ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
03 лютого 2011 року 10:46 № 2а-13007/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: Куниця Ю.М. (директор, діє на підставі статуту)
від відповідача: Гаркуша К.Р. (довіреність від 29.04.2010 р. № 2264/9/10)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Ком»
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва
про визнання недійсними податкових повідомлень -рішень
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Профіт Ком»з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва (далі -ДПІ). Відповідно до якої, з урахуванням уточнень від 24.09.2010 року, просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 12.03.2010 року № 0006231520/0, від 25.08.2010 року № 00063231520/2 та № 0022331520/0, якими позивачу визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 29.12.2009 року ним було подано до ДПІ декларацію з ПДВ за листопад 2009 року, яка належним чином зареєстрована органом податкової служби та відповідно до якої позивач задекларував всі наявні податкові зобов'язання у розмірі 293041 грн. При цьому відповідач самостійно сплатив до бюджету позитивну різницю, визначену у декларації з ПДВ.
В той же час, як зазначає позивач, 27.02.2010 року відповідачем проведена документальна невиїзна (камеральна) перевірка позивача за результатами якої ДПІ складено Акт перевірки, відповідно до якого встановлено, що податкова декларація позивача не подана, а виходячи з рішень ДПІ та ДПА у м. Києві за результатами розгляду скарг позивача - вищезгадана податкова декларація з ПДВ не визнана як податкова звітність. З огляду на це ДПІ в акті перевірки, за результатами співставлення податкових зобов'язань в розрізі контрагентів, визначила, що позивачем занижено суму податкових зобов'язань на суму 292242 грн. у зв'язку з чим відповідачу визначено податкове зобов'язання у даній сумі та визначено штраф у розмірі 57448 грн.
Позивач зазначає, що рішення ДПІ є безпідставним, оскільки позивач нарахував та сплатив до бюджету нараховані за листопад 2009 року податкові зобов'язання незалежно від того, що відповідач не визнав його податкові декларації податковою звітністю та визнав її неподаною. Крім того, платежі до бюджету були здійснені до того, як зазначає відповідач, останній не визнав декларацію позивача податковою звітністю. При цьому, як зазначає позивач, він до цього часу не отримав рішення ДПІ про невизнання звітності.
Відповідач проти позову заперечує, зазначає, що декларація відповідача з ПДВ була невизнана як податкова звітність з тих підстав, що, як зазначено у листі ДПІ від 19.01.2010 року, у декларації з ПДВ зазначена інша адреса, ніж визначена у реєстраційних документах, у зв'язку з чим на підставі акту перевірки за результатами співставлення податкових зобов'язань у розрізі контрагентів відповідачем було встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ на вищезгадану суму та, відповідно, ухвалено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу на законних підставах визначені оскаржувані суми податкових зобов'язань.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 03 лютого 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Профіт Ком»(ідентифікаційний код 36516166), зареєстроване Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією за адресою 02092, м. Київ, Дніпровський район, вул. Алма-Атинська, будинок 89-А, квартира 29. Позивач зареєстрований як платник ПДВ у Державній податковій інспекції у Дніпровському районі м. Києва 17.07.2009 р. та йому присвоєно номер платника ПДВ 365161626531.
Під час розгляду справи, судом встановлено, що 27 лютого 2010 року відповідачем складено Акт перевірки № 1381-15/36516166 про результатами документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість позивача (далі-Акт перевірки).
Перевіркою встановлено, що податкова декларація позивача з ПДВ за листопад 2009 року до податкового органу не подана.
