20 травня 2026 року Справа № 280/2191/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в письмовому проваджені за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 17.11.2025 №793015-24/08-29, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на доходи з фізичних осіб за 2023 рік у сумі 4313,49 грн.
На обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність і незаконність прийнятих рішень на підставі ст. 281.3 Податкового кодексу України, оскільки у 2023 році земельна ділянка за договором оренди перебувала в оренді у ПФ “Інжектор», який є платником єдиного податку 4-ї групи, і відповідно до вимог закону, саме він нараховував та сплачував МПЗ. Наголошує, що на підтвердження зазначених фактів були надані засвідчені копії листа орендаря (ПФ “Інжектор») з поданими ним до податкової податковою декларацією з додатками, в яких орендар офіційно підтверджував нарахування податкових зобов'язань з МПЗ, які стосуються орендованої земельної ділянки, і які ним були сплачені в повному обсязі. На думку позивача, посилання відповідача на інформацію щодо реєстрації права оренди на земельну ділянку позивача, яке зареєстровано 18.02.2025, не стосується спірних відносин, оскільки відноситься до права оренди, яке виникло у 2025 році на підставі договору № 177 від 18.02.2025, тобто не за час, за який нарахована сума у ППР. В свою чергу, відповідач безпідставно не враховує фактичне перебування земельної ділянки в оренді у 2023 році, на підставі договору оренди земельної ділянки від 17.03.2000.
Ухвалою суду від 18.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 31.03.2026 через систему “Електронний суд» надіслав до суду відзив на позовну заяву, у якому вказує, що ОСОБА_1 є платником податку з доходів фізичних осіб відповідно до норм пп.162.1.11 п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України як фізична особа - резидент, яка володіє та/або користується (орендує (суборендує), на умовах емфітевзису, постійно користується) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, у частині мінімального податкового зобов'язання. Так як договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2323955400:01:0001:0002 укладено 17.03.2000, а право власності (свідоцтво про спадщину) зареєстровано 26.10.2013, а законодавцем Податковий кодекс України доповнено статтею 381 згідно із Законом України від 30.11.2021 №1914-IX, чим передбачено державна реєстрація речового права відповідно до законодавства для визначення суб'єкта-платника МПЗ за земельну ділянку, то, відповідно Орендар та Орендодавець, з метою приведення договорів оренди у відповідність до діючого законодавства, повинні внести зміни до договорів та провести державну реєстрацію речових прав. Також окремо підкреслює, що Договір оренди, укладений 17.03.2000 між спадкодавцем та ПП “Інжектор» (ЄДРПОУ 22124116) про оренду земельної ділянки з кадастровим номером 2323955400:01:0001:0002 у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна не зареєстрований відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна будь які відомості по передачу земельної ділянки з кадастровим номером 2323955400:01:0001:0002 у оренду чи інше користування - у 2023 році відсутні. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
06 квітня 2026 року позивачем долучено до матеріалів справи відповідь на відзив, у якій проти доводів відповідача заперечив та просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,49 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2323955400:01:001:0002, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 1403, виданого 26.10.2013 ОСОБА_2 , приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області. Земельна ділянка отримана у спадщину після смерті матері позивача ОСОБА_3 , 1940 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За життя ОСОБА_3 вказану земельну ділянку здавала в оренду за договором оренди земельної ділянки від 17.03.2000, укладеним з Приватним підприємством “Інжектор» (код ЄДРПОУ 22124116), (Орендар) строком на 25 років. Договір оренди земельної ділянки від 17.03.2000 був зареєстрований у Комишуваській селищній Раді Оріхівського району Запорізької області про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі здійснено запис 27 квітня 2000 року, реєстраційний номер 171. У відповідності до п.2.1. Договору була визначена мета використання земельної ділянки - сільськогосподарське використання, для вирощування сільськогосподарських культур і ведення підприємницької діяльності. Крім того, згідно з п. 2.2 Договору сторонами було узгоджено, що при переході права власності на землю від Орендодавця до іншої особи, договір зберігає чинність для нового власника.
27 квітня 2025 року договір припинив свою дію.
24 листопада 2025 року позивач отримав винесене ГУ ДПС у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення від 17.11.2025 №793015-24/08-29, яким йому визначено податкове зобов'язання (позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов'язання та загальною сумою сплачених податків та збору) з податку на доходи фізичних осіб у сумі 4313,49 грн.
Вважаючи прийняте ГУ ДПС у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду про його скасування.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України).
Згідно зі статтею 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.
Об'єктами оподаткування відповідно до статті 270 ПК України є земельні ділянки, земельні частки (паї), які перебувають у власності, та земельні ділянки, державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування.
Базою оподаткування платою за землю відповідно до статті 271 ПК України є:
- нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахування коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІ ПК України;
- площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.
До переліку видів земельних ділянок, щодо яких фізичні особи мають право на пільги зі слати земельного податку, не включено земельні ділянки, що утворилися за рахунок переданих за рішенням відповідної ради земельних часток (паїв).
За приписами пунктом 281.3 статті 281 ПК України від сплати податку звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток ( паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи.
Пунктом 286.5 статті 286 ПК України передбачено, що нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.
Згідно з пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Суд зазначає, що Законом України від 30.11.2021 №1914-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» для платників податків фізичних осіб, у яких у власності та/або у користуванні (оренді, суборенді, емфітевзисі, постійному користуванні) є земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, введено поняття мінімального податкового зобов'язання (далі МПЗ).
Відповідно до підпункту 14.1.114-2 пункту 14.1 статті 14 ПК України мінімальне податкове зобов'язання - мінімальна величина податкового зобов'язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов'язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до цього Кодексу. Сума мінімальних податкових зобов'язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі - підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов'язанням.
Пунктом 64 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення» ПК України установлено, що першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов'язання, є 2022 рік.
Порядок розрахунку мінімального податкового зобов'язання визначено статтею 38-1 ПК України та обчислюється за відповідними формулами для земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь.
За приписами підпункту 38-1.3 статті 38-1 ПК України у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов'язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 38-1.4. статті 38-1 ПК України у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов'язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов'язання кожного з таких власників або користувачів.
У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року мінімальне податкове зобов'язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.
У силу підпункту 170.14.1 пункту 170.14 статті 170 ПК України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов'язання визначається контролюючим органом.
Відповідно до підпункту 170.14.2 пункту 170.14 статті 170 ПК України у разі передачі таких земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, їх розмір враховується при визначенні загального мінімального податкового зобов'язання орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) таких земельних ділянок у порядку, встановленому цим Кодексом.
У підпункті 170.14.3 пункту 170.14 статті 170 ПК України встановлено, що визначення загального мінімального податкового зобов'язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб.
Мінімальне податкове зобов'язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.
При обчисленні мінімального податкового зобов'язання нормативна грошова оцінка земельних ділянок застосовується контролюючими органами з урахуванням вимог, встановлених пунктом 271.2 статті 271 цього Кодексу.
У разі державної реєстрації платника податку фізичною особою - підприємцем загальне мінімальне податкове зобов'язання за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, які використовуються таким підприємцем для провадження господарського діяльності, розраховується таким платником у порядку, визначеному пунктом 177.14 статті 177 та статтею 297-1 цього Кодексу, з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулася державна реєстрація фізичної особи - підприємця.
Податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку про сплату річного податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, на суму позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов'язання та сумою сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов'язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь (далі у цьому пункті - загальна сума сплачених податків, зборів, платежів), надсилається (вручається) платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, наступного за звітним.
Позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов'язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів є частиною зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що загальне мінімальне податкове зобов'язання визначається контролюючим органом власникам земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, лише в тому разі, коли такі земельні ділянки не передані власниками в оренду чи інше користування. Водночас, право користування відповідною земельною ділянки має бути зареєстровано у встановленому законом порядку, інакше мінімальне податкове зобов'язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника (користувача) на загальних підставах.
Відповідно до частини 1 статті 148-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 набув право власності в порядку спадкування на земельну ділянку кадастровий номер 2323955400:01:001:0002, площею 5,49 га, розташовану на території Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області, яка з 17.03.2000 перебувала в оренді Приватним підприємством “Інжектор» (код ЄДРПОУ 22124116, після перейменування Приватна фірма “Інжектор») (орендар) на підставі договору оренду землі строком на 25 років.
Згідно з п. 2.2 Договору сторонами було узгоджено, що при переході права власності на землю від Орендодавця до іншої особи, договір зберігає чинність для нового власника..
Суд зазначає, що смерть орендодавця, за загальним правилом, не є підставою для припинення дії договору оренди, а також для його розірвання чи зміни його умов. Усі права та обов'язки орендодавця після його смерті переходять до його спадкоємця (спадкоємців), який (які) зобов'язаний (зобов'язані) продовжувати виконувати всі умови договору оренди землі. Саме такої позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 12.12.2018 у справі №514/136/17.
Таким чином, з урахуванням положень частини 1 статті 148-1 ЗК України, за відсутності встановленого факту припинення дії договору оренди землі від 17.03.2000, до позивача перейшли права та обов'язки сторони орендодавця за договором оренди землі, укладеним з Приватним підприємством “Інжектор», строком на 25 років.
