20.05.2026 року м.Дніпро Справа № 908/2057/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.09.2025 (суддя Давиденко І.В.)
у справі № 908/2057/25
за позовом: Державного підприємства Міністерства оборони “Державний оператор тилу»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК»
про стягнення 286 880,87 грн
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Державного підприємства Міністерства оборони “Державний оператор тилу» до Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК» про стягнення штрафних санкцій за державним контрактом (договором) про закупівлю №23/02-24-РМ від 22.02.2024 у розмірі 286 880,87 грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 09.09.2025 у справі № 908/2057/25 позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК» на користь Державного підприємства Міністерства оборони “Державний оператор тилу» пеню в розмірі 286 880,87 грн (двісті вісімдесят шість тисяч вісімсот вісімдесят гривень 87 коп.), витрати пор сплаті судового в розмірі 3442,57 грн ( три тисячі чотириста сорок дві гривні 57 коп.).
Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю “МІК» подано апеляційну скаргу, згідно якої просить частково скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 09.09.2025 у справі №908/2057/25, та прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні пені в розмірі 50 049,00 грн. по необґрунтованості нарахування, а решту із заявленої суми стягнути з урахуванням клопотання про зменшення неустойки на 90 відсотків.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що кінцевий строк поставки 31.03.2024 припадав на вихідний день - неділю. З урахуванням вищезазначеного, кінцевий строк виконання зобов'язання переноситься на наступний робочий день - на понеділок 01.04.2024, тому, з урахуванням положень п.8.3 Договору - нарахування неустойки має починатися з наступного дня після кінцевої дати поставки, а саме з 02.04.2024. Позивачем не правильно визначено початок періоду нарахування пені, а саме - не враховано норми ст.254 ЦК України (перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок). Згідно акту №28 від 02.04.2024 кількість 5000 шт на суму 10 009 800,00 грн. 01.04.2024 був кінцевий строк поставки, з 02.04.2024 починається прострочення, але в цей же день виконано поставку, тому день виконання зобов'язання не може входити до розрахунку пені, а отже вимога про стягнення 50 049,00 грн. пені є безпідставною. Також суд першої інстанції при розгляді справи не об'єктивно розглянув клопотання ТОВ «МІК» про зменшення неустойки.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.09.2025 у справі № 908/2057/25 у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Позивачем подано відзив, в якому заперечує проти доводів апеляційної скарги та зазначає, що пунктом 5 Специфікації (Додаток №1) до Договору сторони погодили поставити 10000 комплектів Товару в строк до 31.03.2024 та 10 000 комплектів Товару в строк до 30.04.2024. Отже, Сторони погодили конкретні дати поставки Товару. Датою поставки товару вважається дата вказана Отримувачем у посвідченні, що оформлене та підписане відповідно до Додатку №1 до Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України (пункт 1 розділу ІІ), затвердженого наказом Міністерства оборони України від 19.07.2017 року № 375, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2017 року за №1461/31329 (за змінами). Отже на виконання положень статті 252 Цивільного кодексу України, сторони погодили, строк поставки визначений не кількістю календарних днів чи тижнів, а конкретною датою 31.03.2024 та 30.04.2024. Тому твердження скаржника щодо неправильного застосування судом норми матеріального прав - ст. 254 ЦК України повинно бути спростовано, так як не відповідає дійсності, зокрема умовам Договору № 23 та нормам Цивільного процесуального кодексу України. Окрім того позивач зазначає, що зменшення неустойки є правом, а не обов'язком суду. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду, котрий при цьому користується доволі широкою дискрецією. При цьому дослідивши доводи відповідача суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення неустойки.
Відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом 22.02.2024 між Державним підприємством Міністерства оборони України “ДЕРЖАВНИЙ ОПЕРАТОР ТИЛУ» (далі- Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “МІК» (постачальник) укладено державний контракт (договір) про закупівлю № 23/02-24-РМ.
Відповідно до п.1.1. Договору, Постачальник зобов'язується поставити Замовнику Костюм літній польовий (тип 2) жіночий з тканини тип 4, клас 7 (35810000- 5: Індивідуальне обмундирування) (далі за текстом - Товар), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в Специфікації (Додаток №1) (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель - ID: UA-2024-01-23-012707-a), а Замовник - прийняти та оплатити Товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно з п.1.2. Договору, отримувачами Товару за Договором є Об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких здійснюється постачання Товару (далі - Отримувач) для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни.
Відповідно до п. 4.1. Договору, Постачальник зобов'язаний здійснити поставку Товару за цим Договором у строк, визначений у Специфікації (Додаток №1), або в строк, визначений Замовником у заявці на поставку, складеній замовником за формою, визначеною у Додатку №2 до цього Договору (далі - заявка на поставку Товару).