Відповідно до Акту перевірки. встановлено, що згідно бази автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України позивач не відобразив податкові зобов'язання з ПДВ наступних контрагентів:
Код ЄДРПОУІндивідуальний податковий номерНазвасума відхилення із знаком "-"
34425968344259626536ТОВАРНА БІРЖА "ABTOKOM"148 607,00
33881180338811826507ТОВ "АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ КЕРУВАННЯ ОБСЛУГОВУВАННЯ"46 666,67
36472035364720326563ТОВ "АВТОКОМ"22 496,00
32212100322121026591ТОВ"О.П.С."17 833,33
30550497305504926579ПП "ОСА"15 500,00
31840273318402726555ТОВ "ІЦК - Інститут магістральних трубопроводів"12 300,00
36687951366879526531ТОВ "Трейд-сервіс Україна"10 072,32
32619846326198426584ТОВ "Експерт-щит"3 583,33
33678001336780010082ПП "Охоронна агенція "Говерла"3 102,00
35412389354123810319ТОВ ДЕТЕКТИВНЕ БЮРО "ОЛВІС"2 833,33
30920284309202810146ТОВ "ТРЕЙДЕР"2 516,67
36001082360010826599ПП "СКОРПІОН РС"2 000,00
35465069354650626561ТОВ "АРТА-ГРУПП"1 666,67
25386808253868026035ПП "ОСА"1 570,00
33936014339360126507ПП "ОЛТА-ІНЖКОМПЛЕКТ"1 260,00
35633182356331826559ТОВ "КАМЕРОНПЛЮС"235,00
Згідно з Актом перевірки встановлено порушення п/п. 7.3.1. Закону України «Про податок на додану вартість», а саме - сума ПДВ у розмірі 292 242,00 грн., яка не включена до податкових зобов'язань за листопад 2009 року, підлягає донарахуванню до сплати до бюджету.
На підставі Акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006231520/0 від 12.03.2010 року, яке ухвалено згідно із п/п. «б»п/п. 4.2.2. та згідно п/п. 17.1.3. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі -Закон № 2181) у зв'язку з порушенням п/п. 7.3.1. Закону України «Про податок на додану вартість». Сума податкового зобов'язання з основного платежу визначено у розмірі 292242,00 грн., а штрафних санкцій 58448 грн.
Позивачем зазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржено в адміністративному порядку до ДПІ, за результатами якого ДПІ ухвалено рішення від 10.06.2010 року № 14940/10/25-014, яким зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін та додатково донараховано 58448,80 грн. штрафних санкцій.
У даному рішенні ДПІ, крім іншого, зазначено (стор.2), що податкова декларація з ПДВ за листопад 2009 року подана 22.12.2010 р. за вх. № 274333.
Як зазначає відповідач, на підставі п/п. 4.1.2. Закону № 2181 зазначена декларація не була визнана ДПІ з підстав невідповідності Порядку заповнення та подання декларацій з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА № 166 від 30.05.1997 р., про що позивачу було надіслано лист-рішення № 837/10/15-411 від 19.01.2010 року.
Рішення ДПІ за результатами розгляду скарги також не містить підстав невизнання ДПІ цієї декларації.
Суд також зазначає, що дане рішення містить взаємовиключну інформацію, а саме - ДПІ вказує на те, що декларація була подана 22.12.2010 року, а рішення щодо її невизнання було прийнято майже за рік до цього -19.01.2010 року.
При цьому, на сторінці 4 даного рішення ДПІ вказує на те, що податкова декларація взагалі не подавалася, що свідчить про наявність суперечностей у рішенні ДПІ щодо фактичних обставин, пов'язаних з декларуванням позивачем податкових зобов'язань (поданням декларації), що, в свою чергу (неподання звітності та невизнання поданої податкової декларації) тягне за собою різні правові наслідки та свідчить про те, що оскаржуване рішення прийнято без врахування фактичних обставин, що мають значення для прийняття рішення, а отже і про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України.
Оскаржувані рішення ДПІ також були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до ДПА у м. Києві за результатами якого ДПА у м. Києві ухвалено рішення від 19.08.2010 року № 4317/10/25-114 відповідно до якого оскаржувані рішення залишені без змін.
Дане рішення також містить суперечливі дані щодо хронології подання декларації та рішень ДПІ щодо її невизнання.
Так, на стор. 1 рішення ДПА у м. Києві зазначено, що декларація за листопад 2009 року подана 22.12.2010 року, однак рішенням ДПІ від 19.01.2010 року, тобто майже за рік до цього, була не визнана ДПІ.
