Ухвалою суду від 04.12.2025 судове засідання у справі №923/2379/25 відкладалось з підстав, наведених в ухвалі суду.
Ухвалою суду від 04.02.2026 в судовому засіданні оголошено перерву до 04.03.2026.
Ухвалою суду від 04.03.2026 судове засідання у справі №923/2379/25 відкладалось з підстав, наведених в ухвалі суду.
Ухвалою суду від 31.03.2026 в судовому засіданні оголошено перерву до 21.04.2026. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.
Відповідач, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про дату і час розгляду справи по суті, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Ухвалою суду від 31.03.2026 явка учасників справи в судове засідання 21.04.2026 була визнана судом на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.
Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
За змістом частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог у даній справі позивач покликається на факт укладення між сторонами спору Договору про закупівлю №СК5/091/80 від 07.03.2024, на виконання умов якого відповідачем, як постачальником, після здійснення позивачем, як замовником, попередньої оплати вартості товару в загальному розмірі 1 510 500 грн на підставі видаткових накладних №0005/0000445 від 07.03.2024 та №0005/0000446 від 07.03.2024 було видано останньому скретч-картки на отримання нафтопродуктів на загальну суму 1 510 500 грн, а саме, скретч-картки на отримання дизпалива у кількості 9000 л, бензину А-92 у кількості 19 500 л та бензину А-95 у кількості 2100 л.
За твердженням позивача, за період дії Договору в обмін на передплачені покупцем і видані постачальником скретч-картки Комунальне некомерційне підприємство “Сокирянська лікарня» Сокирянської міської ради отримало в мережі АЗС “ANP» та “МАВЕКС» нафтопродукти на суму 1 005 265 грн, водночас у відпуску решти попередньо оплачених нафтопродуктів вартістю 505 235 грн позивачу було відмовлено у зв'язку із тим, що заправні станції (АЗС) постачальника (відповідача) припинили свою діяльність.
Таким чином, як зауважує позивач, у Комунального некомерційного підприємства “Сокирянська лікарня» Сокирянської міської ради залишилися невикористаними (неотовареними) скретч-картки на загальну суму 505 235 грн, у тому числі 4885 л дизпалива на суму 244 250 грн, 4265 л бензину А-92 на суму 208 985 грн, 1040 л бензину А-95 на суму 52 000 грн.
За доводами позивача, у зв'язку із неможливістю використання (отоварення) залишку наявних у Комунального некомерційного підприємства “Сокирянська лікарня» Сокирянської міської ради скретч-карток на суму 505 235 грн унаслідок відсутності відкритих та працюючих АЗС постачальника, позивач звернувся до відповідача із претензіями №09/2856 від 29.11.2024 та №09/1248 від 09.06.2025, якими просив забезпечити відпуск зазначеної вище кількості пального або повернути кошти.
Неповернення відповідачем суми 505 235 грн вартості попередньо оплаченого та неотриманого позивачем товару (нафтопродуктів) зумовило підстави для звернення останнього до суду з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП» грошових коштів в означеному розмірі у примусовому порядку. Крім того, у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині повної поставки товару, позивачем з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог заявлено до стягнення з останнього 79 726,15 грн пені та 35 366,45 грн штрафу.
Водночас із покликанням на факт закупівлі нафтопродуктів у тій кількості, що недопоставлена відповідачем за Договором про закупівлю №СК5/091/80 від 07.03.2024, в іншого постачальника та за цінами, вищими ніж ті, що були обумовлені в зазначеному Договорі, позивач просить стягнути з відповідача суму 52 382,80 грн реальних збитків, яка є різницею між вартістю пального, обумовленою сторонами спору у Договорі, та вартістю цієї ж кількості пального, закупленої в іншого постачальника.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався.
Враховуючи, що про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвала суду від 25.08.2025 про відкриття провадження у справі №926/2379/25, ухвали суду від 23.09.2025 та від 21.10.2025, а також ухвала суду від 06.11.2025 про закриття підготовчого провадження у справі №926/2379/25 та призначення справи до розгляду по суті, ухвали суду від 04.12.2025 04.02.2026, 04.03.2026 та 31.03.2026 були доставлені до його електронного кабінету в підсистемі “Електронний суд» ЄСІТС), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, а також докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Між Комунальним некомерційним підприємством “Сокирянська лікарня» Сокирянської міської ради (замовником, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Волинь НП» (продавцем, відповідачем у справі) було укладено Договір про закупівлю №СК5/091/80 від 07.03.2024 (далі - Договір), пунктами 1.1., 1.2. якого визначено, що продавець зобов'язується у 2024 році поставити замовникові дизельне паливо, бензин за ДК 021:2015 код 091300009 - Нафта і дистиляти, а замовник - прийняти і оплатити такий товар. Загальна кількість, ціна за одиницю та асортимент товару, погоджений сторонами, зазначаються в Специфікації, яка є невід'ємним Додатком 1 до цього Договору.
