27 січня 2011 р. № 53/75-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий суддя
Судді:Могил С.К.,
Борденюк Є.М.,
Вовк І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2010 року у справі № 53/75-10 господарського суду Харківської області
за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4
доХарківського національного медичного університету
прозобов'язання вчинити певні дії,
за участю представників
позивача:не з'явились,
відповідача: Омельчук О.Г.,
У квітні 2010 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до господарського суду з позовною заявою, в якій, з урахуванням подальшого уточнення, просила зобов'язати Харківський національний медичний університет виконати постанову Кабінету Міністрів України №316 від 25.03.2009 та провести перерахунок орендної плати по договору №36 від 31.12.2003 шляхом застосування орендної ставки в розмірі 45% встановленого обсягу в порядку, встановленому Інструктивним листом Фонду державного майна України від 22.04.2009 №10-16-5581, а також визнати недійсним п. 4.5 договору оренди № 36 від 31.12.2003.
Рішенням господарського суду Харківської області від 25 червня 2010 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2010 року, в задоволені позову відмовлено з огляду на його безпідставність.
Не погоджуючись з судовими рішеннями у даній справі, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано приписи Постанови Кабінету Міністрів України №316 від 25.03.2009, якою передбачене тимчасове зниження орендної ставки за користування державним майном, що не потребує внесення відповідних змін до договору оренди. Крім того, за доводами скаржника, судами не надано належної оцінки тій обставині, що умови оспореного ним пункту договору про визначення розміру пені суперечить положенням ст. 549 Цивільного кодексу України.
Переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач (орендар) користується нежитловим приміщенням відповідача (орендодавця) на підставі договору оренди №36 від 31.12.2003, договору уступки майнових прав орендатора від 01.10.2005 №10/012 та додаткової угоди №2 до договору оренди №36 від 31.12.2003.
Господарський спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що відповідач залишив без задоволення пропозицію позивача щодо укладення додаткової угоди до договору оренди, яка стосувалась внесення змін до розміру орендної плати на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №316 від 25.03.2009 шляхом застосування орендної ставки в розмірі 45% встановленого обсягу.
Розглядаючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача виконати зазначену постанову та здійснити перерахунок орендних платежів виходячи зі ставки 45% від встановленого обсягу, господарськими судами враховано, що заявлена вимога позивача не стосується внесення змін до договору оренди, і серед матеріалів справи відсутні докази, звернення до позивача з зазначеною вимогою в порядку, передбаченому ст. 188 Господарського кодексу України.
Разом з цим, судами обох інстанцій зазначено, що відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Умовами договору оренди передбачено, що зміна або розірвання договору може мати місце за згодою сторін. Одностороння відмова від виконання договору і внесення змін не допускається.
Відповідно до умов п. 6.2 договору позивач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі вносити оренду плату.
Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що позовна вимога про зобов'язання відповідача виконати Постанову Кабінету Міністрів України та провести перерахунок орендної плати по договору не узгоджується з передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів.
Що стосується вимоги позивача про визнання недійсним п. 4.5 договору оренди № 36 від 31.12.2003, апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого суду про те, що вона не підлягає задоволенню у зв'язку з тим, що відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Крім того, дослідивши умови спірного пункту договору, яким сторони встановили, що розмір пені за прострочення сплати орендних платежів складає 120% річних від облікової ставки НБУ від суми недоплати, розрахованої за кожен день прострочки, суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відтак, враховуючи, що спірний пункт договору повинен застосовуватись у відповідності до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що його зміст не суперечить нормам діючого законодавства.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів у даній справі з огляду на їх обґрунтованість та відповідність положенням чинного законодавства.
Щодо доводів скаржника про те, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України орендна ставка має бути застосована автоматично без внесення відповідних змін до договору, то вони не заслуговують на увагу, оскільки суперечать ст. 188 Господарського кодексу України, якою передбачено імперативний порядок внесення змін до укладених договорів, дотримання якого є обов'язковим для всіх учасників господарських відносин.
Крім того, скаржником не спростовано висновку судів про відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту договору про встановлення відповідальності орендаря у вигляді сплати пені, з огляду на те, що Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" чітко встановлено порядок розрахунку пені, яка може бути стягнута за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
За таких обставин, підстав для скасування оскаржених судових рішень у даній справі колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2010 року у справі № 53/75-10 - без змін.
Головуючий суддяМогил С.К.
Судді :Борденюк Є.М.
Вовк І.М.