12 травня 2026 року м. Харків
справа № 634/328/25
провадження № 22-ц/818/2202/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Мальованого Ю.М.
за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
інші учасники справи:
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 12 грудня 2025 року у складі судді Зимовського О.С.,
Встановив
У квітні 2025 року ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтований тим, що позивач ОСОБА_1 , з 2022 року проживав однією сім'єю без державної реєстрацією шлюбу з відповідачкою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Під час проживання однією сім'єю у відповідачки народилася донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження № 58 від 29.08.2023, складений Сахновщинським відділом ДРАЦС у Красноградському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, де відомості про батька зазначені за вказівкою матері дитини згідно ч. 1 ст. 135 СК України. Згідно рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 08.02.2024 у справі № 634/1149/23 позивача визнано батьком малолітньої дитини ОСОБА_5 , змінено її прізвище на « ОСОБА_6 », про що до актового запису про народження дитини 15.03.2024 внесено запис за № 2 про визнання батьківства, зміну прізвища та 15.03.2024 видано повторне свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .
З 20.03.2024 відповідач покинула позивача та малолітню доньку та проживає окремо, участі в утриманні та вихованні спільної дитини не приймає, дитиною взагалі не цікавиться. Відповідач не покидала території Сахновщинської громади, тому мала змогу приймати участь у вихованні та утриманні дитини, однак жодного разу дитину не відвідувала, фінансової та матеріальної допомоги на її утримання не надавала, тобто відповідач свідомо нехтує своїми обов'язками, не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкуються з нею, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу та виховання, що є підставою для позбавлення її батьківських прав.
Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 12 грудня 2025 року в задоволені позову відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Контроль за виконанням цього попередження покладено на Службу у справах дітей Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області.
Рішення мотивовано тим, що з урахуванням як найкращих інтересів дитини та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, відсутні достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, підстави для застосування якого за встановлених у справі обставин відсутні. При цьому суд вважав необхідним попередити відповідачку про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неправильно застосував норми матеріального права, дійшовши помилкового висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав за наявності доведеного, тривалого та свідомого ухилення нею від виконання батьківських обов'язків; суд вийшов за межі наданих йому законом повноважень, включивши до резолютивної частини рішення захід у вигляді «попередження», який не передбачений Сімейним кодексом України як спосіб захисту прав дитини або вид відповідальності батьків; не надав належної оцінки сукупності доказів, які підтверджують повну відсутність участі матері у житті дитини, відсутність об'єктивних перешкод для виконання нею батьківських обов'язків, а також тривалість і сталість такої поведінки. Формально застосував принцип найкращих інтересів дитини, ототожнивши їх із абстрактним збереженням юридичного зв'язку з матір'ю, не дослідивши, чи існує такий зв'язок фактично та чи відповідає він реальним потребам малолітньої дитини. При цьому судом не встановлено жодних об'єктивних причин, які унеможливлювали б виконання відповідачкою батьківських обов'язків. Навпаки, встановлено, що вона не перебуває за кордоном, не позбавлена волі, не має підтверджених тяжких захворювань та проживає в межах тієї ж територіальної громади. Отже, поведінка відповідачки є свідомою, винною та тривалою, що повністю відповідає ознакам «ухилення».
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як встановлено судом та підтверджують матеріали справи відповідно до рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 08.02.2024 року встановлено, що сторони по справі є батьками малолітньої ОСОБА_4 (а.с.11-12)
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 актовий запис №58 місцем державної реєстрації Сахновщинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Красноградському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с.17)
Відповідно до рішення виконавчого комітету від 24 жовтня 2024 року №359 про визначення місця проживання малолітньої дитини визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 . Контроль за виконанням рішення покласти на заступника селищної голови Олександра Кобу.(а.с.20)
Згідно акту обстеження умов проживання, співробітниками соціальної служби з метою повної перевірки проведено обстеження умов проживання дитини, та виявлено умови для проживання дитини в будинку наявні меблі в недостатній кількості, чисто, підведено воду. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови : відведено місце для дитини, наявний одяг та іграшки, відповідно до віку та сезону. Стосунки в сім'ї традиційні, батько піклується про доньку, сумлінно виконує свої батьківські обов'язки. В результаті бесіди виявлено наступе, мати не піклується про свою малолітню доньку, не цікавиться її нею, та виходить на зв'язок з її батьком. З батьком проведено бесіду , щодо його батьківських обов'язків.(а.с.21)
Відповідно до довідки про склад сім'ї зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований в АДРЕСА_2 разом зі своєю донькою ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.22).
Даними довідки комунального закладу «Шевченківський заклад дошкільної освіти(ясла-садок)» Сахновщинської селищної ради Беристинського району Харківської області від 18.03.2025 року №19 підтверджується, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 зарахована до зазначеного комунального закладу Батько цікавиться життям доньки, та отримує консультації щодо виховання та навчання та розвитку своє доньки. Також батько постійно підтримує зв'язок з вихователем. Дівчинка активна, здорова, доброзичлива, комунікабельна (а.с.24).
Судова колегія вважає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував до них норми матеріального справа що їх регулюють.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що:
«тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Вищезазначений правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Водночас, озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
На виконання вимог статті 19 СК надав належну оцінку висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав та обґрунтовано вважав, що цей висновок має рекомендаційний характер.
Наявність згоди відповідачки на позбавлення її батьківських прав стосовно доньки ( а.с. 70 ) не є безумовною підставою для задоволення позову, оскільки суперечить вимогам закону.
Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків (абз. 2 п. 18 Постанови).
Судом надано належну оцінку іншим письмовим доказам у справі, що свідчать про ухилення відповідачки від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, водночас судом враховано, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом свідчить про передчасність позбавлення відповідача батьківських прав та є підставою для відмови у задоволені позову та попередження відповідачки про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з вищевикладеного, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Тому судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 12 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В.Маміна
Ю.М.Мальований