19 травня 2026 року
м. Харків
справа № 635/1411/24
провадження № 22-ц/818/2221/26
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Тичкової О.Ю.,
суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.
за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - голова Височанської селищної ради Мороз Олександр Васильович
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області 04 грудня 2025 року в складі судді Назаренко О.В., -
В лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Височанської селищного голови Мороза Олександра Васильовича, яким просив стягнути з Височанського селищного голови О. Мороза на його користь 2500000 гривень завданої йому моральної шкоди протиправною поведінкою відносно його дружини - ОСОБА_2 , яка визначена у привласнені, на свою користь, продуктів харчування, які повинні їй бути видані за вимогами постанови КМУ №328/22 у квітня 2022 року, для підтримки її життєдіяльності.
Позов мотивовано тим, що 28 квітня 2022 року позивач з дружиною ОСОБА_2 прийшов до будівлі Зеленогайського ліцею Височанської селищної ради з метою отримання продовольчих товарів. Видачу продовольчих товарів здійснювали вчителі Зеленогайського ліцею Височанської селищної ради ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за допомогою невстановлених на цей час осіб чоловічої статі. Позивач прийшов отримати означені товари разом з дружиною - ОСОБА_2 . Коли підійшла черга отримувати товари, їм на стіл, з підлоги, поклали зав'язаний пакет приблизною вагою до 5 кілограмів, і запропонували розписатись за його отримання. Він пояснив ОСОБА_3 , що буде розписуватись не за пакет з невідомим змістом, а за товари, визначені постановою КМУ №328/22, запропонував ОСОБА_3 відкрити пакет і показати його зміст. Вона відмовилась це здійснювати і запропонувала йому самотужки розв'язати пакети. Пакет він розв'язати не зміг, так як вузол був кріпкий. Він спитав у ОСОБА_3 з приводу опису вкладеного в пакет, на що вона повідомила, що опис вкладення відсутній і наполегливо стала вимагати він нього та його дружини поставити свої підписи за отримання пакетів і пакети забирати. Вимоги ОСОБА_5 підтримала ОСОБА_6 , яка теж займалась видачею означених пакетів. Позивач зазначає, що у нього з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 виникла суперечка, бо вони не бажали отримувати пакети з невідомим змістом, під свой підпис, а ОСОБА_5 і ОСОБА_6 відмовлялись показувати їм зміст пакету.
04.05.2022 він та його дружина звернулись до ОСОБА_8 з пропозицією віддати їм продукти харчування, які повинні були видані за постановою КМУ №328/22, на що він отримав відповідь від ОСОБА_8 від 19.05.2022 року, що продуктів харчування вже не має, а його дружина відповіді від ОСОБА_8 не отримала взагалі, на що вона звернулась до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, на порушення її прав гарантованих от. 40 Конституції України, при розгляді її пропозиції від 04.05.2022 року. Після цього дружина отримала відповідь про те, що продуктів харчування, які необхідно було їй видати у квітні 2022 року, за постановою КМУ №328/22 вже немає. Додатково було надана пропозиція дружиною, на адресу ОСОБА_8 про видачу продуктів харчування за постановою КМУ №328/22 27.05.2022 року, яку ОСОБА_9 прийняв до відома. Тобто ОСОБА_9 ігнорував звернення дружини позивача щодо передачі їй продуктів харчування за постановою КМУ №328/22, хоча ці продукти надходили до Височанської селищної ради і в листопаді, і в грудні 2022 року і в січні 2023 року. ОСОБА_9 не передавав ці продути харчування дружині позивача, так як він їх привласнював, на чому збагачувався.
Позивач зазначає що дії ОСОБА_8 щодо привласнення продуктів харчування, на що було виділено бюджетні кошти вже суперечили з загальними засадами основ Конституційного ладу в Україні, що визначені ст. 1 ст. 3 Конституції України. Крім того, ОСОБА_10 було порушено конкретні права його дружини, що визначені Конституцією України і їй особисто державою гарантовані. Позивач зазначає, що ОСОБА_9 своїми діями стосовно привласнення продуктів харчування які необхідно було видати його дружині у квітні 2022 року за вимогами постанови КМУ №328/22, вчинив протиправні дії стосовна члена його сім'ї, що є підставою для відшкодування йому завданої шкоди. За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області 04 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, оскільки подані ним докази не підтверджують обставин, які б свідчили про порушення відповідачем прав, свобод чи законних інтересів позивача, а також про наявність причинного зв'язку між діями відповідача та заявленими моральними стражданнями.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що незаконними діями посадових осіб відповідача було завдано моральної шкоди позивачу.
