Справа №751/18/26
Провадження №1-кп/751/189/26
20 травня 2026 року місто Чернігів
Новозаводський районний суд міста Чернігова
в складі: головуючого судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025270340003184 від 05.11.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Загірці Лановецького району Тернопільської області, громадянина України, у силу ст. 89 КК України раніше не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України,
за участю: прокурора ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
04.11.2025 військовослужбовець ОСОБА_4 , котрий перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, не маючи посвідчення водія відповідної категорії, керуючи автомобілем CHEVROLET - AVEO, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався по вул. Любецька в м. Чернігові у напрямку від вул. Ріпкинська до вул. Івана Богуна.
Рухаючись у вказаному напрямку, неподалік будинку № 31 по вул. Любецька у м. Чернігові, приблизно о 13 год. 50 хв. 04.11.2025 ОСОБА_4 , діючи необережно, проявляючи кримінальну протиправну недбалість, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, перед зміною напрямку руху ліворуч не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на ліву частину проїзної частини дороги та узбіччя, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , який виконував ремонтні роботи тротуару.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого уламкового перелому медіальної клиноподібної кістки правої стопи з незначним зміщенням кісткового фрагменту, які відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров'я, на строк понад 21 добу; закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, забійної рани скронево-тім'яної ділянки голови ліворуч, забійно-рваних ран лівої вушної раковини, саден обличчя, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; саден кінцівок, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності.
У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_4 порушив вимоги п. 2.36 (для забезпечення безпеки дорожнього руху водій забов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі), п. 2.9а (водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного спяніння) та п. 10.1 (перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від що є умовою та причиною настання даної дорожньо-транспортної пригоди і знаходиться в прямому причинному зв'язку з її наслідками, які наступили в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, з урахуванням думки учасників судового провадження, переконавшись у добровільності визнання інкримінованих обставин, вірному розумінні ним суті обвинувачення та юридичних наслідків відмови від оспорювання інкримінованих у кримінальному провадженні обставин, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом не досліджувались докази щодо тих обставин, які ніким з учасників судового провадження не оспорювались.
У судовому засіданні було встановлено, що зміст цих обставин учасники судового провадження розуміють правильно, підтверджують добровільність своїх позицій та усвідомлюють, що будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Так, будучи допитаним в судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_4 надав показання, за змістом яких визнав факт та обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди у час, місці та за обставин, зазначених в оголошеному в судовому засіданні обвинувальному акті. Повідомив, що 04.11.2025 дійсно перебував за кермом транспортного засобу та керував ним, не маю при цьому отриманого в установленому порядку посвідчення на право керування транспортним засобом, вживши перед цим алкогольні напої, а саме - близько 150 грамів коньяку. Під час керування транспортним засобом автомобіль похилило в лівий бік, внаслідок чого ОСОБА_4 не впорався із керуванням та здійснив наїзд на потерпілого, який виконував дорожні роботи з ремонту тротуару. У судовому засіданні шкодував про вчинене та рішуче засудив свою поведінку, взяв на себе зобов'язання ніколи не керувати транспортним засобом після вживання алкогольних напоїв.
Заслухавши обвинуваченого та дослідивши окремі докази, основні процесуальні рішення у кримінальному провадженні та характеризуючи матеріали, суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_4 в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесні ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України.
Призначаючи покарання, суд виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. У відповідності до ст. 65 КК України суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, а також те, що покарання має бути необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Згідно із ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданих збитків. При цьому, на переконання суду, поведінка обвинуваченого в судовому процесі та його посткримінальна поведінка на стадії досудового розслідування дозволяє з сутнісної точки зору розцінювати його каяття саме як щире. Обставинами, що характеризують посткримінальну поведінку обвинуваченого є добровільне відшкодування завданої шкоди потерпілому у кримінальному провадженні. Факт відшкодування шкоди підтверджується письмовою заявою потерпілого, наявною у матеріалах кримінального провадження, та не оспорюється стороною обвинувачення. Обвинувачений під час судового розгляду кримінального провадження неодноразово засудив своє діяння, взяв на себе зобов'язання не допускати вчинення нових кримінальних правопорушень. Активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення визнається стороною обвинувачення під час судового розгляду.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого у відповідності до ст. 67 КК України, під час судового розгляду не встановлено.
Аналізуючи відомості про особу обвинуваченого, суд виходить із наступного.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Суд враховує дані про особу обвинуваченого, зокрема що обвинувачений в силу статті 89 КК України не судимий. При цьому, у контексті характеризуючих даних суд бере до уваги те, що попередні судимості обвинуваченого погашені, нових умисних кримінальних правопорушень, у тому числі злочинів проти власності, обвинувачений не вчиняв, тобто має здатність до корекції своєї поведінки. Обвинувачений є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 . Має повну середню освіту, на обліку в лікаря психіатра або нарколога не перебуває, за місцем проживання скарги на обвинуваченого не надходили, відомості про притягнення до адміністративної відповідальності в матеріалах провадження відсутні, а отже в силу презумпції невинуватості обвинувачений судом визнається таким, що до адміністративної відповідальності не притягувався.
Виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень передбачає, серед іншого, ресоціалізацію засудженого, тобто свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
За сукупністю досліджених обставин, які характеризують особу обвинуваченого, суд доходить висновку про те, з огляду на наявність таких характеризуючи особу обставин, як попередня участь в заходах щодо оборони Батьківщини, відсутність даних про притягнення до адміністративної відповідальності та скарг за місцем проживання, суд вважає, що можливість виправлення поведінки та ресоціалізації обвинуваченого на даний час не втрачена, що суд враховує при призначенні покарання.
На думку суду, у межах даного кримінального провадження наявні правові підстави вважати, що досягнення мети покарання, у тому числі виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, є можливим шляхом застосування положень частини 1 статті 69 Кримінального кодексу України в аспекті призначення покарання за ч. 1 ст. 286-1 КК України, із урахуванням такого.
Згідно із частиною 2 статті 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК за цей злочин.
Частина 1 статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Суд бере до уваги наявність у кримінальному провадженні трьох пом'якшуючих обставин (щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданої шкоди), які за своєю сукупністю істотно знижують суспільну небезпеку злочину. Такий висновок суду підтверджується, серед іншого, позицією потерпілої від кримінального правопорушення особи, що викладена в її письмовій заяві, у якій потерпілий ОСОБА_8 просить не позбавляти волі обвинуваченого. Тобто вищенаведені обставини, в їх сукупності, істотно знизили суспільну небезпеку злочину, що зокрема відобразилося в формуванні в самої потерпілої особи переконання щодо несправедливості застосування до обвинуваченого покарання у виді позбавлення волі.
Також, суд бере до уваги такі відомості про особу винного, як статус учасника бойових дій та отримані ним суттєві ушкодження здоров'я при захисті Батьківщині - згідно медичної характеристики на рядового ОСОБА_4 від 25.12.2025 року останній стаціонарне проходив лікування з діагнозом - ампутація нижньої кінцівки нижче коліна, вогнепальний перелом лівої таранної кістки. Як встановлено у ході допиту обвинуваченого та не спростовано іншими учасниками кримінального провадження, втрата нижньої кінцівки відбулася внаслідок вибуху боєприпасу в бойовій обстановці під час виконання завдань із відсічі збройної агресії російської федерації.
Тобто, обвинувачений є особою, яка отримала суттєві та незворотні ушкодження здоров'я при проходженні військової служби, є учасником бойових дій, і на думку суду вказані обставини перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із вчиненням інкримінованого кримінального правопорушення, адже вищевказаний травматичний досвід безмовно знижує резистентність особи до шкідливих звичок чи інших негативних рис особистості, як-то вживання спиртних напоїв, зниження самоконтролю в частині дотримання діючих норм і правил у сфері дорожнього руху.
Така обставина, безумовно, не звільняє обвинуваченого від покарання за вчинений злочин. Однак, безальтернативне застосування такого суворого виду покарання, як позбавлення волі, у даному випадку становило би надмірне та непропорційне втручання у право особи на свободу та особисту недоторканість (ст. 5 ЄКПЛ), яке хоча й відповідає, з суто формальної точки зору, критерію законності (покарання у виді позбавлення волі безальтернативно передбачено санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України), однак не переслідує легітимної мети, якою є не лише покарання, але й виправлення особи. Непропорційно суворе покарання, здебільшого, не призводить до виправлення особи та може мати зворотний ефект - сформувати в особи недовіру до правових інституцій держави, знизити ступінь поваги до правових приписів як до таких, що не забезпечили справедливість у індивідуально взятому випадку щодо даної особи. Крім того, порушується критерій співмірності легітимної мети втручання та ступеня втручання в права особи, адже для досягнення легітимної мети (покарання та виправлення) застосовується такий ступінь втручання, який є надмірним та за умови можливості досягнення мети за рахунок менш суворого заходу втручання.
Про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства свідчать і матеріали досудової доповіді органу пробації, яка водночас зауважує на необхідності покладення на обвинуваченого обов'язку з проходження пробаційної програми.
З урахуванням наведеного, на переконання суду, застосування до обвинуваченого покарання у виді позбавлення волі навіть у мінімальних межах, визначених санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України, та з урахуванням законодавчого обмеження щодо застосування звільнення від відбування покарання з іспитовим строком для кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, становило би явно несправедливе покарання.
Отже, суд вважає за можливе застосувати положення ч. 1 ст. 69 КК України та перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, а саме - застосувати до обвинуваченого покарання у виді пробаційного нагляду в межах строків, визначених у Загальній частині Кримінального кодексу України.
Суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України саме таке покарання є достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Заразом, на переконання суду, наявні правові підстави для застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, з огляду на таке.
Суд не може не звернути увагу на те, що вчинене кримінальне правопорушення особою, яка не отримувала в установленому законом порядку документа, що підтверджує спеціальне право керування транспортним засобом. Отже, вказана обставина свідчить про необхідність застосування даного додаткового покарання в межах строків позбавлення права керування, що визначені санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України.
З огляду на належну процесуальну поведінку обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження, суд не вбачає підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не був заявлений.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Арешт, накладений згідно з ухвалами слідчих суддів на речові докази, підлягає скасуванню, оскільки відпала потреба у застосуванні цього заходу.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні в сумі 3 565 грн 60 коп, пов'язані з проведенням судових експертиз, підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд
Ухвалив:
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, і призначити йому покарання, із застосуванням положень ст. 69 КК України, у виді пробаційного нагляду на строк 3 (три) роки, із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 4 (чотири) роки.
Покласти на ОСОБА_4 передбачені ст. 59-1 КК України обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 3 565 грн (три тисячі п'ятсот шістдесят п'ять) грн 60 коп процесуальних витрат, пов'язаних з проведенням судових експертиз.
Арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 13.11.2025 у справі №750/15294/25 на автомобіль Chevrolet Aveo д.н.з. НОМЕР_4 - скасувати.
Доказ у кримінальному провадженні: автомобіль Chevrolet Aveo д.н.з. НОМЕР_4 - повернути власнику ОСОБА_4 .
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Новозаводський районний суд м. Чернігова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а в разі подання апеляційної скарги - після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо вирок суду не скасований.
Суддя ОСОБА_1