В той же час, на стор. 2 рішення ДПА у м. Києві зазначено вже інше, а саме про те, що рішення ДПІ про невизнання звітності ухвалено 25.12.2009 року за іншим № 27107/10/15-411, яке за твердженням податкового органу повернуто 30.01.2010 р. у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Представник відповідача пояснив зазначене описками в Акті перевірки та рішеннях про результатами розгляду скарги, які покладені в основу оскаржуваних рішень.
При цьому, іншим рішенням ДПІ від 18.08.2010 року № 22079/10/25-014 про внесення змін до рішення про результати розгляду первинної скарги від 10.06.2010 року за № 14940/10/25014, відповідно до якого ДПІ дійшло до висновку про застосування штрафних санкцій відповідно до вимог п/п. 17.1.1. та п/п. 17.1.2. Закону № 2181, замість застосування санкцій на підставі п/п. 17.1.3. Закону № 2181. У зв'язку з цим ДПІ скасовано податкове повідомлення-рішення № 0006231520/0 від 12.03.2010 року про визначення податкового зобов'язання з ПДВ з основним платежем у розмірі 292242,00 грн. та 58448 грн. штрафних санкцій в частині визначення штрафних санкцій у розмірі 58448 грн., а в іншій частині зазначене рішення залишено без змін. При цьому, ДПІ застосувало штрафну санкцію відповідно до п/п. 17.1.1. та п/п. 17.1.2. Закону № 2181.
За результатами адміністративного оскарження ДПІ ухвалено також наступні податкові повідомлення-рішення від 25.08.2010 року № 0006231520/2 на суму основного платежу у розмірі 292242 грн. та № 0022331520/0 на суму штрафних санкцій у розмірі 116896,80 грн.
У взаємозв'язку з вищенаведеним та в контексті доводів позивача щодо подання декларації з ПДВ за листопад 2009 року та виконання ним нарахованих згідно цієї декларації зобов'язань перед бюджетом, судом встановлено наступне.
29 грудня 2009 року позивачем складено податкову декларацію з ПДВ за листопад 2009 року, яка, відповідно до штампу ДПІ, прийнята ДПІ 29.12.2009 року, що в свою чергу спростовує доводи відповідача про подання зазначеної декларації 22.12.2010 року, тобто майже через рік після визначеної ДПІ дати прийняття декларації, вказаної на декларації.
Згідно з даною декларацією позивачем задекларовано податкові зобов'язання у розмірі 293041 грн., у той же час за Актом перевірки ДПІ, ці зобов'язання, як такі, що не задекларовані позивачем, складають меншу суму, а саме - 292 242,00 грн.
При цьому, у декларації задекларовано податковий кредит з ПДВ у розмірі 290111 грн. сума, щодо сум якого відповідач не має претензій до позивача по суті задекларованих сум, а сума, що підлягає сплаті до бюджету визначена у розмірі 2930 грн.
До декларації надано додаток № 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», відповідно до якої позивачем деталізовано суму податкових зобов'язань у розмірі 293041 грн. у розрізі контрагентів позивача за їх індивідуальними податковими номерами, а саме:
Індивідуальний податковий номер
контрагента позивачаподаткове зобов'язання з ПДВ, визначене позивачем у декларації за листопад 2009 р. у розрізі контрагентів за ІПН
344259626536149 113,71
33881182650746 666,67
36472032656322 556,50
32212102659117 833,33
3055049265797 500,00
3184027265557 600,00
36687952653110 072,32
3261984265843 583,33
3367800100823 102,00
3541238103192 833,33
3092028101462 516,67
3600108265992 000,00
3546506265611 666,67
2538680260358 736,67
3393601265071 260,00
3520900265976 000,00
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу виїмки від 26.11.2009 року (л.с. 139), всі первинні, облікові документи позивача були вилучені на підставі постанови від 03.11.2009 року податкової міліції про проведення виїмки. Відповідно до листа ГВПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 08.04.2010 року № 1940/10/26-4/52 у порушенні кримінальної справи стосовно посадових осіб позивача відмовлено на підставі п. 1 ст. 6 КПК України (л.с. 31).