10.02.2026 року до суду надійшов відзив від відповідача в якому він заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Зазначає що суд першої інстанції дослідивши матеріали справи дійшов вірного висновку щодо недоведеності позовних вимог.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.ч.1, п.2 ч.2, 3, 5 та ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пункті 5 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд,зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе,що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень ст. ст.16, 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 1173 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Для покладення відповідальності на державу або орган місцевого самоврядування за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Відповідні висновки викладені у постанові Верховного суду від 19 листопада 2025 року по справі 635/1409/24.
Статтею 77 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Оскільки для наявності зобов'язання з відшкодування шкоди відповідно до ст. 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності посадової особи органу державної влади, органу місцевого самоврядування, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, ці обставини підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до ст.ст. 12,81ЦПК України є обов'язком позивача.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно з ч.1 ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
За ч.1,ч.2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи й підлягають установленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено що відповідно до відповіді Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації про розгляд звернення ОСОБА_1 за №Р-91/01-28 від 07 лютого 2023 року, ОСОБА_1 було включено до списків отримувачів гуманітарної допомоги, яка надавалася населенню територіальної громади за програмою Президента України «Пакунок кожного громадянину». Однак він відмовився від її отримання 28.04.2022, про що свідчить запис у відомості на видачу гуманітарної допомоги мешканцям смт Високий.
28 квітня 2022 року ОСОБА_1 разом з дружиною ОСОБА_2 прибув до будівлі Зеленогайського ліцею Височанської селищної ради з метою отримання продовольчих товарів за програмою Президента України «Пакунок кожному громадянину». Після настання черги позивача заступник директора ліцею ОСОБА_3 внесла паспортні дані позивача та його дружини до відомості на видачу гуманітарної допомоги мешканцям смт Високий за ініціативою Президента України по вул. Українській, і видала два пакунки з продуктовими наборами. Позивач запропонував ОСОБА_3 розкрити пакунок, показати його вміст та здійснити опис продуктів харчування, що в ньому містяться. Однак, ОСОБА_3 відмовилася здійснювати розкриття пакунків та опис їх вмісту. Після цього позивач та його дружина відмовилися отримувати пакунки з продуктовими наборами та розписуватися за їх отримання. Це підтверджується записами № №216,217 у відомості від 28 квітня 2022 року на видачу гуманітарної допомоги мешканцям АДРЕСА_1 , згідно яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовилися від отримання продуктових наборів.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України закріплено, що Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 11 жовтня 2022 року по справі № 545/3969/22 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Височанської селищної ради Харківського району Харківської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої органом місцевого самоврядування.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 жовтня 2022 року залишено без змін.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 09.11.2023 по справі №545/3982/22 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Височанської селищної ради про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було відмовлено.
Зазначеним рішенням встановлено, що з матеріалів перевірки №1142 за зверненням ОСОБА_2 , зареєстрованого в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення на інші події ЖЄО №3014 від 28.04.2022, наданих відділом поліції №3 Харківського районного управління №1 ГУ НП в Харківській області на виконання ухвали суду від 22.09.2023, не вбачається відомостей, які б свідчили про протиправність рішень, дій чи бездіяльності посадових осіб Височанської селищної ради при видачі гуманітарної допомоги. Отже позивач не надала суду належних та достатніх доказів на підтвердження факту протиправного привласнення посадовими особами Височанської селищної ради продуктів харчування, які повинні видаватись їй на підставі постанови КМУ №328 від 20.03.2022 у квітні 2022 року.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року по справі №545/3982/22 апеляційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без задоволення, а рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 09 листопада 2023 року залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2023 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відмовлено, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку що позивачем не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача,оскільки подані ним докази не підтверджують обставин, які б свідчили про порушення відповідачем прав, свобод чи законних інтересів позивача, а також про наявність причинного зв'язку між діями відповідача та заявленими моральними стражданнями. Відповідач з власної волі відмовився від отримання продуктового набору, про що було зроблено відповідні записи у внутрішніх службових документах відповідальними особами.
Твердження позивача щодо завдання йому моральної шкоди протиправною поведінкою відносно його дружини ОСОБА_2 не підтверджується об'єктивними даними, а саме: відсутня протиправна поведінка відповідача; відсутній причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди (відповідача) та шкодою, завданою ОСОБА_1 , відповідачем не вчинено жодних дій, які спричинили негативні наслідки для позивача. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди); - відсутній факт завдання моральної шкоди позивачу- відповідачами не вчинялось жодних дій, спрямованих на завдання шкоди ОСОБА_1 , бо відповідно до статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Згідно зазначеної норми права моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, в даному випадку в діях відповідачів відсутня вина.
Належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження факту протиправного привласнення посадовими особами Височанської селищної ради продуктів харчування, які повинні видаватись позивачу на підставі постанови КМУ №328 від 20.03.2022 у квітні 2022 року., позивачем не надано. Підстав вважати що позивачу було завдано моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, також немає, оскільки матеріалами справи встановлено, що позивач особисто відмовився від отримання продуктів харчування.
Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області 19 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина