20 травня 2026 року справа №320/36809/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (адреса 02152, Україна, Київ, вул. Березняківська, буд 4-А ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Суть спору та процесуальні дії у справі.
Повивач ОСОБА_1 звернулась у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 09.05.2025;
-зобов?язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649 та надати рішення за результатами розгляду заяви від 09.05.2025.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 відкрито провадження у справі.
Правова позиція сторін.
Позиція позивача полягає у тому, що ОСОБА_1 перебуваючи на території України на законних підставах, 09.05.2025 особисто звернулась до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак відповідачем таку заяву не було прийнято та зареєстровано у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами №649. Позивач зазначає, що посадовими особами відповідача їй було фактично усно відмовлено у прийнятті заяви, при цьому письмового рішення про відмову у прийнятті заяви, оформленого у встановленій законом формі, відповідачем не приймалось, повідомлення про відмову не вручалось, довідка про звернення за захистом в Україні не видавалась, а сама заява не була розглянута у спеціальній процедурі, передбаченій законодавством у сфері захисту біженців та осіб, які потребують додаткового захисту. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що законодавством визначено виключний порядок дій територіального органу ДМС у разі звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме: або прийняття заяви та здійснення подальших процедурних дій, або прийняття рішення про відмову у прийнятті заяви у випадках та у формі, прямо передбачених законом. На думку позивача, відповідач, не прийнявши заяву, не оформивши рішення про відмову у її прийнятті та фактично розглянувши звернення у порядку Закону України «Про звернення громадян», діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим допущено протиправну бездіяльність. Також позивач зазначає, що чинне законодавство не передбачає можливості неприйняття заяви без ухвалення відповідного процесуального рішення, а посилання відповідача на обставини воєнного стану та положення статті 9 Конвенції про статус біженців не звільняють суб'єкта владних повноважень від обов'язку діяти відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Позиція відповідача відповідно до письмового відзиву від 25.08.2025 полягає у тому, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, на думку відповідача, Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області не було допущено протиправної бездіяльності щодо позивача. Відповідач зазначає, що порядок звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначений статтею 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також Правилами розгляду заяв та оформлення документів, затвердженими наказом МВС України №649 від 07.09.2011. При цьому відповідач вказує, що 16.05.2025 позивачем було направлено звернення щодо наміру подачі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке було розглянуто у порядку Закону України «Про звернення громадян», за результатами чого позивачу надано відповідь листом від 13.06.2025 №Ю-516/6/8010-25/9010.7.3/1423-25. Також відповідач зазначає, що рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача не приймалось. Обґрунтовуючи правомірність своїх дій, відповідач посилається на положення Конвенції про статус біженців 1951 року, зокрема статтю 9 Конвенції, а також на введення та дію в Україні воєнного стану у зв'язку із повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України іноземці, які проживали на території України та не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту, можуть бути направлені для проходження національної процедури надання захисту до третьої безпечної країни. На думку відповідача, наведені обставини свідчать про відсутність протиправної бездіяльності з боку Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області та є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
06.02.2026 ОСОБА_1 скерувала письмову відповідь на відзив, яка обґрунтована тим, що доводи відповідача не спростовують факту допущення протиправної бездіяльності, оскільки Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області не було виконано вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил №649 щодо прийняття заяви позивача або прийняття належного рішення про відмову у її прийнятті. Позивач зазначає, що законодавством визначено виключний порядок дій територіального органу ДМС у разі звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме: або прийняття заяви та здійснення подальших процедурних дій, або прийняття рішення про відмову у прийнятті заяви у встановленій законом формі. При цьому позивач звертає увагу, що відповідачем у відзиві фактично підтверджено відсутність рішення про відмову у прийнятті заяви, водночас сама заява не була прийнята та розглянута у порядку спеціальної процедури, визначеної Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Також ОСОБА_1 вказує, що лист відповідача від 13.06.2025 не є рішенням про відмову у прийнятті заяви у розумінні вимог Закону та Правил №649, оскільки не оформлений у формі наказу та не прийнятий у межах процедури, встановленої спеціальним законодавством. Крім того, позивач зазначає, що посилання відповідача на введення воєнного стану та положення статті 9 Конвенції про статус біженців не звільняють суб'єкта владних повноважень від обов'язку діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а також не надають відповідачу права не застосовувати процедуру, прямо передбачену статтею 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». У зв'язку із наведеним позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).
Обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації та перебувала на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання, строк дії якої був визначений до 13.05.2025.
09.05.2025 позивач особисто звернулась до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області з наміром подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На підтвердження вказаних обставин позивачем до матеріалів справи долучено заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, анкетні дані, перелік доданих документів та інші документи, оформлені відповідно до форми, визначеної Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649.
12.05.2025 позивач звернулась до відповідача із письмовим зверненням щодо фіксації факту її звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також щодо розгляду такої заяви та документування її довідкою про звернення за захистом в Україні.
Листом від 13.06.2025 №Ю-516/6/8010-25/9010.7.3/1423-25 Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області надало позивачу відповідь, яка була розглянута у порядку Закону України «Про звернення громадян». Відповідач зазначив, що рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача не приймалось.
