02 лютого 2011 р. № 1/29
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, суддіОстапенка М.І.,
суддівГончарука П.А., Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ПромТехПроект"
нарішення господарського суду Чернівецької області від 17 серпня 2010 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2010 року
у справі№ 1/29
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПромТехПроект"
дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4
провизнання договору частково недійсним
за участю представників сторін:
від позивача -Коваль Н.Г.
відповідача -не з'явився
У червні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "ПромТехПроект звернулось до господарського суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним укладеним між сторонами договору оренди нежилого приміщення № 1 від 6 серпня 2007 року.
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 17 серпня 2010 року (суддя -Б.Желік), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського судів від 13 жовтня 2010 року (головуючий -Н.Галушко, судді -М.Краєвська, Г.Орищин), позов задоволено. Визнано недійсним на майбутнє договір оренди нежилого приміщення від 06.08.2007р. №1 в частині додаткової угоди від 30.04.2008р.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень у зв'язку з їх невідповідністю нормам матеріального і процесуального права та постановлення нового рішення про відмову у позові.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення -без змін.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено господарськими судами, 6 серпня 2007 року ТОВ "НВП "ПромТехПроект" і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 укладено договір оренди нежилого приміщення №1 від 06.082007р., у т.ч. на комплекс приміщень згідно з додатком №1.
30 квітня 2008 року позивачем і відповідачем погоджено додаток №3 до наведеного вище договору оренди нежилого приміщення, за умовами якого орендодавцем (відповідачем у справі), передано орендарю (позивач у справі) у тимчасове оплатне користування додаткові приміщення за № 11, 12, 12-А, загальною площею 114,3 кв.м, розташовані за адресою: м.Чернівці, вул.Прутська,27.
На адвокатський запит, зроблений в інтересах ТзОВ "НВП "ПромТехПроект" від 24.03.2010 року стосовно літер чи цифр, за якими згідно бази даних Чернівецького комунального бюро технічної інвентаризації здійснено реєстрацію за відповідачем кімнат № 12 площею 40,0 кв.м та №12-А, Чернівецьке КОБТІ повідомило про те, що вказані у запиті приміщення не проінвентаризовані.
Викладене свідчить про те, що станом на день укладення відповідачем додатку №3 від 30.04.2008 року щодо передання в оренду позивачу приміщень №12 і №12-А, він в установленому порядку не був власником приміщень, документів щодо його майнових прав на зазначені приміщення відповідачем також не подано.
Відповідно до частини 1 статті 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Згідно із статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі підлягають державній реєстрації, тобто офіційному визнанню та підтвердженню державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").
Нормами статті 4 Закону встановлено обов'язковість державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" визначено, що правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону. Частиною 5 статті 8 Закону передбачено видачу свідоцтва, яке підтверджує реєстрацію права власності на нерухоме майно, за підписом державного реєстратора прав, який прийняв рішення про реєстрацію.
Згідно з частиною 2 статті 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно із частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням, навіть одним з них, господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути за вимогою однієї з сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.
З огляду на викладене, правильним є висновок господарських судів про те, що відповідачем не доведено наявності у нього права власності та права розпорядження спірними у справі приміщеннями за №12 і №12-А, переданими ним позивачу в орендне користування згідно з додатком №3 від 30.04.2008р. до договору оренди нежилого приміщення №1 від 06.08.2007р., що робить договір оренди в частині передання цих приміщень в оренду недійсним.
Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правові наслідки, передбачені, зокрема, частиною 1 вказаної статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Згідно з частиною 3 статті 207 ГК України у разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Отже, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і містять заперечення проти позову, які були предметом дослідження господарськими судами і яким дана належна правова оцінка при постановленні оскаржуваних рішень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ПромТехПроект" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернівецької області від 17 серпня 2010 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2010 року у справі за № 1/29 -без змін.
Головуючий, суддя М.Остапенко
Суддя
П.Гончарук
Суддя
Л.Стратієнко