У взаємозв'язку з наведеним судом також встановлено, що сума, яка відповідно до зазначеної декларації підлягала сплаті до бюджету у розмірі 2930 грн. була сплачена позивачем 30.12.2010 року, що підтверджується наявною у справі банківською випискою (л.с. 144).
Під час розгляду справи також встановлено, що у зв'язку з обставинами, пов'язаними з діями відповідача щодо проведенням перевірки у зв'язку з неподанням на його думку позивачем декларації з ПДВ, позивач повторно подав декларацію з ПДВ за листопад 2010 року 12.07.2010 року, яка містить ті самі показники, що і попередня декларація. Повторно подана декларація також була прийнята відповідачем, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції.
Виходячи із встановлених судом фактичних обставин взаємовідносин сторін, суд, вирішуючи спір по суті, виходить з наступного.
Відповідно до п. 1.11. Закону № 2181 податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).
Відповідно до п. 5.1. податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до п/п. 7.7.1. Закону України «Про податок на додану вартість»(далі -Закон про ПДВ) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
Виходячи з положень п/п. 4.1.4. (п/п. «а») (строки подання декларації), 5.3.1. (щодо строків сплати) Закону № 2181 у взаємозв'язку з положеннями п/п. 7.8.1. Закону України «Про податок на додану вартість»(щодо визначення звітного періоду) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації. Тобто, позивач повинен був сплатити позитивну різницю між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту, визначену у податкові декларації, протягом 10-ти днів після 20 грудня 2009 року.
В даному випадку судом встановлено, що позивач до початку проведення вищезгаданої перевірки подав 29.12.2009 р. декларацію з ПДВ за листопад 2009 року, а податковий орган її прийняв, що, крім іншого підтверджується даними з Акту № 15/36516166 про порушення податкового законодавства, відповідно до якого ДПІ визначено, що декларація фактично надійшла 29.12.2009 р.
В цій декларації позивач самостійно задекларував податкові зобов'язання у розмірі 293041 грн., а отже ці зобов'язання є узгодженими.
Позивач задекларував ці зобов'язання у розмірі, що перевищує розмір зобов'язань, визначених Акті перевірки.
На підставі поданої 29.12.2009 року податкової декларації з ПДВ за листопад 2009 року 30.12.2009 року позивач сплатив до бюджету позитивну різницю з ПДВ, визначену у цій декларації.
Відтак, судом не встановлено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства у зв'язку із виконання своїх зобов'язань перед бюджетом. В даному випадку суд приходить до висновку, що позивач, подавши декларацію із запізненням, однак виконав зобов'язання перед бюджетом, визначені у декларації, у повній мірі.
Що стосується доводів відповідача про невизнання вищезгаданої декларації податковою звітністю, що в свою чергу стало підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань за Актом перевірки у розмірі 292 242,00 грн., судом встановлено наступне.
Листом від 19.01.2010 року № 837/10/15-111 на ім'я позивача відповідач направив повідомлення, в якому зазначив, що декларація з ПДВ за листопад 2009 року не визнана податковим органом податковою звітністю з тих підстав, що у декларації визначена адреса позивача: м. Київ, М. Раскової 11, однак перевіркою податкової міліції встановлено, що підприємство не знаходиться за наведеною юридичною адресою позивача.
У взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає, що відповідно до п/п. 4.1.2. Закону № 2181 прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу.
Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію.
Відповідно до абзацу 5 п/п. 4.1.2. закону № 2181 податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.
У цьому випадку, контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої).
Тобто, законом визначено вичерпний перелік підстав, а саме: відсутність обов'язкових реквізитів, не підписання звітності відповідними посадовими особами, відсутність відтиску печатки на звітності платника податків, які дають податковому органу законне право не визнати податкову звітність, як податкову декларацію.
Зазначені підстави не підлягають розширеному тлумаченню з огляду на приписи ч. 2 ст. 19 Конституції України.