Відповідно до п. 4.3. Договору, заявка на поставку Товару подається Замовником Постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим Договором, не менш ніж за 10 (десять) календарних днів до дати поставки, визначеної у Специфікації (Додаток № 1) або в заявках на поставку Товару.
Згідно з п.6.1 Договору, Товар за кількістю поставляється Отримувачу після приймального контролю (якості) представниками Центрального управління контролю якості Міністерства оборони України.
Пунктом 8.2 Договору сторони узгодили, що у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) Товару, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,5 (нуль цілих п'ять десятих) відсотка від ціни Товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за Договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов'язань. За порушення строку поставки Товару понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від ціни Товару, строк поставки якого порушено. При цьому, відібрані зразки партії Товару для проведення лабораторних випробувань не вважаються непоставленими (неприйнятими).
Відповідно до п. 8.4. Договору у разі застосування пені/штрафу Постачальник зобов'язаний сплатити суму пені/штрафу протягом 30 (тридцяти) банківських днів від дати направлення Замовником письмового повідомлення Постачальнику. Сплата пені/штрафів не звільняє Постачальника від виконання умов Постачальником за весь період прострочення до моменту належного виконання зобов'язання.
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання Сторонами та діє протягом строку, вказаного в Специфікації (додаток №1).
Відповідно до п.13.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.05.2024, а в частині виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором, у тому числі в частині нарахування та сплати штрафних санкцій та поставки Товару - до повного виконання.
Сторонами підписано Специфікацію (Додаток №1), в якій сторони узгодили обсяг товару - 20 000 комплектів костюмів літніх польових (тип 2) жіночих з тканини тип 4, клас 7 (35810000- 5: Індивідуальне обмундирування), сума 40 039 200,00 грн з ПДВ.
Пунктом 5 Специфікації (Додаток №1) передбачено строк поставки товару, а саме: 10000 комплектів Товару в строк до 31.03.2024 року та 10 000 комплектів Товару в строк до 30.04.2024 року.
Датою поставки товару вважається дата вказана Отримувачем у посвідченні, що оформлене та підписане відповідно до Додатку №1 до Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України (пункт 1 розділу ІІ), затвердженого наказом Міністерства оборони України від 19.07.2017 року № 375, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2017 року за № 1461/31329(за змінами).
Згідно з п.4.2. Договору, поставка Товару здійснюється Постачальником однією або окремими партіями, які формуються відповідно до заявки на поставку Товару та ростовки, визначеної у Специфікації (Додаток №1).
Вказаний договір підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень до нього.
На виконання п. 4.3. Договору ДП “ДОТ» направлено заявку №R000039 від 26.02.2024 на поставку 10 000 комплектів Товару в строк до 31.03.2024 та заявку №R000040 від 26.02.2024 на поставку 10 000 комплектів Товару в строк до 30.04.2024.
Відповідачем було поставлено узгоджений сторонами в договорі товар, про що в матеріали справи надано Акт приймання товару №27 від 01.04.2024, згідно якого поставлено 5000 комплектів товару на суму 10009800,00 грн з ПДВ, Акт приймання товару №28 від 02.04.2024, згідно якого поставлено 5000 комплектів товару на суму 10009800,00 грн з ПДВ, Акт приймання товару №57 від 30.04.2024, згідно якого поставлено 5 000 комплектів товару на суму 10 009800,00 грн з ПДВ, Акт приймання товару №59 від 30.04.2024 на поставку 3 180 комплектів товару на суму 6366232,80 грн з ПДВ, Акт приймання товару №86 від 14.05.2024 на поставку 820 комплектів товару на суму 3643 567,20 грн з ПДВ.
Як зазначає позивач відповідачем порушено зобов'язання щодо своєчасної поставки 6 820 комплектів товару загальною вартістю 13 653 367, 20 грн з ПДВ., що стало підставою для нарахування пені на підставі п. 8.2 Договору на суму 286880,87 грн.
Позивачем 04.06.2024 направлено на адресу ТОВ “МІК» претензію, згідно якої вимагав сплатити протягом 30 банківських днів з дати направлення даної претензії штрафні санкції у загальному розмірі 405 196,62 грн.
Несплата відповідачем суми пені і стала причиною виникнення спору.
Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.
Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статей 662, 692 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а покупець зобов'язаний оплатити товар.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 4.1. Договору, Постачальник зобов'язаний здійснити поставку Товару за цим Договором у строк, визначений у Специфікації (Додаток №1), або в строк, визначений Замовником у заявці на поставку, складеній замовником за формою, визначеною у Додатку №2 до цього Договору (далі - заявка на поставку Товару).
Пунктом 5 Специфікації (Додаток №1) передбачено строк поставки товару, а саме: 10000 комплектів Товару в строк до 31.03.2024 та 10 000 комплектів Товару в строк до 30.04.2024.
