01 лютого 2011 р. № 07/198-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя
суддіМуравйов О. В.
Полянський А. Г.
Яценко О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуАкціонерного товариства "Транзит"
на постанову
відХарківського апеляційного господарського суду
08.12.2010 року
у справі№ 07/198-10 Господарського суду Харківської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Профтранссервіс"
доАкціонерного товариства "Транзит"
простягнення 144 390,62 грн.
За участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача: Снигір Т. А. -дов. від 27.01.11р.
не з'явились
Товариство з обмеженою відповідальністю "Профтранссервіс" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства "Транзит" про стягнення 144 390,62 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.10.2010 року по справі № 07/198-10 (суддя Інте Т. В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року по справі № 07/198-10 (головуючий суддя Шевель О. В., судді Афанасьєв В. В., Слободін М. М.), позов задоволено частково: вирішено стягнути з Акціонерного товариства "Транзит" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Профтранссервіс" 134 700,72 грн. заборгованості, 3% річних в сумі 442,85 грн., 3 026,15 грн. пені, 1 381,70 грн. держмита та 225,83 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині вимог щодо стягнення з відповідача 2 408,82 грн. заборгованості, інфляційних нарахувань в сумі 1831,51 грн., 392,96 грн. 3% річних та 1 587,61 грн. пені в позові відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Акціонерне товариство "Транзит" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій стверджує про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 212, 901, 903 ЦК України, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
У відзиві на касаційну скаргу позивач проти вимог та доводів касаційної скарги заперечує, просить залишити в силі судові рішення по справі.
Відводів складу суду не заявлено.
Відповідач звернувся до Вищого господарського суду України із заявою про розгляд справи без участі повноважного представника товариства.
Представники відповідача в судове засідання касаційної інстанції не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином.
Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі представників відповідача.
В судовому засіданні 01.02.2011 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 107, 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами по справі договору про надання послуг по використанню рухомого складу № 39/12 від 22.12.2008 року, позивач передав відповідачу в тимчасове платне користування рухомий склад (залізничну вагоно-цистерну № 57223448).
Позивач свої зобов'язання за договором виконав та передав відповідачу вказаний рухомий склад 24.12.2008 року, що підтверджується відповідним двостороннім актом прийому-передачі та поясненнями представників сторін, наданими в судових засіданнях суду першої та апеляційної інстанції.
Згідно з п. 5.1 договору, строк його дії встановлений до 31.12.2009 року, а у разі, якщо жодна із сторін до 30.11.2009 року не виявила бажання припинити дію договору, його дія вважається продовженою на наступний рік.
Судами встановлено, що повідомлень про припинення дії договору до 30.11.2009 року від сторін не надходило. Отже, дія договору продовжена на наступний 2010 рік.
Відповідно до п. 8.2 договору повернення рухомого складу відбувається з укладенням акта прийому-передачі, який підписується обома сторонами.
Докази повернення рухомого складу в порядку, визначеному договором, судам першої та апеляційної інстанції не надані.
Положеннями розд. 6 договору № 39/12 від 22.12.2008 року визначено, що відповідач зобов'язаний сплачувати позивачу грошові кошти за користування рухомим складом на підставі рахунку позивача протягом 2 днів із дня отримання рахунку.
Судами встановлено, що з 13.02.2009 року відповідач не сплачує позивачу плату за користування майном, ним не оплачені рахунки: № 204 від 10.03.2009 року на суму 2 408,82 грн.; № 200 від 10.03.2009 року на суму 6 288,24 грн., № 569 від 26.03.2010 року на суму 124 412,48 грн.
26.03.2010 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення рухомого складу та сплати заборгованості в розмірі 137 109,54 грн., а також розірвання договору № 39/12 від 22.12.2008 року в односторонньому порядку відповідно до п. 5.2 договору.
На вказану вимогу відповідач не відреагував.