У взаємозв'язку з вищенаведеним, суд зазначає, що обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу.
Загальновизнаними елементами обов'язкових реквізитів документа у правозастосовній практиці є: назва документа (форми), дата складання, назва особи (платника), яка склала документ, адреса цієї особи, підпис (найменування посади) особи, що подає документ, відтиск печатки (у визначених законом випадках), та інші дані, без яких неможливо ідентифікувати за зовнішніми ознаками документ та особу, яка його склала.
Згідно з п. 4.3. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 166 (із змінами) та зареєстрованого в Мінюсті України 30.06.2005 р. за № 702/10982 (надалі -Порядок), таке звернення надсилається поштою з повідомленням про його вручення.
Таким чином, декларація набуває статус невизнаної та втрачає свій статус як податкової звітності у разі виконання податковим органом низки заходів -ухвалення рішення про невизнання з визначенням конкретних причин (відсутність обов'язкових реквізитів та/або відсутність підпису та/або відсутність печатки на декларації), направлення та вручення цього рішення платнику податків.
В даному випадку, під час розгляду справи на підставі Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, декларації з ПДВ за листопад 2009 року, судом встановлено, що місцезнаходженням позивача згідно даних з ЄДР є: м. Київ, вул. Алма-Атинська, 89-А кв. 29, що відповідає адресі позивача, визначеній у спірній декларації.
Тобто, в декларації міститься адреса, яка відповідає його реєстраційним даним, а адреса - м. Київ, вул. М. Раскової, 11 не має ніякого відношення до позивача, а отже спірна декларація складена відповідно до вимог законодавства, а отже підстав для її невизнання у податкового органу не було.
В сукупності наведене дає підстави для висновку, що декларація позивача з ПДВ за листопад 2009 року, яка була подана 29.12.2009 р., не набула статусу невизнаної, є документом, що має юридичну силу та підлягала врахуванню відповідачем відповідно до дати її фактичного подання.
Крім того, як вбачається із зазначеної декларації, вона містить всі обов'язкові реквізити в контексті вимог п/п. 4.1.2. Закону № 2181. Зазначена декларація забезпечує вільне читання тексту, в ній відсутні підчистки, помарки, виправлення та дописки, в ній не має тексту або цифр, які неможливо прочитати внаслідок пошкодження аркушів, їх потертості, залиття чорнилом чи іншою рідиною, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав вважати цю декларацію такою, що не має юридичної сили.
В контексті наведеного суд також відзначає, що відповідно до п/п. 4.1.2. Закону № 2181 незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації, що рівнозначно невизнанню декларації, платник податків зобов'язаний погасити податкове зобов'язання, самостійно визначене ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених пунктом 5.3 статті 5 цього Закону.
В даному випадку, як встановлено судом вище, незалежно від позиції відповідача щодо невизнання/неподання спірної декларації, позивач виконав свої зобов'язання перед бюджетом та сплатив позитивну різницю з ПДВ до бюджету, а отже у відповідача були відсутні правові підстави для повторного визначення податкових зобов'язань, раніше визначених позивачем у податковій декларації, з огляду на що оскаржувані рішення не можуть бути визнані судом обґрунтованими та законними.
При цьому, під час розгляду справи відповідачем не було надано жодних документів (договорів, первинних та платіжних документів), на підставі яких він визначив податкові зобов'язання в Акті перевірки та з наявністю яких Закон України «Про податок на додану вартість»пов'язує можливість виникнення податкових зобов'язань у позивача. Як вбачається ці документи також були відсутні під час проведення перевірки, а отже відповідачем в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено перед судом правомірність складання Акту та ухвалення на його підстав оскаржуваних рішень, а також достовірності визначеної в Акті перевірки інформації, на підставі якої ухвалено оскаржувані рішення, та обставин (п/п. 7.2.3., п/п. 7.3.1. Закону про ПДВ), з якими цей закон пов'язує виникнення у продавця податкових зобов'язань, у т.ч. відповідачем не надано документального підтвердження виникнення у відповідача податкових зобов'язань у більшій сумі, ніж визначено позивачем у декларації.