За змістом п. 3.2., 3.3. Договору, ціна цього Договору становить 1 510 500 грн, в тому числі ПДВ 251 750 грн. Ціна цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.
На підставі п. 4.1., 4.2, 4.3. Договору, розрахунок проводиться шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок продавця протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з дати фактичного отримання замовником товару та підписання сторонами видаткової накладної. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлену продукцію здійснюється протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати отримання бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок. До рахунка додаються: (видаткова накладна на товар та інші документи).
Відповідно до п. 5.1., 5.2., 5.3., 5.4. та 5.5. Договору, строк поставки товарів протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання заявки від замовника та не пізніше 27.12.2024 року. Поставка талонів відбувається окремими партіями на підставі заявок замовника. Місце поставки талонів: 60200, Чернівецька обл., м. Сокиряни, вул. Кобилянської №43. Приймання-передача товару здійснюється за видатковою накладною, яка підписується обома сторонами. Датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної обома сторонами. Замовник зобов'язаний підписати видаткову накладну протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту поставки товару, чи у той же строк направити продавцю мотивовану відмову у випадку, якщо зазначені в видатковій накладній не відповідають фактично поставленим товарам згідно умов цього Договору та (або) вимогам, установленим чинним в Україні законодавством.
Положеннями підп. 6.3.1. п. 6.3. Договору визначено, що продавець зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим Договором.
Згідно підп. 6.3.3. п 6.3. Договору, продавець зобов'язаний при неможливості чи затримці у поставці товару, негайно повідомити про це замовника.
Як визначено п. 7.2. Договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товару або поставки товару не в повному обсязі, заявленому замовником, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України з продавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
Цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2024 (п. 10.1. Договору).
Додатком №1 до Договору про закупівлю №СК5/091/80 від 07.03.2024 є підписана та скріплена печатками сторін Специфікація, в якій останніми погоджено наступні характеристики товару, що підлягав поставці:
№ з/пНайменування товару, виробник, країна походженняОдиниці виміруКількістьЦіна за одиницю, з ПДВ, грн Сума з ПДВ, грн
1.Бензин А-92, ПАТ “УКРТАТНАФТА», Українал19500 49,00955 500,00
2.Бензин А-95, ПАТ “УКРТАТНАФТА», Українал2100 50,00 105 000,00
3.Дизпаливо, ПАТ “УКРТАТНАФТА», Україна л9000 50,00450 000,00
В тому числі сума ПДВ1 510 500,00
Всього з ПДВ251 750,00
Наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції №67 від 07.03.2024 із призначенням платежу “бензин, дизпаливо. Згідно накл. 0005/0000445,446 від 07.03.24р. та дог. СК5/091/80 від 07.03.24р. втч ПДВ-251750,00 грн. UA-2024-02-22-010876-а» підтверджується обставина оплати позивачем вартості товару, що підлягав поставці за Договором, на загальну суму 1 510 500 грн.
У подальшому, на виконання умов Договору відповідачем було передано, а позивачем, у свою чергу, прийнято товар - нафтопродукти у формі скретч-карток на їх відпуск на АЗС - сукупною вартістю 1 510 500 грн, свідченням чого є підписані сторами видаткові накладні №0005/0000445 від 07.03.2024 на поставку бензину А-92, А-95 та №0005/0000446 від 07.03.2024 на поставку дизпалива, а також специфікації №0005/0000445-С та №0005/0000446-С, копії яких містяться у матеріалах справи.
За твердженням позивача, відповідач не в повній мірі виконав зобов'язання із передачі поставленого за Договором про закупівлю №СК5/091/80 від 07.03.2024 товару (бензину А-92, А-95 та дизельного палива) за отриманими Комунальним некомерційним підприємством “Сокирянська лікарня» Сокирянської міської ради скретч-картками на відпуск товару на АЗС в межах строку дії останніх, у зв'язку із чим, із урахуванням часткового одержання позивачем нафтопродуктів шляхом отоварення скретч-карток на суму 1 005 265 грн, у відповідача виникла заборгованість перед останнім у розмірі 505 235 грн.