Скаржник зазначає, що позивач у зазначений період часу користувався рухомим складом у власних інтересах, оскільки мав змогу розпоряджатися цистерною на підставі окремого договору № 38/12 від 22.12.2008 року, укладеного між відповідачем та позивачем, за умовами якого останній надає транспортно-експедиційні послуги, пов'язані з організацією та забезпечення перевезень вантажів АТ "Транзит".
Колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що розпорядження цистерною на підставі договору про надання експедиційних послуг здійснювалося відповідачем поза волею і проти інтересів відповідача.
Будь-яких претензій щодо виконання договору № 38/12 від 22.12.2008 року про надання експедиційних послуг відповідач до позивача не пред'являв.
Згідно з п. п. 4.1, 4.2 договору плата за користування одиницею рухомого складу за добу згідно рахунку на день сплати по курсу НБУ, нараховується з моменту передачі рухомого складу в користування на станції позивача до моменту прибуття рухомого складу на станцію позивача згідно акту прийому-передачі.
Відповідно до п. 6.1 договору відповідач зобов'язаний сплачувати кошти за користування рухомим складом на підставі рахунку позивача.
Відповідно до рахунків на оплату послуг по використанню рухомого складу № 154 від 23.12.2008 року, № 162 від 15.01.2009 року, № 200 від 10.03.2009 року, № 569 від 26.03.10 року ціна за одну вагоно-добу встановлена в розмірі 275,80 грн.
Судами встановлено, що відповідач оплатив рахунки № 154 від 23.12.08 року і № 162 від 15.01.2009 року в повному обсязі, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача, а також підписаними сторонами актами виконаних робіт, рахунки № 200 від 10.03.2009 року та № 569 від 26.03.2010 року не оплачені.
Позивачем не надані докази одержання відповідачем вказаних рахунків. Проте, 26.03.10 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення рухомого складу в строк до 30.04.2010 року та сплати заборгованості у розмірі 137 109,54 грн. в строк до 07.04.2010 року, а також повідомив відповідача про дострокове розірвання договору на підставі п. 5.2 договору. Судами встановлено, що вказана вимога направлена відповідачеві листом № 97/03 від 26.03.2010 року.
Відносно посилань скаржника про неналежне виконання умов договору № 38/12 від 22.12.2008 року, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду для захисту порушених прав в разі невиконання умов зазначеного договору.
Станом на час розгляду справи у суді першої інстанції сума заборгованості відповідачем не сплачена, рухомий склад відповідачем не повернутий.
З посиланням на ст. 193 ГК України та ст. 530 ЦК України суди встановили, що строк оплати заборгованості настав 07.04.2010 року.
Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції, про задоволення позовних вимог про стягнення недоотриманої орендної плати підлягають частковому задоволенню в сумі 134 700,72 грн.,
Оскільки надання послуг позивачем щодо пропарювання цистерни, тарифу залізниці, подання - прибирання цистерни за рахунком № 204 від 10.03.2009 року та їх оплата відповідачем договором не передбачена, спірний договір оренди сторонами не розірваний суди обґрунтовано відмовили в задоволенні вимоги про стягнення 2 408,82 грн. компенсації.
Враховуючи положення ст. ст. 610, 611, 624, 625 ЦК України колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 422,18 грн., пені у розмірі 3 026,15 грн.
В касаційній скарзі заявник зазначає, що послуги з користування рухомим складом відповідачеві з 11.02.2009 року не надавались.
Колегія суддів дані посилання відхиляє, оскільки судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що в порушення ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження ненадання відповідачу послуг з користування рухомим складом через обставини, за які він не відповідає, не надано.
Решта доводів касаційної скарги колегією суддів відхиляється, оскільки вони зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанції, що ст. 1117 ГПК України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування постанови апеляційного господарського суду і рішення місцевого господарського суду не вбачається.
Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Транзит" залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року по справі № 07/198-10 Господарського суду Харківської області залишити без змін.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді А. Г. Полянський
О. В. Яценко