Справа № 602/455/26
Провадження № 1-кп/602/86/2026
"21" травня 2026 р. м. Ланівці
Лановецький районний суд Тернопільської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю:
секретаря с/з ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
представника потерпілого ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12026211030000063 від 06.04.2026, по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Вишгородок, Лановецького району Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, одруженого, пенсіонера, особи з інвалідністю III групи, на утриманні неповнолітніх дітей не має, із середньою спеціальною освітою, раніше не судимого, не депутата,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України,-
Літом 1983-1984 року, більш точний час та дату досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_5 , маючи умисел на самовільне будівництво споруди, діючи всупереч вимогам ст. 116, 118, 123, 124, 125, 126 Земельного Кодексу України, які регламентують набуття і реалізацію права на землю, при відсутності відповідного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування та державної реєстрації про передачу йому у власність чи надання в користування земельної ділянки, нехтуючи вимогами ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України, згідно з якими громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю), ч. 1 ст.96 Земельного Кодексу України, ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України самовільно, без належного оформлення права власності, права користування чи оренди, їх державної реєстрації, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на самовільне будівництво капітальної споруди (гаражного приміщення) на самовільно зайнятій земельній ділянці, діючи умисно, з корисливих мотивів самовільно зайняв земельну ділянку комунальної форми власності площею 0,0072 га за координатами: 49.8655675,26.0870847, розташованої поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером 6123810100:02:004:1395 та житловим будинком за адресою: АДРЕСА_2 .
Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 літом 1983-1984 року, більш точного часу та дати досудовим розслідуванням не встановлено, усвідомлюючи, що не має права на зазначену земельну ділянку, за відсутності відповідного рішення про передачу земельної ділянки у власність або передання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо неї та державної реєстрації, в порушення ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п. 5 «Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466, за власні кошти здійснив самовільне будівництво капітальної споруди (гаражного приміщення) на самовільно зайнятій земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,0072 га за координатами: 49.8655675,26.0870847, розташованої поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером 6123810100:02:004:1395 та житловим будинком за адресою: АДРЕСА_2 .
Таким чином ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 197-1 КК України, тобто самовільне будівництво споруди на самовільно зайнятій земельній ділянці.
Внаслідок вказаного вище кримінального правопорушення Лановецькій міській раді Кременецького району Тернопільської області завдано матеріальної шкоди на суму 428,78 гривень, яку обвинуваченим було відшкодовано у повному обсязі.
Обвинувачений ОСОБА_5 свою винуватість у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, визнав, погодився на розгляд справи відповідно до вимог ст. 349 КПК України, сумніватися у добровільності його позиції у суду немає підстав.
Вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України обвинуваченому ОСОБА_5 роз'яснені.
Оскільки учасники не наполягали на дослідженні доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, а саме щодо обставин самовільного зайняття земельної ділянки комунальної форми власності та будівництва на ній капітальної споруди (гаражного приміщення) на самовільно зайнятій земельній ділянці, суд, виконавши вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежився допитом обвинуваченого, та дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого.
Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні визнав себе винуватим у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення в обсязі пред'явленого обвинувачення. Надав суду показання, які повністю підтверджують обставини, викладені в обвинувальному акті. Додатково пояснив, що від часу зведення споруди гаража на самовільно зайнятій земельній ділянці неодноразово звертався до органу місцевого самоврядування із заявами про виділення цієї земельної ділянки йому під забудову та узаконення будівництва гаража, однак його заяви не були вирішені позитивно. Документи щодо його звернень до органу місцевого самоврядування та відповіді на них у нього не збереглися за спливом часу. Спорудою гаража він безперервно відкрито користувався від часу побудови дотепер, зберігаючи там свій автомобіль та тракторець. Заявив про свій намір потворно звернутися до міської ради з метою отримання документів на право користування земельною ділянкою, на якій розміщений його гараж. У вчиненому щиро розкаявся, просив його суворо не карати.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК, полягає у самовільному будівництві будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці.
Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці полягає у веденні на такій ділянці без належного дозволу будівельних робіт, виконанні монтажних робіт по спорудженню певних будівель, споруд тощо.
З початку ведення самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК, є закінченим і з цього часу особа безперервно перебуває в злочинному стані до моменту припинення або переривання кримінального правопорушення.
Суб'єктивна сторона зазначеного злочину характеризується умисною виною. Мотив і мета злочину - корисливі та інші.
Ураховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про те, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, є повністю доведеною поза розумним сумнівом.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд, з огляду на положення статей 50 та 65 КК України, ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 197-1 КК України, є умисним нетяжким злочином, спрямованим проти власності.
Обвинувачений ОСОБА_5 є особою похилого віку, пенсіонером, особою з інвалідністю III групи - інвалідом війни,одружений, має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується нейтрально (згідно з наданою органом місцевого самоврядування характеристикою за місцем проживання обвинуваченого заяви і скарги на нього не надходили), під спостереженням лікарів нарколога та психіатра не перебуває, до кримінальної відповідальності притягується вперше.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченому суд визнає те, що обвинувачений своїми правдивими показаннями активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, щиро розкаявся у вчиненому, добровільно відшкодував заподіяну ним шкоду.
Обставин, які обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, суд не встановив.
При вирішенні питання про призначення виду покарання з числа передбачених кримінальним законом, суд виходить з того, що призначення покарання у виді штрафу в межах тих розмірів, які визначені ч.3 ст. 197-1 КК України, навіть з урахуванням можливого застосування положень ст. 69 КК України (останнього речення ч. 2 зазначеної статті), або у виді обмеження волі буде занадто суворим з огляду на рівень доходів обвинуваченого, особи винного, характеру вчиненого правопорушення, інших обставин цього кримінального провадження, і не буде справедливим та не відповідатиме меті покарання, визначеній приписами Кримінального кодексу України.
З урахуванням встановлених вище обставин суд вважає за доцільне та можливе призначити обвинуваченому покарання у виді пробаційного нагляду у межах санкції ч. 3 ст. 197-1 КК України, у його мінімальному розмірі, з покладенням на нього відповідних обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 59-1 КК України.
Таке покарання, на переконання суду, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого не обирався.
На підставі наведеного вище, керуючись ст. 50, 59-1, 65-67,, 69-1 197-1 ч. 3 КК України та ст. 91, 107, 349, 368, 370, 373, 374, 376, 395 КПК України, суд, -
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду строком 1 (один) рік.
Покласти на засудженого ОСОБА_5 обов'язки, передбачені п. 1-3 ч.2 ст. 59-1 КК України, а саме:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Початок строку виконання покарання обчислювати з дня постановки засудженого на облік уповноваженим органом з питань пробації.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду через Лановецький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя: ОСОБА_7