25 січня 2011 р. № 16/306
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя
суддіМуравйов О. В.
Полянський А. Г.
Яценко О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційні скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5
на постанову
відКиївського апеляційного господарського суду
01.12.2010 року
у справі№ 16/306 Господарського суду міста Києва
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5
доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
провизнання недійсним договору та стягнення 341 098,41 грн.
За участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача: ОСОБА_5
ОСОБА_6 -дов. від 19.07.10р.
ОСОБА_7 -дов. від 06.04.10р.
ОСОБА_8 -дов. від 06.04.10р.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору та стягнення 341 098,41 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2010 року по справі № 16/306 (суддя Ярмак О. М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року по справі № 16/306 (головуючий суддя Гарник Л. Л., судді Іваненко Я. Л., Пантелієнко В. О.) апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2010 року по справі № 16/306 скасовано частково, викладено резолютивну частину в наступній редакції:
"Позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 задовольнити повністю. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 39 631,10 грн. заборгованості, 396,31 грн. витрат з оплати державного мита, 13,71 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу". Вирішено стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 198,16 грн. витрат з оплати державного мита за розгляд апеляційної скарги.
Не погоджуючись з вказаною постановою, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій стверджує про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 778 ЦК України, ст. 99 ГПК України, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржену постанову, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, не погоджуючись з судовими рішеннями по справі, звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій стверджує про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 283 ГК України, ст. ст. 203, 216, 229, 230, 761, 767 ЦК України, ст. ст. 30, 84, 105 ГПК України, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржені рішення і постанову, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відзив на касаційні скарги не надходив, що не перешкоджає їх розгляду по суті.
Відводів складу суду не заявлено.
В судовому засіданні 25.01.2011 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до вимог статей 107, 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 22.07.2009 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 укладено договір оренди нежитлового приміщення та обладнання № 2 від 22.07.2009 pоку, згідно якого відповідач (орендодавець за договором) передає, а позивач (орендар за договором) приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення № 62 загальною площею 94,60 кв. м, яке розташоване на першому поверсі будинку АДРЕСА_1.
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.05.2012 року включно (п. 2.1 договору).
На виконання п. 1.2 договору, нежитлове приміщення передано в оренду для організації салону краси та надання перукарських, косметологічних послуг та розміщення магазину супутніх товарів відповідачем та прийняте позивачем згідно Акта приймання-передачі приміщення та обладнання № 2 від 22.07.2009 року.
Позивач стверджує, що договір є недійсним з моменту укладення.
Відповідно 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 284 ГК України передбачає істотні умови договору оренди, до яких відноситься: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
В пункті 1.3 договору передбачено, що право власності на орендоване приміщення підтверджується договором купівлі-продажу від 09.02.1999 року № 464479, серія ААР.
Судами встановлений факт прийняття відповідачем спірного приміщення в користування на підставі акта № 1 приймання-передачі приміщення та обладнання від 19.06.2009 року, який був підписаний сторонами по договору, в момент передачі орендарю приміщення. В акті зазначено, що стан майна відповідає положенням договору оренди та санітарно-технічним вимогам і придатне для його використання за призначенням.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Позивач не довів того, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) не додержано вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, тобто не доведено наявність підстав недійсності спірного договору.
Оскільки суди встановили, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком судів про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним спірного договору.
Доводи позивача про наявність підстав для визнання договору недійсним з моменту укладення колегією суддів відхиляються, оскільки вони зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанції, що ст. 1117 ГПК України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.
Позивач також просить застосувати до спірного договору двосторонню реституцію та стягнути з відповідача орендні платежі - в сумі 250 750,00 грн., витрати на поточний ремонт в сумі 38 546,52 грн., з яких 10 046,52 грн. витрачені на матеріали та 28 500,00 грн., витрати на замовлення та виготовлення вивіски і паспорту на вивіску -в сумі 15 028,58 грн., витрати на виготовлення рекламної продукції в сумі 11 166,10 грн., витрати на проведення експертизи СЕС та РУ МНС України в м. Києві та страхування не житлового приміщення -в сумі 1 766,58 грн., витрати по оплаті комунальних платежів -в сумі 23 840,63 грн., а всього 341 098,41 грн.
Відповідно до ст. 216 ЦК України, ст. 208 ГК України реституція застосовується як наслідок недійсності правочину.
Оскільки суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним, як наслідок відсутні підстави для застосування реституції.
Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення коштів з відповідача, суд апеляційної інстанції послався на ч. 3 ст. 778 ЦК України.
Суд касаційної інстанції вважає, що такий висновок апеляційного господарського суду є помилковим, оскільки як вбачається з матеріалів справи до прийняття рішення у справі позивач не змінював підстав позовних вимог, як це передбачено ст. 22 ГПК України, а тому суд апеляційної інстанції не вправі був стягувати кошти з інших підстав, ніж визначені позивачем в позовній заяві.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі ч. 1 ст. 11110 ГПК України як така, що прийнятті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення суду першої інстанції -залишенню в силі.
Оскільки доводи, викладені в касаційній скарзі позивача, судом касаційної інстанції відхилені, підстав для задоволення касаційної скарги немає. Касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, оскільки постанова апеляційної інстанції внаслідок зазначених вище порушень підлягає скасуванню повністю, а не в частині задоволення позовних вимог, як про те просить відповідач в касаційній скарзі.
Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року по справі № 16/306 Господарського суду міста Києва скасувати.
Рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2010 року по справі № 16/306 залишити в силі.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді А. Г. Полянський
О. В. Яценко