ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
27 січня 2011 року 12:16 № 2а-16096/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., Смолія І.В., Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Очколясу О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 - громадянина республіки Ірак
до Державного комітету України у справах національностей та релігії
про визнання неправомірним та скасування рішення №359-10 від 30.08.2010 року
За участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1, ОСОБА_2
відповідача: не прибув (заява без участі)
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 27.01.2011р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання неправомірним та скасування рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 359-10 від 30.08.2010 р., зобов'язати розглянути заяву про надання статусу біженця відповідно до процедури передбаченої законодавством України.
В судовому засідання позивач підтримав позовні вимоги. Вказав, що зазначене рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує його права та свободи.
В судовому засіданні Позивач не наполягав на участі перекладача та зазначив, що розуміє російську мову і може висловитись на ній. Більш того, заявив про участь у справі свого представника.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надіслав копію особової справи громадянина Іраку ОСОБА_1
Розглянувши подані стороною документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлення державних гарантій захисту біженців здійснюється відповідно до Закону України “Про біженців”.
У розумінні абзацу другого статті 1 зазначеного Закону біженець -це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Цим Законом визначені уповноважені органи, які приймають відповідні рішення щодо визначення статусу біженця або ж відмови у наданні такого статусу.
Повноваження органів міграційної служби на стадії оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця закріплені у статтях 11 -12 Закону України “Про біженців”.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України “Про біженців”, поняття “біженець” включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.
До таких підстав відносяться:
- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства -за межами країни свого колишнього місця проживання;
- неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження;
- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
- побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Рішення ж про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами:
- які є очевидно необґрунтованими (у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону);
- коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу;
- за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач, відмовляючи в оформленні документів про надання статусу біженця вважав, що Позивач не надав жодного конкретного факту про можливі утиски щодо нього в країні громадянської незалежності. Інформація, надана заявником, не дає підстав стверджувати про можливу загрозу переслідування заявника в Іраку за етнічною, національною, релігійною або іншими конвенційними ознаками. З урахуванням вищенаведених підстав, Відповідач дійшов висновку про необґрунтованість заяви Позивача, а саме про відсутність умов, передбачених абз. 2 ст. 1 Закону України „Про біженців”.
Проте, на думку суду, Відповідач не повно з'ясував всі обставини справи.
Так, Позивач залишив Ірак з політичних причин в 2004 році, з приводу постійних погроз вбивства батька Позивача, а також всієї сім'ї, оскільки батько являвся офіцером армії та працював перекладачем з українським контингентом. Проте, Відповідач не дав оцінку тому факту, що позивач виїжджаючи з Іраку не мав наміру просити статус біженця в Україні чи в будь-якій іншій державі, мав намір повернутися до Іраку, а також тому факту, що ситуація в Йорданії не є стабільною.
В висновку головного спеціаліста зазначено, що позивач до політичних чи громадських організацій не належав. Але в матеріалах справи є інформація, що батько позивача співпрацював з українськими миротворчими базами, оскільки володів російською мовою. Після закінчення активних бойових дій, батько позивача, як і інші члени родини зазнали переслідувань зі сторони деяких угрупувань, які вважають таку співпрацю зрадою батьківщині. В матеріалах справи є також докази, що було жорстоко вбито в його ж домі дядька позивача.
Заяву про надання статусу біженця позивач подав в 2009 році, коли батько залишив Ірак, переїхавши до України. З розповіді батька, позивачу стало зрозуміло, що у зв'язку зі зміною політичної ситуації у його рідній країні, повернення Позивача на батьківщину загрожує його життю і здоров'ю.
Відповідач, приймаючи рішення, не дав оцінку обставинам, зазначеним Позивачем, та не навів відповідного обґрунтування.
Ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням в країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Оцінюючи пояснення Позивача, як викладені в протоколі співбесіди в Управлінні міграційної служби в м. Києві, так і в судовому засіданні, суд вважає їх послідовними, не суперечливими та такими, що містять ознаки реального побоювання бути переслідуваним у своїй країні. Тому, на думку суду, висновок Відповідача є передчасним і прийнятим без урахування всіх обставин справи.
При оцінюванні рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд дотримується вимог частини третьої статті 2 КАС, згідно якої у справах про оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди повинні перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд враховує, що спірні рішення повинні оцінюватися на відповідність дотримання принципу законності. Зазначений принцип частково відображено у частині другій статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Прийняття рішень має здійснюватися з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, а саме рішення зазначених органів мають бути спрямовані на захист життя та свобод шукачів статусу біженця.
Прийняті рішення мають бути обґрунтованими, тобто винесеними з урахуванням усіх обставин та на підставі усіх матеріалів, які мають значення для конкретної ситуації. Відповідно до вимог Закону України “Про біженців” збір та дослідження матеріалів здійснюється шляхом проведення співбесіди із особою, яка заявила про намір отримати статус біженця, та направлення запитів до органів внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування про надання чи уточнення інформації стосовно встановлення справжніх фактів про особу. Органи міграційної служби разом із органами внутрішніх справ, служби безпеки проводять ідентифікацію особи, перевіряють наявність обставин, за яких статус біженця не надається.
І лише на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця (частина п'ята статті 14 Закону України “Про біженців”).
Необґрунтоване рішення може поставити під загрозу життя або свободу заявника, піддати його ризику застосування катувань, інших видів жорстокого або таких, що принижують гідність, поводженню чи покаранню .
У цілому, “обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування” є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.
Так, як суд дійшов висновку про передчасність рішення Відповідача про відмову в оформленні документів для надання Позивачу статусу біженця, без урахування всіх обставин справи, суд задовольняє позовні вимоги.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не виконав покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийнятого ним рішення.
На розподілі судових витрат, у відповідності зі ст. 94 КАС України, Позивач у судовому засіданні не наполягав.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати неправомірним і скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігії № 359-10 від 30.08.2010 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Зобов'язати Державний комітет України у справах національностей та релігії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо оформлення документів про надання йому статусу біженця в Україні.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя П.О. Григорович
Суддя І.В. Смолій
Суддя К.С. Пащенко