18 червня 2009 р. № 11/181
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:Першикова Є.В.,
суддів:Данилової Т.Б.,
Ходаківської І.П.
розглянула
касаційну скаргу приватного підприємства "Валжер" (далі -Підприємство)
на постановуКиївського апеляційного господарського суду
від11.02.09
у справі№ 11/181
господарського судуміста Києва
за позовомПідприємства
доГолосіївської районної у місті Києві ради (далі -Райрада)
провизнання договору оренди продовженим
В засіданнях взяли участь представники:
- позивача:Жеребцов В.В. (директор)
- у судовому засіданні 18.06.09;
Лукашов Ю.В. (за дов.)
- у судовому засіданні 18.06.09;
- відповідача:Євтушенко Д.І. (за дов. № 57-юр від 26.04.06)
- у судовому засіданні 14.05.09, 18.06.09.
Ухвалою від 22.04.09 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого -Першикова Є.В., суддів -Данилової Т.Б., Муравйова О.В. касаційна скарг Підприємства б/н від 31.03.09 була прийнята до провадження та призначена до розгляду у судовому засіданні на 14.05.09.
У зв'язку з виходом з відпустки судді Ходаківської І.П., розпорядженням від 12.05.09 заступника Голови Вищого господарського суду України для перегляду даної справи в касаційному порядку створено колегію суддів у складі: головуючий -Першиков Є.В., судді -Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.
Врахувавши клопотання скаржника, ухвалою суду від 14.05.09 розгляд справи було відкладено на 18.06.09.
Про вказані обставини представників сторін повідомлено на початку судових засідань 14.05.09, 18.06.09. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 18.06.09 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 19.12.08 господарського суду міста Києва (суддя Смирнова Ю.М.) в задоволенні позову Підприємству відмовлено повністю.
Постановою від 11.02.09 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Мартюк А.І., суддів -Лосєва А.М., Царенко А.М.) апеляційну скаргу Підприємства залишено без задоволення, а рішення від 19.12.08 господарського суду міста Києва -без змін.
Вказані судові рішення мотивовані тим, що рішенням від 03.02.05 Постійної комісії з питань власності, оренди та приватизації Райради Підприємству було відмовлено в укладенні договору оренди на новий термін. При цьому, суди звернули увагу на те, що в адміністративній справі про визнання недійсним зазначеного рішення Постійної комісії, Підприємству у задоволенні вимог було відмовлено.
Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить зазначені рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових рішень було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 284, ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України, ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.
На момент розгляду справи у судовому засіданні 18.06.09 письмовий відзив на касаційну скаргу від Райради не надійшов. Присутній у судовому засіданні 18.06.09 представник Райради щодо доводів скаржника заперечував, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просив касаційну скаргу Підприємства залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення -без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, уточнення до неї, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 17.07.95 між Державним комунальним управлінням житлового господарства (Орендодавець) та Підприємством (Орендар) було укладено договір оренди нежилого приміщення по вул.Саксаганського, 81 на строк до 31.12.99.
Також, встановлено, що 04.11.99 між Підприємством та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Залізничного району міста Києва (Орендодавець), на підставі розпорядження ради Залізничного району міста Києва (правонаступником якої є Райрада), було укладено договір оренди нежилого приміщення загальною площею 42,00 м2, розташованого у м.Києві по вул.Саксаганського, 81 (далі -Договір).
Місцевим та апеляційним судами встановлено, що у відповідності до п. 2.1 Договору строк його дії встановлено з 04.11.99 до 01.11.04. Разом з тим, встановлено, що умовами Договору сторони передбачили, що строк його дії може бути продовжений за розпорядженням (рішенням) районного органу виконавчої влади, якщо до закінчення строку дії договору Підприємство звернеться з проханням про його продовження. При цьому, в п. 2.2 Договору встановлено, що продовження терміну дії договору оформлюється письмовою згодою сторін, яка є додатком до договору оренди, або укладенням нового договору.
Крім того, судами встановлено, що у п.п. 8.6.1 п. 8.6 Договору сторони визначили, що даний Договір припиняє свою дію у разі закінчення строку, на який його було укладено, якщо не було письмової угоди сторін про його продовження.