Із огляду на наведені обставини, позивач звернувся до ТОВ “Волинь НП» із претензіями №09/2856 від 29.11.2024 та №09/1248 від 09.06.2025, якими просив забезпечити відпуск зазначеної вище кількості пального або повернути кошти.
Неповернення відповідачем суми 505 235 грн вартості попередньо оплаченого та неотриманого позивачем товару (нафтопродуктів) зумовило підстави для звернення останнього до суду з вимогою про стягнення з ТОВ “Волинь НП» грошових коштів в означеному розмірі у примусовому порядку. Крім того, у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині повної поставки товару, позивачем з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог заявлено до стягнення з останнього 79 726,15 грн пені та 35 366,45 грн штрафу.
Поряд з тим, у зв'язку з понесенням позивачем витрат на придбання пального у кількості, що не була поставлена відповідачем, по цінах, що є вищими за погоджені сторонами спору у Договорі, позивач просить стягнути з відповідача суму 52 382,80 грн реальних збитків.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Нормою ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (тут - і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Таким чином, станом на дату розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Положеннями ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків, зокрема, з укладенням такого договору продавець бере на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2025 у справі №910/1694/24.
За положеннями ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Як встановлюють положення ч. 1 ст. 669 Цивільного кодексу України, кількість товару, що продається, встановлюється в договорі купівлі-продажу в відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Згідно з ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
За положеннями ст. 525 та ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов Договору про закупівлю №СК5/091/80 від 07.03.2024 здійснив оплату вартості товару у розмірі 1 510 500 грн, свідченням чого є наявна в матеріалах справи копія платіжної інструкції №67 від 07.03.2024, що, у свою чергу, зумовило виникнення у відповідача обов'язку поставити позивачу відповідний товар у повному обсязі.
У зв'язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань у частині повної поставки товару, позивач звернувся до останнього із претензіями №09/2856 від 29.11.2024 та №09/1248 від 09.06.2025, за змістом яких просив забезпечити відпуск погодженої сторонами у Договорі кількості пального або повернути кошти.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, при чому, доведеної до продавця (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №910/15963/20).
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №912/2275/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Правова природа перерахованої суми, як попередньої оплати, визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов'язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов'язання. Отже після пред'явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати, зобов'язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов'язання з повернення коштів.
Водночас аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №918/631/19).
Судом встановлено, що предметом позову в даній справі є стягнення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплачений товар повністю поставлено не було.
Водночас відповідач документальних доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов'язань за Договором про закупівлю №СК5/091/80 від 07.03.2024 в частині повної фактичної поставки товару позивачу суду не надав.
Таким чином, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не поставив товар у повному обсязі, то у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, розмір якого підтверджений на суму 505 235 грн.
Враховуючи, що тягар доказування виконання зобов'язання в даному випадку покладено на продавця (відповідача), і останній не скористався правом на подання суду документальних доказів у підтвердження факту повної поставки ним товару позивачу, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 505 235 грн вартості недопоставленого товару за Договором про закупівлю №СК5/091/80 від 07.03.2024 є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі п. 7.2. Договору позивачем, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, нараховано та заявлено до стягнення з відповідача суму 79 726,15 грн пені та 35 366,45 грн штрафу.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 230, ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.2. Договору визначено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товару або поставки товару не в повному обсязі, заявленому замовником, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України з продавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
Як вбачається із долученого до заяви про зменшення розміру позовних вимог розрахунку позивача, ним у порядку п. 7.2. Договору з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог нараховано та заявлено до стягнення з відповідача суму 79 726,15 грн пені за період із 28.12.2024 по 07.07.2025.
Водночас як встановлено судом, умовами Договору не визначено чіткої дати поставки товару, у зв'язку з чим суд вважає за доцільне застосувати в даному випадку приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, в силу яких, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відтак, беручи до уваги надіслання 29.11.2024 позивачем на адресу відповідача першої претензії №09/2856 від 29.11.2024, якою позивач просив виконати умови Договору в частині забезпечення наявності товару на заправках відповідача, перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН» перерахунок заявленої до стягнення пені в межах відповідного боргового періоду (з 28.12.2024 по 27.06.2025) із урахуванням обмеження нарахування пені шестимісячним строком від дня, коли зобов'язання мало бути виконано у відповідності до положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, суд встановив, що обґрунтованим та підставним є нарахування пені у розмірі 75 435,11 грн, яка підлягає стягненню з відповідача. У стягненні решти заявленої до стягнення суми пені належить відмовити у зв'язку з нарахуванням її позивачем понад встановлений законодавством шестимісячний строк.