Отже, станом на 2023 рік платником мінімального податкового зобов'язання за земельну ділянку з кадастровим номером 2323955400:01:001:0002, площею 5,49 га, розташованої на території Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області був орендар - Приватна фірма “Інжектор» (код ЄДРПОУ 22124116)».
Згідно зі статті 14 Закону України “Про оренду землі» договір оренди укладається у письмовій формі.
Статтею 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права й обов'язки відповідно до нього. Цей строк обчислюється від моменту укладення договору в письмовій формі (підписання сторонами).
У договорах оренди визначається строк, на який укладається договір, а не строк його чинності.
До 01 січня 2013 року законодавство визначало, що договір оренди землі забирає чинності після його державної реєстрації (статті 18 Закону України “Про оренду землі»).
За приписами статті 18 Закону України “Про оренду землі» (у редакції чинній станом на день укладення договору оренди) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом. Факт державної реєстрації засвідчується печаткою реєструючого органу з підписом уповноваженої на це особи та зазначенням дати реєстрації на всіх примірниках договору. Один зареєстрований примірник договору зберігається в органі, який здійснив його реєстрацію. Порядок та органи, що здійснюють державну реєстрацію, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Так, на час укладання договору оренди землі сторони керувались зокрема Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 №2073, якою був затверджений Порядок державної реєстрації договорів оренди землі.
Пунктом 3 Порядку №2073 було передбачено, що державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.
Законом України №340-IX від 05.12.2020 внесено зміни до статті 19 Закону України “Про оренду землі», з 16.01.2020 має наступне формулювання: ''Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права''. Проте, правовідносини щодо договору оренди виникли до змін у законодавстві.
З матеріалів справи вбачається, що Договір оренди земельної ділянки від 17.03.2000 був зареєстрований у Комишуваській селищній Раді Оріхівського району Запорізької області про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі здійснено запис 27 квітня 2000 року, реєстраційний номер 171.
Загальновизнаним принципом права є те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з втратою ним чинності. Тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. При обрахунку строку дії договору оренди, укладеного до 01.01.2013 року, не застосовується діючі норми статті 19 ЗУ ''Про оренду землі'', оскільки закон не має зворотної дії.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку суду, що договір оренди землі від 17.03.2000 припинив свою дію 17.03.2025, а тому лише з 18.03.2025 позивач набув обов'язку по сплаті мінімального податкового зобов'язання на землю.
Суд погоджується з доводами відповідача, що укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації та набирає чинності після такої реєстрації, тобто строк його дії починається не з моменту укладення, а саме після реєстрації. Водночас у спірній ситуації договір оренди землі від 17.03.2000 був укладений строком на 25 років та на момент нарахування сум податкових зобов'язань відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є чинним.
Відтак, матеріалами справи підтверджено, що у 2023 році, тобто у податковому періоді, за який позивачу нараховано суму податкового зобов'язання, належна позивачу на праві власності ділянка, перебувала в оренді Приватної фірми “Інжектор», тому нарахування позивачу земельного податку (мінімального податкового зобов'язання у 2023 році) є неправомірним.
Судом при ухваленні рішення також враховано, що у листі від 21.11.2025 №21/11/2025/1 наданому на запит позивачу, Приватна фірма “Інжектор» підтвердила факт оренди земельної ділянки з 27.04.2000 по 27.04.2025, а також повідомив, що відповідно до закону у 2023 році виплатив до бюджету необхідну суму, яка витікає з факту оренди земельної ділянки, та надав засвідчені копії підтверджуючих документів, зокрема: Податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи з реєстраційним номером документа: 9023750298; Додаток № 3 до декларації платника єдиного податку четвертої групи за 2023 рік (розрахунок загального мінімального податкового зобов'язання).
Отже, незалежно від наявності державної реєстрації права користування в Державному реєстрі речових прав, виконуючи свої обов'язки орендаря, Приватною фірмою “Інжектор» було сплачено мінімальне податкове зобов'язання за 2023 рік в повному обсязі за належну позивачеві земельну ділянку 2323955400:01:001:0002, площею 5,49 га, що перебуває у користуванні Приватної фірми “Інжектор».
На думку суду, сплачені Приватною фірмою “Інжектор» та зараховані до бюджету відповідні податки є належним виконанням своїх обов'язків як позивача, так і орендаря, а також підтверджують походження отримання доходу, а саме: вирощування урожаю сільськогосподарських культур шляхом здійснення сільськогосподарської підприємницької діяльності на орендованих земельних ділянках.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв поза межами повноважень та у не спосіб, що визначений законами України, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України “Про судовий збір» з відповідача судовий збір у відповідності до статті 139 КАС України не стягуються.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 17.11.2025 №793015-24/08-29, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2023 рік у сумі 4313,49 грн.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 20.05.2026.
Суддя А.В. Сіпака