Разом з тим, відповідачем не надано суду доказів прийняття за результатами звернення позивача будь-якого рішення у порядку та формі, передбачених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами №649.
На думку позивача, відповідач, не прийнявши заяву, не оформивши рішення про відмову у її прийнятті та фактично розглянувши звернення у порядку Закону України «Про звернення громадян», діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим було допущено бездіяльність.
Релевантні джерела права, оцінка та висновки суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту визначається Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина шоста статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Приписами статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Згідно з пунктом 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649 (далі - Правила №649) уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до пункту 2.2 Правил №649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
Згідно з пунктом 2.4 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:
видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);
під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Як вбачається з листа Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 13.06.2025 №Ю-516/6/8010-25/9010.7.3/1423-25, звернення позивача було розглянуто відповідачем у порядку Закону України «Про звернення громадян».
Водночас у вказаному листі відповідач зазначив, що рішення про відмову у прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не приймалось.
Отже, причиною неприйняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не було встановлення відповідачем передбачених законом підстав для відмови у прийнятті такої заяви, оформлених у визначеному законом порядку.
Натомість відповідач фактично не прийняв жодного з рішень, передбачених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами №649, а саме: рішення щодо прийняття заяви або рішення про відмову у прийнятті заяви, оформленого наказом.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому суб'єкт владних повноважень не може посилатися на обставини та підстави, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення чи фактичної поведінки суб'єкта владних повноважень, за винятком випадків доведення неможливості отримання відповідних доказів з незалежних від нього причин.
Суд зазначає, що у листі Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 13.06.2025 №Ю-516/6/8010-25/9010.7.3/1423-25 відповідачем не зазначалось про наявність передбачених частиною шостою статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» підстав для відмови у прийнятті заяви позивача.
Водночас під час розгляду справи відповідач почав посилатися на обставини, пов'язані із введенням воєнного стану, положеннями статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року та позицією УВКБ ООН щодо можливості спрямування окремих категорій іноземців до третіх безпечних країн.
Разом з тим, наведені обставини не були покладені відповідачем в основу будь-якого рішення, прийнятого за результатами звернення позивача, оскільки, як встановлено судом, рішення про прийняття заяви або рішення про відмову у її прийнятті відповідачем взагалі не приймалось.
За таких обставин суд критично оцінює доводи Відповідача щодо відсутності протиправної бездіяльності.
Так, у відзиві відповідачем наведено нормативне регулювання процедури звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведено положення Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Правил №649, положення Конвенції про статус біженців 1951 року, а також обґрунтування, пов'язані із запровадженням воєнного стану в Україні.
Разом з тим, наведені доводи не спростовують встановлених судом обставин невчинення Відповідачем дій, прямо передбачених законом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 особисто звернулась до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із наміром подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак така заява не була прийнята та зареєстрована у порядку, визначеному Законом та Правилами №649.
При цьому відповідач у відзиві фактично підтвердив, що рішення про відмову у прийнятті заяви не приймалось.
Разом з тим, суд зазначає, що в даному випадку нормами чинного законодавства визначено наступні варіанти поведінки суб'єкта владних повноважень, до якого надійшла заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме: прийняття територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом.
Натомість ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не було ані прийнято заяву позивача у визначеному законом порядку, ані прийнято рішення про відмову у її прийнятті.
При цьому, після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Крім того, відповідно до статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» заявник має право оскаржити таке рішення до Державної міграційної служби України, а також до суду.
Тобто, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області допустив протиправну бездіяльність, що полягає у неприйнятті відповідного рішення у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та за формою встановленою Правилами №649 за заявою-анкетою позивача.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає таке.
Вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або відмови у її прийнятті, належить до компетенції відповідного територіального органу ДМС та передбачає здійснення перевірки обставин, визначених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами №649.
За таких обставин, зобов'язання судом відповідача безпосередньо прийняти заяву позивача до розгляду свідчило б про втручання суду у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
Під дискреційним повноваженням розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», зокрема частиною шостою статті 5, визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
При цьому, згідно з пунктом 2.4 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2).
Також, відповідно до пункту 2.2 Правил №649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 вересня 2020 року у справі №806/965/17.
Як було зазначено вище, згідно з пунктом 2.1 Правила №649 уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Тобто, вчинення вказаних дій уповноваженою посадовою особою територіального органу ДМС при зверненні до неї особи, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, передують прийняттю нею одного з рішень, визначених пунктами 2.2, 2.4 Правил №649.
Як вбачається з матеріалів справи, вказані дії відповідачем при зверненні позивача з заявою-анкетою вчинені не були.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача, як зазначає і сам позивач, у даному випадку є зобов'язання відповідача вирішити питання щодо прийняття заяви позивача у порядку, межах та спосіб, визначені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами №649, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №120/3657/20-а.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на наведе, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі у справах у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
На підставі викладеного, керуючись статтями 243246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (адреса 02152, Україна, Київ, вул. Березняківська, буд 4-А ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або рішення про відмову у прийнятті такої заяви у порядку та формі, визначених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами №649.
3. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області розглянути звернення ОСОБА_1 щодо визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та прийняти відповідне рішення у порядку, межах та спосіб, визначені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649.
4. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.