При цьому судом враховано, що пункт 7.2. укладеного між сторонами Договору не містить будь-яких додаткових застережень (зокрема, до повного виконання зобов'язання, до повної сплати заборгованості, до повного погашення боргу тощо), які свідчили би про визначення ними іншого строку нарахування пені, ніж встановлений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України; при цьому, формулювання у згаданому пункті Договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення лише визначає механізм розрахунку (обчислення) останньої.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання за кожен день прострочення не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Таким чином, у даному випадку, пеня за прострочення виконання відповідачем зобов'язання має нараховуватися за період 6 місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Щодо заявленої позивачем вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 35 366,45 грн, то суд зазначає, що такий нарахований правомірно (розгорнутий розрахунок штрафу міститься в матеріалах справи) та підлягає стягненню з відповідача.
У даному контексті суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, за яким можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, щодо порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
У частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми 52 382,80 грн реальних збитків, обґрунтованих понесенням позивачем витрат на придбання пального у кількості, що не була поставлена відповідачем, по цінах, що є вищими за погоджені сторонами спору у Договорі, суд зазначає наступне.
За змістом приписів ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (тут - і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати: - безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; - з акту управління господарською діяльністю; - з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; - внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; - у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; - матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України).
Тобто збитки це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Підставою для відшкодування збитків, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України, є порушення зобов'язання.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Вирішуючи питання про стягнення збитків, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.
Доведення наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові задані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України).
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Розмір заявлених позивачем до стягнення з відповідача збитків становить суму 52 382,80 грн, яка є різницею між вартістю пального, обумовленою сторонами спору та непоставленого відповідачем, та вартістю цієї ж кількості пального, закупленої в іншого постачальника.
Так, за твердженням позивача, недопоставка відповідачем обумовленої сторонами у Договорі кількості пального (нафтопродуктів) мала наслідком неможливість виконання позивачем - Комунальним некомерційним підприємством “Сокирянська лікарня» Сокирянської міської ради своїх обов'язків як закладу охорони здоров'я, а тому, позивач був змушений здійснити закупівлю такої недопоставленої кількості нафтопродуктів у іншого постачальника та за встановленими ним цінами.
За матеріалами справи судом встановлено, що залишок недопоставленого відповідачем палива у відповідності до умов укладеного сторонами спору Договору за закупівельною ціною складає 505 235 грн, в тому числі скретч-картки на бензин А-95 у кількості 1040 л на суму 52 000 грн, скретч-картки на бензин А-92 у кількості 4265 л на суму 208 985 грн (сумарно об'єм недоотриманого бензину складає 5305 л); скретч-картки на дизельне паливо 4885 л на суму 244 250 грн.
Позивачем з метою закупівлі палива в іншого постачальника були укладені Договори за результатами процедури закупівлі з постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю “Юмас Ойл» на закупівлю бензину А-95 та дизельного палива. При цьому, через відсутність бензину А-92 на заправках, розташованих у межах 25 км до лікарні, позивач був змушений та мав можливість закупляти лише бензин А-95.
Зокрема, щоб закупити 5305 л бензину позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю “Юмас Ойл» було укладено:
- Договір поставки товару №69 від 18.02.2025, на виконання якого згідно видаткової накладної №159 від 18.02.2025 позивачем закуплено 2000 л бензину А-95 по ціні 54,504 з ПДВ на суму 109 008 грн;
- Договір №87 від 21.03.2025, на виконання якого згідно видаткової накладної №282 від 26.03.2025 закуплено 2000 л бензину А-95 по ціні 54,996 грн з ПДВ на суму 109 992 грн;
- Договір №134 від 09.05.2025, на виконання якого згідно видаткової накладної №639 від 09.05.2025 закуплено 1700 л бензину А-95 по ціні 53,16 з ПДВ на суму 90 372 грн (у частині 1305 л для покриття решти обсягу бензину, який неможливо було отоварити по скретч-картках відповідача, по ціні 53,16 грн на суму 69 373,8 грн).
Таким чином за закупівлю 5305 л бензину позивачем було сплачено 288 373,80 грн, з огляду на що збитки останнього від здорожчання бензину склали 27 388,80 грн.
Для закупівлі дизельного палива позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю “Юмас Ойл» було укладено:
- Договір поставки товару №69 від 18.02.2025, на виконання кого згідно видаткової накладної №159 від 18.02.2025 позивачем закуплено 1000 л дизельного палива по ціні 52,992 з ПДВ на суму 52 992 грн;
- Договір №87 від 21.03.2025, на виконання якого згідно видаткової накладної №282 від 26.03.2025 закуплено 1000 л дизельного палива по ціні 51,996 з ПДВ на суму 51 996;
- Договір №204 від 21.08.2025, на виконання якого згідно видаткової накладної №3157 від 22.08.2025 закуплено 800 л дизельного палива по ціні 55,20 грн з ПДВ на суму 44 160 грн;
- Договір №237 від 10.10.2025, на виконання якого згідно видаткової накладної №4467 від 13.10.2025 закуплено 1000 л дизельного палива по ціні 57,60 грн з ПДВ на суму 57 600 грн.
- Договір №255 від 13.11.2025, на виконання якого згідно видаткової накладної №5311 від 13.11.2025 закуплено 2000 л дизельного палива по ціні 55,20 грн з ПДВ на суму 110 400 грн, з них для забезпечення недопоставленого відповідачем дизельного палива придбано 1085 л на суму 59 892 грн.
Відтак, позивачем за закупівлю 4885 л дизельного палива було сплачено 266 640 грн, з огляду на що збитки останнього від здорожчання дизельного палива склали 22 390 грн.
Загальна розмір збитків позивача від здорожчання пального (дизельного палива та бензину) при купівлі обсягу недопоставленого відповідачем пального, складає суму 49 778,80 грн.
На підтвердження здійснення позивачем факту оплати закупленого у Товариством з обмеженою відповідальністю “Юмас Ойл» пального у обсязі, що був недопоставлений відповідачем, представником позивача долучено до матеріалів справи копії платіжних інструкцій №82 від 20.02.2025, №270 від 31.03.2025, №468 від 12.05.2025, №978 від 22.08.2025, №1287 від 13.10.2025 №1446 від 13.11.2025.
За своєю правою природою сума 49 778,80 грн є реальними збитками, оскільки є витратами, які позивач сплатив для відновлення свого порушеного права, а саме, отримання тієї кількості товару (нафтопродуктів), що не була поставлена відповідачем на виконання умов укладеного між сторонами Договору про закупівлю №СК5/091/80 від 07.03.2024.
Оскільки матеріалами справи підтверджено протиправність поведінки відповідача щодо невиконання умов Договору про закупівлю №СК5/091/80 від 07.03.2024 в частині забезпечення поставки позивачеві товару у обсязі, визначеному Договором, що у свою чергу мало наслідком виникнення у позивача збитків, оскільки кількість нафтопродуктів, недоотриманих від відповідача ним була закуплена в іншого постачальника за збільшеними цінами, суд доходить висновку про наявність підстав для відшкодування за рахунок відповідача понесених позивачем збитків у сумі 49 778,80 грн. Решта суми збитків нарахована позивачем безпідставно, а тому стягненню з відповідач не підлягає.
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми стягнення 665 815,36 грн, в тому числі 505 235 грн вартості недопоставленого товару, 75 435,11 грн пені, 35 366,45 грн штрафу та 49 778,80 грн реальних збитків є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позов підлягає задоволенню частково. В решті позовних вимог належить відмовити.
Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
На підставі ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд доходить до висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 9987,23 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», вул. Молодіжна, будинок 9, с. Сторожниця, Ужгородський район, Закарпатська область, 89421 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 44858321) на користь Комунального некомерційного підприємства “Сокирянська лікарня» Сокирянської міської ради, Кобилянської О., будинок 43, м. Сокиряни, Чернівецька область, 60200 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 02005852) суму 665 815,36 грн (Шістсот шістдесят п'ять тисяч вісімсот п'ятнадцять гривень 36 коп.), в тому числі 505 235 грн (П'ятсот п'ять тисяч двісті тридцять п'ять гривень) вартості недопоставленого товару, 75 435,11 грн (Сімдесят п'ять тисяч чотириста тридцять п'ять гривень 11 коп.) пені, 35 366,45 грн (Тридцять п'ять тисяч триста шістдесят шість гривень 45 коп.) штрафу та 49 778,80 грн (Сорок дев'ять тисяч сімсот сімдесят вісім гривень 80 коп.) реальних збитків, а також 9987,24 грн (Дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят сім гривень 24 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 20.05.2026.
Суддя Л.І. Пригара