Вирішуючи спір по суті попередні судові інстанції взяли до уваги доводи Райради про те, що до закінчення строку дії Договору Підприємству було надіслано припис № 411/10-Р/5 від 01.10.04, яким Підприємство повідомлялось про недоцільність продовження договору оренди у зв'язку з відсутністю згоди сторін на продовження терміну дії Договору. При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій було відхилено доводи Підприємства про неотримання від Райради зазначеного припису.
Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12.10.04 Підприємство надіслало на адресу Райради лист № 022, в якому виклало пропозицію щодо продовження терміну дії спірного Договору строком на п'ять років. Матеріалами справи підтверджено, що Райрада листом № 085/15-03/1712-Р від 22.12.04 повідомила Підприємства про необхідність подання ним переліку документів для розгляду питання відносно продовження строку дії договору.
Водночас, при вирішенні спору по суті попередніми судовими інстанціями було взято до уваги, що згідно протоколу від 03.02.05 Постійної комісії з питань власності, оренди та приватизації Райради, Підприємству було відмовлено в укладенні Договору оренди на новий термін.
На підставі наданих сторонами доказів у справі судами встановлено, що вказана відмова, оформлена протоколом Постійної комісії з питань власності, оренди, приватизації Райради, була предметом оскарження у адміністративній справі, за результатами розгляду якої ухвалою від 16.09.08 Вищого адміністративного суду України було залишено без змін постанову від 14.02.08 Київського апеляційного господарського суду про скасування рішення від 12.06.08 господарського суду міста Києва (яким було задоволено позовні вимоги) та відмовлено в позові.
Водночас, відмовляючи у задоволенні вимог про визнання незаконною відмови в укладанні Договору оренди на новий термін, оформленої протоколом Постійної комісії з питань власності, оренди, приватизації Райради, суди вказали, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" постійні комісії відповідних рад не належать до органів місцевого самоврядування і, відповідно, не можуть бути суб'єктом владних повноважень, а тому їх дії чи бездіяльність не можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Крім того, суди зазначили про те, що відповідно до наведеного Закону постійній комісії відповідної ради не надано право вирішувати питання про укладення договорів оренди нежитлових приміщень, які знаходяться в комунальній власності ради.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що приписами ст.ст. 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ст.ст. 142-145 Конституції України, п. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
За змістом ч.ч. 1, 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.
Правові засади організаційних відносин, пов'язаних з передачею в оренду майна, яке, зокрема, перебуває у комунальній власності та майнових відносин між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності встановлені Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.92 № 2269-XII (далі -Закон).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що згідно приписів п. 2 ст. 26, п. 1 ст. 27 Закону та ст. 291 Господарського кодексу України, в разі закінчення строку, на який його було укладено та відмови від його продовження, договір оренди припиняється. У такому разі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані, обумовленому у договорі.
Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що ст. 764 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Спеціальною нормою ст. 17 Закону передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Юридичний аналіз наведених правових положень свідчить, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Наймодавець, який не бажає продовжувати договір, повинен попередити про це наймача не пізніше одного місяця після закінчення терміну дії договору, після спливу якого договір найму буде вважатися поновленим на новий строк і може бути розірваний лише на загальних підставах.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.
Так, місцевим та апеляційним судами при вирішенні спору не було надано належної правової оцінки відхиленим доводам Підприємства про неотримання припису від 01.10.04 про звільнення орендованого приміщення, всупереч тому, що матеріали справи містять копію поштового повідомлення про вручення такого припису, в якому графи щодо дати його вручення та особи-отримувача не заповнені.
Крім того, судами не було надано відповідної оцінки компетентності органу, яким Підприємству було відмовлено у продовженні Договору оренди. Разом з тим, слід зазначити, що вивчення вказаних питань є суттєвим для розгляду справи по суті, оскільки у разі встановлення факту, що таке рішення видано органом поза межами визначених законом повноважень, а також встановлення факту неповідомлення належним чином Підприємства протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору, вступають в дію положення визначені ст. 17 Закону.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір розглянуто судами першої та апеляційної інстанцій без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм матеріального права.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній скарзі стверджуються факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оцінка доказів не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційну скаргу приватного підприємства "Валжер" б/н від 31.03.09 задовольнити.
Рішення від 19.12.08 господарського суду міста Києва та постанову від 11.02.09 Київського апеляційного господарського суду справі № 11/181 господарського суду міста Києва скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Є.Першиков
судді:Т.Данилова
І.Ходаківська