Суд зазначає, що само по собі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА в розумінні наведених норм Закону про ПДВ не є підставою виникнення та нарахування податкових зобов'язань з ПДВ за відсутності обставин та первинних документів з наявністю яких цей закон пов'язує виникнення податкових зобов'язань, а отже нарахування зобов'язань за результатами «співставлення»не відповідає вимогам закону та є протиправним, а податкові повідомлення-рішення, ухвалені відповідачем за результатами такого «співставлення»є незаконними, тобто такими, що не відповідають наведеним вище вимогам Закону про ПДВ щодо підстав виникнення податкових зобов'язань.
Що стосується процедури та порядку проведення вищезгаданої перевірки, Акт за результатами якої, як доказ, покладений в основу оскаржуваних рішень, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом відповідачем проведена камеральна перевірка.
Відповідно до абзацу 2 п/п. 4.2.2. Закону № 2181 камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.
Як вбачається з Акту перевірки, відповідач вийшов за межі обставин, які перевіряються під час проведення камеральної перевірки. За своїм змістом дана перевірка стосується взаємовідносин позивача з іншими платниками податків, а отже, виходячи з обставин, що перевірялися, повинна була проводитись з дотриманням вимог ст. 111 та ст. 112 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»за правилами проведення позапланових виїзних перевірок, у т.ч. на підставі наказу керівника ДПІ та направлення на перевірку. В даному випадку відповідачем зазначених вимог закону не дотримано, а отже проведена перевірка не може бути визнана законною.
Крім того, виходячи з положень п/п. 7.7.5. Закону про ПДВ, камеральна перевірка проводиться протягом 30 днів, наступних за днем отримання декларації.
Тобто, в даному випадку граничний строк проведення перевірки позивача закінчувався 28 січня 2010 року. В той же час, Акт перевірки складений 27.02.2010 року тобто поза межами встановленого законом строку, а отже проведення даної перевірки та складання Акту перевірки поза межами такого строку є протиправним, у зв'язку з чим Акт перевірки є доказом отриманим з порушенням Закону. Відповідно до ч. 3 ст. 70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
З урахуванням викладеного, Акт перевірки та встановлені в ході такої перевірки матеріали не можуть бути визнані як законний доказ по справі в підтвердження правомірності прийнятого ДПІ рішення в силу ч. 3 ст. 70 КАС України та, за висновком суду, є доказом здобутим незаконним шляхом. У зв'язку з чим у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень, докази, на які посилається ДПІ, є такими, що не можуть бути прийняті судом.
Оцінюючи в цілому дії відповідача щодо взаємовідносин з позивачем, суд приходить також до висновку, про фактичне створення відповідачем штучних умов і підстав для штучного донарахування податкових зобов'язань через процедуру невизнання податкової звітності, наявність підстав для невизнання якої (звітності) відповідачем під час розгляду справи не доведено.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", чинного на час виникнення спірних відносин, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведене в сукупності та виходячи з встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази, суд дійшов висновку, що під час розгляду справи відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних рішень, позивач в даному випадку в повній мірі виконав свої зобов'язання з подання податкової звітності та сплати до бюджету позитивної різниці з ПДВ, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
При цьому, виходячи із змісту заявлених позивачем вимог про визнання недійсним спірних актів, суд виходить з того, що вимога про визнання акту владного органу недійсним, незаконним, неправомірним тощо є різними словесними вираженнями одного і того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання недійсними оскаржуваних рішень. На поверненні судового збору та витрат на правову допомогу позивач не наполягав.
Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва:
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Ком»(ідентифікаційний код 36516166; адреса: 02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, б. 89-А, кв. 29) задовольнити повністю.
2. Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва: № 0006231520/0 від 12.03.2010 року, № 00063231520/2 від 25.08.2010 року та № 0022331520/0 від 25.08.2010 року.
Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Кармазін О.А.
Повний текст постанови складено та підписано 07 лютого 2011 року.