Згідно заявки №R000039 від 26.02.2024 строк поставки 10 000 комплектів товару до 31.03.2024; згідно заявки №R000040 від 26.02.2024 строк поставки 10 000 комплектів товару до 30.04.2024.
Разом з тим в порушення умов договору поставка товару за Актом приймання товару №27 від 01.04.2024 у кількості 5000 комплектів, на суму 10009800,00 грн з ПДВ та до Акту приймання товару №86 від 14.05.2024 у кількості 1 820 комплектів на суму 3643 567,20 грн з ПДВ. Здійснена з порушенням кінцевого строку.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частина 1 стаття 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В п. 8.2 Договору сторони узгодили, що у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) Товару, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,5 (нуль цілих п'ять десятих) відсотка від ціни Товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за Договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов'язань. За порушення строку поставки Товару понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від ціни Товару, строк поставки якого порушено. При цьому, відібрані зразки партії Товару для проведення лабораторних випробувань не вважаються непоставленими (неприйнятими).
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення суму пені у загальному розмірі 286 880,87 грн., а саме:
за актом №28 від 02.04.2024 пеня в розмірі 0,5% нараховувалась на 1 календарний день (дата поставки за договором - 31.03.2024, фактична дата поставки - 02.04.2024, період нарахування пені - 01.04.2024);
за актом №86 від 14.05.2024 пеня в розмірі 0,5% нараховувалась на 13 календарних днів (дата поставки за договором - 30.04.2024, фактична дата поставки - 14.05.2024, період нарахування пені - 01.05.2024-13.05.2024), без врахування останнього дня поставки та фактичної дати поставки.
Перевіривши заявлену до стягнення суму пені господарський суд дійшов висновку, що проведений позивачем розрахунок є арифметично правильним та таким, що відповідає вимогам частині 2 статті 251, частині 2 статті 252, статті 253, частини 1 статті 255, частині 3 статті 549 Цивільного кодексу України, що стало підставою для задоволення позовних вимог.
Перевіривши подані сторонами докази та розрахунки колегія погоджується з висновком господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог, вважає його правильним та обґрунтованим.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині неправильно визначеного позивачем початкового періоду нарахування суми пені колегія зазначає наступне.
Відповідно до положень статей 251-253 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до статті 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Разом з тим згідно частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Верховний Суд в постановах від 12 серпня 2025 року у справі № 925/1160/24, від 11.03.2024 у справі №922/1813/23 та від 16.05.2024 у справі №910/7012/23 зазначав, що з аналізу статті 254 ЦК України вбачається, що вказана норма, зокрема, частини перша-четверта, регулюють закінчення строку, який визначений роками, півроком або кварталом року, місяцями, у півмісяця та тижнями, і лише у випадку, коли останній день строку, закінчення якого визначено частинами першою-четвертою цієї статті, припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку, згідно з частиною п'ятою цієї статті, є перший за ним робочий день. Водночас правила цієї статті не поширюються на договірні правовідносини сторін, коли ними у свободі договору (стаття 627 ЦК) досягнуто домовленості про призначення кінцевої календарної дати виконання зобов'язання за договором, з огляду на норми частини першої статті 530 ЦК, яка визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); статті 629 ЦК, відповідно до якої договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також принцип належного виконання зобов'язань, який полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
В договорі сторонами погоджено конкретні дати поставки товару - 31.03.2024 та 30.04.2024, відповідно встановлено конкретний строк виконання зобов'язання, отже поставка товару відповідачем мала відбутися саме в ці дати.
Отже доводи апелянта про неправильне визначення позивачем початкової дати нарахування пені є необґрунтованими та безпідставними.
Щодо незменшення судом розміру суми пені до 90% колегія зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки; довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання; неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення; закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення; чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи; обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодексу України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення.
Вказані правові висновки щодо застосування вказаних норм Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України викладено Верховним Судом у постановах від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17.
В постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №914/1517/18 зазначено, що аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
При вирішенні питання про зменшення нарахованих штрафних санкцій суд повинен брати до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18; постанови Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19)
Господарський суд, розглянувши клопотання відповідача та подані докази, дійшов висновку, що останнім не наведено обставин та не надано доказів, які б підтверджували неможливість виконання зобов'язання відповідача з поставки товару в установлений договором строк.
Таким чином, зважаючи на те, що зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки є прерогативою суду, яке реалізується ним на власний розсуд, виходячи з системного та комплексного аналізу всіх фактичних обставин справи та поданих сторонами доказів, апеляційний суд погоджується з висновками господарського суду про відсутність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача нарахувань.
Отже порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.
В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.09.2025 у справі № 908/2057/25 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 09.09.2025 у справі № 908/2057/25 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г.Іванов
Суддя А.Є. Чередко